28 дек. 2012 г.

Чадні кадила лібераст-гедоністів


Вже стільки разів писав про наших вітчизняних «зрушників», що, думав, що сам цю тему вже більше зрушувати  не буду. Нехай "легіонери"  зрушують та пхають свого воза, як собі хочуть і далі. Бо пхають йього ззаду, а не впрягаються спереду. Але, тема ця така ж безкінечна, як і дорога до нашого українського щастя. До якого ми ніяк не можемо дійти. Та й ступити першого кроку, навіть, ніяк не можемо. От так, стоїмо, та тільки очима в різні боки водимо. Та ще й вухами по плечах ляскаємо. І хвостами крутимо, щоб мухи на спину не сідали. То й виходить, що і коні є і віз віз поряд стоїть, а запрягати нікому. То тут і знаходяться ті, що хочуть, але ще не запрягали ніколи.

Не буду уточнювати де і хто каже, бо це не так важливо для розуміння головного, про що піде мова далі, а саме – про амбіційні уявлення деякими «глибокодумцями» від інтелігенції  своєї богообраності, месіанства, та подвижничества. Звісно, як завжди, із самими благими намірами повести народ за собою. Бо ж сам він не знає куди йому йти, а розуму для вибору шляху,  у нього не вистачає. Не вистачає його ще й у виборі інструменту досягнення того, чого хоче. Та й чого хоче, очевидно, уявлення ніякого не має. І не знає взагалі, чи й хоче.

От так і живе собі, без ніякого уявлення, сіромаха несвідомий. Але, як відомо, святе місце порожнім не буває. І коли хтось те місце  звільняє, завжди знаходиться достатньо тих, хто хоче те місце якнайшвидше зайняти. Щоб хтось із  сподвижників не зайняв його першим.

І таких месій, «жертовно» кладучих свої буйні від фантазій голови на «плаху боротьби за народне щастя»,  зараз навкруги хоч греблю гати. І кожен з них на свій лад, та копил, мантрують про своє, вже нове,  але таке набридле, минуло-знайоме «миздобумо». І кожного разу із обов"язковою зрозумілою обмовкою – якщо. 
Якщо те «стадо» таки піде туди, куди вони, елітарні, його направляють. Якщо воно підніметься та мукне. Якщо зберуться до купи «сподвижники», які  його будуть піднімати, та вести. Якщо не буде дощу та снігу і якщо не запізниться потяг Хюндай, якому в самий непідходящий момент відіб"ють роги, якими він чіпляється за дроти їхньої фантасмагоричної уяви. Тому й зрозуміло, що такі обмовки тут завжди виступають в ролі рятувального круга. Щоб, коли станеться так, як завжди у нас стається, то можна було б сказати, що завадило «Щось». Об"єктивно від них незалежне.  

Десь, хтось, те ту ноту взяв. Чоботи переплутав, фінанси закінчились, проспав, сезон не той настав, якого чекали, мікрофон вкрали, дрючків для прапорів не підвезли, не дослухали мантру номер сім,  ще не в тому секторі зійшла планида, всі пішли футбол дивитися, несвідомі, і тому все відклали до наступного благоприємного моменту.  А так би все було добре. Якби.., та то нічого, доживемо до понеділка, а тоді знову почнемо.

Ось які розмови ведуть такі, просвітлені інтелектом інтелігенти, декому із котрих примарюється особисте місіонерство в якому вони собі визначили свою життєву «місію просвітництва» нерозумного людського стада, яке тільки й чекає того моменту, коли ці поводирі їх поведуть, нарешті, у вже  те, що йому конче необхідно:

- К сожалению, об украинских президентах - только что, а точнее - ЩО ЦЕ БУЛО???
А кажуть, що російська мова така універсальна. (Авт.)
- Кстати, да. Кого не возьми и напрашивается само собой: що це було?
- Це було ... щеплення від сказу.
А попросту - прививка от бешенства :)

-Чем дольше этот бред будет продолжаться, тем больше глубина падения нынешней власти. Они день и ночь углубляют пропасть с неутомимой энергией. Абсолютно не заботясь о соломке.
            -Мы должны сначала создать украинцев, а уже потом сможем создать и Украину. Без украинской элиты мы так и останемся территорией.

