Показаны сообщения с ярлыком 2013.09.21 Ціпок. Показать все сообщения
Показаны сообщения с ярлыком 2013.09.21 Ціпок. Показать все сообщения

21 сент. 2013 г.

Ціпок

Тепер я ходжу по хаті, опираючись на ціпок. Так болить коліно, що без нього аж ніяк. Хоча й не люблю таким чином ніби розслаблятися, але тут просто змушений. Ціпок з алюмінієвої трубки, на одному кінці з чорним гумовим набалдашником, а на іншому має пластикову ручку. А ще має свою історію. Коли я беру його в руки, то завжди ту історію згадую. А може просто пам"ятаю, але це не так важливо, як формулювати, бо фактично від того нічого по суті не змінюється. А пам"ять залишається. Вона знаходиться в ціпку.

Його колись тримав у своїх руках мій товариш. Його звали Леонідом. Душевна, розумна, добра характером людина. Йому трохи раніше від мене вирізали меніск і Льоня походивши якийсь час з ціпком, потім позичив йього мені. Йому ціпок вже тоді був непотрібний. Зараз теж. І вже давно. 
Інколи Леонід випивав. Та з ким не буває. І якось прийшов додому напідпитку. Настрій якраз ліричний, незлий, а навпаки - розслаблений і благородний. Якраз, щоб повечеряти і лягти відпочивати. А якщо ще б одну чарочку перехилити, останню, то й зовсім можна було б сказати, що день пройшов вдало.

Але у Льоні то були лише ілюзії. Бо замість вечері з чарочкою жінка його зустріла жорстким, чи навіть жорстоким нейролінгвістичним втручанням в його свідомість. Прямо з порогу і навіть без будь-якої, хоч трохи м"якої прелюдії. Таке теж буває. Воно приголомшує, вибухає в свідомості гранатою, чинить інтелектуальний тиск. Це інтелектуальний напад на свідомість. Піратська атака. Розбій. А потім кажуть - і чого це він всадив ножа їй в шию... Або - і чого це він повісився, чи застрелився по п"янці...от ще п"янь синя. А вона, себто та, що вчинила напад на незахищену розслаблену психіку, ні при чому. -Воно ж п"янь, то що ви, люди добрі від мене хочете. І винних немає. -Сам дурень.

Льоня сидів на кухні за столом і слухав безперервний, нескінченний  потік слів.
У Льоні останньої чарки не було. Вона перед ним на столі не стояла. Спочатку його психіка ще трохи противилась, борючись з атакою, але коли наріжні камені стін фортеці його свідомості були вибиті, а прапор честі порваний і потоптаний і будь-які сенси знищені, його замкнуло. Таке буває. Він встав із-за столу, відкрив буфет, взяв пляшечку, налив повну склянку оцетової есенції і випив.

Потім він ще встиг  сказати в лікарні, що якби знав, яким це буде у відчуттях, то не пив би. Але то вже було постфактумом, ні до чого відношення вже не маючим. І до життя теж. Коли був зламаний запобіжник і перейдена межа у вічність.

Тепер мені нікому віддавати ціпок і він залишився у мене. Як пам"ять про Леоніда і як згадку про ту історію.

Я дивлюся Шустера, я слухаю Верховну Раду. Я дивлюся у нахальні, безстижі, безсовісні, брехливі очі регіоналок, слухаю їхні істеричні виступи, я дивлюся на всіх інших і відчуваю, що тиск на свою психіку можу колись не витримати. І мене може теж замкнути. Від усієї цієї політики, від цієї божевільної країни і взагалі від всього цього життя. І я не знаю, що тоді буду робити. Просто не знаю.

                                                                              ***

Ratings and Recommendations by outbrain