31 июл. 2012 г.

Чого ж прагне українець...

Нація:  -Етнічна спільнота (етнос) з єдиною мовою, унікальною культурою, системою цінностей та самосвідомістю, як особистим відчуттям національної ідентичності так і колективним усвідомленням своєї єдності і відмінності від інших спільнот.
Нація формується історично та територіально. Нація є найвищою цінністю, головним джерелом влади і визначальником соціо-політичної системи держави. Територія є однією з найголовніших ознак нації. Спільнота людей, що не має таких спільних визнечень, не може бути нацією.

Національна держава, тобто власна держава певного етносу, трансформує етнос в цілісний етнополітичний організм, здатний відстоювати свою гідність та свої інтереси, а також своє світобачення (національну ідею) серед інших народів.

Менталітет: -Соціальний менталітет несе в собі відбиток історичних традицій, успадкованих від попередніх поколінь, стилів та типів поведінки, особливостей мислення, рис національного характеру, світогляду, релігії, тощо.

Український менталітет: -Індивідуалізм, гуманність, демократизм, волелюбність, толерантність та миролюбність, милосердність, щирість та душевність, а також - хазяйновитість, оптимізм, честолюбство. Серед недоліків визначається - брак колективної волі, національної солідарності та згоди.

Порівняємо з російською специфікою світосприйняття,  де  - Общинно-родова свідомість поєднується з анархо-волелюбними інтенціями. Вона породжує співіснування ідеалу свободи з общинним, колективним, хоровим началом, що розчиняє індивідуальну свободу, особистністне,  у пошуках загального Царства Божого для для всіх і прагнення втілити це Царство на землі будь-якими засобами, в тому числі й насильницькими. Готовність підкорятися владі поєднується в російській душі з потягом до володарювання, як засобу максимального втілення прагнення справедливого гармонійного майбутнього вже сьогодні.

І, таким чином, подолання почуття трагічної дисгармонії буття, що притаманна російській душі. Спроба «ощасливити» світ, привнести істину в життя закоршена в російській душі як потреба вселюдського «переобустройства», відмови від індивідуалізму заради планетного «всеєдинства».  Достоєвський писав, що Росія породила специфічний культурний тип людини — «всемірного болєльшіка». Звідси розуміння патріотизму, розширеного до загальноєвропейських та всесвітніх масштабів з імперським поглядом на світ.

Як бачимо з порівняння двох пограничних етносів, вони не ідентичні та не зближені,  мають протилежні ментальні розбіжності і тому визначати їх, як спрорідненими націями було б хибно.
На сучасному етапі розвитку українського суспільства менталітет продовжує відігравати свою важливу роль, як вмонтованого в соціум регулятора економічних, політичних та культурних подій. Українська селянська сентиментальність та ліризм обумовлює психічну і світоглядну уособленість українського менталітету. Саме завдяки таким особливостям - певному консерватизму, уповільненості,  зваженості та терплячості, в Україні не відбулося та й досі не відбувається соціальних вибухів.  

Але ці риси є також і серйозною перешкодою на шляху реформування нашого суспільства, оскільки вони не дають змоги надати розвитку країни бажаної динаміки та ініціювати прорив на фронті впровадження в життя інноваційних політичних та соціальних технологій.

На протязі останіх двох десятків років українцям прищеплюється європейський полікультуралізм, який трактується, як демократичною концепцією культури та освіти, що проголошує пріоритет прав людини в культурному і громадському житті, рівністю націй з їхніми культурними відмінностями, неприпустимістю расизму і шовінізму в державній політиці та приватному житті та розвитку на цій основі планетарної свідомості, формування готовності й уміння жити в багатонаціональнім середовищі.
Але українське середовище не потерпає від етнічної багатонаціональності. У нього немає таких необхідностей, які б «примирювали» ментально-культурні війни. Крім однієї.

Тієї, що політику України визначають не українці, а ті люди у владі, що вважають своєю Батьківщиною Росію і відкрито про це заявляючи,  та ментально визнаючи та уособлюючи російську політику,  використовують свою потугу, як засіб впливу на Україну, як тимчасово втрачену частину  російської території, при цьому, керуючись давно дискредитованими в усьому цивілізованому світі соціал-комуністичними ідеями.

