25 сент. 2010 г.

На що хвора Україна


Якось нещодавно, хтось на форумі поставив запитання: Що згубить нинiшнього президента? I я вiдповiв, що  - жадiбнiсть. Можливо в цьому i є доля iстини i, мабуть, не мала. Але правда тут не вся. Якщо добре помiркувати, то виникає ще одне запитання: А чому в Українi це взагалi вже стало традицiєю?

Чому всi президенти традицiйно закiнчували полiтичним фiаско, навiть незважаючи на безмежне, якесь дивне, тваринне терпiння населення. Нехай не прискiпується читач до мене за це слово, бо називатися - народом, а тим паче - нацiєю, якось, цей конгломерат населення, на це визначення не витягує. 

Поки ще не дiстає тiєї високої планки, перестрибнувши яку, може розраховувати на повагу, внутрiшню та зовнiшню. А поки, ми маємо Чорну Дiру в центрi Європи, яка весь час їй не дає спокою, а дає вiдчуття нестабiльностi, якщо не загрози. Своєю недолугiстю, невизначенiстю та неочiкуваннiстю.

Вони елементарно не розумiють, чого ми хочемо, куди ми йдемо, кого любимо, i за кого вийдемо замiж. Та ми й самi цього не знаємо. Якось так виходить, що хто вiзьме, за того й вийдемо.

Не нашого президента i не нашу владу, а нас самих, нашу країну, згубить те, що згубило i СССР. А ви пам"ятаєте, що згубило СССР?  Тупість і байдужість.  

                                                                      ***  

21 сент. 2010 г.

Благими намірами вимощена дорога до пекла


Тема розділу України, попри запевненням української політичної «еліти» в тому, що - все в нас добре, все в нас є, ніяк не сходить зі сторінок багатьох видань, як і з умів людей, котрі цікавляться майбутнім своєї країни.  Взагалі-то, ця тема, в тій, чи іншій формі постійно була присутня в нашому житті, але в данний час вона набула ще більшої актуальності, та постала ще однією проблемою і, яка, як не ховайся від неї, колись-таки та має бути вирішеною.

Бо, чим далі закривати на неї очі, та вдавати, що нічого не відбувається, то є тільки позицією відсутності  прогнозування майбутнього та бачення того, що скільки не заривай її в пісок, але це – до першого дощу, який вимиє її наверх. Каталізатором цього може бути невдоволення соціально-економічним станом, політичною нестабільністю, утиском прав та свобод громадян, тощо.

Україна має  різні  орієнтаційно-ціннісні традиції, домінуючі  на південному сході з одного боку, або північному заході з іншого. В нинішніх державних кордонах вона не є етнотериторіальним утворенням, і обидві її частини мають різні історії, релігійно-духовне та культурно-цивілізаційне самовизначення.  Одна частина має греко-католицьку, католицьку, церкви, інша – православну, яку обидві теж ділять на МП та КП.
Складною є і мовна ситуація в Україні, що теж історично ділить її навпіл.
Південно-східні регіони України ніяк не можуть зрозуміти, :» какая может быть проблема с русским языком в Малороссии, или на Окраине, кому как нравится называть Южную Русь. Нет отдельного украинского языка вне русского, и нет русского, вне украинского и белорусского. Мне совершенно безразлично как молвит человек: по-русски (нет российской мовы, как и нет украинской), по-южнорусски, по-белорусски! Я понимаю любой русский язык! А если кто его не понимает - учите, а то ...!!!»  І кажуть про дискримінацію українськими «націонал-фашистами» громадян Південного сходу в мовному питанні та в етнокультурому  утиску.

Ці версви населення мали б знати, що коли живеш в якійсь країні, то маєш з пошаною відноситись до її культури, мови, історії та загальновизнаних правил поведінки. Але вони, народжені на цій землі, проживши вже не маленьку частину свого життя, залишились апологетами того середовища, яке їх виховало і яке привило їм свою культуру. Це – Південно-східні регіони,  історично орієнтовані на Росію.

Вони також не можуть зрозуміти й того, що як би не склалося історично,  але українська мова вже існує і розвивається в своєму напрямку. Становлення Української держави вже відбулося.  І Україна є незалежною та самостійною державою, яка не потребує зовнішнього втручання та вказівок. Вона має всі, її визначальні атрибути державності,  до яких входить і її самобутня культура,  як також і національна мова.  

