Коли не гірчить і не піниться, а тільки в голові барвіниться
У ліберальних демократів немає політичної ідеї, але вони на всі випадки життя мають підбірку "дацзибао" мантр, які несуть в своїх серцях. Для багатства, для любові, для очищення душі від скверни та для політики. У мантрах велике значення має звук "Ом", який наділяється великим сакральним змістОм...ммм.
Ліберально налаштовані усвідомлювачі вважають, що камлання мантрами, цими "фразами сили" можуть змінити наволишній світ, урегулювати його та налаштувати в резонанс до їхніх бачень та бажань, та запрограмувати все наволишнє на справедливість. І тому, замість того, щоби шукати фізичні шляхи розв"язання проблем, ці ліберали, до того ще й - демократи, як вони себе називають, бачать тільки один шлях.
Це шлях мантрування над усім тим, що повинно бути розв"язане діями, але аж ніяк не безкінечними розмовами, танцюючи один і той же танок під звуки бубна та одноманітну пісню, навколо вогнища їхніх ілюзійних, та на щось, безпідставних сподівань.
Ці люди впевнені в тому, що їхнє гламурне "просвітництво" принесе колись (коли ж саме і чи доживуть вони та їхні нащадки до того часу, це ними опускається) свої плоди позитивного результату. Вірять в еволюційну зміну світу, в якому живуть. Але, коли їх запитуєш, - а коли ж саме, на їхню думку та розрахунок, це має нарешті статися, то відповіді не одержуєш. Крім мантр про те, що все має статися саме тому, бо колись має статися по визначенню. Тобто - їхні надії є на позитив, а позитив, це - оптимізм і тому позитив настане, крапка. Оптимізм же вважається подібно до медалі, чи навіть - "Ордена патріотизму", яким вони хизуються перед тими, хто скептично пробує їм заперечити, доводячи свою правоту на прикладах, апелювати до їхнього розуму та свідомості, та все марно.
Це нагадує віру в Бога, Святе писання та релігійних, коли не фанатиків, то - "істинно віруючих праведників", єдино володіючих сакральними знаннями апостолів, жреців "Релігії очікування", поки трупи їхніх ворогів не пропливуть біля місця їхнього сидіння по річці їхньої уяви.
Це позиція буддизму та ведичного брахманізму, досягання особистої "Нірвани" шляхом медитацій та віри у своїх богів, яких багато та яких вже й було чимало, і яких ще чимало буде. І такі шаманства медитаційних мантрувань спостерігаються на всіх ліберальних виданнях українських ЗМІ та інтернет-ресурсах, вже в безмежній кількості, на протязі двадцяти з гаком років. - Головне, це віра та сподівання, і колись зоря їхнього щастя таки зійде, переконують лібдеми. Сама по собі. Тому, що, планети крутяться навколо Сонця. А його світло випромінюють вони - володарі та верчителі сакральної Істини.
Приведу один простий приклад ліберально-еволюційного епохального очікування в тотально-корупційній українській державі. По щорічному рейтингу Transparency International, Україна за підсумками 2011 року, займає 152-е місце за рівнем корупції з 182-х можливих. А хабарі у 2009 році давали 21%, а в 2011 - 34% людей, це ті, хто признався. Про політичну корупцію можна навіть не згадувати, коли для висунення кандидатом по мажоритарному окрузі, місце купується вже за 7 мільйонів ує. А потім ми підемо "вибирати" собі нове "щастя". Як бачимо, ліберальне очікування свої плоди таки приносить. І також, наглядно видно, як відбувається еволюція збільшення корумпованості держави. Коли із маленького поросятки виростає великий хряк. Або - хам. Еге ж?
Лібералізм вигіна штука. Він вигідний феодалу та вигідний рабу, котрий має миску баланди та боїться її втратити. Це стан безпринципного совка, до якого вже звикли, якому сказали, що від сьогодні він вже називається ліберальним демократом, але внутрішній стан його так і залишився незмінним. Поняття ліберального демократа є уособленням міщанина, який ні в що не втручається, нічого не хоче знати та бачити, а тільки розпатякує про те, що все йому погано, але нічого не хоче робити та боїться й думати, щоб змінити на краще саме трудом, працею, своєю безпосередньою участю, нарешті - певним ризиком на вулиці. Бо тоді хтось може привнести лібералу деякі незручності у вигляді дущевного болю. Фізичний же він взагалі не переносить. Або вдарити його по кишені гривнею, що відбувається кожного дня, та, ніби непомітно.