Це, в якості затравки. До теми філософічних роздумів інтелігентів про пошуки шляхів для покращення долі народу. Тут ще й не зовсім ясно, що то ясновельможні «народовольці»  мають на увазі. Бо ніби й України ще немає і українців теж ще немає. Одна тільки еліта первісна із кам"яними сокирами навколо вогнища з думками та планами про Україну в голові бігає.

Що ж на це відповідає претендент на німб оракула істини, просвітник незрячих -  великий Гудвін, вчитель, який зійшов з Олімпа і який езотерично знає як:

- Вы о моих стремлениях? Мне нужна элита. Мозги нации. Государство в государстве. Альтернатива государству. Когда этот коллективный мозг заработает, то за ним пойдут остальные. Я, собственно говоря, для этого и хочу создать интернет-сеть, куда можно будет зайти и решить там все свои проблемы с помощью знающих эти проблемы. Если Государство не заботится о своих гражданах, то граждане должны сами побеспокоиться друг о друге. Вот миссия у меня такая на первом этапе: помочь тем, кому помочь некому. Вот и хочу создать такую структуру, которая бесплатно сможет всем помочь. Миссия вроде небольшая, но мне она кажется очень важной. Все что у меня еще есть,на что я еще способна, я не хочу носить в себе, ибо могу это отдать людям, которые нуждаются в этом. Вот где-то так.

От, - «десь так». А як саме, то Гудвін ще й сам не уявляє, як буде вирішувати в інтенет-мережі ті проблеми і чи взагалі те можливо, але місія вже є. Може, не вистачає знань в цьому напрямку, тут загадка,  але – хочеться вести.  Річ відома. І вона присутня всім гудвінам, які «хочуть» і які, подібно мантрують. Але не знають - як і головне - куди.

І тут, з темного закутка, прорізається слабенький писк ніби ще тверезого опонента:

-что интернет призывами можно собрать кого-то ? Никого и нигде Вы не соберете, люди в реале боятся голову поднять и слово лишнее сказать. Офицеры от страха потерять свои 3000гр и возможную квартирку к пенсии, готовы продавать своих вчерашних сослуживцев.
Ситуация сегодня проста как апельсин - найдется несколько десятков реально оторванных мужиков, которые начнут просто уничтожать "элиту", варианты ещё есть для будущего, не найдутся -через 2 года криминальный взрыв уничтожит страну.

Про те, що знайдуться «реально відірвані», то те не новина. Їх і шукати не потрібно. А от, чи почнуть знищувати, то ще велике питання і зовсім не факт. Бо ніким ще він не доведений ні на якому прикладі.
Гудвін:

- Почему призывами? В интернете не обязательно представляться. Вокруг меня, здесь же полно умнейших людей, готовых помочь другим. Я их просто организую. Они же сидят у меня здесь и не боятся. Именно вот этот клуб умнейших людей и обязал меня этим заняться. Можно бояться в жизни выйти на войну, но войну в интернете организовать им можно.

А ось і момент істини. Виявляється, розмова не про справжню війну. А про війну віртуальну, в інтернеті, та ще й – інкогніто. В таку собі комп"ютерну гру з аватарами. До повної перемоги. Та й того «клубу»  найрозумніших людей, як бачимо, ще немає, а вже він  зобов"язав.  Авансом, мабуть. Місія уявляється автором в тому, щоб організувати. Але, не на війну в польових, так би мовити, умовах, з бандитами, а на війну в інтернеті. Бо на війну в своєму, хоча б, місті, вийти боязно, страшно. Тому, коли все буде організовано у віртуалі, то маси організованих та просвітлених вийдуть на дороги та тротуари, а великі гудвіни будуть спостерігати в телевізорі за тим, що з того всього вийде. І чи вийде щось взагалі.

