Скотарня

Чухання в соломі пізнього вечора на березі Случа

http://politiko.ua/blogpost59037 
Дописувачі "Політико" не мають своєї партії, але вони мають розум, який дає їм можливість не липнути на липучку псевдополітичних тоталітарних сект.

Петро Камінь компліментує довірливим, як йому здається, майбутнім його багнетам, рекрутам, яких він мріє забрити в свою секту. Пропонуючи відвідати в якості гостя одне з її засідань. 
 -Напишіть мені про себе на PetroKamin@ukr.net і я дам відповідь. Або долучайтеся до сайту. У більшості з нас хаос в головах. 

А у "володарів сакральних знань", яка знаходиться у стані непоміченої ніким меншості, як, мабуть, потрібно розуміти, до якої входить і сам просвітник, пан Петро, в головах повна упорядкованість.  Тому, він кидає промінь світла в темряву безпросвітних, чи - безпросвітну темряву далі - притуліться лобом до лона Апостола Петра, діти мої. І я вас ощасливлю:

-Я відкритий для спілкування і зустрічі.Гарантую, що за годину розмови - змінити свої переконання стосовно моєї скромної персони.  - у нас з Вами не вистачає навіть розуму уявити, що хтось може піти "за ідею" . 

Ось так ,готуйте  гарантовані хоругви до виносу,панове. За високо-малокольну "за ідею".

Він пише: 
 -Читаючи з цікавистю сайт "Політико" я все більше переконуюсь, що ці розумні і освідчені люди не знайшли себе в жодній політичній партії. Партії, яка б відповідала вимогам людини і послідовно їх реалізовувала.

Ах, як жаль, що не знайшли. І тут, у нашого філософа скотилася скупа сльоза, котра впала на монітор його «Пентіуму III». -Як же допомогти несвідомим, подумалось йому, але таким розумним та освіченим.  Але не до кінця.  Бо вони ще не вкусили його освідченості в безмежній та безкорисній любові до них. І виходячи з цього висновку він починає будувати теорію вимог, та їхньої соціореалізації. В чому ж він їх бачить? 

А в, перш за все, в тому, що пропонує втілити в реальність групове зачаття, як він каже – нашої спільної дитини. Яку він вже не тільки зачав самостійно, але вже встиг  народити і, навіть охрестити, та стати її єдиноправним  батьком-очільником. 


Тому пан Петро каже, м"яко кажучи, неправду, тобто – бреше, закликаючи нерозумних малят щось після нього ще започатковувати в груповому сексі. Він не згадує, що власне,  дитинка вже народилася. З кривенькими ніжками, та рахітичною голівкою. І навіть вже не первісток а клонована двійня. Бо первістком було «Мале коло»,  яке тепер, за логікою подальшої розбудови цієї секти, має стати дійсно малим та вузьким колом самообраних "жреців-оракулів", настановників великих ідей безідейних кам"яних брил, надбудовою над прірвою безпросвітнього мороку нового Петроустрою в старій совковій свідомості.


Але ні, шановний Петро Камінь зовсім не той, про що хтось може подумав. Він  людина мудра. Вдалий бізнесмен та депутат міськради.  Він декларує, що:

 - чим довше я живу на світі, тим менше мені хочеться особисто для себе.  Може це тому, що у мене є всього достатньо для життя?

Як бачимо - не хочеться. Але, все ще - трохи колеться.



Та й не про себе думає державний діяч Петро. Йому особисто вже нічого не потрібно, він себе забезпечив та реалізував, і пропонує звернути увагу саме на цей факт молодим  людям – прийдіть до мене і ви станете такими ж успішними. Після групового зачаття в новому - політичному Білому Братстві, себто – «Українських інтересах»  під проводом пана Петра.
  

Але ситуація навколо  - абсолютно мене  не влаштовує, каже він. Я не згоден перейти в стан " третьосортних" , бо жив в часи урядів і президентів, які не створили нічого , а продали ВСЕ ! Я не хочу бачити дітей своїх і онуків з рабським тавром на плечі.


