Сиджу я на гілці і вірші пишу

Сиджу я на гілці і вірші пишу
До Бога на небо  тепер не спішу
Пишу я неквапом, слова підбираю
Допоки пташина не змовкне у гаю
А вже, як  віршів напишу досхочу
То потім піду та поїм кулішу.

                   
***

Коровка Божа, якось,
Звісившись з листочка босою ногою,
Похнюпившись,  сиділа
У роздумах про вічне,  ранньою весною.


 ***

Бедронка Lady Beetle не знала
Що Матір Божа її у честь свою назвала
Але, коли б вона і взнала,
То Божу Матір би не дуже здивувала.


 ***

Заплутався у гіллі ясенів серп місяця, десь скраю

Зоря заходить за дахи, туман росою вже покрив спориш

І хоч не поряд ми тепер, та ти завжди чекаєш  

Ти сподіваєшся, ти думаєш про щось, всю ніч не спиш.

***

Червоним хрестиком та чорним
На білому сорочки полотні
Любов нам вишила з журбою
Хвилини щастя, але і смутку дні.  


***

Носіть на сталевих багнетах
Червоно-чорні прапори
Якщо не хочете в неволі
Сконати смертю, як раби.

***

Червоно-чорні прапори
Тепер, як амулети
На вудках їх тепер несуть
Не на стальних багнетах.

***

раніше. 2010 

 

Бpoнзoвий мicяць

 

Бpoнзoвий мicяць в кyткy вiкнa
 Koтитьcя xвилинaми нiчнoгo чacy
I тiнь гвинтoм лиття зaкpyчyє opнaмeнт бpoнзи
Сxoдiв по cтiнi

He cпитьcя i я вcтaю, cпycкaюcя дoнизy
I в кyxнi бpoнзoвy pypкy шyкaю нa cтoлi.

B кiмнaтi poзпaлюю кaмiн i пopяд cидячи кaвy в ньoмy вapю.
A пoтiм кypю, пpигaдyю дaвнo пpoйдeшнi днi,  чacи, cвoї дyмки, чиїcь гoлocи
Koтpиx  дaвнo вжe нeмaє.
I тiльки бpoнзoвий мicяць y cipoмy вiкнi вжe з пpoтилeжнoгo кyткa пpoщaльнo кpaєм виглядaє

Щo дyмae пpo мeнe вiн
Ta xтo пpo тe щo знaє...

Cьoгoднi xтocь cкaзaв, щo я нe мiцний
Ta я цe i caм  дoбpe  знaю.
 Moжe oбpaзити чoмycь  xoтiв
Ta дoкaзiв бiльшe нe мaю.

Miцний мoлoтoк i гopix мiцний
Гoдинник пiдкaзyє металевим бacoм
Зaлишив я  pypкy в кaмiнi чoмycь
I бpoнзa вcя cкaпaлa чacoм.

I кoжeн iз cильниx щoб нe poбив
Ta  мicяць, xiбa ж вiн питaє
У тeмpявi нoчi вiн тиxo пливe
 I чac  нaш y бpoнзy збиpaє.

              

24.фев.2014

 

 ***

Згадати все

                                                        Згадати все

Дух, що тіло рве до бою,
Рве за поступ, щастя й волю,
Він живе, він ще не вмер.


      Досить українцям цяцькатись з тими, хто відкидає українські національні цінності та зкликати когось до взаємопорозуміння. Бо тоді українці завжди будуть  в програші. Вони будуть зав"язані на умиротворення тих, хто має свої, протилежні від українських, погляди і не хочуть з ними розлучатися, живучи в державі, яка зветься Україною. Українська ідея має бути спрямована на здобуття своїх ідентифікаційних інтересів, а не чужих забаганок.

Українці мають ставити перед собою задачі побудови України для українців, або вони будуть розчинені в нескінченній полеміці, забувши навіть предмет того, чим і заради чого ці розмови починалися. Це відволікає їх від основного напрямку, від основної ідеї, яка має бути метою досягнення своєї свободи від флуду побічних подразників, який їм весь час підсовуючи, пропонують недруги, використовуючи його для дезорієнтації української нації, відволікаючи її від основних цілей та засобів їх рішення. Заставляючи націю на протязі десятків років тупцювати на одному місці.

Ми не повинні розпорошуватись на деталі, а маємо йти чітко визначеним шляхом, не звертаючи уваги на ворогів, які прагнуть вставляти свої клини в колеса нашої свідомості. Інакше, ми будемо тільки достойними послідовниками того, про що сказав Кромвель: Далі всіх зайде той, хто не знає куди йти. Українці повинні переосмислити своє відношення до виховання наступних поколінь, якщо не хочуть їх втратити разом із державою. Виховання повинно відбуватися на засадах українських національних ідей українського націоналізму. Ми повинні виховати націю наближену по своєму духовному наповненню до українського запоріжського козацтва, характерників, які мають стати взірцем для кожної молодої людини українського походження.

Ми ходимо по колу нашої невизначенності. І поки ми його не розірвемо, до тих пір завжди будемо знаходитись під чоботом тих, хто сильніший своєю визначеною ідеологією, згуртованністю та національними усвдомленнями своєї зверхньості над нами. Ми маємо знайти усвідомлення своєї належності до воїнів, або будемо розтоптаними слимаками. Змінний світ, але незмінна сутність людини. І те, що було головним для людини сотні і тисячі років тому, залишилося незмінним  та однаково цінним і в нашому сучасному світі. Це наше життя, свобода  та незалежність від посягань та загарбань. А противитись таким викликам може тільки сильна нація, нація воїнів, але не нація безхребетних толерастів-лібералів. І це повинно бути нашим душевним станом. Якщо ми не хочемо бути безслідно розчиненими в загальній масі інших націй, культур, релігій та ідеологій.

Ми закабалені імітаційною псевдодемократією, яка визначає нас поневоленими рабами. І ми ніколи її не змінимо на справжню демократію, якщо будемо йти шляхом ліберальних домовлять з поневолювачами.Тому ми маємо тільки два шляхи. Або ми будемо гризти зубами горлянку того, хто нас б"є і тим здобувати свю честь бути нацією, або піджавши хвіст, будемо жити рабами. Наша сила не в індивідуалізмі,  а в об"єднані спільною ідеєю та спільною метою, заради яких варто жити і помирати. Ідеєю українського національного відродження.

І для цього нам потрібно пройти шлях воїна. Шлях тих українців, які, жили до нас і завдяки цьому шляху, не втратили, а перемогли і примножили, поставивши честь нації понад усе. Тих, про шлях яких, нам не хочуть нагадувати.
Але ми мусимо згадати все.

21.04.2012.

http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/14075.phtml
                                                                      ***