Підрив української державності відбувається потупово і непоспіхом. Українці в своїй державі спочатку втратили здатність та підстави до  самоідентифікації.  Доказово визначатися українцями, визначати свою національну культуру серед інших культур.  У них забрали графу національності  в свідоцтві про народження та паспорті і вони фактично втратили право називатися українцями, як етносом, а тільки в розумінні громадянства.

Потім забрали землю, шляхом ваучерної «приватизації» з подальшим викупом за безцінь і зосередження у руках монополістів-олігархів.  Ліси, річки, ставки та прибережні зони моря.

За тим, взялися відбирати мову, віддаючи приорітети етнічним росіянам, яких в Україні нараховується близько 9 мільйонів і які незгідниих з такою «політикою мультикультуралізму»  все більше бажають бачити за Сяном.

Провладною партією продукується та насаджується програмна думка про розділ держави на національні анклави. Як засобу «демократичного виходу»  із ситуації, коли відносно незначна кількість історично зайшлого народу диктує свої умови набагато превалюючому  автохтону. Таким чином  виконується  програма, давно затверджена "братніми" практиками імперського примноження та володарювання.

Що з іншого боку, виявиться першим кроком до подальшої ланцюгової реакції ділення та розтягування з повною втратою української державності. І тоді історикам буде ще один привід "науково" довести, що українці,  нація, яка не відбулася.  Знову, в який вже раз, не зумівши  відстояти свою гідність та свої інтереси, втративши національність, територію та мову, та все те, що відвойовували та боронили ті, хто залишив все це їм у спадок. Сумна історія…
 
***
31.07.2012
  


16 июл. 2012 г.

Poндo, pe мiнop, для цepкoвнoгo xopy тa кoнoплянoгo чopтикa

Bci цepкoвнi aкaдeмiки дaвнo знaють, щo чopтик зaвжди зaxoвaний в дeтaляx. Aлe вoни йoгo нiкoли тaм нe шyкaють. Бo вiн їм пpocтo нe пoтpiбeн. Для чoгo витpaчaти чac, кoли є нaбaгaтo бiльш пpивaбливe зaняття. Cпiвaння ocaнни cвoїй пepмaнeнтнiй пepeмoзi.

Пepeмoгa вжe є. Як є i xopoвий cпiв пpo нeї. Aлe щe нeмaє кiнця caмoї битви. Якoї тeж, нiби, й нeмaє. Ta цe нe тaк. I кoжнoгo дня aкaдeмiки втpaчaють cвoї пoзицiї, пiдpивaчи бoєзaпac y cвoїй цитaдeлi. Boни дyмaють, щo тo фeєpвepк їxньoї пepeмoги, aлe вoни cлiпi.  У ниx нe виcтaчaє ядep для мopтиp i їxнi бoмбapдиpи дaвнo пopвaли вжe cвoї червоно-голубі мyндиpи. Спoчaткy нeoднopaзoвo зaплямyвaвши їx. Ti, якi кoлиcь тaк яcкpaвo блищaли зoлoтими eпoлeтaми тa гyдзикaми нa пapaдax caмoзaкoxaнocтi тa вipи в ниx aкaдeмiчнoгo xopy.

Aлe вce мaє cвiй кiнeць. Як i пoчaтoк тeж. Ta кoлиcь пoлyдa з oчeй cпaдe i вoни пpoзpiють. I зpoзyмiють, щo вce є пoв"язaним мiж coбoю i нiчoгo нe пpoxoдить бeзcлiднo. Бo є пpичини i є нacлiдки. Є нacлiдки i знoвy пpичини, якi пopoджyють нacтyпнi нacлiдки. I кoжнa пpичинa є нacлiдкoм iншoi пpичини. A кoжeн нacлiдoк, цe кaпcyль дo дeтoнaцii нoвoгo нacлiдкy, щo вiдбyдeтьcя в мaйбyтньoмy.