Почитав я ці плани, та й кажу:
 - перш за все, потрібно звільнитися від догматів. Як я зрозумів, від релігійних Ви вже звільнилися і це добре. Стали більш реалістично дивитися на навколишній світ. А наступним логічно продовжуваним кроком, було б добре звільнитися ще й від політичних. Але, навіть, не догматів, а від психологчного маніпулювання свідомістю задля одержання політичної влади. Бо політичний догмат може бути тільки тоді, коли є політична ідея та ідеологія, яка і виступає в цій ролі. А в данному випадку, її немає. Люди керуються не фундаментальною ідеологією, тут, навіть, хотілось би сказати - науковообгрунтованою, але, пропущу, бо прийдеться розвивати цю тему, а керуються маніпулятивним психіатричним зомбуванням. Бо ідеології тієї немає. І тому вона підмінюється зомбуванням. Чинниками якої виступають такі фактори, як - образ людини, інтонація голоса, тембр, швидкість висловлювання, поведінка, обіцянки того, що очікують почути і так далі. Ці методи не нові і їх багато, вони запозичені із сект. Так от, якщо звільнення від цього буде вдалим, тоді можливо буде переходити і до наступного кроку.

А відповідь на це одержую таку:
-Я лично такие вещи воспринимаю, как провокацию. Уже писала, что у нас народ ничего не решает. Ну, предположим, кто-то продаст квартиру, купит винтовку и пульнет, и даже попадет, а дальше что? Ну войдет в историю, предположим, а толку-то в итоге? А никакого. Ну посадят нам амеры вместо Витька его стоматолога, или, предположим, какого-то Педикюра (я то точно знаю, что не ЮВТ). Болвана какого-то очередного посадят, чтоб не путался только под ногами и не вылазил из своего Межигорья. И кому будет нужен этот подвиг? А никому, кроме того бована, который окажется на месте убиенного. И зачем грех на душу брать? Чего ради? Все время говорю о том, что от перемены мест слагаемых разницы никакой. Систему нужно менять, а ее можно изменить только в одном случае: собрать элиту в одном месте и самим написать, как мы хотим жить дальше, и создать идеологию. Это не так трудно. И это все реально можно сделать. Во всяком случае, я попробую их собрать и что-то с ними сделать. Бог не выдаст, свинья не съест.

Виходить, що попадати в історію, показуючи своїм прикладом народу, що не всі згідні, схиливши голову, терпіти наругу над собою, то не має толку. А в чому ж він тоді є, хотілось би запитати? Але й без запитання ясно. Бо далі все пояснюється: 
Потрібно зібрати еліту в одному місці, щоб написала, як ми хочемо жити далі і щоб створила ідеологію.  А потім хтось змінив Систему. А потім амери визначать президента. Чи, може, еліта призначить, тут не зовсім прояснено. Та все те, щоб і гріх на душу не брати і  щоб шляхом консенсусу все було. Цікаво, а з ким консенсуалити еліта збирається? З тими, що в старій Системі живуть, яку будуть змінювати? Чудні справи твої, Господи...

Да, вільнодумство у сектах у нас і досі не вітається. І я зразу попадаю під пізозру в провокативній двяльності. Та щоб не очікувати створення відомої трійки, та об"яви мене ворогом народу, я вчасно та тихенько причиняю за собою двері з вулиці і обіцяю ще колись  повернутися . 

-Ай бі бек, як сказав би Арнольд.

Зі спробою ще щось довести на  прощання:
-Двадцять років вже обговорюють та мантрують, як почнемо. Але, ні початку, ні кінця так і не видно. Є тільки вправляння в своєму красномовстві та вибудові фантастичних прожектів. Ось в цьому і біда інтелігенції. В тому, що вона вміє бути в опозиції, будуввати повітряні замки, але не здатна на конкретні дії.
Ви, якось, тут сказали, що на протязі цього року, щось створите, бо залишився лише цей рік. Я не буду з Вами сперечатися, а прийду сюди, до Вас, в цю саму пору, як і зайшов зараз, під Різдво. І сподіваюся, що Ви тоді відзвітуєте, як у Вас вийшло змінити Систему. Або, хоча б, як у Вас вийшло зібрати еліту і чого Ви досягли. Чи народить те зібрання хоч дохлого таргана.

На цьому моя партизанська вилазка із зимової криївки на російський сайт, де зібралися російськомовні радянськодумаючі  українські патріоти, закінчилася. Голову не знесли,  то й на тому спасибі.  

