Показаны сообщения с ярлыком 2013.12.14 Лише дим. Показать все сообщения
Показаны сообщения с ярлыком 2013.12.14 Лише дим. Показать все сообщения

14 дек. 2013 г.

Лише дим



 Вони бидва сиділи на  лавці обабіч  широкої паркової алеї, яка тагнулася вздовж річки, близько кам"яного мосту, який вів на той берег до замку, що височів над річкою, давно вже зручно вмостивши свої башти, та будівлю в гору, стоячи на якій начебто дрімав, згадуючи пройдешні часи давнини.


Молодший, він власне був ще хлопцем і можливо присів на лавку, щоб покурити, повернувся обличчям до сивого худого чоловіка, що вже давно сидів на цій лавці і запитав: - ви не підкажете котра година? - Опів на третю вже, подивившись на годинник, відповів чоловік.  - А ви, колего, додав він, чи не пригостили б мене цигаркою, якщо це вас не затруднить.

- Звичайно, відповів хлопець, дістаючи із кишені пачку цигарок. -Ось, візьміть, будь ласка. - Дякую, відповів чоловік. Він ввитягнув із кишені красиву люльку, яка вигравала на світлі від чорного до світлокоричневого кольорів і розірвавши цигарку, набив тютюном із неї люльку. Потім дістав золоту газову запальничку і припалив люльку. Але дим випустив з рота не затягуючись. Так сидів, зосереджено смоктав її, дивлячись на рибака, який з вудкою йшов вздовж берега річки і зовсім неквапливо смоктав і випускав дим, думаючи про щось своє.

Хлопець, що сидів поряд, після деякої паузи запитав, угледівши всі ці дійства з люлькою: - Вибачте, але маю цікавість, коли дозволите; якщо ви не курите, то навіщо тоді смокчете той тютюн, та навіщо вам той дим без користі, та ще й набиваєте тим тютюном люльку? - Думаю, мабуть, це ви так кидаєте курити, бо я теж декілька разів пробував, але все поки нічого так і не виходить, сказав він ніби з нічев"я.

-Ні, колего, відповів сивий чоловік, я нічого не кидаю. Майже все, що я мав можливість кинути, я вже кинув. А відносно паління, то курив я сорок п"ять років по пачці в день і ніколи кидати й не збирався. Потім, коли вже не залишилося майже нічого, щоб кидати, кинув і курити. Враз і в один день. І ось вже більше року, як не курю.

- Бачите, те, що я набив люльку, то тільки для запаху. Для того, щоб відчувати один із ритмів життя, яке їх має величезну безліч. -Якщо хочете, образно кажучи, щоб рука відчувала держак молотка, чи сокири, ручки шаблі, чи станка, або стамезки, чи нагана. Рука, тобто - свідомість наша, душа, вона завжди це повинна відчувати.

 -Мабуть ви, молодий чоловіче, мене зараз не зовсім зрозумієте, додав він. -Але це не біда.  -Ці відчуття приходять з часом. -А інколи мабуть і не приходять. -Хто знає, це як у кого життя складається. -Тоді, коли цінність життя визначається не кількістю поцілунків з дівчиною і не кількістю власних грошей в банку на твоєму рахунку. А тим, що ти перейшов межу.
Межу між довгим фізичним, та душевним болем, від яких неможливо нікуди втікти, або сховатися. -Ти в цьому живеш, а змінити нічого не можеш. -Хоч якось цю біль притушити, чи хоч на хвилину зменшити.

-І перейшов ти нарешті цю межу так, що ця широка полоса, яка здавалася безвихідно безкінечною в часі і просторі, де втрачається все,  - відчуття часу, якоїсь потрібності будь-чого, будь-яких доводів логіки майже неможливим чудом закінчилася.

 -Твого виходу із стану усвідомлення, що зброя лежить недалеко під рукою, а набої до неї за якихось декілька метрів. -І це ще одна втрата. -Бо немає ні найменшої фізичної сили, щоб ці метри подолати. -У -І зробити так, щоб ці набої крутилися вже в барабані.