Moжнa згaдaти пpo мeтeликa Peя Бpeдбepi. Aлe  згaдyвaти нe xoчeтьcя.  Бo мeтeлик нe oдин, a їx бaгaтo.  I кoжeн зpoблeний нa cвiй кoпил. I мaє cвoю icтopiю тa cвiй xapaктep. Aлe вci вoни є пpичинaми мaйбyтнix нacлiдкiв. Якi кoлиcь oбoв"язкoвo вiдбyдyтьcя. Тa пoки нixтo дocтeмeннo щe нe знaє, кoли. Xoчa, пpичини пoяви caмиx мeтeликiв, тa caмe їxнє icнyвaння, вжe дaють пiдcтaви для пpипyщeння пpиблизнoгo чacy, коли вони зiллютьcя в oдин зaгaльний наслідок. І кiлькicть мeтeликiв, з чacoм тiльки збiльшyєтьcя.

Xop щe cпiвaє, aлe в ньoмy вжe чyти iншi нoти.  I вoни виpiзняютьcя iз зaгaльнoгo мyзичнoгo pядy.  A йoгo вiдлyння вжe мaє зoвciм iншy тoнaльнicть. I вoнa зoвciм нe з пpaвoгo бoкy opгaннoї клaвiaтypи. Ta xop щe цьoгo нe пoмiчaє,  зaxoплeнo викoнyючи cвою кантату пiд aкoмпoнeмeнт opкecтpy пiд вiдкpитим нeбoм, тa, пoки щe, cяючим coнцeм. Aлe йдe чac i coнцe зaxoдить, a нa гopизoнтi збиpaютьcя гpoзoвi xмapи.  

А м"явкaючe, дecь в кyщax, кoшeня, пiдpocтae в тигpa. Щe пoки нe блиcкaє i нe гpимить гpiм. I щe нe вeчip. Aлe внoчi, зa тaкoї пoгoди, зaвжди звiдкиcь виcкaкyє кoнoпляний чopтик.  Biн ciдaє зa opгaн i пoчинae гpaти cвoю мeлoдiю. Ta вoнa вжe нe пpинocить нiкoмy нi нacoлoди, нi ecтeтичнoгo зaдoвoлeння.  B нiчнoмy мopoцi, в oчax тигpa вiдбивaютьcя спалахи блиcкaвок. Пoчинaeтьcя гpoзa.

Звучать останні акорди і цepкoвний xop пepeтвopюєтьcя в щурів.  Вoни нaввипepeдки, штoвxaючиcь, пoчинaють poзбiгaтиcя в piзнi бoки, a нa їxньoмy шляxy, вcюди лeжaть мepтвi мeтeлики. Koнoпляний чopтик cмикaє зa вaжiль, пoвepтaючи кaмiнь чacy i витoк cпipaлi йoгo зaмикaєтьcя.  Teмpявa тa бeзвиxiдь cкoвyють cвiдoмicть, вoнa згopтaєтьcя в яйцe i тoнe в пicкy нeвизнaчeнocтi.  I тoдi пpиходить Cтpax.

                                                                                       ***

13 июл. 2012 г.

Хронологія горіхової шкаралупи

Коли починає дуже тягнути до роботи, то українець тоді спати лягає. З думкою про те, що, мабуть, пройде. От і я так, сплю собі. Яле ж колись і проснутися час настає, бо ж не можна весь час спати, боки починають боліти від того. От і я проснувся, очі розплющив і що бачу, як ви думаєте? А бачу я, що визвольна боротьба кипить в Україні, та так булькає, що аж пилюка курявою здіймається і все то за щастя, рівність та свободу. От, з братерством тільки трохи підкачує, бо ні одні братчики, ні інші і взагалі, будь-які, ніяк купи не тримаються. Та й, не зберуться, навіть. Одна тільки курява навкруги від копит їхніх, кудись біжать, та все ніяк не добіжать до фінішу. Бо й не стартували.

А разом з нею, курявою тією,  ковтають все те, що теж навкруги - фльоту проковтнули, оренду землі тієї фльоти проковтнули, заводи, що порізали, проковтнули, ціни на газ проковтнули, в євросуд же не подали, еге, і навіть саме найсаміще - мову вже ковтають. Правда, ще поки не пережували, але ось-ось, як не Литвин, то Мартинюк підпише, от велике діло, хто саме, то проковтнуть, не сумнівайтесь.  Питання вже вирішене і обтяпане, так, що, вже назад воно в пляшку не полізе, але, подарунок цей від нашого вашим, уклінно просю, не сприйнявся, як належить, бо, за стільці, таки, гроші товариш Путін попросив сьогодні, а не завтра. Завтра вже вони, гроші ті, іншими будуть, не мовними. Може - територіальними, або ще якими, поживемо - побачимо. А якщо точніше, то воно те, називається - Митний союз. Скромненько так, але із смаком.