Сумно спостерігати за наївною романтичністю таких людей, якою вони сподіваються зрушити гору. Мені завжди було жаль тих, що тратять свій час на заздалегідь провальні  ідеї, які неможливо реалізувати на практиці. Їм потрібно створити, перш за все, хоча б якийсь клуб у себе вдома, з десятком-другим однодумців, та щось всім разом і реалізувати в житті, а потім вже, базуючись на тих конкретних досягненнях, та напрацюваннях, спробувати йти далі, та ділитися досвідом в інтернеті.  
Вже майже десяток років різного виду та розміру еліта крутить дулі "Малих та великих" кіл, хтось "мереживоструктуризує", а хтось малює схеми та графіки нісенітниць, або зазиває у видумані ним секти. І завжди з однаково нульовим результатом.

Спочатку фонтанують в інтернеті ідеї, а потім з того нічого не виходить. І, за тим, починають фонтанувати ще новіші,  ще більш витребенисті. Краще б вони використали свою потенцію для більш підходящих цьому напрямків. Хоч би й літературно-поетичних. Та, може, то тільки якісь їхні несвідомі відчуття,  які сховані в глибинах душі і які, таким чином, проявляють себе у недосяжних фантазіях?  Хто зна...



                   
                                                                                                       -II-  

Україна свою свободу не виборола. Її їй подарували. Так випадково сталося. Завжди, в усі історичні часи, свобода подарована, принижувала, це милість патриція. Свобода завойована, возвеличує і міфологізується часом для наступних поколінь.  Вона оспівується у віках, надаючи народу наснагу на звитяги, самоповагу, як нації, показує вірний напрямок у майбутнє, та надає сподівання. Укріплює віру народу в свій історичний шлях, та наповнює змістом національне існування.  Стає взірцем для наслідування тими, хто буде колись стояти перед вибором - що робити. Тоді, коли хтось знову посягне на його волю і спробує своїм словоблуддям одягнути на нього ярмо раба. 

Тоді, коли потрібно буде вирішувати, чи йому безкінечно молитися Богу, випрошуючи в нього милості, та вислухувати мантри вгодованих ченців з кадилами, чи запалити смолоскипи та нагострити мечі. І тоді здобувати для себе те, що відібрали у нього шахраї, приспавши волю, та обікравши душу, відібравши честь, та підмінивши її покорою, туманячи свідомість гедоністськими проповідями про задовільнення ницих бажань.  
У гедоністів є тільки один прицип –  егоїзм у максимумі особистого комфорту, та в задоволенні будь-якими засобами своїх бажань.

Православні та католицькі попи, подібно сектантським трясунам, камлають про покору владі.  Вона від Бога, гундять та гуздять ієрихонськими трубами вони в свої викохані бороди. -Бог послав її народу, як випробування за його гріхи. -Тому, потрібно терпіти, та в покаянні перед Богом вимолювати собі вдосконалення, туманять вони розум та волю народу, обкурюючи йому голови чадним ладаном своїх велеречувань.  

Виходить, що і злочинна влада теж від Бога. То хто ж тоді сам той Бог, який мовчки спостерігає, як його святійші трубадури сідаючи в свої  заморські кадилляки з інтер"єрами-будуарами, туманячи мізки своєї пастви самовдосконаленням у молитвах, накидаючи полуду на очі тих, хто ще не втратив волі до боротьби. 
Чому не кажуть про те, що хто б не прийшов до влади в майбутньому, він буде стояти на захисті інтересів олігархічно-мафіозної плутократії.  Про те, що відбувається в державі, продовжуючись в часі. Що це лише качання з одного боку в інший, але радикакльних змін на краще при існуючій системі державотворення, не відбудеться.  Та  істинне підмінене облудою покори.

Саме так викривлюється простір, світ, в якому живе та спримає його людина, тими, хто нашіптує їй з  висоти амвонів своєї зручної та м"якенької  облаштованості, наповненої особистим щастям задоволення будь-яких своїх бажань, та примх, про марність, та, навіть шкідливість фізичного спротиву народу. 
І давно продавши свою честь та совість за торбу з грішми, вони беруться повчати націю новому терпінню,  старанно відводячи його від реальності, яка окупована та привласнена оскаженілою олігархією, в абстрактний світ слів та тумани неясних образів.  

