9 мая 2010 г.

Про баранця



http://pravda.com.ua/articles/2010/05/7/5017638/

Йду я собі, стежкою, йду, аж тут назустріч баранець. Гарний такий, біленький. Подивився на мене, та й каже: далі ти не пройдеш, бо там дерев"яний місточок через прірву, а щоб пройти, то виріши ділему, це задачка така тобі. Ось є в мене два пиріжки. Я тебе ними нагодую і тоді все буде добре.

Але один пиріжок, бачиш, зморщений та покритий цвіллю і щоб з"їсти його, тобі потрібно цвіль стерти, покласти його на сито і погріти над водяною банею. А для цього потрібно ще й хмизу назбирати, та багаття розпалити і води принести. Але часу на це зовсім немає, цейтнот. От-от прапорець на годиннику впаде і тоді не буде жодної підстави, казати про те, що все буде добре.

-А ось ще один пиріжок, він свіжий та рум"яний і дуже гарячий, хоч і смачний, ти  можеш його з"їсти, але можеш обпектися і тоді опинишся в тій самій ситуації, що й до того.
Я, каже баранець, по суті своїй, як бачиш, м"якенький та біленький і тому ні на чому не наполягаю. Але, якщо тобі нічого не підходить з цього, то можеш перестрибнути прірву, якщо ти "за", але для цього тобі потрібно багато часу тренуватися.

-Що вибереш, те й буде, тож вирішуй. Але поки він так казав, прапорець вже впав. Баранець раптом зник, а я обернувся і побачив, що поки я сидів, слухав та вирішував, мій хвіст примерз до снігового насту. З гілки злетіла ворона, з неї щось випало і ляпнуло мені на ніс.

В цей час за вухо вкусила блоха і стало так сумно, що з горла видався якийсь звук, як тоді, коли я вчора вночі дивився на повний місяць. І я чомусь згадав Ле Бона. Ех, що не кажи, нелегке наше вовче життя...


5 мая 2010 г.

Профспілки чи протистояння

http://prosvita.at.ua/news/zachistka_regionali_namagajutsja_znishhiti_nezalezhni_profspilki/2010-03-04-714
Заява Конфедерації Вільних профспілок України
Регіонали Хара В.Г., Стоян О.М. та Сухий Я.М. намагаються знищити незалежний профспілковий рух в Україні.
-----
Якщо профспілки, або те, що від них ще залишилося, намагаються розвалити, значить нам, трудящимся, потрібно їх захищати та впроваджувати дійсно незалежні від впливу влади народні профспілкові об"єднання. Бо те, що вигідно антинародній, по своїй суті владі, те невигідно народу. А те, що зараз маємо, то - профспілки, які лежать під адміністрацією приватних виробництв і виконують те, що їм накажє менеджер, який представляє інтереси хазяїна.

Депутат від ПР Хара подав до ВР законопроект про 12 годинний робочий день. Нас хочуть повернути на початок ХХ сторіччя, в той час, коли робітники відвойовували право на восьмигодинний робочий день. Якщо закон приймуть, то коло замкнеться і ми прийдемо до того, звідки прийшли, та що колись подолали з великими зусиллями та втратами.

Зараз багато говорять про створення громадянського суспільства, якого ми й досі ще не маємо в розумінні недержавних суспільних інститутів та відносин, в тому, що при їх допомозі, або застосуванні, ми можемо впливати на владу. Олігархічно-правлячі клани не зацікавлені в цьому, як це завжди було в історії капіталістичних країн, в відносинах між роботодавцями та робітниками, вони бояться самоорганізації суспільства, зорієнтованого на громадські інтереси та публічну політичну діяльність, наслідком якої є солідарність між людьми, та відстоювання своїх конституційних прав.

Тому громадянське суспільство, в цьому розумінні, в нашій країні поки знаходиться чи не в зародковому стані і не має підтримки ні владних ні комерційно-промислових структур.
Чи не краще, ніж створювати якісь фронти спасіння України, піти вже випробуваним шляхом польської "Солідарності" яка стала об"єднуючим фактором для польського суспільства в його спротиві владі та боротьбі за свої права.

В Україні й досі немає по-справжньому масового лідера, якому б вірили та який би став моральним авторитетом для всього суспільства, яким був колись, наприклад, Андрій Сахаров в СРСР, Лех Валенса в Польщі або, кого можливо назвати сучасним моральним авторитетом України, як не Вячеслава Чорновіла. Але питання навіть не в тому, - хто, бо не кожен може одночасно бути, інтелектуальним та майданним поводирем нації, суспільства. І добре, коли він є, але погано, коли його немає, і це саме те, чого зараз так потребує український народ.

