Наш український народ, не те, щоб зовсім спить, але й не те, щоб зовсім не спав. Він, якось, потихеньку дрімає. Може готується до зимової сплячки, а може цьому сприяє благодатна золота осінь та сите пузо, про те судити не так то й просто. Тому й не берусь.
Але народ, навіть дрімаючи, одним оком все ж дивиться. Може якийсь інший і ні, але не наш український. Український, то таки, коли дрімає, то одним оком дивиться. На що дивиться? Та зовсім і ні на що. Як хтось дуже прискіпливо буде цікавитись, на що, то він може й друге око заплющити. Поки той цікавитись перестане.
А дивиться він росто так. Про всяк випадок. Щоб може чого не вкрали. Чи може на те, що десь поряд ворушиться. Бо, як щось десь ворушиться, то тоді точно щось хоче вкрасти. Бо якби не хотіло, тоб і не ворушилося. Це народ добре знає. Так що, наш український народ, не так-то й просто приспати. Скоріше він сам кого хочеш приспить, а тим часом своє зробить, те, що замріяв.
Колись і поляків так присипав та турків. А потім шаблюками їх будив, щоб скоріше вставали та коней хутчіше запрягали, що додому їх відвезуть. А ще й інших, теж будив, щоб довго на Вкраїні не розлежувались. Бо всім чогось тут добряче поспати хотілося. А ще й закусити після доброї чарки. А потім, то вже й до наших дівчат тягти починало. Як бджіл на мед.
Да, не той тепер миргород. Дівчата самі тепер до бусурманів їдуть в найми. А козаки чекають їх, видивляються. Коли на Чорному шляху пилюка закурявіє, може то люба повертається, у віночку зеленому, з вашингтонів. Тоді козаку радість.
Але й навпаки буває. Що козак сам їде світ за очі, щастя шукати. Це, коли не спить. Ех,у кожного своя доля… Ось так і живемо. Одні їдуть, а інші поки дрімають. Але сниться всім однаково, і тим, що у вагоні сплять і тим, що у ліжку дома і навіть тим, що давно вже там, в європах живе. Земля українська сниться. Верби над водою, поле безкрайнє, хвилями золотого колосся вітром розгойдуване, і вареники гарячі з шкварками. А ще сниться, що бусурмана вже, нарешті, вигнали і вже не буде він ніколи спати на нашій землі. Довірливий у нас народ, коли спить. Якраз тоді бусурман і підкрадається нишком, щоб щось вкрасти.
То тепер народ одне око не заплющує і поки тільки спостерігає, що то воно далі буде. Бо бусурман хитрий і підступний. Він вже без зброї прийшов, хати не палить, а судом забирає. Землю, хліб та останню сорочку краде, але не водночас, а по шматочку кожного дня відкушує.
Отак, – ще вчора твоє ніби було, а сьогодні вже точно не твоє. Парк якийсь, ліс, чи річка, нашими були, а сьогодні вже там екскаватори щось копають і заборами все обгорожено. І без війни. І голови нікому з нас не рубають ятаганами. А дивишся – воно вже все чиєсь. Вигнали тебе з роботи, і йдеш собі потихеньку, носа опустивши, і не знайдеш ні правди, ні розуміння, ні спокою ніде.
Ніхто не казав і досі не каже, що ж це таке за явище, як воно називається. Кажуть, що ніби – ринкова економіка. Ну, то - єкономіка, а як же устрій такий називається, стан суспільний. Коли з тебе можуть мотузки вити, а ти нічого не можеш. Хто з ким домовлявся про те і хто з народу бажання таке виказував комусь, що хоче, щоб його нижче худоби цінили, щоб тікав він з Батьківщини, щоб обклали його, як сірого вовка прапорцями в домівці його рідній, в Україні. Насміхалися над ним, бидлом обзивали, лохторатом зачуханим, рогулею недолугою. Щоб машинами його давили, в тюрмах катували, з квартир виганяли.
Переписали Конституцію під себе, в Парламенті створили бандформування, голосуюче під дирижера, посадили опозицію в буцегарню і це називають ліберальною демократією? Хто на черзі, народ? «Завтра прийдуть за вами». І в будь-якому варіанті це обов"язково станеться. Бо ніхто ні від чого вже нічим не захищений.
Демократія, це влада демосу, народу. Хто з народу може похвалитися своєю приналежністю до владного олімпу? Ніхто. «Бидлу» туди зась. Тепер там свої клани. Сімейні, партійно-комерційні та олігархічно-мафіозні, які пертворилися в аристократичний бомонд. І владу, та управління державою в руки народу ця «аристократія» по добрій волі вже ніколи не віддасть.
Змішана та мажоритарна система виборів це підтвердить і цього разу. Та якою б вона не була, знайдеться безліч шляхів її обійти. Залякуванням, підкупом, фальсифікаціями, терором нарешті. І всі «не свої» будуть «пасти кіз».
Спрут «ліберальної» толерастії присмоктався до тіла України або назавжди, або до тих пір, поки українці не проснуться і не відкриють широко очі, з тим, щоби зрозуміти, що таки знову вкрали. І потрібно щось робити. Бо далі, буде пізно.
http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/11993/user_id/10676.phtml