 Ці соціальні паразити, які за все своє життя не створили нічого вартого хоч би шеляга, Бога із церкви давно вже винесли. А споконвічні канони та моральні віхи замінили на повну свободу ліберастичних вправ, без будь-яких меж та запобіжників. Прикриваючи свої справжні, хижо вишкірені обличчя, масками "просвітництва", та "всеосяжної любові " до тих, кого завжди зраджували,що не стало виключенням із правил в українській історії і на цей раз.

Технології закабалення розуму відпрацьовані. І вони продовжують діяти, дезорієнтуючи народ, підмінюючи справжнє підставним ерзацем, тим самим руйнуючи мости морального обов"язку нації до справжнього а не уявно-інсценіровочного спротиву.


А кому кортить, тому поблажливо дозволяється увімкнути комп"ютер і досхочу задовольнити своє бажання боротьби за своє людське існування у безкінечній стратегії віртуальних політичних баталій. Для чого пропонується безліч площадок, на котрих можна вилити свої емоції та невдоволення. А також, роками пропонувати  проекти, час-від-часу доповнюючи їх та змінюючи їх на ще химерніші.  

Якщо людина хоче достойно жити і достойно вмерти, вона повинна знайти сили, щоб навчитися битися проти свого закабалення, звільнятися з таборів рабської психології, вивільнити сідомість із зашморгу страху. Але, цей шлях непростий. А страх стоїть за плечима. А історичний обов"язок нації підмінений ліберастичними проповідями миру та умиротворення, бажаннями та здобуваннями  особистого задоволення.  І зрозумілої та чітко вибудованої ідеології немає. Як ідеології розвитку, так і подальшого шляху. Немає навіть хоч якоїсь, миршавої ідеї існування нації, та морального її обґрунтування. А з пам"яті стерті минулі звитяги і розбиті дошки із старими богами, яких замінили вождями. Що й досі тримають в кабінетах, як фарисейські ікони. Тільки віри в них і самі не мають.

/Якщо боротьбою за світогляд нації не керують готові до самопожертви герої, а матеріальні інтереси та власне існування виходять на перший план, то такі народи потрапляють під ярмо поневолення і тим самим раніше чи пізніше прирікають себе на вимирання. Такі народи,  відрізняючись від інших найменшим героїзмом і найменшими чеснотами, підривають власні передумови свого буття/.

Хто це сказав? А яка різниця? Хіба це знання щось може змінити?...

                                                                                                                   ***
                                                                                                                        

26 дек. 2012 г.