Цього ніяк не можуть, не хочуть  зрозуміти і в російському Кремлі, щоразу більше втручаючись у внутрішні справи України, та маючи в цьому ментальну підтримку південно-східних її регіонів, які не визнають окремості,  самовизначеності  та унітарності України і все ще вважають її своїм вассалом, -окраиной Великой России(Руси), привласнивши собі цю назву – «Русь» і на цьому будуючи свої наміри на об"єднання  економік та фінансово-банкових систем обидвох країн, що в кінечному результаті приведе і до територіального об"єднання,  яке врешті-решт  стане втратою Української державності.

Для менталітету північно-західних українців одним з найважливіших питань є збереження самостійності України та подальша розбудова її демократичних інституцій. Тому зближення з правонаступником Радянського Союзу – Росією, значною частиною населення розглядається як загроза втрати української державності.

Враховуючи те, що саме партії великою мірою визначають характер і спрямування політичного процесу в державі, то Західний регіон, безперечно, є каталізатором становлення державності, демократизації  та європеїзації. В геополітичному напрямку важливе значення набуває географічне становище регіону,  ці області розташовані найближче до країн Західної Європи.

Прикордонний статус надає змогу їм налагоджувати тісні економічні та культурні контакти з сусідніми країнами,  тим самим створюючи в очах громадськості позитивний імідж, який дає надію на подальший розвиток України в європейському напрямку. Бо цей напрямок є єдиновірним для подальшого входження України в євроспільноту.  Не разом з Росією, не під її покровительством,  і не після неї, а самостійного здобуття визнання Євросоюзом,  як держави, рівної серед рівних.

Таким чином ми маємо дві половини однієї держави, які докорінно відрізняються одна від іншої в своєму розумінні подальшого шляху її розвитку і які все більше, від 1991 року, розвертають вектори своїх політичних  поглядів в протилежні сторони.

Такий стан не може бути існувати безмежно довго, тому що, все більше поглиблювальна еast-ерізація України приведе в дію механізм спротиву національно-свідомих політичних сил, дії яких можуть вилитися в великі акти громадянської непокори, що в свою чергу можуть бути каталізатором до загальної дестабілізації в країні.

Відштовхуючись від сьогоднішніх реалій: слабкої, нездатної вирішити більшість нагальних проблем, сучасної економіки держави, занепаду соціальної сфери, всепоглинаючої корупції, залежності від іноземних подачок, які все більше затягують Україну в боргову яму, від неспроможності керівництва держави вирішити ці та інші проблеми в осяжному майбутньому, можна з великим відсотком впевненості прогнозувати подальше накопичування невдоволення, що може привести до соціального вибуху.

І тоді постане питання розділу вже в новому, нелегітимному  нерегульованому і некерованому варіанті, при якому території розділяться по тих кордонах, до яких долетить козацька шапка, або -які хто і як зуміє втримати в своїх руках. При тому, що вони в цей час будуть вислизати з поля українського впливу на користь приєднання до інших країн.







16 сент. 2010 г.

Нiчого незначущi два епiзоди iз життя Миколи Червака.


Микола Червак, великий шанувльник масмедіа, дуже любив дивитися телеящик. Під нього він засинав, просинався і все видивлявся, коли ж настане покращення, яке ящик обіцяв йому з року в рік, але все тільки погіршувалось в його житті і, нарешті, якось, він почув, що економіка почала зростати.

Щоби не втомлювати читача економiчними викладками миздобулого економiчного злету та не бити в тiм"я його несвiдомостi цифер"ю вiдсоткiв зросту, про який всечасно оповiдае той ящик, пропоную несвiдомому обивателю, який в упор не хоче бачити досягнень вiтчизняної економiки, кинути своїм недовiрливим оком навкруг себе, навiть, якщо лiньки, то й не виходячи iз свого помешкання, як i герой цiєї оповiдi, любитель дивитися в той ящик, та визначати отой самий процент досягнення отiєї самої економiки.

