Показаны сообщения с ярлыком 2010.11.11 Беловежская пуща VII Схеми. Показать все сообщения
Показаны сообщения с ярлыком 2010.11.11 Беловежская пуща VII Схеми. Показать все сообщения

11 нояб. 2010 г.

Беловежская пуща VII Схеми


      







                                   


                                  Беловежская пуща
                                                 VII

                                                                         Схеми
     


Торгівля зброєю справа непроста і непублічна і складається з багатьох етапів: хтось продає, хтось “кришує”, хтось перевозить, знаходить покупця і так далі.

“Обоз” вирішив розібрати її на складові і кожній приділити увагу.

Отож, для початку — збройні ворота України.

Наш матеріал присвячений саме водним збройним воротам. Хоча зброю можна експортувати літаками, що власне й робиться, але кораблями зручніше з багатьох причин і головна з них — конфіденційність.

Таємницю щодо пересування зброї в Україні береже спеціальний порт з революційною назвою “Октябрьск”. Знаходиться він на Бугському лимані в місті Миколаїв на околицях звичайного житлового району з назвою – Жовтневий.

Цей порт і є збройними воротами України. Не треба думати, що порт в лимані — щось несерйозне. Згідно з офіційними характеристиками, порт приймає океанські судна тоннажем до 40 тисяч тон та осадкою до 10,5 метрів. Будь-які думки про дріб’язковість цього порту взагалі відпадають, якщо знати, що свого часу він був головними збройними воротами Радянського Союзу. Звичайно, нині об’єми вже не ті. “Обоз” спілкувався з людиною, що працювала в керівництві порту у 80-ті. За його словами, нині через порт проходить лише кілька відсотків з того, що було за Союзу.

Хоча Російська Федерація продовжує продавати свій мілітарний вантаж через порт “Октябрськ”. Цю інформацію можна підтвердити в нашій податковій. На офіційній адресі порту 54052, м. Миколаїв, а/с 170 зареєстровані представництва кількох відомих підприємств: російські “Росвооружение”, “Рособоронекспорт”, українська “Укроборонсервіс” .

З Росії вантаж в порт потрапляє залізницею, колії підходять прямо до причалів, що дає змогу зразу завантажувати кораблі.
І хто би міг подумати, що Україна для Росії — транзитер не лище газу, а й зброї до країн Близького Сходу, Північної Африки, Південного Сходу, басейнів Середземного та Червоного морів, Індійського океану та Ірану. Саме туди, згідно з офіційної інформації, направляються судна, що виходять з порту. Хоча, що стосується російських поставок в порт, то вони помітно скоротилися з часів президентського правління Леоніда Кучми.

З цього порту вийшла у злощасне плавання й “Фаїна”. 




До речі, це бувї не перший її рейс з “Октябрську”. Працівники порту, з якими спілкувався “Обоз”, розповіли, що “Фаїна” гостювала у них регулярно.

Також “Обозу” встигли розповісти, що на початку року зброю вантажили час від часу, але восени судна за зброєю пішли один за іншим. Серед них була і “Фаїна”. 





Це все, що встигли розповісти “Обозу” працівники порту перед тим як журналіста затримала міліція.

Справа в тому, що порт є засекреченим об’єктом, потрапити на територію якого майже неможливо. Журналіста затримали навіть не в порту, а в буферній зоні, де знаходиться адміністрація порту.

Отож, хоча теоретично в “Октябрську” можна дізнатися чимало про кухню торгівлі зброєю, але практично він береже свої секрети. Про це свідчить і паркан з написом “Стій стріляють”, і вишки, й охоронці з автоматами, нічне освітлення й тямущі собачки.

Крім таємниць торгівлі, тут є що охороняти — на території порту знаходиться близько 20 військових складів. Це не склади Новобогданівки та Лозової. Тут все “тіп-топ” – новенькі склопакети на вікнах, камери, сигналізація. Адже на відміну від військових складів, що належать Мінобороні, де чим гірше, тим краще (бо дає простір для “творчості”), тут вже все пораховано, оцінено і чекає свого покупця і корабля.

Як розповіли “Обозу” обізнані люди, склади заповнені. Отож, коли є замовлення, відвантаження зброї відбувається досить оперативно.

Журналіст “Обозу” особисто не міг побачити, чи повні склади, чи ні. Але біля одного валялася “беемпешка”, і це може свідчити про те, що під дах вона просто не влізла.