Не маячит надежда мне


Нещодавно на ТВі був гостем дуже крутий та відомий, з світовим ім"ям, Народний художник України, авангардист Іван Марчук.  Розмовляв з Княжицьким. (розмова варта того, щоб з нею ознайомитись) http://tvi.ua/new/marchuk_mystectvo_zminylo_mene_povnistyu 
Ющ, в той час, коли крутив нам дулі з телевізора,  двічі бував на його виставках, бачив його картини. Вони йому дуже сподобались і він пообіцяв цьому художнику на Андріївському узвозі виділити майстерню, та, навіть відкрити музей його творчості. Обіцянки-цяцянки... Так от, цей чоловік на ТВі  сказав таку фразу - Головна ознака ліберальної демократії, це -  безвідповідальність.
Про що і я кажу вже давно, хоча й не художник. Але й у мене є теж одна фраза. Вона така: Народу пропонується від партій, або особистостей-мажоритарщиків вибирати собі серед них достойників, для державотворчої діяльності, наділяючи їх своєю довірою, величезними правами та обов"язками, але, чому, коли ці представники скоюють злочини проти народу, то несуть тільки політичну відповідальність, а не кримінальну , тобто, ніякої?
Наприклад; доведено, що із-за якогось рішення, підписання якогось документу, внутрішньодержавного, чи міжнародного, держава, а значить – народ, втратили певну кількість коштів. Немає значення, вкрали їх, чи розтринькали, чи подарували комусь, але втратила ці кошти держава. Вони були і їх не стало. Завдячуючи певній особі, чи особам. Рішення було політичне, а результат - економічно-кошторисна  втрата. Чому це не вважається кримінальним злочином?
Я навіть затрудняюся з прикладами, бо їх безліч. Від підписання договору по флоту, ціни на газ, до труби реверсу "Броди-Одеса", яка порожньо простоює. Продажу всього, куди не кинь, всіляких привласнень, корупційних схем та переводів коштів і так далі. І це роблять, як політики, так і ті, хто ними керує із-за політичних лаштунків. Таємно і явно. Про це знає народ і навіть весь Світ. Розплати немає. Результату нуль.
 От, поки в цьому питанні не буде логічної ясності, до тих пір про щось тут говорити, в цій державі, зайве. Взагалі, будь про що. Бо державою це недорозуміння, в такому випадку, назвати не можна.
Я мав одного знайомого єврея. Фронтовик, капітан, служив начальником фінансової частини в залізничних військах на Далекому Сході, ще при Сталіні. Він розказав, чому у нього екзема. У нього пропав аркуш якогось документу. Шукали, шукали і не знайшли. Все перевернув він , а листок, як корова язиком. Потім, через якийсь час, аркуш той знайшовся. Він, якось, попав між шухлядою і столом. А в людини з"явилася екзема. Так на все життя і залишилася.
 Страх відповідальності? Страх перед сталінськими репресіями? Може й так. Але відповідальність і базується на страху. На страху не стримати слово і втратити довіру людей, на страху за своїх близьких та рідних, на страху втратити честь, на страху стати зрадником, нарешті.
 Як досягти відповідальності,  як досягти того, щоб не розкрадали мільярди? При існуючій державній системі це не вдасться. Тобто - ніяк не вдасться. Потрібно змінити цю систему на відповідальну.  Але, де ж її взяти?  А тут тільки один вихід - знайти людей, які б працювали на високих державних посадах не заради грошей та власного збагачення, а за ідею. І щоб нею надихали інших, розповсюджуючи та пропагуючи своїм особистим прикладом її серед народу.
Коли депутат Верховної Ради, або міністр не буде ховатися за броньованим склом свого танка, а буде ходити серед народу по вулиці і у нього не буде підстав боятися, що його поб"ють, або плюнуть йому в обличчя. Коли Президенту не буде свистіти та улюлюкати гігантський багатотисячний стадіон, а встане і зааплодує йому в знак пошани.
Зрозуміло, що матеріально вони мають бути в розумних межах забезпечиними.  Але, для цього потрібно мати таку ідею. Яка, в свою чергу, народила б ідеологію. І вихованих на її постулатах людей. А ті люди, перш за все, повинні сповідувати особисту та загальноприйняту етику та мати честь і моральні принципи. А коли немає такої ідеї, то тоді всі поняття розмиваються і втрачаються орієнтири. І на перший план виходить, з одного боку, боротьба, або гризня за виживання, а з іншого боку, така ж, за збагачення.
 От така "боротьба видів"- хомосапієнсів, які, кожен по-своєму,  таким чином,  доводять своє  право на існування. 
Коло замикається, двері зачиняються, Хюндай зупиняється, бо  здох Хюндай і наступна станція не досягається. А ми гукаємо - банзай і чепчики вгору кидаємо, - Ми здобумо! Хай!

                                                                         ***

24 дек. 2012 г.

Як Гарант та свита перлись до корита



Наш Гарант non grata вже і в Росії. Вірніше сказати – нерукопожатий.  Трясти йому руку не хочуть вже й там. І не хочуть вже давно, та й не тільки там, а навіть і тут, в Україні. Коли, якось, Путін вибрав розмову не з гарантом,  а з мотоциклістами,  запізнившись на високу міждержавну зустріч на чотири години, а вечеряти віддав перевагу з Медведчуком.  Канцлер Німеччини Ангела Меркель тоді зробила вигляд, що на тому місці, в Ливадійському палаці, де гордо стояв Гарант України, в очікуванні привітань та потисків йому руки, нікого немає. Ніби й не стоїть там ніхто. А ще, перед цим, в Чікаго,  екс-держсекретар США Кондоліза Райс пройшла повз нього, якось, зовсім не помітивши вражаючої величі видатної фігури неперевершеного інтелекту, та сучасної світової політики. Тому,  одержувати облизня, нашому гаранту доводиться вже не вперше, а навіть постійно.