Колись обов"язково така людина з"явиться, бо природа завжди заповнює пустоту, але очікування смерті подібне. І очікувати, що прийде, якийсь "месія" і виведе всіх нас з согоднішнього багна, сподіватися немає сенсу. Все в наших і тільки наших руках. Як ми самоорганізуємось, та наскільки виважено віднесемося до розуміння того, яку країну ми хочемо бачити в майбутньому, від цього залежать долі, можливо, не тільки наші, а й наших нащадків.

Як один з дієвих засобів, на мою думку, в такому об"єднанні може бути саме впровадження незалежних профспілкових об"єднань. Що ми від цього будемо мати в виграші. Головне те, що це саме - об"єднання, які сформуються в трудових колективах, де люди добре знають один одного і мають спільні політичні та економічні інтереси. Незалежнісь профспілок від влади та чиновників дадуть змогу диктувати свої умови трудових стосунків, та рахуватися роботодавцям з робітниками. Впроваджувати контроль за виконанням вимог. Об"єднано домагатися своїх прав та свобод, розширювати свій вплив на суспільство в цілому. Створити народну опозицію владі легітимним шляхом, знизу.

Зараз одна половина України знаходиться в ейфорії від своєї перемоги, але ця ейфорія швидко пройде і проза життя візьме своє, вона доведе, що принципово в житті цих людей нічого не змінилося, або стало ще гіше. Друга половина в розпачі та дезорієнтована від втрати своїх кумирів, які не виправдали їхніх надій і не знає, що робити далі, не має пропозицій та засобів, для захисту своїх попраних цінностей, окрім, як виходити на вулицю та організовувати мітинги, розуміючи дещо сумнівний шлях такої ідеї боротьби, бо зібрати на направити велику кількість людей в потрібне русло без об"єднуючого ідеологічного стрижня та фінансування непросто, чого наразі немає, а віра людей в те, що "Майдан" щось може змінити вже не та, що була в 2004 році, або її вже зовсім немає.

Настало розчарування. Королі виявились голими, королівсво розрушеним, бо будувалося на піску. Масовий вихід людей на вулицю, якщо це станеться, тільки загострить політичну та економічну ситуацію в країні, ще більше роз"єднає вже й так роз"єднане суспільство і до чого це може призвести, про це можна тільки здгадуватися, беручи до уваги подібні приклади інших країн; Іраку, Афганістану, Таджикістану... Такий шлях конфронтації вже втілюється в розум людей, як єдиний шлях довести свою правоту та бажання прийти до влади. Хто від цього виграє і хто програє, тоді вже може бути питанням риторичним. Бо тоді прийде час феодального розподілу країни на удільні князівства лозинських та януковичів і глибокі рови розпанахають і землю України і свідомість народу на довгі роки.

Держава, яку розривають соціальні, економічні, правові та політичні протиріччя, довго існувати не може. І зараз тільки народ може цьому протистояти. Який шлях ми оберемо, покаже недалеке майбутнє.
--------------------------
Рагулі вже закликають до війни
http://pravda.com.ua/news/2010/05/4/5007893/

4 мая 2010 г.

Уроки демократичного кидалова в Україні.

http://www.pravda.com.ua/articles/2010/05/4/4996559/add_ok/#comments

/...взаємодія влади з інститутами громадянського суспільства, правова держава, політичні інститути, вміння домовитися між непримиренними політичними опонентами для вирішення проблем, не використовуючи їх для власного тимчасового матеріального чи політичного зиску./

Нічого цього не слід очікувати від влади, бо вони всі - політичні гендлярі. Торгаші людськими сподіваннями, які керуються не тими цінностями, які закладені в Коституції, якими їм в своєму сподіванні та вірі в них, делегували свої конституційні права по управлінню державою люди, а одними тільки своїми власними вигодами, якими й визначають сенси своїх вчинків. Демократичні норми, про які говорить автор, то тільки інструмент, або засіб, для досягнення своїх меркантильних цілей. І ніяка найкраща Конституція, зміна системи виборів, тут в пригоді не стане, бо змінювати потрібно насамперед відношення до законів, які мають бути обов"язковими для виконання всіма. Але в чинній соціально-політичній системі це нездійсненна мрія. І все це давно відомо, але далеко ще не всім. І вони все ще вірять.

