Двадцять млинців на холодній пательні

Двадцять років незалежності, це вже чималий строк для усвідомлення того, що ж ми побудували і чи відповідає це, побудоване, тому, про що ми мріяли і на що сподівалися . Коли, в 1991 році, Україна стала незалежною, нікому і в страшному сні не снилося, що держава, яка залишилася в спадок від СРСР, заможна та сильна, з часом перетвориться в свою повну протилежність і піде з простягнутою рукою просити милостині по світах. Яка втратить повагу в світі, відкотиться на задвірки цивілізацованого світу і стане країною нездатною вирішувати самостійно будь-які питання. Стане залежою від зовнішніх чинників і буде схожою з всіма покинутою гойдалкою, розкачуваною вітрами під осінніми безрадісними дощами.

Сучасна Україна, це країна - бутафорія. Мильна булька, надута безкінечними шоу неспавжньості, ілюзіоном фантомів. Це суцільний фестиваль вигопаковуючих дурнів, в яких украли все, включно з їхнім майбутнім.

І якщо ви, вельмишановне панство, це святкуєте і вам це до вподоби, то я вас щиро з цим і вітаю. З Днем українського самашедшого!

=============================================================

Forbes: Украина - в пятерке худших экономик мира

Худшей экономикой мира на середину 2011 года является Мадагаскар, второй в списке оказалась Армения, третьей - Гвинея, а пятерку худших экономик мира замыкают Украина и Ямайка.

К такому выводу пришел журнал Forbes, проанализировав макроэкономические показатели большинства стран мира за последние годы и прогнозы развития до 2012 года.

Напомним, Украина заняла 57-е место в мировом рейтинге конкурентоспособности World Competitiveness Yearbook 2011, опубликованном 18 мая швейцарской бизнес-школой IMD.

Так, по подсчетам ООН, за чертой бедности сейчас живет каждые четверо из 5 украинцев.

При этом за последний год украинцы обеднели на 10%. Украина занимает 83 место в рейтинге развития общества ООН, потеряв 7 позиций лишь за год.

В рейтинге же экономической свободы, который составляет Всемирный банк, Украина занимает 163 позицию - между Казахстаном и Гондурасом.

 http://economics.lb.ua/state/2011/07/06/104657_Ukraina_v_pyaterke_hudshih_eko
http://www.pravda.com.ua/rus/news/2011/07/6/6361058/
 ==========================================================================
25.08.2011           Тихе здуття від великої набундюченості

Акція протесту, яка була проведена 24-го серпня в День незалежності, ще раз показала неспроможність "опозиційних сил" до об"єднання та нездатність спланувати і провести акт показу громадянського невдовлення існуючій владі.
Все вилилось в гламурне фотографування на тлі пам"ятників, прапорів та статистів, що робили свиту "королів" різних "партій", одягнутих у вишиванки та зовсім непереконливо засвідчуючих свою любов до України, прикладаючи руки до лівої сторни грудей, що в адекватних людей вже викликає тільки відразу та сміх.
А коли колона "протестантів" дійшла до "першого міліціонера", бажання продовжувати комедію пропало і всі, разом з очільниками, порозбігалися хто куди. Мабуть, естетично оцінюючи, споглядати на обвислі цицьки поборників FEMEN, які теж, традиційно, "протестували" напівголими, знищуючи клумби з квітами в центрі головного дурдому країни.

Українці не вірять вже тим, хто неодноразово їх обдурив, щоразу б"ючи себе в "патріотичні" груди та обіцяючи, що кожен з них поведе народ.., тепер вже ясно, що - в нікуди. Бо, щоб вести за собою людей, потрібно, мати готовність на пожертву своїм м"якеньким благополуччям, свободою, і, можливо, особистим життям, заради великої ідеї. Але немає. Ні готовності, ні великої ідеї, ні навіть маленької. А є тільки, велике бажання щось очолити, когось обдурити і вилізти ще на одну щаблину владної драбини.
Бо влада дає в цій державі все. Омріяне, і навіть більше, радуючи дуже часто своїх обранців, приємними сюрпризами. У вигляді недоступних, навіть у найпрекрасніших рожевих снах, тих, хто їх обирав та вірив. І ризикувати цим, втрачати таке казкове благополуччя, нікому не хочеться.

Так пройшов ще один рік української політичної клоунади. І ви, читачу, звичайно, сподіваєтесь, що наступний рік буде вже не таким. Тоді ви, або живете десь, зовсім не в цій країні, або дуже великий романтик.

==========================================================================
                                

                                                    Вот время пролетело и – ага.

Ольга Пестрецова-Блоцкая   26.08.2011 http://my.korrespondent.net/user/213941/publications/blogs

20 лет. Много или мало?

Кто-то вспоминает послевоенную Германию (и после первой и после второй мировой войны) или Японию, и говорит: «Много». Они (Япония, Германия) за такой же период времени не только восстановили разрушенную экономику, но и шагнули вперёд. И там была не пропасть, а действительная модернизации экономик стран. 

Оттенки эмоций при подведении итогов двадцатилетнего развития Украины могут отличаться в нюансах, но основной лейтмотив у большинства один – мало, чем хорошим, мы могли бы похвастаться.

Кажутся мне бесполезными замеры. Это как находиться в незнакомом месте без компаса и карт, с закрытыми глазами и без каких-либо ориентиров пытаться высказаться на тему «И де я нахожуся». А кто-то вообще-то в курсе, что строится на стройплощадке под названием Украина?