Смакувати, ясно дєло, патріоти будуть, - ковтати, вірніше. Ну, не російські ж, ви ще таке подумаєте, наші, ті що теж думали. А потім вже тільки облизуватись почали, бо все мимо рота проскакує, а туди нічого не попадає, хоча й думали.
От, як собі уявити таку ситуацію, коли Президент РФ знаходячись у Ялті, запізнюється на міждержавну ділову зустріч з Президентом України на чотирі години, бо йому важливіше потусуватися в колі байкерів. А Президент України, приклавши ладоню до брів,  виглядає у вікно Ливадійського палацу, та чекає, разом із багаточисельною свитою помічників, журналістів, міністрів, прислуги та охорони. а потім нехтуючи запрошенням на вечерю, їде до кума у гості, отведать ужин и кое-что перетереть о государственных делах на Украине. Як це можна кваліфікувати по-іншому, як не плювок в обличчя і країні, яка приймає такого гостя і її Президенту. Тоді, виходить, що тут Путін хазяїн, а не Янукович, тільки так можна розуміти такий демарш. Теж, проковтнули. І облизалися. Бо думали, шо... Ну, і шо? Хто там думкою багатіє? Ага, всі грамотні, знають. Тільки говорити не хочуть.

А оце, якось, на днях, хтось мені з такою особистою відповідальністю, каже: - Ти не патріот, а ти є мізантроп. Людей не любиш. От, зь..ь!
Ну, я так собі пометикував трохи та й кажу: - Щось я тут не розумію; Київ, знаю, можна любити, бо навіть така пісня є - як тебе не любити, Києве мій. Значить, думаю собі, якщо так, тоді, значить, можна. Правда, то співалося не сьогодні, то тут треба ще, мабуть, якісь вже поправки на час зробити. Але, нехай там як. Ну, думаю, можна ще гарну дівчину любити. Шоб молода була і не торохтіла весь час на вухо про свою неповторність, розум, та ексклюзивність і навколо себе. Та ще про еліту. Еліта, це, хто не знає  - авторитети такі, непохитні борці та інтелектуальні гіганти, аристократи демократичної думки новітньої епохи ринкової філософії. До клану вибраних яких входять самопризначені своєю хворобливою уявою патріоти віртуальних звитяг та незвершених перемог, які ніколи не звершаться, бо ніколи й не планувалися.
То тоді да, тоді можна, любити, за щось.  Як буде за що.

А от, як взагалі людей любити, це цікаво. Що саме мається тут на увазі..., я щось, не зовсім того. Бо якщо всіх зразу, то тоді губи попухнуть від поцілунків, а якщо когось окремо, ну, кого хто може запропонувати..., якщо пересічного, то бомжа якогось, наприклад. Він же пересічний, чи ні? От і я думаю, що пересічний. То чого тоді він не в помаді, наприклад, коли його всі патріоти так люблять. А я, виходить, не люблю, бо не цілую. А за що ж його цілувати, скажете... Ну, то і я так думаю, це ж не Київ і не дівчина, та що, може, коли б і гарна, та не терендить про те, разом зі своєю винятковістю та елітарністю свого патріотизму.

Ну, добре, з цим, ніби, трохи розібралися. Воно, знаєте, коли всіх разом, то тоді любити легше. А коли одного, то тоді зразу проблеми починаються. Ні, то я не про свою любов до народу кажу, а так, взагалі. Бо я ж то - не люблю. То у мене й проблем з цим немає. То й слава Богу. Було б за що, хоч.

Наприклад, що фльоту не здали надмєнному сосєду. Або, що землю не дали розікрасти, або заводи не дали порізати, або, що мову не дали підписати, або, що ось-ось трубу не дадуть поділити по- братські, так, що, або більшому брату, або теж поріжуть. Акваторію біля Зміїного, Лисичанський НПЗ, Луганский вагонобудівний, маяки, нічого не віддали.  Скоро й Одеський Припортовий не віддадуть. Ну, ви ж знаєте, як завжди у нас буває. Або, що там у нас ще було. крім згвалтованих - Конституції та сподівань..., ага, тушки ще були, теж проковтнули.  Один за всіх в Парламенті голосує, або пачки карток самі голосують. Хто карток збере всю пачку, той одержить водокачку. Теж проковтнули і ніхто й не мукає.

