24 июн. 2010 г.

Токката №3 Джіроламо Фрескобальді для української бандури, або – декілька думок відносно статті «Як зробити нову Україну».




 - на статтю "Як зробити нову Україну" 
http://www.pravda.com.ua/articles/2010/06/23/5162622/
---

П"ючи традицiйну 17-годинну чорну каву з гарненької порцелянової фiлiжанки, та набиваючи свою Idskov запашним Мак Бареном, натрапив на УП на цiкаве для себе нове «одкровення». 

Добре, що автори не сховалися, про що вони повідомляють, вiд полемiки, як це роблять на УП багато новiтнiх оракулiв з претензiєю на жрецiв храму української ментальностi, поводирiв в нiкуди, звивини мiзкiв яких скрученi в конопляну мотузку, яку вартувало би їм не зволiкаючи закинути на найближчу березу, що сприйнялося б iз розумiнням та задоволенням багатьма читачами цього інтернет-видання.
Тодi i моя скупа сльоза, скотившись по неголенiй щоцi, вдарила б об вiко труни їхньої свiдомостi.

Але, як же зробити нову Україну. Да, питання, що й казати, не дитяче. I ви хочете почути на нього вiдповiдь?, як сказав колись один ребе. Тодi давайте спробуємо обмiркувати це разом. Ребе казав, що зробити можна єврея, це - якщо швидко, а якщо добре напружитись, то тодi можна й українця. Бо нас вже 40 з чимось там мільйонів і кількись зменшується, а євреї дбають про продовження свого роду, прикладу з нас не беручи.

А державу зробити неможна, напруги не хватить. Державу можна тiльки створити. Як пiсню, як симфонiю добра, i викохати її своєю любов"ю та ласкою, А потiм вже й жити в тому своєму домi, себто, державi. I творець її - народ. Як закладе той народ, так i поїде, як викохає, так i полюбиться.

При тому, що єврей стає, як правило, носiєм своєї нацiонально-релiгiйної традицiї, традицiї колективiзму, цiлеспрямованостi та взаємодопомоги, а українець все життя мiсить глину, лiплячи з неї своє iндивiдуально-химерне щастя, керуючись особистим уявленням в його правильностi та поглядаючи через пліт, чи бодай хтось не намiсив бiльше.

Це тільки маленький приклад ментальностi двох народiв, якi довгий час жили поряд, але зовсім не претендуючи на iстину, бо вона притаманна тiльки Богу, все ж вiдзначу, що евреї, вiд яких я абстрагувався, створили свою державу на пiску, на мiзернiй територiї, не маючи тих величезних ресурсiв, якi має Україна.

Iзраiль мае добре облаштовану армiю, ядерну зброю, розвинуту економiку i є бiльш європейською державою, нiж Україна, хоча й знаходиться в Азiї, про що нещодавно стало вiдомо навiть нашому президенту. То може ми чогось не зрозумiли, живучи поряд з цим народом, не навчились в них, як потрiбно створювати державу, бо свою зруйнували i вже пiшли з торбою по свiтах за подаянням.

Ми самi вiддали все, що було можливо вiддати, а що залишилося - подарували. Якби ж хоч не пiдiрвали ракетнi шахти, то мали б де квасити огiрки, на всiх би вистачило, та ще, може щось би й вторгували. Ми не можемо навiть пишатися нашими, найбагатшими в Європi олiгархами, бо серед них немає жодного українця.

Українець по своїй сутності – боягуз. Він протікає крізь пальці, як пісок, розчиняючись в просторі. Довженко, люблячи Україну, та вистраждавши своєю душею цю свою любов, казав, що він не любить свою націю, за те, що вона ніяка, вона не має хребта. Українець буде сидіти на майдані, як Ємеля на печі, очікуючи, що влада зжалиться, та щось йому там кине, за що потім він буде їй довго дякувати, цілуючи руки, замісь того, щоб радикальними засобами домогтися свого права бути не рабом, а людиною, на гідне людини життя, та показати, що з ним не можна розмовляти методом приниження його честі та гідності.

І в тому, як "потрібно жити", своїм прикладом, показують такі українські «інтелігенти», як Павличко, Драч, Танюк, Яворівський та інші «моральні натхненники та духівники» української нації, компартійні покручі, які змінюють свої погляди в залежності від кон"юктурних вигод, давно вже втративши всякі поняття честі та совісті. Ці, відомі всім люди, теж є прикладом українського менталітету.