Довгі роки портом керує Кропива Віталій Петрович. Зрозуміло, що на таких посадах людей не міняють. Адже торгівля зброєю завжди була делікатною справою. Людина, що працювала в керівництві порту за часів Радянського Союзу, розповіла “Обозу”, що тоді були налагодженні схеми поставки есесерівської зброї в заборонені країни. Тодішнє керівництво порту знало деякі нюанси і було обізнано в деяких деталях, які непосвяченій людині знати не треба.

Союз розпався, але схеми залишилися. Здається, це дурне запитання: чи користуються цим спадком нині? Адже, якщо вірити міжнародним заявам стосовно суданівського призначення вантажу “Фаїни”, відповідь буде позитивна. Різниця лише в тому, що за Радянського Союзу різні схеми “мутила” держава. А тепер у нас капіталізм, приватна власність і конкретні кишені конкретних людей.
 

Але секретність і закритість інформації лишилася така ж сама. Що насправді відбувається в порту “Октябрськ”, яку зброю вантажать на кораблі, скільки вантажать, куди направляються судна, як оформляється вантаж, знає досить вузьке коло осіб. Це, зокрема, керівництво порту, посадовці Державної служби експертного контролю, яке дає дозвіл на вивезення, та СБУ, що організовує загальний нагляд.
Загалом це — невелика кількість людей. Отож, теоретично є можливість для “творчості”. Одним словом, публічні тендери в нашій країні на перевезення зброї від “Укрінмашу” чи “Укрспецекспорту” не проводяться.

А те, що “творчість” має місце, свідчать офіційно відомі приклади. Це зокрема історія з кораблем “Анастасія”, що вийшов з порту “Октябрськ” зимою 2001 року.

Історія така: “Анастасія” направлялася в Африку з 636 тоннами мілітарного вантажу. Однак чомусь на Канарських островах капітан судна задекларував, що перевозить агрегати для тракторів, а митники замість запчастин знайшли в трюмах зброю та боєприпаси. На цьому нестиковки не закінчилися, згідно з офіційних документів зброя належала “Росвооружения”, але ангольська влада в розпал конфлікту заявила, що зброю їй продала “українська фірма”. Далі з'ясувалося, що не лише в митній декларації капітана була відсутня інформація про зброю, а і в документах “Росвооружения” вантаж був визначений лише як “технічне майно”. І нарешті від “Анастасії”, що плавала під прапором Грузії, відмовилася й Грузія, стверджуючи, що таке судно у них не зареєстровано.

Ось такий плаваючий скандал покинув порт “Октябрськ”, який суперсекретний, суперконтрольований спецслужбами, які просто не могли не знати про всі ті “нестиковки”, що виплили на поверхню пізніше. Вони ж випливають і нині в скандалі навколо “Фаїни”. Наприклад, після захоплення піратами на її борту замість 33 танків було знайдено ще кілька зайвих, плюс іншу зброю, яку не замовляла Кенія.
До речі, в скандалі з пустункою “Анастасією” на поверхню виплила досить цікава інформація про те, що судно було зафрахтоване одеською фірмою «Каалбай шиппинг», яка до сих пір належить родині нинішнього заступника міністра транспорту Ігоря Урбанського.
 

До речі, пан Урбанський хоча вже другий разє заступником міністра, а один раз був народним депутатом, все ж більше знаний в Україні й закордоном як профі по перевезенню зброї.
  
                                                               Транспортування

Хоча справа ця на перший погляд нехитра, це є надзвичайно вигідний бізнес. Особливо, якщо існують деякі нюанси щодо перевезення. А вони таки існують…Час від часу…
Наприклад: судно з порту “Октябрськ” виходить з одним пакетом документів щодо вантажу та місця його призначення, а потім серед моря в обумовленій точці судно доганяє інший пакет, десь “забацаний” в Києві, і курс доводиться “трохи” підкореговувати.
Як розповідали “Обозу” обізнані люди, часто за один рейс перевізник зброї заробляє більше, ніж коштує корабель. “Обозу” називали гонорари для перевізників у розмірі 10-15 млн доларів, тоді як відома всім “Фаїна” коштує 6 млн.

                                                            Король збройних перевезень


Перевезення зброї зазвичай організовується на корабликах класу “Ро-Ро”, які спеціально побудовані для цієї мети. У цих суден корпус розкривається як пащека акули, і туди вільно заїжджають і виїжджають танки. Така особливість конструкції важлива для торгівлі з багатьма країнами Африки та Азії, де не всі порти належно обладнані кранами.