Мы обсуждаем независимость от: России, газа, советского прошлого и т.д. Но я не помню столь активных обсуждений независимости «для». Что мы строим?

Мы идём в Европу?! Ура-ура-ура! Какую: северную (шведская и исландская модель); континентальную (немецкую и французская модель) или островную (британскую и американскую модель)? Они все разные. Нам куда?

Мы строим демократию?! Это очень перспективно. Но на основании чего? Базис развития какой?  Все наиболее горячо обсуждаемые вопросы из области идеологии. Которая может быть оформлена лишь на основании экономического фундамента. А его хоть кто-нибудь сформулировал? А потом горячо, активно и долго обсудил? Да, я помню, говорили, что будет капитализм. Но, какой конкретно?

В исследовательских целях захожу на сайты ведущих политических сил страны. На одном полное «присутствие отсутствия» хоть какого-нибудь намёка на декларирование экономической платформы. Нет её. Ау, что строим? Зачем же удивляться, что нет активной поддержки небесспорного лидера в тяжёлую минуту? На другом сайте бодрая речёвка-коллаж всего того, что в принципе не соединяется и вызывает недоумение при только беглом просмотре. «…забезпечить реальне підвищення добробуту народу та примноження багатства держави, випереджаючий ріст соціальних стандартів над показниками інфляції.».  Ага, понятно. Достаточно теперь просто показывать нереальные цифры официальной инфляции и рассказывать, что, то, что все видят на ценниках в магазинах повышение цен – это некорректно. Корректно знакомится с официальным уровнем инфляции от Госкомстата и именно с этой цифрой сравнивать рост социальных стандартов. Официальная инфляции 10%. А социальный стандарт вырос на 11%. Вот он опережающий рост выполнен. Что такое социальный стандарт? Сами не знаем.

«Ключовим напрямом державної економічної політики повинна стати реальна підтримка малого і середнього бізнесу …» с одновременным «розвиток в Україні національних фінансово-промислових груп, спроможних гідно конкурувати на міжнародних ринках». Так всё-таки малый и средний бизнес в приоритете или большой?

А, если некоторые лозунги «речёвки» сравнить с реальностью, то просто обхохочешься. «…створення законодавчих умов, які унеможливлять рейдерство як системний фактор, що дестабілізує український ринок»; «збереження чинної системи спрощеного оподаткування для суб’єктів малого бізнесу та встановлення для новоствореного сімейного бізнесу податкових канікул»; «орієнтацію бюджетних коштів на досягнення результатів відповідно до обсягу та якості наданих державних послуг. Бюджетні надходження повинні використовуватись не для збільшення витрат на утримання чиновників чи бюджетних установ, а на підвищення якості послуг для населення». Это уже просто не смешно. Все устали смеяться, и, вообще над больными не смеются.

Понимаете, что получилось? Темы, которые активно обсуждаются в обществе – это темы из области надстройки, но не экономического фундамента. Зайдите на любой сайт и оцените ситуацию – самые комментируемые темы – политика, национальность, язык, культура – сотни, десятки «комментов». В то время, как на этих же ресурсах обсуждение экономических вопросов вызывает вялую полемику не более десяти замечаний. Это не так интересно? Вы ошибаетесь. Попытка принять налоговый кодекс с ухудшающими условиями для малого и среднего бизнеса вызвала не проплаченный, реальный многотысячный отклик.

Вообще, я не строитель. Но на своём дилетантском уровне уверена, что строить здание без фундамента – это либо детские игры в песочнице по строительству песочных замков, либо взрослое унылое занятие бомжей по возведению сооружения типа «хибара». Если поделиться впечатлениями по архитектурному ансамблю, который вырисовывается на строительной площадке «Украина», то возникает вопрос: «А, у этой стройки есть план, проект – хоть какая-нибудь техническая документация?» Судя по-всему, стройка идёт без неё. И при этом кто-то мечтает, что вот-вот сейчас получится здесь город-сад? Просто потому, что место хорошее?

Представляю себе результат стройки, когда строители не знают что строят, прорабы воруют, а подрядчики и заказчики находятся в бессрочном, рабочем и сильно оплачиваемом отпуске.

Что же удивляться, что в просматриваемых контурах того, что воздвигается, очень сильно начинает просматриваться объект «укрытие» в зоне отчуждения или по-другому говоря – саркофаг. А мы всё о том, какие обои в синий или оранжевый цветочек будут лучше смотреться на стене. Может хватит уже кидаться на «отделочные» темы с горячностью подростков: русский или украинский язык, трудолюбивая нация или ленивая, вкусное сало или вредное, с флагами или со слезами на глазах. Какая разница для саркофага. На котором лучше всего смотрятся колючая проволока и сторожевая вышка.