____________________________

Уроки демократичного транзиту в Україні. Проект, що перезавантажується навпаки

Юлія Кисельова, для УП _ Вівторок, 04 травня 2010, 12:37
 

У ситуації, що склалася в Україні в контексті демократичних перетворень можна виокремити низку складових, які вказують на те, що в країні, її політичній системі, незважаючи на тести на демократію у вигляді виборів, розбудови політичних інститутів, демократична система, по суті, "зависла". Сталості всіх складових, які складають демократію, очевидно бракує.
Причому це висновки далеко не тільки щодо останніх 50 днів нового президентства. Адже не склалося з реальною консолідацією демократії, тобто з тими складовими нормами та інститутами, які роблять демократичні перетворення незворотними.
Існує низка найрізноманітніших характеристик, лакмусів, які мають вказувати на незворотність демократичних перетворень, їхню сталість та тяглість.
Вони - у звичній риториці - це й взаємодія влади з інститутами громадянського суспільства, правова держава, політичні інститути, вміння домовитися між непримиренними політичними опонентами для вирішення проблем, не використовуючи їх для власного тимчасового матеріального чи політичного зиску.
Цікавим є й інше. На рівні суспільної поведінки, зокрема серед політиків, лакмус консолідації демократії проявляється коли жодна значна політична група не намагається змінити чи підмінити демократичні норми та принципи урядування.
На соціально-психологічному рівні про утвердження демократії можна говорити коли перед обличчям гострої політичної та економічної кризи громада в переважній більшості своїй зберігає переконання, що будь-які політичні зміни повинні відбуватися, як мінімум, в "параметрах демократичних формул".
Наприклад, мусять бути проведені місцеві вибори, а питання відсутності грошей навіть не має порушуватися й розглядатися як аргумент для їхнього відтермінування.
Серед політиків цей соціально-психологічний рівень проявляється у тому, що всі політичні актори слідують нормі, що будь-який політичний конфлікт має бути вирішено відповідно до встановлених загальних правил та принципів, а їх порушення апріорі є неефективним та надвартісним шляхом вирішення проблеми урядування.
Якщо "демократичний транзит" та консолідація демократії зависли в інститутах та часі, то й політична та соціальна система може перезавантажитися. Але зовсім не обов'язково після цього вона може повернутися на висхідну точку сірої зони демократії за змістом, але не суттю електоральної демократії.
Може відбутися й "демократичний відкат", стрибок до авторитаризму.
Узагальнені причини цього ще 18 років тому описував Хантігтон, вказуючи, що переходи від демократії до авторитаризму, окрім тих, що були викликані діями іноземних акторів, майже завжди здійснювалися тими, хто стояв при владі або близько до влади в демократичній системі урядування.
Отже, відкат від демократії ставав можливим тоді, коли існувала недостатня вкоріненість демократичних цінностей серед ключових груп еліти та широкої громадськості. Цьому сприяла й економічна криза, що загострилася, соціальна і політична поляризація, найчастіше викликана діями урядів, які намагалися проводити чи симулювати проведення соціально-економічних реформ занадто швидко.
Наведення відповідних причин можна продовжувати та доповнювати, зокрема й впливом геополітичних факторів та наявністю подвійних стандартів ставлення до контрдемократичних перетворень з боку демократичних країн.
За правило така подвійність може бути ресурсно обумовленою. Але навіть наведені схеми можуть бути вкладені в нинішні вітчизняні реалії перезавантаження чи то відкату від демократії.
В Україні до відповідних проблем додалися також спекуляції з боку політичних еліт стосовно контроверсійних питань історичної пам'яті, "розділеності українського суспільства". А чинна влада та почасти громадянське суспільство не змогли утворити сталих площадок для діалогу та пошуку взаємних компромісів.
Певною мірою тривожні сигнали про можливість такого системного та ціннісного перезавантаження демонструють не тільки політичні кроки нинішнього президента стосовно угоди з РФ про ЧФ, здача збагаченого урану. Але й сама форма ухвалення відповідних рішень, їх кулуарність та непублічність, відсутність інформування про їхні реальні наслідки.
Присутня тільки інформаційна картинка та піар - після зробленої справи, яка має переконати втомлених споживачів інформації в абсолютній правильності відповідних кроків.
Однією з ілюстрацій цього протягом останніх днів стала й "яйцева криза" засідання ВР, коли були ратифікована угода стосовно пролонгації перебування ЧФ в Севастополі.
Коли більшість продемонструвала опозиції її маргінальність та безпорадність та просто у силовий спосіб продавила відповідне рішення без будь-якихось обговорень.
А опозиція поки так і не може скористатися шансом для власної консолідації та знаходження компромісів. До того ж українська опозиція, як правило, "дружить проти когось", але не ґрунтується на підставі економічних чи політичних реформ. А "дружба проти когось" часто-густо камуфлює бажання доступу до владних ресурсів, які, за умов української корупції, конвертуються у гроші.
