31 июл. 2012 г.

Чого ж прагне українець...

Нація:  -Етнічна спільнота (етнос) з єдиною мовою, унікальною культурою, системою цінностей та самосвідомістю, як особистим відчуттям національної ідентичності так і колективним усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших спільнот.
Нація формується історично та територіально. Нація є найвищою цінністю, головним джерелом влади і визначальником соціо-політичної системи держави. Територія є однією з найголовніших ознак нації. Спільнота людей, що не має таких спільних визнечень, не може бути нацією.

Національна держава, тобто власна держава певного етносу, трансформує етнос в цілісний етнополітичний організм, здатний відстоювати свою гідність та свої інтереси, а також своє світобачення (національну ідею) серед інших народів.

Менталітет: -Соціальний менталітет несе в собі відбиток історичних традицій, успадкованих від попередніх поколінь, стилів та типів поведінки, особливостей мислення, рис національного характеру, світогляду, релігії, тощо.

Український менталітет: -Індивідуалізм, гуманність, демократизм, волелюбність, толерантність та миролюбність, милосердність, щирість та душевність, а також - хазяйновитість, оптимізм, честолюбство. Серед недоліків визначається - брак колективної волі, національної солідарності та згоди.

Порівняємо з російською специфікою світосприйняття,  де  - Общинно-родова свідомість поєднується з анархо-волелюбними інтенціями. Вона породжує співіснування ідеалу свободи з общинним, колективним, хоровим началом, що розчиняє індивідуальну свободу, особистністне,  у пошуках загального Царства Божого для для всіх і прагнення втілити це Царство на землі будь-якими засобами, в тому числі й насильницькими. Готовність підкорятися владі поєднується в російській душі з потягом до володарювання, як засобу максимального втілення прагнення справедливого гармонійного майбутнього вже сьогодні.

І, таким чином, подолання почуття трагічної дисгармонії буття, що притаманна російській душі. Спроба «ощасливити» світ, привнести істину в життя закоршена в російській душі як потреба вселюдського «переобустройства», відмови від індивідуалізму заради планетного «всеєдинства».  Достоєвський писав, що Росія породила специфічний культурний тип людини — «всемірного болєльшіка». Звідси розуміння патріотизму, розширеного до загальноєвропейських та всесвітніх масштабів з імперським поглядом на світ.

Як бачимо з порівняння двох пограничних етносів, вони не ідентичні та не зближені,  мають протилежні ментальні розбіжності і тому визначати їх, як спрорідненими націями було б хибно.
На сучасному етапі розвитку українського суспільства менталітет продовжує відігравати свою важливу роль, як вмонтованого в соціум регулятора економічних, політичних та культурних подій. Українська селянська сентиментальність та ліризм обумовлює психічну і світоглядну уособленість українського менталітету. Саме завдяки таким особливостям - певному консерватизму, уповільненості,  зваженості та терплячості, в Україні не відбулося та й досі не відбувається соціальних вибухів.  

Але ці риси є також і серйозною перешкодою на шляху реформування нашого суспільства, оскільки вони не дають змоги надати розвитку країни бажаної динаміки та ініціювати прорив на фронті впровадження в життя інноваційних політичних та соціальних технологій.

На протязі останіх двох десятків років українцям прищеплюється європейський полікультуралізм, який трактується, як демократичною концепцією культури та освіти, що проголошує пріоритет прав людини в культурному і громадському житті, рівністю націй з їхніми культурними відмінностями, неприпустимістю расизму і шовінізму в державній політиці та приватному житті та розвитку на цій основі планетарної свідомості, формування готовності й уміння жити в багатонаціональнім середовищі.
Але українське середовище не потерпає від етнічної багатонаціональності. У нього немає таких необхідностей, які б «примирювали» ментально-культурні війни. Крім однієї.

Тієї, що політику України визначають не українці, а ті люди у владі, що вважають своєю Батьківщиною Росію і відкрито про це заявляючи,  та ментально визнаючи та уособлюючи російську політику,  використовують свою потугу, як засіб впливу на Україну, як тимчасово втрачену частину  російської території, при цьому, керуючись давно дискредитованими в усьому цивілізованому світі соціал-комуністичними ідеями.

Підрив української державності відбувається потупово і непоспіхом. Українці в своїй державі спочатку втратили здатність та підстави до  самоідентифікації.  Доказово визначатися українцями, визначати свою національну культуру серед інших культур.  У них забрали графу національності  в свідоцтві про народження та паспорті і вони фактично втратили право називатися українцями, як етносом, а тільки в розумінні громадянства.

Потім забрали землю, шляхом ваучерної «приватизації» з подальшим викупом за безцінь і зосередження у руках монополістів-олігархів.  Ліси, річки, ставки та прибережні зони моря.

За тим, взялися відбирати мову, віддаючи приорітети етнічним росіянам, яких в Україні нараховується близько 9 мільйонів і які незгідниих з такою «політикою мультикультуралізму»  все більше бажають бачити за Сяном.

Провладною партією продукується та насаджується програмна думка про розділ держави на національні анклави. Як засобу «демократичного виходу»  із ситуації, коли відносно незначна кількість історично зайшлого народу диктує свої умови набагато превалюючому  автохтону. Таким чином  виконується  програма, давно затверджена "братніми" практиками імперського примноження та володарювання.

Що з іншого боку, виявиться першим кроком до подальшої ланцюгової реакції ділення та розтягування з повною втратою української державності. І тоді історикам буде ще один привід "науково" довести, що українці,  нація, яка не відбулася.  Знову, в який вже раз, не зумівши  відстояти свою гідність та свої інтереси, втративши національність, територію та мову, та все те, що відвойовували та боронили ті, хто залишив все це їм у спадок. Сумна історія…
 
***
31.07.2012
  


Ratings and Recommendations by outbrain