Нам не будет по-прежнему, как и все прошедшие 20 лет,  разницы за кого голосовать пока не найдётся тот, кто вразумительно не сформулирует: какие ресурсы, имеющиеся в Украине, могут стать основой её конкурентоспособности, какие отрасли, соответственно, будут развиваться, какая форма собственности будет преобладающей, какие механизмы государственного регулирования экономики будут использоваться, как будут распределяться произведённые блага и в пользу кого…

                                                                       

                                                                                    ***

----

Наша "свідома еліта" настільки розумна, що такі питання її не цікавлять. І з самого початку "незалежності" не цікавили. Бо вона була настільки свідомою, що завжди йшла шляхом дерибану, збагачення і - розбудови. Так вони й казали. І будувати щось тут і не планувалося. Бо для побудови потрібно було поставити перед собою ось такі задачі і відповісти на них. Та й взагалі, вони їй не потрібні, для того, щоб докрасти ще недокрадене і втікти. Ми їм віримо, ми їх любимо, ми за них голосуємо. Ми такі ж розумні, як і вони. Ми всі дуже розумні. Ми ліберально з ними домовимось, укладемо наш договір і будемо обопільно любитися й далі. В засос. (http://www.pravda.com.ua/articles/2011/08/25/6522495/      Uatumbai _ 25.08.2011 17:44)

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

                                             Всі щасливі

Хороший, простий хлопець, 25 років. Добре виконує свої робочі обов"язки. Претензій до нього  немає. Одружений, має сина. Кажу: -Чому не вступаєш до університету. Ти ще молодий, п"ять років пройде непомітно, бедеш мати вищу освіту. І, таким чином, здобудеш собі майбутню професію, тебе вже не виженуть з роботи,  будеш займати керівну посаду. Ліплю йому горбатого, значить. Але, дійсно, із сподіванням на те, що моє "зерно", може й проросте. Він мовчить і слухає. Пройшло декілька днів і я знову запитую:- Скажи, що ти недавно цікавого читав. Нічого, каже. -А яку книжку. -Та ніякої. -Що, зовсім нічого не читаєш. -Ні. А раніше? -Теж не читав. -Як, нічого в житті не читав? -Нічого. -А в школі щось же читав, "Українську мову", чи- літературу, чи що. -Та щось читали. Знову проходить декілька днів. Питаю: -Ти скільки класів закінчив, вісім, чи десять. -Одинадцять, каже. -А скажи, тобі приходилось колись давати хабарі. -Так, приходилось декілька разів, а куди дінешся. -А як тобі, загалом, живеться. Є у тебе якесь відчуття незадоволення життям, може в тебе мало свободи, чи хтось чинить тобі якісь перепони. Може тобі тяжко жити. Ні, каже, все нормально. Трохи грошей більше не завадило б, та й усе. Ось така розмова. І чого, питається, причепився до людини...
-------
Уявіть собі красиву країну. В якій всі живуть радісно і щасливо. В якій голосують за гречку. Мітингують за гроші. Тиснуть кнопки в парламенті пакетами карточок, за себе і своїх друзів, знайомих та родичів. За прийняття законів, платять гроші. І спікера парламенту все це не цікавить.  І нікого, взагалі, не цікавить. Де декларується те, що ніколи не виконується. Де обіцянки варті не більше, ніж повітря, змодульоване їхнім звуком. І всі живуть, радісно і щасливо, споглядаючи на все це, та на інші видовища, яких безліч.  Яку назву можна дати цій країні?

          

                                                                                          ***

Масштабні думки

Є в мене друг Петро. Сидимо якось з ним в надвечір"ї на березі річки, вудки закинули, якраз клює. Сидимо, карасів з гачків знімаємо та чухаємось. Ні, не блохи, комарі кляті, останню кров допивають. Блохи, то коли в соломі спали, то тоді кусали. Це, як на полювання ходили, на качок. Але про те, то якось іншим разом. А це, то олігархи  вдень кусають, то комарі вночі. Олігархи навіть ще більш безсовісні, бо кров вже літрами п"ють і гривнею трудовою б"ють щоразу сильніше по потилиці. А самі нічого робити не хочуть, тільки  грошима гендлюють. А комар хоч життям своїм ризикує. Да, то тут Петро закурив та так, задумливо, і каже: - Я хочу революцію зробити. Народ підняти хочу. На боротьбу з експлуататорами-буржуями, узурпаторами влади. За народне щастя боротися буду. І, може, Героя України мені навіть дадуть. Посмертно. То хоч панихиду не забудьте в церкві замовити. А потім висякався і руку об штани витер. 

А він меблі робить, якусь майстерню відкрив. І вже й меценатом став. Бо вибрали його в місцеву раду, а кого ж зараз вибирають, як не тих, що подоїти можна, на користь місцевого чиновництва. Воно ж нічого теж, як і олігархи, не робить, але теж гендлює. Чим? Дерев"яними дверима, ясне діло. Кому відчиняє ті двері, а перед ким зачиняє. Це залежить, від того, хто з чим підійде. З якою калиткою, справою, тобто. Ну, та це й так всі знають, що тут америку відкривати. 

То Петро, значить, він не тільки в столярці інтереси має, а, як істиний патріот, вже й партію створив. Тепер він, щось, на кшталт шарфюрера. Бо в партії тій чоловік з вісім. Але -  партія, це зараз модно. Бо без партії ти ніхто, кака.  Навіть в інтелігентне коло ніяке тебе не запросять. Правда, тут потрібно ще на платні курси сходити. По користуванню столовими приборами. Бо, як запросять в те коло, інтелігентних дворян, а воно починається, десь, як правило, в нічному ресторані, це, коли дворяни швейцару честь віддають, а закінчується часто в калюжі біля хати, то свої нічого не скажуть, бо всі однаково меценати, призвичаїлись по-простому, під яблучко зі стрельнутою Примою, одною на трьох. А от, кельнер, то може здивуватися. 

Та й на майбутє теж, може пригодиться, бо, колись же й у саму Верховну Раду доведеться посісти. Але, правда, кельнери там вже давно не дивуються, то там можна і без курсів. Там взагалі всі складнощі спрощені до відстані між головою опонента до дубового стільця, якого спеціально для цього заносять. Просто і по-народному, без викрутасів. Не дарма ж вони і є - депутатами народними . Хоча і там головне, це бути борцем за правду і справедливість. Тільки кажуть, що в кожного вона тепер індивідуальна, та правда, як і особиста шкіра. То, не подумайте, що за народну там воюють. Бо хто ж такий дурний, щоб за народ зараз свого гарбуза під дубовий стілець підставляти.  