Вiд спiдньої бiлизни, яку наш пан читач має честь носити, до монiтору, в який шановний пан має цiкавiсть дивитися саме в цю хвилину, та знайти десять аргументiв на її користь, або - визначити пр0цент вiтчизняного в невiтчизняному. Або нерухомого в рухомому. Ото й буде вiдповiдь на рахунок зросту, а також рушiйною силою до збiльшення його патрiотичноi свiдомостi.

I як тiльки пан це усвiдомить, то його рука зразу ж потягнеться.., потягнеться  вивiсити на своему балконi державний стяг, що й вирiшив зробити наш Микола, усвiдомивши зрiст свого патрiотизму від почутї ним доброї новини та кинувши перед цим гранчак шоколадної омеляски, затевкавши її салом з цибулею.

Отож, прийнявши таке рiшення, та бажаючи негайно втiлити  його в життя,  наш  герой дiстав із шафи державний прапор, де вiн зберiгався до пiдходящого урочистого часу, взяв цвяхи та молоток,  вийшов на балкон та почав прибивати стяг до дерев"яноi рейки, на якiй крiпляться мотузки для сушiння бiлизни, що є генiальним винаходом когось iз емiгрантiв  вiльних неосяжних зелених рiвнин в бетонно-цеглянi джунглi Киева, Риму, Стамбулу чи Нью-Йорку. Але зачепився за щось, вдарив себе по пальцю та розiрвав сорочку, за що тут же одержав вiд своєї газдинi, яка вийшла подивитися, - шо воно там чворе,  по потилицi, бо економiка сiмейного бюджету таких витрат зовсім не передбачала.

А це, в свою чергу, стало причиною того, що  з його рук випадково випав молоток, який теж, випадково вдало, нi за що не зачепившись, пролетiв вiсiм поверхiв, але трохи невдало приземлився на дах новового, кольору тих рівнин авто, що стояло внизу, а потiм, зрикошетивши, вже не зовсiм вдало розбив літрову банку з маринованими помiдорами, яка в свою чергу, трохи недоречно здетонувала трьохлітрову банку доброго крєпкого самогону, яка стояла на його капотi, капронову кришку якої щойно вiдкрив хазяїн цього авто зi своїми друзями, чи то маючи намiр обмити подiю встановлення прапора на знак економiчного пiдйому держави, чи то блискучої дорогої покупки, чи...  вже справити панихиду за свiдомим паном Черваком. Але сiмейний бюджет мiсячного вiдпочинку пана Червака в лiкарнi, пiсля цього випадку душевного пiдйому теж не передбачав і вiд такої наруги над собою просто лопнув вiд злостi.

Після косметичного ремонту авто, та власного опорно-рушiйного апарату і майже  безрезультатних витрат на не беручих, та нічого не вимагаючих медичних ескулапiв та iдентично подiбних до них рiзного роду захистникiв закону та правопорядку правової демократичної держави, що для для людей, сiмейний бюджет Миколи залiг в глибоку депресiю, навiть без сподiвань на можливе пробудження в осяжному майбутньому. Бо сподiвання, як вiдомо, пiдтримують життевий тонус, та вiдкривають широкий шлях до нових сподiвань i нових випробувань в нових сподiваннях. 

Якось сидячи з своїм сусiдом та другом, з десятого поверху, що з деякою перiодичнiстю заливав його квартиру смердючими нечистотами, пiд вечiр, в районi дитячого майданчика, пiсля третьої з коралями, закушуючи яблучком пiсля iнтелектуальної розмови двох iнтелiгентiв про бокс та полiтику, в яких обидва нехило шарили i навiть були доками, Микола, замрiяно дивлячись на бетонну споруду бiлдiнг iз май хоум, подумав: Цiкаво, а де конкретно визначена моя Родiна. Та, за яку я, як патрiот її, пiду на ратний подвиг i загину героєм. Якщо буде тре. Бо що мені ще залишається...