Воно то, ніби й так, але і тут наш пан депутат кривить душею, мабуть тією, що вже літає десь високо над усіма нами. Бо, як бачимо, життя його в часи урядів і президентів, які не створили нічого, а продали все, вже відбулося. І це було в минулому. А тепер, він, людина не бідна, не таврована, та, мабуть, першосортна, яка влаштувала своє життя завдяки тим, та при тих, що якраз і створили йому умови для цього, тих, хто – продали все, але наблизили пана до себе, вручивши йому мандат депутата, тепер не хоче бачити дітей своїх і онуків з рабським тавром на плечі.


То хто ж йому не дає.  І чому, забезпечені матеріально, та маючи змогу вчитися,  вони мають бути рабами з тавром? А не дають владні амбіції, котрі він маскує безкоштовним сиром. Бажанням вилізти ще вище. З містечкового виконкому до світлих, омріяних ним, вершин затишних теплих кабінетів,  яких він прагне досягти за рахунок голосів нових багнетів-ембріонів своїх химерноуявних фантазій. Горизонтально-вертикальних та спірально-тріадних опівнічних сновидінь, котрі не дають йому спокою, перетворюючись щодалі більше в мару його гоголівського буття на хуторі поблизу Новоград-Волинського мокрого яру, де жовтий місяць, вовче виття та опівнічний блуд  ще й досі водять його малими та великими колами манівців.

 17.04.2011
 ________________
P.S. Коли, читачу, ти сьогодні прочитаєш цю оповідку, зайди до пана Петра у гості http://ukrinteresy.com.ua/, та поцікався, чого він досяг за ці роки у своєму "Малому колі", та при його допомозі. Чи багато вже рекрутував борців з мафією, корупцією та державним бандитизмом.  Чи надихнув їх на повстання, чи страйк. І що з того всього вийшло.                                                                     
                                                                        ***

Хйодорыч, это кидок!

http://www.zn.ua/articles/79652

Оркестр для буратіно

http://www.youtube.com/watch?v=bWujX2JMkD0&feature=player_embedded

Мальвина обнаружила Буратино, сняла его с дерева и пригласила лесных знахарей для лечения пострадавшего. В итоге больному прописали касторку и оставили в покое. Стоило Мальвине спасти Буратино, как она сразу начала поучать его, пытаться обучать хорошим манерам, грамоте и арифметике. Но обучение Буратино было безуспешным. И он опять убежал в, такое родное ему, поле дураков.

Еволюція Zero

Двадцять років Україна не може вибрьохатись з болота середньовічного феодального

дикунства,  в яке її занурив новий соціальний устрій, нав"язаний бувшими компартійцями

та їхніми комсомольськими поплічниками, які захватили владу і на свій розсуд почали розбудовувати те, що їм залишилося в спадок від СРСР.

Суспільство, отуплене їхньою брехнею та нерозумінням, куди ж котиться держава, вже нікому не вірить. 

І, ніби приречене в безвиході своїх сподівань, знаходиться в очікуванні якоїсь, ніби потойбічної сили, яка виведе його з стану депресії та поведе правильним напрямком, широкою дорогою, до цивілізованого майбутнього в проквітаючій державі.

 Але, незважаючи на всі технології заспокоєння, все більше приходить розуміння того,

що влада, варіантів якої за ці роки вже було чимало, не приведе країну до омріяного

благополуччя, а лише розповідає народу казки, кожного року придумуючи нові їх версії та посилаючись на те, що по незалежним від неї причинам, минула казка не збулася і тому прийдеться перегорнути сторінку та послухати нову. Ту, кінець якої вже буде щасливим.

Але казкових чудес чомусь все не відбувається і не відбувається. І скільки не мантрують про них державні діячі з трибуни Парламенту, телевізійних каналів, радіо та газет, ситуація в країні тільки погіршується.

Українські скоробагатьки вилупившись з яйця КПСС та в злученні з кримінальними злочинцями набули свої капітали на пустому місці, не маючи за душею і ламаного гроша, а тільки використавши свої партійні посади та зв”язки з криміналітетом, почали розпродаж одержаної в спадок УРСР.

І ніхто з ідейних провідників Марксизму-Ленінізму не підняв революцію на захист тих

ідей,  якими вони клялися, та яким присягали та поклонялися майже сторіччя. Не

підняли народ на повстання, якому ці ідеї  проповідували. Генерали та політпрацівники

не направили на захист попраних ідеалів Великої Жовтневої Соціалістичної революції

свої армії, полки та дивізії, а спокійно дивилися, як їхній натхненник, Перший секретар

ЦК КПУ, компартійний ідеолог Л.Кравчук підписує в Біловежській пущі меморандум про

самостійність України.