А в усьому режим наш винний. Режим у нас, це, хто не знає, - антинародний. Окупант і нелегітимний. Легітимними були минулі режими. Це тоді, коли ще флот цілим був, а потім кудись зник. Кажуть, що, ніби, втонув. В чиїхось кишенях. А потім "Кольчуги" телепортувалися у викривленому просторі чиєїсь свідомості і ще багато чого, теж, кудись позникало, наче корова язиком злизала. Про цей феномен ще, якось, Айзек Азімов писав. Але, чомусь, тепер про ті режими ніхто вже згадувати не хоче. Бо дуже любив їх народ, ті режими, і шанував, був зачарований. Кажуть, що тоді якогось туману напустили, газ такий, закис азоту, називається. 

Спочатку, це коли йому сказали із беловежського політбюро, що вже - гоп і далі веслуйте хто як може. Або зовсім, - сушіть весла. Вдруге, аж двічі підряд, це коли в тачці колеса поміняли на більші і всі кинулися в Туреччину, бо коли маленькі колеса ще були, тоді до Польщі їхали, вчилися панами ставати. А втретє.., втретє то дуже були зачаровані, тоді аж пожовтіли від щастя. І теж двічі. Бо і їх двоє було. На вибір. Це, в кого яка орієнтація. Але любов та вийшла якась однобока. Народ хотів, а вони йому не дали. Та що там, навіть принюхатись не дозволили. Самі між собою любилися. То хто дуже був пасіонарний, то ті  кудись повтікали, іншої любові шукати. 

А ті, хто залишився, то, ніби, інвалідом став. На всю голову. Бо хіба ж буде нормальна людина, замість того, щоб щось десь красти, бити по клавіатурі до мозолів на пальцях і доводити комусь невідомому, який він патріот і борець за справедливість. Ну, з лідерами всякими, тими, що із ста шістьдесяти партій самоспасіння і самосохраніння, то ясно. Вони хочуть в верховній номенклатурі і померти. Навіть заповіти такі пишуть, щоб там і поховали. Але, коваль коня кує, а жаба ногу наставляє. Тільки, ніхто їй ту підкову ліпити і не думає. Бо, масштаб те той. Теплі місця всі вже зайняті, а своє щастя тепер потрібно особисто миздобулити, бо колективне вже давно не модне. 

От, тільки ніхто з овець, вже в пастухів вірити не хоче, бо минулого разу так підкували, що й досі копита сверблять, все кудись скакати звідси кортить. Та, на жаль, не в усіх виходить. То народ, все більше, тепер теж про качок говорити почав, бо іншого варіанту, ніби, вже й немає. Але, поки ніяк до спільного консенсусу ще не дійде. Одні кажуть, що на качок, а інші, що зразу, на вовків з вилами. Бо чого там на дріб"язок розмінюватись. Ящо вже починати, то краще масштабно. А я знаю, що, якщо така брехня вже пішла, то точно почнуть заганяти. Не проспати б і собі те полювання, та теж з усіма разом. Але, ніяк не второпаю, а що таке зараз - правда і справедливість. А як розберуся, то колись і вам розкажу.

Продовження тут: http://ukrinteresy.com.ua/polituka/228-masshtabn-dumki.html
 

За годину до опівночі

 Ось так сиджу, читаю одну статтю, а потім - клац мишкою по вкладці. А там інший сайт, який саме, казати не буду, щоб не подумали, що рекламую, та те не так і важливо. Головне в іншому. Дивлюся, а там в блозі, Королевська. В четвер пише. Закликає всім швиденько, в понеділок, на Майдан бігти, виручати, мітингувати, гукати і бити в барабан. Ну, кого вона там має на увазі, ви розумієте, тому пальцями показувати зайве.

Пишу їй, що нічого в неї не вийде. Це було в субботу.  А в понеділок, так і сталося. Чи народ не просякнувся світлими помислами баронеси, претендуючої на рокіровку з газовою королевою, чи, може, огірки закручував в банки, що вже поспіли, але не прийшов народ. Не побіг.

 Та й не Киця вона вже, ніби, для народу. Бо переїхав її каток найсправедливішого суду і вчасно викрив зраду. Ще трохи пожує і незабаром виплюне в закордоння. В екзил Лондонграду. І звідти почнеться нове відродження фенікса української опозиції. Вона вже, значить, - птаха. З одного боку - напівфенікс, а з іншого боку, -княжна Тараканова.

Це вже колись таке було. А нового ще поки не придумали. Бо розстріли відмінили. А зараз наша княжна пише мемуари і петиції. Що, навіть, схоже на симптоматику підсвідомого бачення нею свого майбутнього. Але нехай їй щастить. Бо, хоч від тюрми та суми не зарікаються, але й нікому того не бажають.
От і баронеса теж так думає. Бо з вівторка вже не згадує про Майдан, а пише в блозі, що вже їде на  Сорочинський ярмарок. Вибирати Юлі оберіг. Будемо, каже, на зв"язку, в контакті. Я вам буду блоги з ярмарки писати, як той оберіг шукаю, а ти мені повноваження будеш надсилати, та благословенням вихрещувати. І таки поїхала. І засвітилася звідти радісними світлинами, розміщеними на сайтах.

