Зачекай, не натискай кнопку запуску компютера. Твоє життя здається тобi сiрим i нецiкавим. Плин буденностi його не змiнюється роками, якi минають, безслiдно розчиняючись в часi. Ти шукаєш свободи, ти прагнеш волi, але їх не знаходиш. Пам"ятаєш, як ти захоплювався книжками, набував знань, вiдкривав свiй свiт об"єктивної реальностi, що давалася тобi у вiдчуттях.
Ти шукав його в сексi, в алкоголi, в друзях, якi тебе зраджували, можливо ти прагнув зробити кар"єру, мiняв авто, щоразу на краще, набивав помешкання меблями, картинами, та столовим срiблом, мостячи свое гнiздо, щоби не вiдстати, або й перевершити когось, хто біг тим же шляхом поряд з тобою. Брав участь в нi до чого не зобов"язуючих вiтчизняних та закордонних тусняках, скорiше нагадуючих демонстрацiю мод та дутого успiху. Народжував дiтей, в яких сподiвався побачити частинку себе, ще бiльш успiшного, та щасливого... В тебе є все, або майже все, чого ти прагнув…
М"яке крiсло, в якому ти сидиш, зручно облягає твое тiло i твоя рука, як і тисячу раз до цього, тягнеться до кнопки ввiмкнення системного блоку. Але десь в глибинi твоєї свiдомостi поступово визрiває розумiння, що те, чим ти жив до цього часу, ця об"єктивна реальнiсть, це тiльки матриця, в якiй тобi визначено виконувати iнстальовану кимось програму. I ти починаєш розуміти, що це пастка, з якої немає виходу.
Ти прагув свободи, волi, до яких йшов все своє житя, i якi виявилися фантомом та тiльки твоею iлюзiєю, бо справжня свобода не в надбаннях, а в їхнiй вiдсутностi. Воля не в сталостi, а в хаосi. I ти не в змозi робити, що хочеш, а тiльки,- що треба, те, що вимагае твоя програма. Ти розумiєш, що як би ти не хотiв змiнити своє життя, ти не зможеш цього зробити, бо програма цього не допустить.
I тодi, щоби втекти з неволi кармiчної предначертаностi, щоби вирватись з свiту своїх iлюзiй, з свiту своїх знань та вiдчуттiв, що приносять тобi розумiння та сум, ти натискаєш кнопку, вмикаєш компютер i поринаєш в iнший, блискучий вiртуальний свiт, де починаеш.., тiшишити себе вже iншими, новими, але такими знайомими iлюзiями. Бо Матриця нiкого не вiдпускає.
I шепiт розуму: То знищ її, i стань нарештi сам собою. Зiжмися в точку, а тодi, - антигiлюйся Надновою.
Пройде чума, пройде зима, i це, i те, пройде і знову встане сонце над горою...
Ну да, то так, мiй бiдний Йорик.., i принц вже там, з тобою. Але менi не час і не хитай призивно в бік мій головою...
***
Ти шукав його в сексi, в алкоголi, в друзях, якi тебе зраджували, можливо ти прагнув зробити кар"єру, мiняв авто, щоразу на краще, набивав помешкання меблями, картинами, та столовим срiблом, мостячи свое гнiздо, щоби не вiдстати, або й перевершити когось, хто біг тим же шляхом поряд з тобою. Брав участь в нi до чого не зобов"язуючих вiтчизняних та закордонних тусняках, скорiше нагадуючих демонстрацiю мод та дутого успiху. Народжував дiтей, в яких сподiвався побачити частинку себе, ще бiльш успiшного, та щасливого... В тебе є все, або майже все, чого ти прагнув…
М"яке крiсло, в якому ти сидиш, зручно облягає твое тiло i твоя рука, як і тисячу раз до цього, тягнеться до кнопки ввiмкнення системного блоку. Але десь в глибинi твоєї свiдомостi поступово визрiває розумiння, що те, чим ти жив до цього часу, ця об"єктивна реальнiсть, це тiльки матриця, в якiй тобi визначено виконувати iнстальовану кимось програму. I ти починаєш розуміти, що це пастка, з якої немає виходу.
Ти прагув свободи, волi, до яких йшов все своє житя, i якi виявилися фантомом та тiльки твоею iлюзiєю, бо справжня свобода не в надбаннях, а в їхнiй вiдсутностi. Воля не в сталостi, а в хаосi. I ти не в змозi робити, що хочеш, а тiльки,- що треба, те, що вимагае твоя програма. Ти розумiєш, що як би ти не хотiв змiнити своє життя, ти не зможеш цього зробити, бо програма цього не допустить.
I тодi, щоби втекти з неволi кармiчної предначертаностi, щоби вирватись з свiту своїх iлюзiй, з свiту своїх знань та вiдчуттiв, що приносять тобi розумiння та сум, ти натискаєш кнопку, вмикаєш компютер i поринаєш в iнший, блискучий вiртуальний свiт, де починаеш.., тiшишити себе вже iншими, новими, але такими знайомими iлюзiями. Бо Матриця нiкого не вiдпускає.
I шепiт розуму: То знищ її, i стань нарештi сам собою. Зiжмися в точку, а тодi, - антигiлюйся Надновою.
Пройде чума, пройде зима, i це, i те, пройде і знову встане сонце над горою...
Ну да, то так, мiй бiдний Йорик.., i принц вже там, з тобою. Але менi не час і не хитай призивно в бік мій головою...
***
Комментариев нет:
Отправить комментарий