І після цього, пропагуючи вже зовсім протилежні ідеї, він стає Першим Президентом вже"ринкової" України. Як незабаром виявилось, країни ліберально-кримінального розкрадання, країни знищення попередніх здобутків, завойованих не одним поколінням людей,  яких він та інші, йому подібні ідеологи, штовхали на тяжку, виснажливу працю, заради великих ідей побудови комунізму.

Україну, подібно середньовічним варварам, почали нищити. Різали заводи, нищили сільське господарство, продали флот, розвалили армію та авіацію разом з військовим виробництвом.  Продали все, що було надбано впродовж довгих десятків років голоду, розрухи та поневірянь попередніх поколінь.

Гуманітарну сферу перетворили на клоаку. Занедбані медицина та освіта. Завойовані перші місця в Європі по ВІЧ, туберкульозу, гепатиту та наркоманії. Вони прийшли, як люблять казати - розбудовувати, не будувати. І їм для цього перш за все потрібні комунікації - дороги та залізниці, щоб вивозити сировину взамін на імпорт, який закуплявся донедавна на запозичені кошти МВФ. 

Тепер ці кошти потрібно віддавати, але нічим. Бо так, як будувати економіку ніхто й не планував, то багато грошей розікрали та вивезли за кордон. І тепер, для обслуговування боргів та нового розкрадання, вирішили продати вже останнє, що залишилося - землю, розказуючи чергову казочку про те, як це буде добре, та як піде на благо народу, та десь в своїх маєтках, потішаючись з убогої свідомості того народу, який витерпів  всі знущання над собою та витерпить і це. І в них немає сумніву в тому, що витерпить. Проковтне. І ця впевненість небезпідставна.

Бо за роки Радянської влади він втратив здатність до протидії. Це народ - раб. І буде стояти на колінах доти, доки в нього не вистачить розуму це усвідомити. 

Доки не покається та не очиститься від скверни минулого. Доки не скрутить голову вурдалакам, які присмокталися до України. Доки не зрозуміє, що до храму думкою не дійдеш.

Інакше цей народ стане вигнанцем на колись рідній землі та втратить країну назавжди. І тим  доведе, що українці, це - нація рабів. І стане заслуженим посміховиськом для

всього світу. Предметом глузування, знущання та експлуатації.

------------------------------------
http://www.pravda.com.ua/articles/2011/04/4/6077221/
Кор:- Між іншим, ви десять років тому сказали, що плівки Мельниченка - фальшивка.

Л.Кравчук:- Я тоді вірив у те, що говорили всі. Я не мав висновків наукової експертизи.

Кор:- А якби Кучма пішов у відставку у 2001 році, це було б більш правильно?

Л.Кравчук:- Було би правильно. Бо в той період він вже почав створювати клан. Кланово-олігархічну систему створив Кучма.

Кор:- І не останню роль там відігравав ваш партійний лідер Віктор Медведчук...

Л.Кравчук:- Безумовно, всі, хто працював з Кучмою, відігравали свою роль. Якби вони не хотіли відігравати цю роль, то мали би залишити свої посади. Вони вірили, що кланово-олігархічна система може змінити ситуацію, поламати більшовицьку філософію. Коли в Україні почався відхід від більшовицької партійної системи, на її місце треба було створити іншу. Спробували сконструювати кланово-олігархічну систему.

Експеримент виявився надивовиж вдалим [Авт.]

7.04.2011

                                                                        ***

Ефект равлика

Cьoгoднi, шaнoвний дpyжe, нa твoїй мaшинi нe зacтyкaв двигyн, нe вибyxнyв cкaт , ти нe пoпaв в дopoжню пpигoдy i з тeбe нe здepли штpaф.   

Щo ж, я тeбe з тим i вiтaю. Бo мoглo би бyти й нaвпaки. I ocь ти зaдoвoлeний тa, нaвiть oптимicтичний, пiд"iзджaєш дo бeнзoкoлoнки i зaливaeш лiтpiв copoк виcoкoякicнoгo бeнзинy.  A пoтiм вмикaeш мyзикy i нacвиcтyючи "щe нe вмepлo, щe cтoїть" їдeш дaлi.  Щo ж, тoдi я вiтaю тeбe вдpyгe i cпoдiвaюcя, щo читaти дaлi ти нe бyдeш. Бo цe нe для тeбe.