Показує, як вона там глиняні горщики ліпить та про Юлю дбає. Навіть, для цього, спеціальний випуск газети зробила. «Рідна Україна», називається. З своїм фото на титульній сторінці і підписом – «Наталія Королевська: Сорочинський ярмарок, це гордість всієї  України». Це вона вже приміряє собі імідж гордої українки, нової рятувальниці нації, матері українського народу.

Тільки, чи знайшла той оберіг, чи ні, вже не каже, про те мовчить. Мабуть, глиняного свистка у вигляді зозульки подарувала. Але це вже не актуальне. Та, й не до того вже. Бо, головне було – себе подати, у вишиванку вбраній. Тільки, на що сподівалася, того так і не сталося. Бо, якийсь народ не такий. Світлини ті подивився, носом покрутив, а новою вірою просякатися не забажав.

Не приймає за свою. Каже, що не переконала, бо образ, може, й непоганий вийшов, фотогенічний навіть, але не відповідає змістовним наповненням. Бо, може, папуга і гарна, а українським солов"єм не співає. А тепер вже її, більш за все, рейтинг журналу «Кореспондент» цікавить.  Актуалісімо тепер це.

Дивлюся, а поряд блог фронтовика Арсенія. Пише, чому він вірить в Україну. І дуже її любить. То ясна справа. Вірити та любити, то не глину місити на фронтових шляхах чобітьми.  Добре, якщо є кого любити. От, і в америкаця є дружина і любовниця. Але американець любить дружину. У француза є дружина і любовниця. Але француз любить любовницю. І в єврея є дружина і любовниця. Але єврей любить маму.

Дивно, і чому це кажуть, що Яценюк єврей, якщо він любить Україну. Читати, за що, я так і не став, бо букв дуже багато, а часу жаль.
 В інтернеті, я помітив, якщо і лінк даєш, то народ навіть клацнути на ньому не хоче. Зовсім вже розпаскудився. А тим більше, якщо потрібно ще й читати багато букв, то це вже ціла трагедія, інколи від паніки свідомість втрачають.

Розлінилися вкрай. Буває, звичано, що ті букви хтось взагалі перший раз бачить. І що ви думаєте, вони їм і не потрібні. Вони там в американські комп"ютерні ігри грають. Або порно дивляться. Кажуть, що у Верховній Раді це завжди було модним.  Бо потім ту наглядність дуже зручно в українські закони втілювати. А букви там знати і не потрібно. Та й навіщо їх знати. Теорему Піфагора не знають, а якось же живуть. І навіть краще, ніж ті, що знають. Не вірите. То спитайте нашого президента. Він вам підтвердить. Чим менше знаєш, тим краще живеш. Прямопропорціонально.

Що це за таке слово? Це теж в нього запитайте. Або в прем"єра. Він такі слова якраз після обіду вимовляти тренується. Бо до обіду вони сонні ходять. Деякі інші слова теж вимовляють.  Але ті набагато коротші і більш конкретніші. Але, то зранку, коли голова ще болить, про те, як Україну розреформовувати, бо спочатку роздержавлювали, та приватизовували, а потім розбудовували, та покращували. то тепер якраз час для уточнення позицій настав. Щоб вже вдарити останнім шаром і щоб точно в лузу попасти, не схибити наостанок.

Заходжу на «Українську Правду» і що бачу: В україні новий барон з"явився, Каськів. Той, що все – "Пора!", гукав, козаки! От і догукався, нарешті.  Все в користь пішло, не оминуло. Тоді протестував, а тепер будує. Як вчили старші товарищі. Вже не протестує, а навпаки - радіє. Цей, на відміну від народу, - просяк. Просьок. Тепер він каже, що на політику - тьфу, тепер він Державним інвестиційним агентством керує та будує залізницю від Києва до аеропорту "Бориспіль".  А також,  скоро має одержати "Банк розвитку", як сказано, - для якого, можливо, буде друкувати мільярди Національний банк.

Ось так здобувається перемога. Це вам не якийсь там польвий Юра, що в полон до хвошиздів попав, а цілий Кутузов. Наполеон стратегічної думки. Знав, як воювати на асфальті потрібно. І знав, за що боровся.

А що – Юра. Сидить і вже не сміється. Серйозним став. То хвошизди були, а оце вже до махновців попав. Каже, як випустять, то відділлються їм мої сльози.  -Я їм таке влаштую..,  як в Німеччині колись. -То я тоді на навчаннях був, науку всотував. А тепер, науку ту, на них буду випробовувати. -А  може теж, в екзил подамся. З Європи, якось, спідучніше буде супротивитись. Але поки ще точно не вирішив,  то буде, як Бог дасть і як карта тоді вже ляже.

Щось там ще про Президента розмова йшла. Народ на короля гадає. Як його, вже нового, вибирати буде. Хто краще в світле завтра поведе. А я сижу собі і мовчу. Я ж знаю, що той самий самісінький  буде, а вони ще не знають. То нехай і не знають, а вам, по-секрету, скажу. Його тепер у Парламенті вибирати будуть. Поставлять на порядок денний і проголосують. Бо Парламент тепер буде – білоблакитним. З невеликим вкрапленням і інших, тимчасово там присутніх. Тих, поранених в голову, що все на фронтах воювали. І всі за справедливість. От і довоювались.

Аж тут вже й дванадцяту пробило. Значить, спати пора.  Завтра новий день буде і нові сподівання.  А поки - на добраніч і щасливих вам снів, шановні!