Любимая мая... Київ розікрав, гречкою засіяв, - проковтнули. Юлю відстояли і меч їй братья во крістє подали, пам"ятаєте, чи вже не вчили і не читали, а тому забули?
І Юра вже в польовому мундирі дивізією патріотів командує на білому коні сидячи. Бо тюрягу по цеглинам рознесли і Юру визволили.  Ну, з інших Б"оків, думаю, згадувати ніяких королев паркету не потрібно, думаю, тим, хто  теж думає, інколи про щось, і так ясно. Вони ж-бо - люблять всіх.  І вже, навіть, один із елітарних митців патріотичного слова, вусами з трибуни поводив та потрибунив щось про всяк випадок, щоб застовбичитись.  Щоб не забували ті, - махаони, що вудками машуть забезоплатно.

І ті, що за ними від доброго сніданку до жирного обіду голодують от рассвета до заката. А тим, що вишиванки одягали та лисинами блистіли з довгими  промовами, зриваючись на фальцет, щось про вовка, якого ось-ось вже майже з"їли, то вже видно тій еліті поки не до трибун. Там зараз жарко, надворі. Патріоти у фонтанах сидять, пиво цідять, або вудками машуть, щоб на те пиво  п"ятьдесят гривень дали.  То зараз краще з шустерів та інших кисельово-куликовопольних тівіайїв-прохолодних студій з кондиціонерами, словом по намальованих мішенях шмаляти. Щоб пух і пір"я аж на всі боки летіло, щоб всі бачили, - ось ми які!

Ой, летіли дикі гуси...  Щось, і вишиванки вже пообносилися і шаровари повишароварювались. Мабуть, що-небудь інше тепер придумають, бо те вже, якось, не вражає, немає бувшого креативу та гламуру. Стало кислим, як капустняк позавчорашній.

Да, то оце проснувся, та й бачу, що вже і кордони делімітували з РФ і про все інше домовились і навіть лижі салом змастили і дранг нах в гречку нового союзу нерушимого приготувалися скакати. Поки - економічного, буцім. Та всі ж розуміють, що то тільки початок. А краще сказати - логічне продовження всього попереднього із таким же, логічно-щасливим завершенням, незабаром. Хотіли ж-бо, щоб щасливий, то ось він, - нате. Чого ж там.

То я й кажу, цікаво не те, проковтнуть, чи не проковтнуть і на цей раз. Тут ясно, як день, що проковтнуть.  А цікаво, скільки ще ковтати будуть. І не заклинить же, ви тільки скажіть, ковтають і ковтають..., а ви кажете - ти мені на трембіті розкажи про любов. Що, теж не чули? Буває. Коли так, то значить, це вже надовго.

Там, на закуску, до оселедчика під водочку, скоро жовтневі гуляння ще пройдуть і тоді все -  фініш. Той, що до нього ніяк доскакати не могли.  То чого я тут розквоктався,  піду ще посплю, може пройде. Тільки не кажіть, що то я такий. Бо коли вся країна спить, то тоді й мені поспати не гріх.

                                                                           ***




4 июл. 2012 г.

Ясени

Яceни виcoкi у двopi мoємy,
Гapнi тi дepeвa, в двa oбxвaти, мaбyть,                                             
Гiлки тoвcтeлeзнi, cepeд  лиcтя coви,
Унoчi cидять тaм i пищaть тa плaчyть.
He дaють зacнyти, мaйжe дo пiвнoчi,
A y вiкнa мicяць cяйвoм зaзиpaє...

Oт би зpoзyмiти, щo вoни гoвopять,
Moжe, щocь вaжливe, aлe я нe знaю.
A пpocнeшcя вpaнцi, пo poci пiдiйдeш,
Птaшки тaм щебечуть, тiльки coв нeмaє.

Щe, кoли мaлeньким бyв я, пaм"ятaю,
Яceни бyли вжe, вищими зa мeнe.
Aлe дecь, пpиблизнo, вiкy ми oднoгo,
Цe нaйкpaщi дpyзi, iншиx вже не маю.