Де його дома вiн знав добре, бо їздив туди з емiграцiйного-модного мiського заслання щонайменше раз на три тижнi. За сальцем, закрученим в банки, картопелькою, горiлочкою, сушенею, варенею та iншими дарами старих батькiв. I ще крiпко усвiдомлював, що йому начхати на будь-якi мiськi проблеми та навiть катаклiзми, бо в нього є забезпечений тил, куди можна завжди втекти. Це його ота сама дома. А от Родiна... - Батькiвщина.., де вона, та, за яку можна вiддати життя. Стара хата в селі, розвалений колгосп, завод в мiстi, який теж завалили та розбили на секції контор та конторок, стройка, на якiй перестали платити, чи магазин, де зараз тягає ящики. А може тридцять п"ять квадратних метрiв на дев"ятому поверсi... Чи може хоч за якусь iдею, як було колись.     

Проснувся Микола вiд  доброго стусана, яким його хтось копнув пiд ребра. Над ним стояв сержант мiлiцiї, а поряд - машина, яку в народi називають - мелодiя. Розмова двох iнтелiгентних людей була недовгою i загальноконструктивною. Микола не поїхав на безкоштовну екскурсiю по мiсту з апартамантом в обізянник-грандотелі, а залишки його коштiв, якi трохи залежались в його кишенi пiсля получки, знайшли собi бiльш затишнiше мiсце в гаманцi сержанта. Так скiнчився ще один день з життя iнтелiгента, інтелектуала, та патрiота Миколи Червака, есквайра.

                                                               ***

7 сент. 2010 г.

Зачекай

Зачекай, не натискай кнопку запуску компютера. Твоє життя здається тобi сiрим i нецiкавим. Плин буденностi його не змiнюється роками, якi минають, безслiдно розчиняючись в часi. Ти шукаєш свободи, ти прагнеш волi, але їх не знаходиш. Пам"ятаєш, як ти захоплювався книжками, набував знань, вiдкривав свiй свiт об"єктивної реальностi, що давалася тобi у вiдчуттях.

Ти шукав його в сексi, в алкоголi, в друзях, якi тебе зраджували,  можливо ти прагнув зробити кар"єру, мiняв авто, щоразу на краще, набивав помешкання меблями, картинами, та столовим срiблом, мостячи свое гнiздо, щоби не вiдстати, або й перевершити когось, хто біг тим же шляхом поряд з тобою. Брав участь в нi до чого не зобов"язуючих вiтчизняних та закордонних тусняках, скорiше нагадуючих демонстрацiю мод та дутого успiху. Народжував дiтей, в яких сподiвався побачити частинку себе, ще бiльш успiшного, та щасливого... В тебе є все, або майже все, чого ти прагнув…

М"яке крiсло, в якому ти сидиш, зручно облягає твое тiло i твоя рука, як і тисячу раз до цього, тягнеться до кнопки ввiмкнення системного блоку. Але десь в глибинi твоєї свiдомостi поступово визрiває розумiння, що те, чим ти жив до цього часу, ця об"єктивна реальнiсть, це тiльки матриця, в якiй тобi визначено виконувати iнстальовану кимось програму. I ти починаєш розуміти, що це пастка, з якої немає виходу.

Ти прагув свободи, волi, до яких йшов все своє житя, i якi виявилися фантомом та тiльки твоею iлюзiєю, бо справжня свобода не в надбаннях, а в їхнiй вiдсутностi. Воля не в сталостi, а в хаосi. I ти не в змозi робити, що хочеш, а тiльки,- що треба, те, що вимагае твоя програма. Ти розумiєш, що як би ти не хотiв змiнити своє життя, ти не зможеш цього зробити, бо програма цього не допустить.

I тодi, щоби втекти з неволi кармiчної предначертаностi, щоби вирватись з свiту своїх iлюзiй, з свiту своїх знань та вiдчуттiв, що приносять тобi розумiння та сум, ти натискаєш кнопку, вмикаєш компютер i поринаєш в iнший, блискучий вiртуальний свiт, де починаеш.., тiшишити себе вже iншими, новими, але такими знайомими iлюзiями. Бо Матриця нiкого не вiдпускає.

I шепiт розуму: То знищ її, i стань нарештi сам собою. Зiжмися в точку, а тодi, - антигiлюйся Надновою.

Пройде чума, пройде зима, i це, i те, пройде і знову встане сонце над горою...
Ну да, то так, мiй бiдний Йорик.., i принц вже там, з тобою. Але менi не час і не хитай призивно в бік мій головою...
                                                                                              ***

Ratings and Recommendations by outbrain