                                                                      ***

Реквієм понеділку і вівторку теж

Реквієм понеділку і вівторку теж - 6 августа, 23:22 Uatumbaihttp://blogs.korrespondent.net/users/blog/uatumbai/a42082

Ми здобумо!   Пішла брехня по селі. Хвилю, тобто, гнати почали. Нє, не офіційно на гербововому папері, а в інтернеті. Всі начальники, тьху, - очільники-демократи, враз почали заяви писати на блогах. Та так широко та з викрутасами, що й не доженеш, стільки букв. І всі, якось, одночасно прозріли.

Раніше - боролися. А тепер вже воюють. Жаль, Шустер у відпустці. Ото б навоювалися досхочу. А так, то, в інтернеті воюють, віртуально. В понеділок на Майдан кличуть. Революшн дєлайт. Вставай, піднімайся, буржуйський народ! Дайош! От тільки десь головний ревулюцьонер пропав. Ніяк знайти не можуть. Десь загорає. Славно поработали - славно отдохнем! А може десь в Ленглі на губі сидить за провал операції по ощасливленню його нації.

А ми.., о, ми - дадим стране угля! Слава! Слава! Слава! Україні, вєстімо, кому ж. КПСС вже ж, ніби, того, відкричали. А може й не того, бо все майже так. Але мантри на пам"ять залишились. І Кармазін і Тягнибок і Королевська, всі застовбичують своє "хву". Ну, Королевська знає, чому. А ті все б"ють себе в груди, захищають завоювання миздобулої "демократії". Ще не вмерла, запевняють.

А інтелігенція що. А, вона чолобитні строчить Президенту, вірнопідданство йому своє доводять, дякують за те, що він такий.., на них схожий. Вона тепер постмодернова, тіліхенція.  Їй тепер не до революцій. Її тепер і домкратом не підняти. Ніяк  не розберуться зі своєю свідомістю. Чи то писали щось, чи то їм тільки уві сні привиділось після фуршетів. Їм би хто праску подарував, хай би обличчя хоч пригладили, бо вже дивитися гидко.

 А ці, - поводирі сліпих, "фронтовики" калібровані, то, - Ми..., та ми..., тьху...,задовбали своєю душевною простотою і триманням нас за ідіотів. А може й ні? Може, ми й дійсно того варті?

Бо, скільки ж можна кричати - пожежа. А що, вже горить? Ні, не горить, навіть не зайнялося чомусь, навіть і не тліє. Смердить тільки. В понеділок побачимо, що не брешу. Бо на безідейному просторі революцій не буває. А що буває? Звісно що. Як завжди. Або говно, або багно. Це я трохи основоположника перекрутив, Володимира Ульянова. Той знав, як народ піднімати.

Погано, що не можна його до Шустера запросити, він би розказав, хто і де крав і куди повивозив і тези підвів би, і що кому робити розтлумачив би, і як і коли. Та ні, не думайте, якщо Ленін вам не до вподоби, Бандеру візьміть, той теж знав, що робити, або інших, тих, хто не рахував зірок на небі. Тут головне - ідея. А без ідеї, то й борщу не звариш, не те, що революцію.

Потрібно визначити мету, тобто, - результат, який потрібно одержати, потім знайти інструмент, який би цьому допоміг і докласти працю. Зараз же все навпаки виходить. Щось хочемо, а точно не знаємо, чого саме, яку картину малювати будемо. Натюрморт чи портрет. Олією чи олівцем. І до праці, ніби, не ледачі, а ніяк інструмент не підберемо. Нових апостолів шукаємо, може підкажуть та знову за собою поведуть.

Та й чого, власне, добиваються, чого народ баламутять. А чого, - влади хочуть. Думають, що цю виженуть та самі запануюють. Тільки в чому народ виграє, от питання. Про це мовчать, як морські окуні. Тільки надуваюся, авторитет собі накручують, все обіцяють.

Вже ж 20 років панують, і ті були і ці були, а світла в кінці тунелю, все щось, як і раніше, не проглядається. Та й звідки йому взятися, коли там лампочку ще в 1991-му викрутили. То чому ж вимикачем клацати, скажіть будь ласка. Давно вже Україна умикнута, скоро і віко заб"ють і землею присиплять. Та на тій землі нові межигір"я собі змурують.

Що ж робити, питаєте? А це, - що кому, і хто як розуміє. Якщо прикинути хвоста до носа, то й виходить, що ці вже своє нам сказали. Все, що могли. І накрали теж, скільки змогли і ще більше. Обчистили народ, тебе, як липку і шкіру зідрали. І на барабан натягнули. І тепер ще й роги тобі наставляють.

То, чи вірити їм, та чи сподіватися на те, що вони про тебе подбають, а не про своє м"якеньке благополуччя, як думаєш? Отож бо. Значить, не друзі вони нам. А вороги. А ворога завжди били. Ворога завжди виганяли та знищували, народе. Чи ти вже може забув? А ми ще їм віримо.

То хто дурніший, вони, чи ми? Бо вони нам втирають з року в рік одне і те ж, все б"ють в той барабан з нашої шкіри зроблений, а самі торби грішми набивають. А ми роти повідкривали, очі вирячили, чекаємо та віримо. Змагаємось між собою, хто з них кращий та достойніший, нас, в світле майбутнє вести своє, хто ліпше горло нам перегризе.

От і думай, люде, чи буде воно, те мабутнє, в тебе, поки в хаті з вовками жити будеш.