Інколи доводиться чути, що в нас немає спавжньої інтелігенції, як носія культурних традицій, які пов"язували би минулий та сучасний світи, і це так, бо на початку ХХ сторіччя інтелігенцію винищили, а ті люди які виховувались при комуністичному устрої, вже не мали змоги набути якості освіти та цивілізаційного рівня аристократії, як носія культурної традиції, і тому був втрачений зв"язок між минулим та дійсним і інтелігенція стала - ерзац, не справжньою, морально покрученою і невідповідаючою змісту, закладеному в це поняття.

Вона ні на що не надихає. Вона на все споглядає збоку, підмощуючись під будь-яку владу, м"яко влаштувавшись,  та приймаючи від неї нагороди. Або відсторонено мантрує про щось, нікому не цікаве, хизуючись своєю «досконалою» зверхністю та богообраністю.

 Ми спочатку розбиваємо дзвони нашої моралі, скидаючи їх з дзвіниць нашої свідомості, а потім щось будуємо, як правило, вже гірше того, що було, або й залишаємо розрушене напризволяще. Не цінимо пам"яті, закладеної в архітектуру, не доглядаємо належним чином могили предків. Ми радше розрушимо, ніж побудуємо. Ми не цінимо свого минулого, ми його не пам"ятаємо.

Ми маємо еліту «боруль та голохвастових», які ведуть нас в невизначеність та невідомість, а ми йдемо, покладаючись на них, як миші за сопілкою в казці про гамельнського крисолова. Ми делегуємо управління державою політичним пройдисвітам, а потім не розуміємо, як же так сталося, що вийшло не те, про що мріяли.

Це витоки нашої культури, нашого самоусвідомлення, нашої самобутності. Ми підставляємо щоку, замісь - вибрати око, і це є нашим хрестом, який ми несемо крізь час. Ми до обіду запрягаємо, а після обіду розпрягаємо, мріючи про м"яку подушку. Православна церква об"єднує в безвідповідальності загальній, Західні релігії вчать відповідальності особистій. Тому ми ніколи не будемо добровільно мити шампунями трьохсотлітню бруківку біля свого дому, бо нам глибоко начхати на те, що відбувається за нашим порогом.

Ми можемо безкінечно змінювати президентів, гірщих на кращих, як по нашому розумінню, а кращих на ще кращих, але ми ніколи не змінимо нашої загальнонаціональної ментальності, яка є коренем всіх наших проблем. Тому й досі перебуваємо в рабстві.

Історія Київської Русі могла би скластися по-іншому, якби князь Володимир направив свій погляд не на Константинополь, а на Ватикан і тоді ми мали б католицизм, та лютеранство, як виток з нього, які мають інші цивілізаційні традиції в порівнянні з православ"ям.
Епоха Відродження, що прийшла на зміну середньовіччю, спричинила за собою ряд змін у характері культури, зробивши її більш світською. Православна церква свого «Відродження» не мала і ні в чому не покаялась.

Одна з найважливіших ідей протестантської етики полягає в пізнанні Бога через труд. Жодна інша християнська релігія не передбачає ідеї порятунку людини через працю. Саме ця ідея протестантизму і стала ключовою у виховання економічно вільного і активного суспільства в західній Європі, США та Скандинавії.

Але, - сталося, як сталося, і тому клавір для європейського клавесину не може бути виконаний на українській бандурі. Це, - ні - добре, ні - погано. Це, всього лише - наш цивілізаційний вибір.

Та й, чи варто нам знову, в черговий раз, щось «гнути та перековувати». Чи не краще нам «відлити в металі» свою, «українську ідею» в моноліт нашого народу. Знайти та визначити свій шлях, який притаманний українцям, тим, хто споконвічно жив на цій землі.

Замість того, щоб, просячись, пертися на задвірки Європи та мавпувати їхню ментальність та поведінку, потрібно будувати свою державу, в якій буде зручно жити нам. По тим критеріям, котрі самі для себе і визначимо, позбавившись тягаря минулих помилок.  Критеріям, які є найбільш приоритетними та притаманними нашій, українській свідомості. Беручи з собою в майбутнє тільки краще з того, що одержали в спадок від тих, хто жив на цій землі до нас. Це й буде справжньою нашою незалежністю і самостійною свободою вибору нашого шляху. Але, у нас знову і знову, щось не виходить...
---------------
Р.S. Автори, свою обіцянку, прийняти особису участь в обговоренні своєї статті, так і не виконали. Було би дивно, якби сталося навпаки, бо це і є нормальним вчинком православних християн, ні за що особисто не відповідати. А якщо не вірите, то домовтеся з кимось із своїх знайомих про зустріч на 17-годинну каву.
                                                                            ***

Ratings and Recommendations by outbrain