Чорноморське пароплавство Радянського Союзу більшою частиною складалося з таких “Ро-Ро”. Адже навіть торговельний флот Союзу возив в основному військові вантажі.
Отож, незалежній Україні в спадок дісталося все необхідне, щоб возити зброю. 

Але в 95-96 роках з ЧМП дивним чином зникли усі кораблі. Натомість в ці роки в морському бізнесі з’явився приватний власник-українець, який десь набрався “Ро-ро” для експортування української та російської зброї з порту “Октябрськ” та інших. Трохи пізніше, коли з’явився Інтернет, він навіть вивісив туди відповідну рекламу.
Її прочитав “Обоз”. Цитую: “Конструктивные особенности судов компании позволяют перевозить большинство опасных грузов, включая грузы ИМО первого класса”.

Це цитата з сайту компанії “Каалбай груп”, яка належить сім’ї нинішнього заступника міністра транспорту Ігоря Урбанського (у свій час Урбанський сам очолював “Каалбай”). 


Для тих, хто не втямив: “небезпечний вантаж ІМО першого класу” — це термін, що означає вибухові речовини, зброю та боєприпаси.

Урбанський настільки активний перевізник зброї з України, що при непублічності цього виду діяльності та його особистій «сірості» його ім’я засвітилося зразу в двох скандалах. Перший пов’язаний з кораблем “Анастасія”, другий — з незаконним перевезенням шести ракет Х-55, які можуть нести ядерні боєголовки в Іран (2001). До речі, від причетності компанії “Каалабай” до другого епізоду Урбанський категорично відмовляється.

Непублічність мілітарного бізнесу Урбанського призвела до того, що ніхто не знає, скільки в Урбанського кораблів. І він, звичайно, про це не говорить. На офіційному сайті “Каалабай” «засвічено» лише десяток. Однак коли журналісти в розмовах з Урбанським називають цифру 30, він не заперечує. Очевидно, що після двох скандалів поспіль будь-який розумний бізнесмен не буде ризикувати добрим ім’ям своєї фірми, і не виключено, що частина флоту, що входить до власності родини Урбанського, зареєстрована на різноманітні офшорки, а в Україні прикривається менеджерськими фірмами-“прокладками”. Така дійсність дала підстави злим язикам говорити, що “Фаїна” — теж корабель Урбанського.

Тим паче до цих пір перевезення зброї з українських портів було парафією виключно пана «У». Причетні до морського бізнесу люди стверджують, що свій основний капітал зам міністра «скосив» саме на цій ниві. І особливо піднявся на перевезенні навіть не української, а російської зброї, яка в часи президентства Кучми заходила в порт “Октябрськ” ешелон за ешелоном.

Найбільш вдалою операцією Урбанського називають перевезення скандальних «Кольчуг», які під час «касетного скандалу» добре аукнулися Леоніду Даниловичу. Цікаво, що «Кольчуги» покинули береги України не в порту «Октябрськ», як це буває зазвичай, а в Одесі. Одесити до сих пір жартують, що начальник одеського порту Микола Павлюк отримав від Президента Героя України за спецоперацію з «Кольчугами». До речі, Павлюк до сих пір керує найбільшим портом України.

Ігоря Урбанського знають як дуже забезпечену людину. Ділові зустрічі він полюбляє проводити у київському готелі “Хаят”. Люди, яким доводилося мати справу з Ігорем Анатолійовичем, підмітили таку його особливість – під час ділової розмови він не дозволяє собі розслабитися, розвалитися в кріслі, у нього завжди пряма спина та мінімум емоцій. Він справляє враження залізної особистості та надійного партнера. Певно, так і має виглядати король збройних перевезень.
Щоправда, Урбанський вже давно переріс цей титул. Нині він змагається за статус короля морської галузі.
                                                               
                
                                                                             Справка


Начальника "Одеського морського торговельного порту", Героя України, Миколу Павлюка затримали.
 22.07.2011
Прокуратура Криму розслідує щодо Миколи Павлюка кримінальну справу за фактом зловживання службовим становищем. Його підозрюють у тому, що виділив 170 тисяч державних гривень на ремонт готелю "Одеса", який орендує комерційна структура. Нагадаю, раніше прокуратура заявила про початок розслідування справи про незаконну передачу цього ж готелю в оренду - на 49 років. Микола Павлюк очолює Одеський порт з 85-го.