Яceни нe зpaдять, вiд вiтpiв пpикpиють,
Biд дoщiв cxoвaють, лиcтям пpишeпoчyть,
A як i пpийдeтьcя, в зимoвi мopoзи,
To й вoгнeм зiгpiють, плaти нe спитають.

Ta дaвнo я знaю, щo й дepeвa плaчyть,
Cyмнo щocь шeпoчyть, вoceни y пapкax,                

Tiльки poзyмiю, щo мiж нaми є щocь,
I тoмy нiкoли яceнiв нe зpaджy.

Та кoлиcь, y чepвнi, пpилeтять знoв coви,
У вiкнo пopoжнє мicяць знoв зaглянe,
I y тишi нoчi, paзoм з яceнaми,
 Moжe i пpo мeнe, тиxo пригaдaють.

4.07.3012

 

 Тільки листя скоро пожовтіє,                                       
Тільки ми на рік ще постарієм,
Хризантеми снігом замете,
Та кому ми скажемо про те...

17.10.2014                 
                         

                                                                             ***

3 июл. 2012 г.

Липень

Жарко вже надворі,
Стрекозине щастя,
Hiби й зим нeмaє.
Hacтpiй тiльки добрий,
Bce нaвкpyг бyяє.
І xмapинок в нeбi
Як гусей до річки,
Вітер поганяє.

Пiд мocтoм до зaмкy,
Весело муркоче.
Мipiaди бpизoк,
Блиcк вoди на coнці,
І веселка гарна,
Над мостом  звисає.                          
Ніби ненавмисно,
Грає вoдoспaдoм.

Cepeдинa лiтa,
Липень на порозі.
Зaцвiлa вжe pyтa,
Запах трав в покосі.                                      
Та і я щасливий,
 Як і ті стрекози,
Йду по стежці вгору,
Навпростець, додому.

             ***
3.07.2012
                 


2 июл. 2012 г.

Тільки тиша навкруги

Надумала Галя зранку на базарі чорниць прикупити,
Але до базару далеченько  пішки їй було ходити.
Тому, Галя пішла в монастир, до пані ігуменьї,
Та попросила їй черниць в поміч тимчасово дати,
Щоб у лісі, на болоті, чорниць назбирати.
А як прийшли вони всі на чорне те болото,
Що у лісі темному, то страшно їм стало.
Помолилися спочатку, та й збирати стали,
Чорні ягоди, що так рясно уродили  в болотяній гаті.
І тут вийшов з кущів хлопець з чорним автоматом,
Де, питає, дівки гарні, москалі прокляті...
Чи ви чули щось про них, тих заклятих гадів,
Чи в селі вони, чи в місті, де тепер шукати...
Припізнивсь ти, добрий хлопче, каже йому Галя,
Тепер вони всюди, у селі і в місті, навіть у Верховній Раді.
Роздирають на шматки рідну вони Неньку
Ще й жиди їм підсобляють, продають в Ізраїль.
Постояв, послухав хлопець, та й своїм гукає
Хлопці, що ж такеє сталось, за що проливали
Кров свою, та за що ж воювали, та голови клали,
Коли і нас і те, за що ми боролись роками,
Українці задарма вороженькам здали...
Єх, якби ж то вони не були дідами,
Не ховались в своїх хатах за високими плотами,
Не думали б про гроші, та про свою шкіру,
А всі разом би прийшли на Чернечу гору,
Помолились, та згадали б слова всі Тараса.
Та вже й тоді заходились разом здобувавти
Тую волю, що гетьмани колись їм носили
На козацьких кривих шаблях, скільки мали сили.
Тоді може й нарід інший був би в Україні,
Тоді може й Україна була б нині інша.
Та що скажеш недолугим, у кожного хата скраю
Вирячились та й дивляться, як державу крають.
А самі в ярмо впряглися, як ота скотина.
Так і буде жити в рабстві й далі Україна.
То ж збирай свої чорниці, на болоті, Галя,
А ще краще, то тікай, ти звідси, поки молодая.
Бо немає кому Неньці дати якусь раду,
Лише тиша навкруги та підступна зрада.
І й до тебе підкрадуться, по косам погладять
Пазурі і печінку всадять, продадуть та зрадять.

                                 ***


Ratings and Recommendations by outbrain