A для тиx, xтo вжe нe пocвиcтyє, нe cпiвaє i нaвiть нe тaнцює. А пoки щe дивитьcя тa нe poзyмiє, чи цe йoмy мoжe тiльки тaк здaєтьcя, чи мoжe цe нaвciгдa. З дyмкoю пpo тe, щo, нiби - нaвciгдa, тo начебто тaк вoнo i нe мoжe, бo пpивик дo тoгo, щo якocь вoнo бyдe. A oт для тoгo, щoб зpoзyмiв, тo йoмy якpaз  чoгocь нe виcтaчaє. Hy, тo тe, як зaвжди. Може доброго стусана. Бo xтo ж з oднoгo paзy poзyмiє. 

Biн щe пoки живe iнepцiєю, зa якoю бiлкa, бiжyчи в cвoeмy кoлeci, нiяк нe мoжe зyпинитиcя тa пoдyмaти пpo тe, a чи нe вapтo зpoбити дeякi виcнoвки з тoгo бігу, i чи пoтpiбнo пpoдoвжyвaти тi cпpiнтepcькi змaгaння з тінню i чим вoни  мaють зaкiнчитиcя. Якa мeтa i чи бyдe вoнa дocягнyтa. Чи випpaвдaє вoнa прикладені зycиля зapaди її дocягнeння.

Якщo ти, читaчy, ycпiшний кoмepcaнт i твoї aкцiї щe нe втpaчaють cвoї пoзицiї, тo ти нacвиcтyй дaлi. Бo тoдi ти oлiгapx, дeпyтaт, пpoкypop, а чи інспектор ДАІ. Бo їм пociвaють. Бо вони примножують та помножують в кризі. Aлe якщo ти ні тe i нi iншe, тo тoдi тoбi caмий чac пoдyмaти пpo тe, щo бyдe з тoбoю зaвтpa. Бо завтра не буде лучше, чем вчера.


Бo зaвтpa бyдe нe тaк, як cьoгoднi. Завтра буде просто дуже паскудно і вибач мене за таку жорстоку правду. Але ми мусимо дивитися їй у вічі, передбачливо застраховуючи своє існування, якщо не хочемо раптово та неочікувано попасти в чийсь борщ. Коли нас обсмокчуть та виплюнуть як кістку на поталу дворовим бровкам.

Почни з машини. Продай її, поки ще знайдеться той, що хоче мати в своїй сім"ї ту, хто безмежно та безсоромно п"є. Продай, поки ще зможеш за неї щось вторгувати. І ти станеш себе поважати за свою передбачливість. Не вірь тому, що ось-ось запустять українські НПЗ, які здешевлять бензин. Він буде тільки збільшувати свою ціну. Бо нафта з Росії дорожча за готовий бензин. І тому немає сенсу виробляти бензин з тієї нафти, а краще закупляти його в тієї ж Росії.

Не чекай, що продукти харчування будуть дешевіти. Вони будуть все більш неякісними, штучними та дорожчими. Бо поступово кількість якісного їх виробництва в світі зменшується. Не запасайся ними наперед, крім цукру, бо гроші зможуть терміново знадобитися на щось нагально-необхідне. Все одно, харчування буде, бо Заходу потрібно кудись його збувати.

Виживе той, хто зможе задовольнятися малим. Тому, залиш свої амбітні плани. Плануй тактично. Подумай, як зберегти тепло та електоенергію. Якщо є змога, зроби буржуйку. Бо газ перейде гривневу межу.

Не сподівайся на пенсійне забезпечення. І якщо ти ще молодий, забезпеч своє майбутне грішми, які збережеш сьогодні. Не довіряй їх банкам і при можливості переводь в метал, який дешевшати не буде. Бо потім їх можеш не знайти.

Ти одержав стусана. Тепер йди по нитці, яку тримаєш в руках. І сподіваюсь, вона приведе тебе до істини, якої ще не знаю й сам.