===============
Вы только посмотрите, кто пришел:
http://www.epravda.com.ua/publications/2011/07/8/291227/
Uatumbai _ 12.08.2011 12:32

                                          За годину до опівночі

Люблю увечорі посидіти  в інтернеті. Ось так сижу, читаю одну статтю, а потім,- клац мишкою по вкладці. А там інший сайт, який саме, казати не буду, щоб не подумали, що рекламую, та те не так і важливо. Головне в іншому. Дивлюся, а там в блозі, Королевська. В четвер, пише. Закликає всім швиденько, в понеділок, на Майдан бігти, виручати, мітингувати, гукати і бити в барабан. Ну, кого вона там має на увазі, ви розумієте, тому пальцями показувати зайве.

Пишу їй, що нічого в неї не вийде. Це було в субботу.  А в понеділок, так і сталося. Чи народ не просякнувся світлими помислами баронеси, претендуючої на рокіровку з газовою королевою, чи, може, огірки закручував в банки, що вже поспіли, але не прийшов народ. Не побіг. Та й не Киця вона вже, ніби, для народу. Бо переїхав її каток найсправедливішого суду і вчасно викрив зраду. Ще трохи пожує і незабаром виплюне в закордоння. В екзил Лондонграду. І звідти почнеться нове відродження фенікса української опозиції. Вона вже, значить, - птаха. З одного боку - напівфенікс, а з іншого боку, -княжна тараканова.

Це вже колись таке було. А нового ще, поки, не придумали. Бо розстріли відмінили. А зараз наша княжна пише мемуари. Що, навіть, схоже на симптоматику підсвідомого бачення нею свого майбутнього. Але нехай їй щастить. Бо, хоч від тюрми та суми не зарікаються, але й нікому того не бажають.

От і баронеса теж так думає. Бо з вівторка вже не згадує про Майдан, а пише в блозі, що вже їде на  Сорочинський ярмарок. Вибирати Юлі оберіг. Будемо, каже, на зв"язку. Я вам буду блоги з ярмарки писати, як той оберіг шукаю. І таки поїхала. І засвітилася звідти радісними світлинами, розміщеними на сайтах. Показує, як вона там глиняні горщики ліпить та про Юлю дбає. Навіть, для цього, спеціальний випуск газети зробила. «Рідна Україна», називається. З своїм фото на титульній сторінці і підписом – «Наталія Королевська: Сорочинський ярмарок, це гордість всієї  України». Це вона вже приміряє собі імідж гордої українки, нової рятувальниці нації. Тільки, чи знайшла той оберіг, чи ні, вже не каже. Мабуть глиняного свистка у вигляді зозульки подарувала. Але це вже не актуальне. Та, й не до того вже. Бо, головне було – себе подати, у вишиванку вбраній. Тільки, на що сподівалася, того так і не сталося. Бо, якийсь народ не такий. Світлини ті подивився, носом покрутив, а новою вірою просякатися не забажав. Не приймає за свою. Каже, що не переконала, бо образ, може, й непоганий вийшов, але не відповідає наповненню. Бо, може, папуга і гарна, а українським солов"єм не співає. А тепер вже її, більш за все, рейтинг журналу «Кореспондент» цікавить.  Актуалісімо, тепер.

 Дивлюся, а поряд блог фронтовика Арсенія. Пише, чому він вірить в Україну. І дуже її любить. То ясна справа. Вірити та любити, то не глину місити на фронтових шляхах.  Добре, якщо є кого любити. От, і в америкаця є дружина і любовниця. Але американець любить дружину. В француза є дружина і любовниця. Але француз любить любовницю. І в єврея є дружина і любовниця. Але єврей любить маму. Дивно, і чому це кажуть, що Яценюк єврей, якщо він любить Україну. Читати, за що, я так і не став, бо букв дуже багато, а часу жаль.

 В інтернеті, я помітив, якщо і лінк даєш, то народ навіть клацнути на ньому не хоче. Зовсім вже розпаскудився. А, тим більше, якщо потрібно ще й читати багато букв, то це вже ціла трагедія, інколи від паніки свідомість втрачають. Розлінилися вкрай. Буває, звичано, що ті букви хтось, взагалі, перший раз бачить. І що ви думаєте, вони їм і не потрібні. Вони там в американські комп"ютерні ігри грають. Або порно дивляться. Кажуть, що у Верховній Раді це завжди було модно.  Бо, потім, ту наглядність дуже зручно в українські закони втілювати. А букви там знати і не потрібно. Та й навіщо їх знати. Теорему Піфагора не знають, а якось живуть. І навіть краще, ніж ті, що знають. Не вірите. То спитайте нашого президента. Він вам підтвердить. Чим менше знаєш, тим краще живеш. Зворотньопропорціонально. Що це за таке слово? Це теж в нього запитайте. Або в прем"єра. Він такі слова після обіду вимовляти тренується. Бо до обіду вони сонні ходять. Деякі інші слова теж вимовляють.  Але ті набагато коротші і більш конкретніші. Але, то зранку, коли голова ще болить, про те, як Україну розреформовувати.

Захожу на «Українську Правду» і що бачу: В україні новий барон з"явився, Каськів. Той, що все – "Пора!", гукав, козаки. От і догукався, нарешті.  Все в користь пішло, не оминуло. Тоді протестував, а тепер будує. Як вчили старші товарищі. Вже не протестує, а навпаки, радіє. Цей, у відміну від народу, - просяк. Просьок. Тепер він каже, що на політику - тьфу, тепер він Державним інвестиційним агентством керує та будує залізницю від Києва до аеропорту "Бориспіль".  А також,  скоро має одержати "Банк розвитку", як сказано, - для якого, можливо, буде друкувати мільярди Національний банк. Ось так здобувається перемога. Це вам не якийсь там польвий Юра, що в полон до хвашіздів попав, а цілий Кутузов. Наполеон стратегічної думки. Знав, як воювати потрібно.