Краще просто відкупитися і сидіти на дивані та мантрувати про - чому ми.., коли вони.., кого, нащо і де.., вивалюючи це в інтернет та очікуючи, що щось пропливе біля них по річці. Та пливе, як правило, тільки одне - сам ліберал. По річці своєї недолугості та тупості в нерозумінні та несприйнятті того, що можуть бути і є, й інші засоби зміни соціально-політичного стану, випробувані безліч разів часом та історією. Крім постійно здивованої несподіванки лібдема в рідкій формі, коли цей стан не відповідає його уявленням, протягом досить довгого часу, його ще дивного тут існування.
Лібдем не піде "палити сільраду", коли випалив "Приму", яку йому злочинна влада підсуває кожного дня у вигляді збільшення податкового тиску, росту цін, моральних, духовних та фізичних репресій, відбирання землі, коли його зганяють з насиджених місць, з роботи, неякісного медицинського обслуговування, примусу до дачі хабарів, щоденних поборів ні за що.., тощо.
Він не піде бити вікна в "Білому домі" і проколювати скати в машині мера міста, або чиновника, який втратив всяке розуміння та відчуття совісті, та порушує як і закони людські, так і Господні, не кажучи вже про конституційні. Не говорячи про щось більш радикальне. Йому не дозволяє його "релігія" і в нього інше "бачення".
Бачення рафінованого аристократичного інтелігента, який вживає на сніданок омари в білому вині з обов"язковим плавним переходом в обід з черепаховою зюпою. Та насправді все починається з макаронів і часто ними й зкінчується. Коли немає хисту приготувати тривіальну яєшню з кінською ковбасою, зажарену на олії, яка не "гірчить і не піниться".
Він відкупиться і буде задоволений, що йому сьогодні повезло. І після цього буде нити в інтернеті про погану владу і про те, який він хороший, розумний, грамотний та винахідливий. Закликаючи до боротьби зі злочинним режимом. -"Ату їх, розіпніть їх, посадіть, відберіть та виженіть..."...тільки зробіть це ви.., не я.
Україна не має справжніх авторитетів-інтелігентів, рзумних, дієздатних та готових на самопожертву в ім"я народу та держави, людей, які б керувалися великою ідеєю, як це було колись, мали у народу безумовну повагу та повели б його за собою. Ніхто нікуди й нікого і не думає вести. Та й навіщо... Інтелігенція, - це виплодження кравчуків, кучм, ющенків та інших, їм подібних "патріотів", дивляться в ліс своєї особистої "єврокультури", яку вони для себе вже здобули та побудували. Але ж - "всіх не обігрієш", бо не сонечко, коли ще й особисті бажання не зовсім всі вирішені. А вони ж тільки з часом все збільшуються...
Лібералізм, як толерантне терпіння, співіснування, та порозуміння, можливий і доречний тоді, коли держава знаходиться в стані вже визначеної, усвідомленої та погодженої з всіма учасниками, гармонії. У відношенні міжетнічних, соціально-політичних та економічних засад. Коли вони не проявляються надто явно та, навіть жорстко, і не виступають в ролі великих подразників та невдоволення етносів між собою, або у відношенні до влади.
Та, коли все навпаки, то тоді ліберальна толерантність тільки грає роль поглиблювача антидемократичних і антисоціальних процесів, і це те, що й відбувається протягом двох десятирч в нашій країні. Де це поглиблення вже давно втратило всілякі можливо-допустимі межі і перейшло в стадію перманентної загальнодержавної кризи, кінця якій не видно. І навіть припустити якесь її логічне, в своєму позитиві, закінчення на користь народу, не представляється можливим. Про що соціологи з політологами тільки розводять руками, саркастично посміхаючись на каналах телебачення в різних шоу, які призначені для більш досконалого та правильного порозуміння між політичними та соціальними колами. І які тільки раз за разом доводять протилежне.
Що ж ми маємо і яке саме маємо. А вірніше - чого не маємо. Не маємо ми профспілок, які б були на боці трудівників і відстоювали їхні бажання та проблеми, а не лежали під владою. Не маємо справжньої інтелігенції, яка б надавала розуміння, надихала прикладом та об"єднувала в спротиві, вела за собою не на словах, а фізично. Не маємо легітимної влади всіх рівнів, - законодавчої, виконавчої та судової. Не маємо захисту від міліційного свавілля і не маємо довіри до депутатського корпусу разом з Президентом.
А маємо корумповану державу, очільники якої разом з посіпаками плюють на закони, в тому числі і на міжнародні і маємо поступову втрату воєї державності. І процес цей еволюціонує все більш явно, кожного дня прикладами доводячи те, що ліберали скоро, та, власне - вже, не будуть мати ні демократії, ні того, де її можливо взагалі застосувати - своєї країни.
Толерастне сонце українського лібералізму вже піднялося. І залило своїм просвітницьким світлом весь навколишній простір. Гуттен морген, панове!