Найрізноманітні історичні приклади демонструють абсолютну реальність подібних сценаріїв.
Це може призвести до відкату від демократичних принципів або формуванна квазідемократії, коли демократія існує тільки за умовною формою, але не за суттю. А інститути демократичного суспільства використовуються владою для легітимації непрозорих та недемократичних дій, реальна публічна політика підміняється маніпуляціями суспільною свідомістю та піаром.
Назагал ситуація в Україні вкотре продемонструвала, що комплексні процеси демократизації в політиці, економіці не можуть обмежуватися тільки угодою між елітами, на що, до речі, наші політики здатні доволі опосередковано.
Для забезпечення сталості демократичних перетворень потрібні розвинуті інститути громадянського суспільства, в тому числі, як це не банально звучить.
В Україні за роки демократичного транзиту не вдалося достатньою мірою їх сформувати.
Політична криза та суспільно-політичні процеси в країні також продемонстрували слабкість та почасти непрофесійність неурядових установ у розробці пропозицій для державної політики для реформ. Втім і сама влада доволі опосередковано враховувала відповідні напрацювання, працюючи в режимі "і що ж я сьогодні хочу? - Конституції чи севрюги з хроном".
До створення можливості перезавантаження системи, чи то потенції для демократичного відкату створила й ситуація всередині політичних еліт, які протягом тривалого часу не змогли узгодити свої позиції та прагнули опосередковано діяти за принципом "переможцю дістається" все.
Незрілість еліт, розвиток політичної корупції в Україні, клановість та орієнтованість виключно на лідера в політичних партіях, втрата зв'язку політичних сил з виборцями за відсутності політичних, економічних та соціальних реформ призвели до тривалої політичної та економічної кризи в країні.
Політична криза в Україні - тривале протистояння між політичними силами - стало одним зі спонукальних чинників стосовно актуалізації суспільної амбівалентності (прихильності до ринку та підтримки патерналістських настроїв) та розчаруванні у "демократії" з боку широких суспільних верств.
Адже еліти використовували демократичні лозунги у недемократичній боротьбі, конвертуванні влади у ресурси. Це призвело також до специфічних наслідків для українського суспільства в політичній царині, як то зростання попиту на "сильну руку", політика, "який наведе порядок".
При цьому контроверсійність суспільних настроїв проявилася також в тому, що поруч з цими актуалізованими очікуваннями, згідно із соціологічними дослідженнями, так само високо цінувалися цінності свободи слова, принципи верховенства права, протидії корупції, рівності всіх перед законом, що залишає резерв для реалізації демократичних перетворень, хоча й опосередкований.
Громадянське суспільство виявилося неготовим достатньою мірою до раціоналізації державної політики у виконанні політичних сил почасти об'єктивної оцінки того що відбувається, до викликів незавершеного демократичного транзиту.
Якщо ситуація не зміниться і про "бюджет", "чергові угоди з РФ", "реформи" будемо дізнаватися тільки зі скупих інформаційних анонсувань без жодного інформування про що, й навіщо, Україна не просто не вступить до ЄС, не просто буде огортатися навколо міфологізованої багатовекторності, здасть ГТС, але може поповнити список країн, у яких пройшов "демократичний відкат".
І справа не просто у наявності громадянських свобод, правових гарантіях, забезпеченні права власності, сталості політичної системи. Ці лакмуси важливі й для різноманітного бізнесу, і не тільки малого чи середнього. Адже сталі прецеденти у сусідніх країнах існують.
Заспокоюючись тезами з книги другого президента, що "Україна - не Росія" в плані різниці в політичній культурі, диверсифікації політичного життя між країнами, події останніх днів опосередковано продемонстрували відносну слабкість таких тверджень.
Тому рівновага між демократією та відкатом залишається хиткою, але в її забезпеченні мають бути зацікавлені й громада, і опозиція, й насправді влада, адже для України вірогіднішим тут буде білоруський сценарій анклавізації чиновників, бо в Україні немає ані нафти, ані газу для підживлення існування подвійних стандартів у ставленні з боку консолідованих демократій.
Юлія Кисельова, аналітик УНЦПД, для УП

3 мая 2010 г.

Доживемо до понеділка

Схоже на те, що через відсутність авторитету в народу "опозиційних" сил, спротив, який з"явився одразу після прийняття харківського договору, виходить в гудок. Спочатку було здивування від нахабності влади, яка попирає закони, потім нерозуміння та несприйняття логіки в тому, що відбувається, за тим - озлобленість за приниженість. Чи здатні українці до самоорганізації та до вирішення тих проблем, які не можуть вирішити за них можновладці від укрполітики, стане вже зрозумілим після 17 травня. Це буде ще одним викликом, та випробуванням здатності суспільства до самовизначення, яким воно себе уявляє, яким бачить себе в майбутньому, та який шлях обирає. Чи йому все, як і завжди, фіолетово.

Ratings and Recommendations by outbrain