Божевільна корова

Не просіть ні про що богів - а раптом ви це одержите...

В кожної людини повинна бути мрiя. Своє Смарагдове мiсто, в яке можливо було б завжди сховатися вiд життєвої негоди. Мрiя не повинна бути маленькою, а - недосяжною, вона не має збуватися, iнакше втратиться сенс мрiяти i  потрiбно буде шукати нову, а знайти цiкаву мрiю, це, - як цiкаву жiнку. Жiнок багато i навiть інколи зустрiнеш доволi гарну, але далеко не завжди вона перетворюється в предмет кохання.

А без коханої жiнки, як i без мрiї, життя стає не таким цiкавим, стає нудним, втрачає свiй смак та колорит i перетворюється в безцiльне коптiння неба, пiд яким доводиться поки ще ходити. Тому свою мрiю вбивати неможна, бо вона, як вiдомо i сподiвання, вмирає останньою, вже пiсля нас.

 Цьогорічна осінь вже потроху шурхотіла жовтим листям, яке неквапливо опадало з дерев та стелилось під ноги. Я люблю цю пору року, коли ще немає дощів і в лісах, та парках пахне грибами, вранішню прохолоду з серпанками туману і тихий спокій природи, яка ніби про щось задумавшись, безмовно прощається з літом.

І коли трапляється слушна година і вже немає куди поспішати в круговерті повсякденних справ, а годинникова стрілка на башті собору перевалює далеко за полудень, я виходжу із свого помешкання і неквапливою ходою спускаюся вниз по вулиці, крокуючи в бік мосту, біля якого неподалік живу.

  Ні, не подумайте, що з наміром втопитися, а лише тільки, щоби добратися на той бік річки, бо там, на правому березі на мене чекає теплий затишок, шмат смаженого м"яса, під келих  Rulandskoho modroho, або Svatovavrinetskoho, врожаю 2007 року, а потім, на десерт, і філіжанки кави.

 Запахи смажень, та ще якихось, ледь відчутних спецій, змішуються в повітрі невеличкого ресторанчика, на декілька столиків, що має назву - "Божевільна корова", який і є кінечною метою моїх мандрів. Чому саме таку, того мабуть ніхто достеменно не знає, але те, що стейки там відмінної якості - то правда.

Комусь може здатися, що то й не дуже важливо, як підсмажити на вогні шматок м"яса, головне, щоб він був добре прожарений, і щоб міг поважно розташуватися в шлунку. Але нехай та людина не поспішає з висновками, бо приготувати справжній стейк –то не так просто, як здається на перший поляд і, якщо ви, як оце сьогодні і я, нікуди не поспішаєте, то тоді слухайте, як це краще всього зробити.

Готування  цієї страви потрібно почати з вибору м"яса і обов"язково - яловичини, бо яловичина, на відміну від свинини придатна в їжу в напівсирому вигляді, пам"ятаєте, - стейк з кров"ю? Це саме те, що й потрібно. Тож, – потрібно відрізати шматок яловичини вагою до пів-кілограма і зігріти та просушити його при кімнатній температурі, а потім нарізати завтовшки 3-4 сантиметри поперек волокон. Посолити та поперчити і хвилин п"ятнадцять обсмажити з обидвох боків над розжареним вугіллям, а потім на деякий час відкласти на тацю.

А поки сік рівномірно просочує весь стейк,  десь там, на нижньому поверсі, дістається та вноситься до вашого столу пляшка червоного вина. І поки вона відкорковується і рубіновий напій повільно витікаючи з неї, наповнює келих, потрібно розгорнути свіжу газету, куплену вами неподалік, і уявити, що те, про що я вам тільки що розповів, гаряче та смачне, прикрашене овочевим гарніром з зеленим горошком, за якусь мить, вже готується до урочистої зустрічі з вами.

   Коли сутінки починають покривати дахи будинків, а вечір вже запалює ліхтарі і звуки міста потроху затихають, я повертаюся до свого помешкання, на третьому поверсі будинку із сірої цегли,  заварюю каву та набиваю свою Idskov тютюном. Потім зручно вмощуюсь в м"яке крісло, присуваюся ближче до столу, вмикаю комп"ютер, що стоїть на ньому і поринаю в думки.  
    Але що таке думки без бажання. То тільки мрії...
А за вікном, несміливо стукаючи по підвіконню, починає накрапати перший осінній дощ. 

                                                                   ***