І цей блог лише нагадуватиме про час, та події, які в цьому часі колись відбувалися. Про ті думки, які випадково заблукали в павутинні чиїхось уявлень, сподівань, та ілюзій.
Їхнє продовження більше не буде майоріти перед носом мудрих тюленів які інколи люблять щось ліниво почитати, щоб розвіятись в своєму житті між справами і потішити свій гонор.
Колись мені було цікаво і ново публікувати тут свої погляди на якісь речі, вчинки, та події. На те, як я до них відношуся і як я їх сприймаю. Тепер цікавість втрачена. Тому, що розсипання бісеру, це даремне заняття. А тепер його розсипають всі. Таки вважаючи, що то дійсно бісер.
Тоді, коли я починав писати цей блог, був час постпомаранчевого душевного пориву. Всі сперечалися, сподівалися, чогось чекали і фантазували. Діяли і створювали партії, рухи, хотіли стати в авангарді майбутніх подій, які їм здавалися вже не за горами. Вони хотіли корінних відчутних змін.
Та життя показало, що вони помилялися. Змінювалися лише президенти. Які часто тепер збираються разом всі четверо, проводять час у розмовах, мають спільні інтереси, та, мабуть і бачення, усвідомлення, та однакове відношення і декларують на загал, що вони великі друзі, як про це нещодавно повідомив Леонід Макарович. Але все інше залишилось тим самим, що було й раніше.
Я вже наситився і українською політикою і тутешнім корупційно-мафіозним смородом булькаючого болота і участю, та "вдячністю" до себе прохаючих допомоги людей, яких завжди виручав, як міг і які наступного дня вже геть втрачали про це пам"ять.
Про те, що хотів і зміг, я вже тут, на цьому блозі сказав. Продовженням його було б лише повторенням давно зрозумілих і вияснених позицій, які всім думаючим людям вже давно набили оскомину.
А те, що буде відбуватися в цій країні далі, воно нічим принципово і концептуально не відрізнятиметься від того, що відбувається за всі ці два десятки останніх років. Тому, - що саме буде далі, то зрозуміло і так, без подальших коментарів, та пояснень. Та й навіщо і кому вони потрібні, коли народу без цього жити спокійніше. А безпідставно заспокоювати публіку в протилежному, посилаючись на угарний патріотизм, не бачу сенсу.
Щось мати, ще не означає, що його потрібно всім показувати, та доводити. Так і з інтелектом теж. Як вміти саджати дерева зовсім не означає, що потрібно висадити за собою алею, або ліс.
Відносно ж просування своїх літературних вправ, у мене питання не стоїть, бо в літератори я не збираюся і нічийого високого визнання не чекаю.
Все проходить. Проходить і це. З Нового року я вливаюся в широкий загал людей, щоб зовсім нічим від них не відрізнятися. Все ж інше, то нехай воно залишиться лише зі мною, в моїй пам"яті про минулі часи, та події, серед яких мені довелося прожити якусь частинку свого життя.
Я звичайна пересічна людина, проста сіра мишка. Я розчиняюся в просторі і тану в часі. І мене вже не знайти серед легіону однаково собі подібних, оточуючих мене людей.
Тут був Uatumbai.
***