А що – Юра. Сидить і вже не сміється. Серйозним став. То хвашізди були, а оце вже до петлюрівців попав. Каже, як випустять, то відділлються їм мої сльози.  Я їм таке влаштую..,  як в Німеччині колись. То я тоді на навчаннях був, науку всотував. А тепер, науку ту, на них буду випробовувати. А  може теж, в екзил подамся. З Європи, якось, спідучніше буде, супротивитись. Але, поки ще, точно не вирішив,  то буде, як Бог дасть і як карта ляже.

Щось там ще про Президента розмова йшла. Народ на короля гадає. Як його, вже нового, вибирати буде. Хто краще в світле завтра поведе. А я сижу собі і мовчу. Я ж знаю, що той самий самісінький  буде, а вони ще не знають. То нехай і не знають, а вам, по-секрету, скажу. Його тепер у Парламенті вибирати будуть. Поставлять на порядок денний і проголосують. Бо Парламент тепер буде – білоблакитним. З невеликим вкрапленням і інших, тимчасово присутніх. Тих, поранених в голову, що все на фронтах воювали. І всі за справедливість. От і довоювались.

Аж тут вже й дванадцяту пробило. Значить, спати пора.  Завтра новий день буде і нові сподівання.  А поки, - на добраніч, і щасливих вам снів.

=============================================

19 серпня 2011.

***

Просто так

Інколи мене запитують, - а як потрібно? Як потрібно, я знаю. Але є і багато інших, хто знає. І в кожного свої знання, своя правда. Тому немає рації мені оприлюднювати свою. Бо що ж тоді вийде. Моя правда буде протистояти багатьом іншим правдам. І як тоді шукати ту правду, що найправдивіша. Якими критеріями вона себе повинна виділити серед інших, щоб її помітили і щоб в неї повірили. А, якщо станеться і так, що хтось і повірить, то й що.

Подивіться скільки пишуть в інтернет-виданнях терабайтів правди, і що. Скільки мільйонів вінчестерів правди потрібно написати, щоб ця правда стала загальновизнаною. І як її виділити серед  мільйонів іншої, на чиюсь думку, ще правдивішої.


Ви хочете знати правду? Що ж, я вам її скажу. Вона - в бджолі. Але комусь більш до душі - метелик, і впевненим він є, що правда в ньому. От, тільки не кажіть, що це - ведмідь. Бо будете тоді ви - олігарх, чи пасічник. Та хто ж мені повірить, у різнобарв"ї літа, в цьому.

========

17.08.2011- http://ukrinteresy.com.ua/polituka/220-prosto-tak.html   - Закінчення.
4.12.2011. На жаль, на "Укрінтересах", із-за "вдосконалення" сайту, продовження цієї теми не залишилося. Її знищили, як у нас це буває, коли ми щось пробуємо вдосконалити. Залишилася у мене випадково тільки маленька частинка розмови, яку нижче тут і додаю:


- Бджоли, колективно збирають нектар та перетворюють його на мед. А ведмідь, чи пасічник, той мед привласнюють . Відносно бджіл, ведмідь, це - бандит, розбійник. А пасічник - олігарх. Який підмінює мед цукром, ерзацем, який мають споживати бджоли замість якісної їжі. Та ще й в тій кількості, яку визначає для них пасічник. Таку, щоб  бджоли до весни не подохли з голоду.

З ведведем бджоли борються колективним кусанням, війною, спротивом розбою. Він ворог явний. А з пасічником вони боротися не вміють. Бо він побудував свої відносини таким чином, що бджоли попали до нього в залежність. Він, подібно бадиту, відносно кажучи нашої країни, привласнив пасіку та володіє нею. Він її не створив в нашій країні. Але визначає її статут та політику. Він дає роботу, розпоряжається прибутками і визначає винагороду праці. Але він не дає навіть видимості участі бджіл в процесі управління вуликом, вони не мають акцій і з них своїх відсотків дивідендів.

Демократичного розподілу прибутків, участі в управлінні та, навіть, зацікавленості у збільшенні прибутків у "бджіл" немає. Є тільки страх втратити роботу. Та пасічником цього й не передбачається. Бо й навіщо воно в соціальній орбіті рабства.  Воно має не такий вигляд, як у середньовіччі, але від цього його сутність не змінилася.

Є експлуатація без правди і вивіз меду - капіталу, в "базарні" офшори.  Але деякі бджоли, все-таки, пасічника інколи покусують. Погано, що не всі. Бо то для нього тільки в користь, щоб не зівав та не дрімав. Якби ж-то бджоли більше розуміли, то вони, або відвоювали б собі частину меду, або закусали б пасічника і вигнали б його, як виганяють трутня.

Але, то - бджоли, в яких природньо закладені механізми колективної цілеспрямованості та  збройного захисту своїх інтересів.

Вони завжди готові до самопожертви задля вищої, колективної ідеї, ідеї  їхньої "нації".  Та вони не розуміють обману, не розуміють підміни істинних цінностей на штучні, меду на ерзац, правди на її фантом.
А якби розуміли? І хто ж тоді ми?

                                                                             ***

Аu8