© Uatumbai [22.06.2012]
У ліберальних демократів немає політичної ідеї, але вони на всі випадки життя мають підбірку "дацзибао" мантр, які несуть в своїх серцях. Для багатства, для любові, для очищення душі від скверни та для політики. У мантрах велике значення має звук "Ом", який наділяється великим сакральним змістОм...ммм.
Ліберально налаштовані усвідомлювачі вважають, що камлання мантрами, цими "фразами сили" можуть змінити наволишній світ, урегулювати його та налаштувати в резонанс до їхніх бачень та бажань, та запрограмувати все наволишнє на справедливість. І тому, замість того, щоби шукати фізичні шляхи розв"язання проблем, ці ліберали, до того ще й - демократи, як вони себе називають, бачать тільки один шлях.
Це шлях мантрування над усім тим, що повинно бути розв"язане діями, але аж ніяк не безкінечними розмовами, танцюючи один і той же танок під звуки бубна та одноманітну пісню, навколо вогнища їхніх ілюзійних, та на щось, безпідставних сподівань.
Ці люди впевнені в тому, що їхнє гламурне "просвітництво" принесе колись (коли ж саме і чи доживуть вони та їхні нащадки до того часу, це ними опускається) свої плоди позитивного результату. Вірять в еволюційну зміну світу, в якому живуть. Але, коли їх запитуєш, - а коли ж саме, на їхню думку та розрахунок, це має нарешті статися, то відповіді не одержуєш. Крім мантр про те, що все має статися саме тому, бо колись має статися по визначенню. Тобто - їхні надії є на позитив, а позитив, це - оптимізм і тому позитив настане, крапка. Оптимізм же вважається подібно до медалі, чи навіть - "Ордена патріотизму", яким вони хизуються перед тими, хто скептично пробує їм заперечити, доводячи свою правоту на прикладах, апелювати до їхнього розуму та свідомості, та все марно.
Це нагадує віру в Бога, Святе писання та релігійних, коли не фанатиків, то - "істинно віруючих праведників", єдино володіючих сакральними знаннями апостолів, жреців "Релігії очікування", поки трупи їхніх ворогів не пропливуть біля місця їхнього сидіння по річці їхньої уяви.
Це позиція буддизму та ведичного брахманізму, досягання особистої "Нірвани" шляхом медитацій та віри у своїх богів, яких багато та яких вже й було чимало, і яких ще чимало буде. І такі шаманства медитаційних мантрувань спостерігаються на всіх ліберальних виданнях українських ЗМІ та інтернет-ресурсах, вже в безмежній кількості, на протязі двадцяти з гаком років. - Головне, це віра та сподівання, і колись зоря їхнього щастя таки зійде, переконують лібдеми. Сама по собі. Тому, що, планети крутяться навколо Сонця. А його світло випромінюють вони - володарі та верчителі сакральної Істини.
Приведу один простий приклад ліберально-еволюційного епохального очікування в тотально-корупційній українській державі. По щорічному рейтингу Transparency International, Україна за підсумками 2011 року, займає 152-е місце за рівнем корупції з 182-х можливих. А хабарі у 2009 році давали 21%, а в 2011 - 34% людей, це ті, хто признався. Про політичну корупцію можна навіть не згадувати, коли для висунення кандидатом по мажоритарному окрузі, місце купується вже за 7 мільйонів ує. А потім ми підемо "вибирати" собі нове "щастя". Як бачимо, ліберальне очікування свої плоди таки приносить. І також, наглядно видно, як відбувається еволюція збільшення корумпованості держави. Коли із маленького поросятки виростає великий хряк. Або - хам. Еге ж?
Лібералізм вигіна штука. Він вигідний феодалу та вигідний рабу, котрий має миску баланди та боїться її втратити. Це стан безпринципного совка, до якого вже звикли, якому сказали, що від сьогодні він вже називається ліберальним демократом, але внутрішній стан його так і залишився незмінним. Поняття ліберального демократа є уособленням міщанина, який ні в що не втручається, нічого не хоче знати та бачити, а тільки розпатякує про те, що все йому погано, але нічого не хоче робити та боїться й думати, щоб змінити на краще саме трудом, працею, своєю безпосередньою участю, нарешті - певним ризиком на вулиці. Бо тоді хтось може привнести лібералу деякі незручності у вигляді дущевного болю. Фізичний же він взагалі не переносить. Або вдарити його по кишені гривнею, що відбувається кожного дня, та, ніби непомітно.
