Починається так: -Цямммм.., задумливо і ніби кішечка муркоче. Цяммм.., цяммм.., а потім великий - Буммм.., але теж, так задумливо і тихенько, ніби сон мій боїться порушити. І луна від нього довго стоїть. А потім вже нахабніше: - Цям, цям, цям, цям, Буммм,.., а потім під"єднуються ще середні - квоць, квоць, квоць, цям, цям, цям, буммм, буммм і на всю силу починається какофонія. Та така, що чортам в криниці, що поряд знаходиться, тісно. Вже нічого ніхто не боїться. І розбудити мене теж. Наярює православна, яка стоїть з одного боку метрів за сто від моєї хати на всю катушку. Без сорому нарощує децибели і не дивлячись, на те, що може комусь відпочити хочеться в тиші. Їй своє робити, місію глобальну виконувати, паству збирати, щоб до Бога її вести по дорозі в смиренних справах, та любові до ближнього свого. Вона за всіх одна. А до одного що їй... І так майже щодня.
З іншого боку від моєї хати, теж метрів за сто стоїть церква протестантська. Теж золотом купола покриті, голубий дах і голуби білі на фасаді виліплені. До штундистів-євангелістів претензій не маю. Навпаки, навіть поважаю їхню тиху присутність. Не б"єть вони ні в дзвони і не влаштовують вони стадного шоу переді мною. Десь там моляться собі, коли хочуть і ніхто їх не бачить і не чує. То чому ж їх не поважати, коли вони поважають моє право на тишу.
А за кілометр від моєї хати костел розташувався польський. То на ньому гучномовці стоять і або дзвонами мелодії польські відбивають, або години. А то в труби сурмлять, теж щось польське. І теж без сорому щодо сили звучання. І цілий день так, аж до вечора концерт через кожну годину слухаю. І думаю: Ну і нащо вона мені, така напасть. Я ж то нікому нічого свого не нав"язую, я ж простої тиші хочу. То чому ж я маю чуже слухати. Коли воно мені зовсім не до смаку, та й просто заважає.От і живу ось так і слухаю, а йому ні кінця, ні краю не видно. Добре, що з четвертого боку поки ще мечеті з мінаретом не побудували.
***
З іншого боку від моєї хати, теж метрів за сто стоїть церква протестантська. Теж золотом купола покриті, голубий дах і голуби білі на фасаді виліплені. До штундистів-євангелістів претензій не маю. Навпаки, навіть поважаю їхню тиху присутність. Не б"єть вони ні в дзвони і не влаштовують вони стадного шоу переді мною. Десь там моляться собі, коли хочуть і ніхто їх не бачить і не чує. То чому ж їх не поважати, коли вони поважають моє право на тишу.
А за кілометр від моєї хати костел розташувався польський. То на ньому гучномовці стоять і або дзвонами мелодії польські відбивають, або години. А то в труби сурмлять, теж щось польське. І теж без сорому щодо сили звучання. І цілий день так, аж до вечора концерт через кожну годину слухаю. І думаю: Ну і нащо вона мені, така напасть. Я ж то нікому нічого свого не нав"язую, я ж простої тиші хочу. То чому ж я маю чуже слухати. Коли воно мені зовсім не до смаку, та й просто заважає.От і живу ось так і слухаю, а йому ні кінця, ні краю не видно. Добре, що з четвертого боку поки ще мечеті з мінаретом не побудували.
***
