Їхали козаки

                                                                              Над нами дух свободи радісно витає

Сиджу я на возі, а небо все пнеться,
І вітер шугає і грім роздається,

Та щось я скептичний, що дощ враз проллється,

Що ти мене любиш, що то не здається.

 Чого я боюся. Боюся, що "Свобода", "пройшовши через вогонь" виборів, стане пасторально-лубочним інстументом теплого посідання. І, насамперед, своїх очільників, Тягнибока та Іллєнка. Чому я маю такі побоювання; тому, що слухачи їхні публічі виступи, в тому числі і на телебаченні,  помічаю, як в їхніх вільних  монологах та інтерв"ю у тій соціалістично-націоналістичній симфонії, що співається перед народом, вже в котрий раз прослуховуються фальшиві акорди,  з"являються якісь, поки не певні відчуття "інтелігенщини", вчуваються нотки відкату від непримеренного радикалізму до набування образу "розумного конформізму".  

Чи не зламається їхній національно-агресивний намір, а від того й запал до оборони українських національних прав. І приходить сумнів, чи дійсно ці люди в Парламенті стануть провідниками української ідеї та зміни соціально-економічних основ суспільного ладу, чи це лише  тимчасовий поверхневий присмак, який не перетвориться в повноцінний смак. Бо у всякому малому можна побачити велике, а в дрібницях загальне.

Вони знайшли незайнятий ніким націоналістичний сегмент і побудували на ньому свій  політичний  бізнеспроект. Але - репрезентувати, ще не означає бути. Подібно, і КПУ має лише зовнішній антураж від свого минулого, тієї партії,, що була за СРСР. І тепер вона лише декларує, що бореться за комуністичні ідеї, але ніяк не відповідає цьому, перетворившись в партію підтримки тих, проти кого виступали їхні ідейні основоположники, на вченні яких вони, ніби, обгрунтовують свої дії. Але дій, як і їхніх результатів немає, а є лише демагогія, якою вони прикривають свої справжні бажання бути багатими буржуями. Не для того ж вони валили СССР, щоб починати все спочатку.

Чи не стануть і свободівці в майбутньому мостити собі гніздо особистого щастя, відкинувши декларовані ними довиборні ідейні цінності, як вже не потрібні їм химери. Лише ховаючись за маскою українського націоналізму, підлаштовуючись під,  а не являючись тими, що можуть та будуть насправді, а не популістично,  відповідати самим, та відстоювати для українців всі ті чесноти, що озвучені у їхній програмі. Чи стануть вони послідовними в цьому, якщо і будуть. Чи не перетвориться ними ідея на гламурний сюреалізм нових консерваторів, котрі ситуативно будуть підігравати навіть комуністам, та тягнути державу в протилежний від поступу вперед бік. 
Чи не піддадуться спокусам, які їм буде пропонувати статус Народного депутата українського парламенту та мафіозних олігархічних кланів, які будуть їм, та іншим депутатам від "Свободи" пропонувати продатися, зрадивши виборців, за м"якеньке та солоденьке,  забезпечене на довгі десятки років, життя. Чи не купляться вони на цю "цукрову кісточку", подібно до того, як купився Каськів та багато інших професійних "патріотів", продавши ідею, сподівання, та довіру людей за дзвінку монету.  І чи не стануть вони з часом  банкірами,  володарями землі, маєтків, а також інших "заводів та пароходів", таким чином, вдало влаштувавшись у вже усталену державну феодальну систему.

Вже самим процесом жовтневих виборів запрограмована політична криза нового парламенту. Нова сімейно-кланова ВР, за мотузочки якої будуть смикати олігархи, буде новим і ще більш  цікавим політичним серіалом "шаленної кухні" з багатьма несподівано "смачними" стравами.

І якщо мій скепсис себе виправдає, то хто тоді зможе і чи зможе колись  взагалі, стати наступним суб"єктом нових марних сподівань. Після вихолощеної, здевальвованої та здискредитованої, вже останньої української національної надії.

                                                         ***