Краще просто відкупитися і сидіти на дивані та мантрувати про - чому ми.., коли вони.., кого, нащо і де.., вивалюючи це в інтернет та очікуючи, що щось пропливе біля них по річці. Та пливе, як правило, тільки одне - сам ліберал. По річці своєї недолугості та тупості в нерозумінні та несприйнятті того, що можуть бути і є, й інші засоби зміни соціально-політичного стану, випробувані безліч разів часом та історією. Крім постійно здивованої несподіванки лібдема в рідкій формі, коли цей стан не відповідає його уявленням, протягом досить довгого часу, його ще дивного тут існування.
Лібдем не піде "палити сільраду", коли випалив "Приму", яку йому злочинна влада підсуває кожного дня у вигляді збільшення податкового тиску, росту цін, моральних, духовних та фізичних репресій, відбирання землі, коли його зганяють з насиджених місць, з роботи, неякісного медицинського обслуговування, примусу до дачі хабарів, щоденних поборів ні за що.., тощо.
Він не піде бити вікна в "Білому домі" і проколювати скати в машині мера міста, або чиновника, який втратив всяке розуміння та відчуття совісті, та порушує як і закони людські, так і Господні, не кажучи вже про конституційні. Не говорячи про щось більш радикальне. Йому не дозволяє його "релігія" і в нього інше "бачення".
Бачення рафінованого аристократичного інтелігента, який вживає на сніданок омари в білому вині з обов"язковим плавним переходом в обід з черепаховою зюпою. Та насправді все починається з макаронів і часто ними й зкінчується. Коли немає хисту приготувати тривіальну яєшню з кінською ковбасою, зажарену на олії, яка не "гірчить і не піниться".
Він відкупиться і буде задоволений, що йому сьогодні повезло. І після цього буде нити в інтернеті про погану владу і про те, який він хороший, розумний, грамотний та винахідливий. Закликаючи до боротьби зі злочинним режимом. -"Ату їх, розіпніть їх, посадіть, відберіть та виженіть..."...тільки зробіть це ви.., не я.
Україна не має справжніх авторитетів-інтелігентів, рзумних, дієздатних та готових на самопожертву в ім"я народу та держави, людей, які б керувалися великою ідеєю, як це було колись, мали у народу безумовну повагу та повели б його за собою. Ніхто нікуди й нікого і не думає вести. Та й навіщо... Інтелігенція, - це виплодження кравчуків, кучм, ющенків та інших, їм подібних "патріотів", дивляться в ліс своєї особистої "єврокультури", яку вони для себе вже здобули та побудували. Але ж - "всіх не обігрієш", бо не сонечко, коли ще й особисті бажання не зовсім всі вирішені. А вони ж тільки з часом все збільшуються...
Лібералізм, як толерантне терпіння, співіснування, та порозуміння, можливий і доречний тоді, коли держава знаходиться в стані вже визначеної, усвідомленої та погодженої з всіма учасниками, гармонії. У відношенні міжетнічних, соціально-політичних та економічних засад. Коли вони не проявляються надто явно та, навіть жорстко, і не виступають в ролі великих подразників та невдоволення етносів між собою, або у відношенні до влади.
Та, коли все навпаки, то тоді ліберальна толерантність тільки грає роль поглиблювача антидемократичних і антисоціальних процесів, і це те, що й відбувається протягом двох десятирч в нашій країні. Де це поглиблення вже давно втратило всілякі можливо-допустимі межі і перейшло в стадію перманентної загальнодержавної кризи, кінця якій не видно. І навіть припустити якесь її логічне, в своєму позитиві, закінчення на користь народу, не представляється можливим. Про що соціологи з політологами тільки розводять руками, саркастично посміхаючись на каналах телебачення в різних шоу, які призначені для більш досконалого та правильного порозуміння між політичними та соціальними колами. І які тільки раз за разом доводять протилежне.
Що ж ми маємо і яке саме маємо. А вірніше - чого не маємо. Не маємо ми профспілок, які б були на боці трудівників і відстоювали їхні бажання та проблеми, а не лежали під владою. Не маємо справжньої інтелігенції, яка б надавала розуміння, надихала прикладом та об"єднувала в спротиві, вела за собою не на словах, а фізично. Не маємо легітимної влади всіх рівнів, - законодавчої, виконавчої та судової. Не маємо захисту від міліційного свавілля і не маємо довіри до депутатського корпусу разом з Президентом.
А маємо корумповану державу, очільники якої разом з посіпаками плюють на закони, в тому числі і на міжнародні і маємо поступову втрату воєї державності. І процес цей еволюціонує все більш явно, кожного дня прикладами доводячи те, що ліберали скоро, та, власне - вже, не будуть мати ні демократії, ні того, де її можливо взагалі застосувати - своєї країни.
Толерастне сонце українського лібералізму вже піднялося. І залило своїм просвітницьким світлом весь навколишній простір. Гуттен морген, панове!
© Uatumbai [22.06.2012]