-У тебе життя непомітно і підступно забрало останню надію, на яку ти ще якось опирався в думках, на яку ти розраховував. -І тоді ще одна втрата, це скручені в ганчірку нерви і останє бажання не бути комусь тягарем, яке вимкне хвору від болю, та безнадії свідомість. -Це стан, коли не живеш, а екзекутивно  очікуєш нових мук, ніби знаходячись у середньовічних підземеллях інквізиції. -А чого, й сам не знаєш.  -Живеш надією, що все хоч трохи якось  і невідомо чому зменшитьться, кудись забереться геть, але тут же вона, ця надія сама тане, як на сонці брудний сніг. 

-І тільки вже останнє,  це думка - чи все ти зробив і чи до самого кінця вже дійшов назначеною тобі дорогою, і чи  все  вже витерпів. -Чи не станеш ти зрадником для близької людини. -Чи не залишиш ти в її пам"яті спогади, як про слабака і невдаху.

-Ось такі приходять думки. -І вони все ще якось тримають  тебе на поверхні. -Але всі інші цінності, які колись мали таке визначення,  вивітрюються, втрачаються, гублять своє значення, переходять у стан непотрібності.  -Все оточуюче вже не має змісту, сенсу, та свого бувшого логічного наповнення. -Воно є нецікавим, надуманим, воно є грою. Часто непотрібним, погано надуманим, та  організованим, бездарно граним спектаклем, дешевою постановою копійчаного театру вурдалаків, та тих правил, якими вони себе оточили.

-І тоді те, що знаходиться поряд, або за вікном, не має ніякого значення, та власної цінності. -Коли дивишся на світ, а він нецікавий, він беззмістовний і безкінечно сірий. -І вже втрачене його сприйняття, та його розуміння. -Його закони стають дивними, смішними і безглуздими.

-І от, коли нарешті стається так, що життя, яке тебе оточує, знову починає в тебе вливатися маленькими краплинками надії, виявляється, що ти вже не той, ким був до цього переходу. -Ти вже трохи іншими очима дивишся на світ і на оточуючих тебе людей. А може й взагалі зовсім іншими.  -Не погано дивишся і не добре. -А просто по-іншому. -Не так, як раніше, а мудріше і набагато ширше, осяжніше.  -І знаходиш сенси, цінності, та змістовності зовсім в інших речах, ніж раніше, ніж в тому житті, що залишилося десь там, далеко за спиною, за границею вже пройденого.  -Ось в чому головне.

-Молодий чоловіче, от наприклад, ви звісно їли пиріжки з сиром. - Розумієте, можна просто з"їсти мимохідь такий гарячий пиріжок і навіть не зрозумівши і не відчувши його смаку, тут же забути про нього.
-А можна, його надломивши, вдихнути смачний запах печеного тіста з гарячим сиром і написати десь глибоко в серці поему цьому гарячому пиріжку із сиром, який ти оце зараз тримаєш в своїй руці. -А він ще такий гарячий і смачний. -І пахне сонцем. -Це сонячна піщинка щастя в твоїй ладоні.

- Бачите, колего, встаючи з лавки, сказав на прощання сивий чоловік, -тут справа не в тютюні і не в димі від нього. А в причетності.

-В тій причетності, коли пальцями рук, та самим хребтом  відчуваєш нові для себе порухи життя. -Того свого життя, що вже змінилося, набуваючи нових змістів. -В розумінні нових істин, які замінили собою старі, побиті міллю уявлення. -Коли поряд вже немає болю, але залишилося відчуття чорної безодні прірви і вже є хоч і обережна, але впевненість і навіть деяка, ще зовсім невелика цікавість.

-Знаєте, в чому секрет цього рибака? -Не в тому, що він ходить вздовж річки і хоче спіймати рибу. - Він у поплавку, який заспокоює цю людину і приносить їй відчуття радості життя, та своєї потрібності. Значимості в цьому світі.

-На все добре, юначе і нехай вам щастить у житті, сказав чоловік, ховаючи люльку до кишені. Потім встав з лавки і неквапливо пішов по алеї парку, опираючись на ціпок.


14 дек.2013


                                                                                    ***   

 

Ratings and Recommendations by outbrain