Але, щоб нікому не здавалося, що Україна не європейська держава, та довести всім її політичну могутність та економічну самостійність,  Каськів, Азаров та Бойко  швиденько побігли підписувати з іспанським інструктором лижного тренінгу міждержавний Договір про будівництво газового терміналу. А тепер вже нашому Гаранту дали з Кремля по носі щигля. Ви, кажуть, Віктар Хьодарич, приехать можете, но неофициально. А официально Вам не ехать придется, а ползти на коленях, и при том, без шапки. І це тоді, коли він, тримаючи в кишені дулю, піднімався по трапу літака,  намилившись летіти «хитрувати» з росіянами з приводу дипломатичного видобуття преференцій щодо вступу в Митний Союз. Ні, такого позору та зради  Гарант не очікував. Та ще й від кого.., від тих, на кого так завжди розраховував.

І хоча нашому Гаранту втиратися вже не звикати, але тут він навіть трохи образився. Ну, як же так, подумав, - я ж з усією душею до них, я ж багато не прошу, а вони… І тут, на його рукав, яким він витирав носа, упала скупа сльоза. Йому було гірко відчувати, що його «кинули», бо завше, ще з молодих своїх літ, він звик, що кидав усіх він.  -Для чого ж я вибудував собі такий апарат кидал, подумав. І для чого збудував Межигір"я, я ж так старався реформувати. А скільки альтанок збудував по Україні, а біля кожної ще й дачу. –От лихо, і дачі є і альтанки є, а розмовляти мені там ні з ким, ніхто зі мною розмовляти туди не їде,  не поспішає.

І тут Гаранту стало кепсько від нерозв'язної задачі, про те, що ж йому казати народу. І раптом прийшла рятівна щаслива думка: -А давай, я всім скажу, що завтра розвертаю воза на сто вісімдесят, вчора домовившись з Баррозу про самміт через рік, який може буде, а може й не буде і ось так, прямую в європи.
Тут він повеселішав і на чистій українській мові продекламував:

Зачем мне блеск кремлевских звезд
Зачем мне ихние берёзы
Когда вчерась мне позвонил
Мой старый друг Жозе Еммануель Баррозу

-Да, тяжко бути Гарантом, подумав він, одні туди поганяють, інші - туди і ніяк не зрозумієш, чого всі від мене хочуть.  І скрипнувши голоблями, розвернув українського воза і поторохтів ним в протилежну сторону, в напрямку до Європи. - Ты же подсоби, Азар Николаевич , вимовив Гарант, -скажи народу, что мы едем в Європу. - На чём, на Хюдає?, запитав Азаров і  сплюнувши подумав - да пошли ви все.., вот вийду на пенсию, уеду в Лондон, а язык тамошний, лондонский, уж как-нибудь выучу, говорят, что он легче,чем этот непонятний, украинский. Ни прочитать, ни подписать ничего толком невзможно, а они еще и говорить заставляют. А сами-то мое имя правильно вымолвить не могут, что за страна такая ужасная. Да, - ужасная страна, подумав він.
І швиденько  сповістив Мірошниченка та Олійника, щоби вони, в свою чергу, оповістили весь люд, ощаслививши його вже в котрий раз новою перемогою вітчизняної політики. Але забув про таке своє рішення сповістити хабалку Богословську. І тепер вона не знає, в який бік їй потрібно шкіритись. Тому, про всяк випадок, вишкіряється вже на всі боки.
А Олійника та Мірошниченка від такої новини схопив радікуліт і тепер вони разом з ідеологом Комуністичної Партії Регіонів, Колєсніченко, збирають валізи, щоб їхати в Баден -Баден на води, а може й ще далі. А Каськів та Бойко святкувати Новий рік думають поїхати до свого друга - тренера, кататися на лижах в Іспанію.

Тепер наш Гарант, щоб йому не задавали
ніяких запитань, на які він не знає відповідей, зустрічається з народом виключно віртуально,
з екрану монітора Верховної Ради, та екранів телевізорів.
І зараз він так зайнятий невідкладними державними справами, що у нього немає часу навіть на  читання книжок і тому він їх прочитати не встигає. Ще з того періоду, коли в школі старанно вчився на президента. Лише встигає їх писати, щоб читали інші. Тому і не знає, чим закінчилося царювання Баварського короля Людвіга ІІ, який втік від народу і теж собі збудував. Хоча й Людвіг, у відмінності від нашого Гаранта,  вчився непогано.

А якби й знав, то хіба ж би зрозумів?

                                                                        ***

Ratings and Recommendations by outbrain