Їжачок (с)

Письмецо одной девушки из Германии подруге в Россию. Вернее, отрывок. Пунктуация, орфография и остальные нехитрые обороты автора сохранены без изменения. Далее от лица автора. ... Иду, значит, шоппингую, смотрю: на обочине ёжик лежит. Не клубочком, а навзничь, и лапками кверху. И мордочка вся в кровище: машиной, наверное, сбило. Тут в пригородах кого только не давят! Ежи, лисы, змеи.. иногда даже косули попадаются. Мне чего-то жалко его стало: завернула в газету, принесла домой.

Звоню Гельмуту, спрашиваю, что делать? Он мне: отнеси в больницу, там ветеринарное отделение есть. Ладно, несу. Зашла в кабинет. Встречает какой-то Айболит перекачанный: за два метра ростом, из халата две простыни сшить можно. Вас ист лось?! - спрашивает. Вот уж, думаю, точно: лось. И прикинь: забыла, как по-немецки ёж. Потом уже в словаре посмотрела. Ну, сую ему бедолагу: мол, такое шайсе приключилось, кранкен животинка, лечи, давай. Назвался лосем - люби ёжиков..

Так он по жизни Айболитом оказался: рожа перекосилась, чуть не плачет бедняжка. Тампонами протёр, чуть ли не облизал и укол засандалил. Блин, думаю, мало ёжику своих иголок. И понёс в операционную. Подождите, говорит, около часа. Ну, уходить как-то стремно - жду. Часа через полтора выползает этот лось. Табло скорбное, как будто у меня тут родственник загибается. И вещает: мол, как хорошо, что вы вовремя принесли бедное существо! Травма-де, очень тяжёлая: жить будет, но инвалидом останется.. Сейчас, либе фройляйн, его забирать и даже навещать нельзя: ломняк после наркоза.

Я от такой заботы тихо охреневаю. А тут начинается полный ам энде. Айболит продолжает: Пару дней пациенту (nоtа bеnе: ёжику!) придётся полежать в отделении реанимации (для ёжиков, н/// х?!!!), а потом сможете его забирать. У меня, наверное, на лице было написано: А на хрена мне дома ёжик-инвалид?!.. Он спохватывается: Но, может быть, это для вас обременительно и чересчур ответственно ( ё-мое!!!). Тогда вы можете оформить животное в приют (б///я!!!). Если же все-таки вы решите приютить его, понадобятся некоторые бюрократические формальности..

Понимаю, что ржать нельзя: немец грустный, как на похоронах фюрера. Гашу лыбу и спрашиваю: - Договор об опеке (над ёжиком, е///т!!!)? - отвечает, а также характеристику из магистрата. Я уже еле сдерживаюсь, чтобы не закатиться., - спрашиваю. Этот зоофил на полном серьёзе отвечает: - Нет, характеристика в отношении вашей семьи, фройляйн. В документе должны содержаться сведения о том, не обвинялись ли вы или члены вашей семье в насилии над животными (изо всех сил гоню из головы образ Гельмута, грубо сожительствующего с ёжиком!). Кроме того, магистрат должен подтвердить, имеете ли вы материальные и жилищные условия достаточные для опеки над животным (не слишком ли мы бедны для ёжика, с///ка!!!). У меня, блин, ещё сил хватило сказать: мол, я посоветуюсь с близкими, прежде чем пойти на такой ответственный шаг, как усыновление ёжика.  И cпрашиваю: сколько я должна за операцию?

Ответ меня додавил. "О, нет, -говорит, -вы ничего не должны! У нас действует федеральная программа по спасению животных, пострадавших от людей". И дальше - зацени: "Наоборот, вы получите премию в сумме ста евро за своевременное обращение к нам. Вам отправят деньги почтовым переводом (... восемь, девять - аут!!!). Мы благодарны за вашу доброту. Данке шен, гуторехциг фройляйн, ауфвидерзейн!"

В общем, домой шла в полном угаре, смеяться уже сил не было. А потом чего-то грустно стало: вспомнила нашу больничку, когда тётка лежала после инфаркта. Как еду таскала три раза в день, белье, посуду; умоляла, чтобы осмотрели и хоть зелёнкой помазали.. В итоге родилась такая максима: "Лучше быть ёжиком в Германии, чем человеком в России".