Малюнки на асфальті. Миздобул Третій.

Він йшов посеред вулиці, одягнутий в довгополе розстібнуте пальто та помаранчеве кашне, розхрістувані вітром, з гордо піднятою головою, не дивлячись на екзальтований натовп по обидва боки, який, стоячи на тротуарах, та машучи помаранчевими прапорами з зображенням перевернутої донизу підкови, що гукав: «Ю-щен-ко!, Ю-щен-ко!, Ю-щен-ко!..».

Це був його тріумф. Він відчував себе Боговибраним, чимось нагадуючи дуче Муссоліні, «батька нації», бо теж, згодом, почав, подібно йому, виставляти підборіддя та відкопилювати нижню губу.

Але це було трохи згодом, а зараз він йшов, ніби замислившись про щось, неквапливим кроком до трибуни, де на нього з нетерпінням чекали соратники. Всі вони, законьячені та пихато-святкові, не вміщалися на трибуні і кумедно, штовхаючи одне одного, видиралися по щаблях дерев"яної драбинки, щоб бути ближче до самого "Месії". Це був його тріумф, подібний тріумфу Юлія Цезаря, подібний тріумфу гладіатора на римській арені амфітеатру.

Але він ще не знав, не міг навіть собі хоч на мить уявити, що це і початок його безславного кінця, як людини та політика, як особистості, якому народ безмежно вірив у цю хвилину, покладаючи свої сподівання на те, що він не обдурить, бо – наш, що збудуться всі надії на правду, на чесність, на людське відношення, на закон однаковий для всіх, та..., багато на що.., хіба тепер вже й згадаєш…

«Ми не раби!», «Разом нас багато, нас не подолати!». І концерти і промови і всеохоплююча радість від того, що нарешті все тепер буде інакше,«Так!», як хочу я, як хоче той, хто поряд зі мною, як хочемо всі ми! Ми –Україна! Ми – Європейська держава! Тепер ми збудуємо те, про що мріяли наші батьки, наші діди, наші прадіди, та багато поколінь тих, хто жив до нас. Нарешті ми здобудемо собі наше щастя. Ми собою пишаємось! Ми пишаємось тим, що живемо в такій прекрасній країні. Тепер буде добро. І, Віримо! Віримо.., віримо!

І ніхто з десятків, сотен тисяч людей, в цей час не знав, та й як міг знати, що все те, за що ці люди були готові на будь-які жертви, піти на поневіряння, віддати навіть життя, що все це було лише красивим театралізованим дійством, та як кажуть в народі – розводиловом та пірамідою, складеною з людських доль, по серцях, по хребтах яких купка політичних пройдисвітів видряпалась на вершину "Олімпа".  Українське Аум Сінрікйо непостійності істини.

Та й де знайдеш ту істину, коли все, що колись було вартісне, згодом перетворилось на химеру, виявилось лише фантомом марних народних сподівань.

…А потім, коли вони всі пересварилися за гроші, за булаву та амбітну першість  і кинули країну в прірву морального, політичного, економічного та соціального бедламу та деградації, в безвиході, зневірі та розчаруванні народу прийшов Великий Папа - реформатор.
Він зробить, він ощасливить всіх, всіх тих, хто ще не зрозумів. Бо він - великий вчений.

Віримо..!

                                                                ***