                                                           «Сірий кардинал» Вінського


Як ми вже писали, нині Ігор Урбанський працює заступником міністра транспорту в Міністерстві Йосипа Вінського. Туди його за ручку привів сам Йосип Вінський.
Заради цього він і став міністром. Адже можна згадати, як на початку всіх здивував прихід Йосипа Вікентійовича на посаду головного транспортника. Його пояснювали випадком: мовляв, Таріел Васадзе відмовився, і тоді спонтанно знайшовся Вінський. Хоча насправді Вінський довго і наполегливо боровся за цю посаду і «з’їв» власника «Автозазу».

До речі, стосунки Вінського та Урбанського до цього не були особливо довгими. Вони познайомилися, коли той «приніс» трохи грошенят, щоб отримати місце у списку соцпартії в 2006 році.
Однак 36 номер тоді не пройшов, і після виборів соцпартія почала наполегливо його працевлаштовувати. Спочатку його штовхали на губернатора Одещини, а потім спеціально під Урбанського створили посаду — ще одного замміністра транспорту. Щоправда, на ній він пропрацював недовго, лише три місяці – не ужився з Миколою Рудьковським. Отож, пішов у парламент — місце в сесійній залі для нього якраз звільнив Андрій Деркач.

До речі, піти в список соцпартії Деркач і Урбанський придумали одночасно. Чи випадково? Навряд чи, якщо знати, що у цих двох були особливі стосунки. Один на той час мав стійку репутацію торгівця зброєю, а інший - перевізника.

Однак повернемося в наш час, в Міністерство транспорту, де Урбанський працює заступником Вінського. Хоча можна говорити й інакше, що це Вінський працює міністром в Міністерстві Ігоря Урбанського. Принаймні це стосується морської галузі. Тут Урбанський справжній «сірий» кардинал. Він зміг за короткий час роботи в Міністерстві вибудувати чітку підпорядковану собі піраміду чиновників та керівників державних підприємств.
Почнемо з того, що заступник міністра, що очолює Морський департамент, Володимир Работньов прийшов на цю посаду завдяки зусиллям Урбанського і є його давнім та перевіреним партнером. Наприклад, коли Урбанський був депутатом, Работньов був його помічником. Але це лише верхівка піраміди.

На нижніх ярусах — у керівництві морських портів, в різноманітних службах та організаціях, департаментах, підприємствах, що обслуговують морську галузь, — нині працюють лише ті, що знайшли спільну мову з заступником міністра. Ці люди тільки і встигають бігати до Урбанського на килим в готель “Хаят”. Наприклад, Миколаївську область, в тому числі всі її державні порти, контролює колишній СБУ-шник, давній приятель Урбанського Василь Капацина, що офіційно займає посаду керівника Миколаївського морського порту. З великим скандалом Урбанський зумів провести на керівника ДП «Дельта-Лоцман» пана Голодницького. Перелік таких близьких до Урбанського людей можна продовжувати дуже довго. Позиції в Міністерстві, які дозволяють колишньому соціалісту жорстко контролювати державний сектор морської галузі, дають більше можливостей для збагачення, ніж перевезення зброї.

Треба розуміти, що в цій сфері заробляються мільйони на «контрабасі» (контрабанді), мільйони на освоєнні державних грошей, мільйони на продажу металолому або продажу корисних об’єктів по ціні металолому… А скільки державних коштів «закопується» на роботах з поглиблення дна в портах, які часто виконують сумнівні структури з сумнівною репутацією?! Тут заробляються мільйони на відчуженні портових земель та інфраструктури портів “своїм” інвестиційним компаніям. Тут можна вічно доїти бюджет і копати канал Дунай-Чорне море. До цього треба додати, що ще не до кінця розтягнуто Дунайське пароплавство, а у Чорноморського ще лишилася смачна нерухомість та привабливі земельні ділянки на узбережжі. 

Ще є буксири в “Дельта-Лоцмані”… Є земельні ділянки у фешенебельних курортних місцях, які належать Ялтинському порту. І з року в рік всі ці державні активи тануть, але їх запас такий, що дозволяє продовжувати годуватися чималій кількості людей. Один з анонімних співбесідників “Обозу”, що в свій час працював на високій посаді в морській сфері, щиро зізнався, що носив хабарі в морський департамент Міністерства. «У чемоданах», — сміється чоловік і додає, що це не жарт. За його словами, нині відповідальним за збір «портфелів» та передачу на верхівку піраміди є пан, якого звати Папіш Ілля Йосипович.

«Обозу» ця особистість невідома. Але мій співбесідник стверджує, що він давненько працює на цій неофіційній посаді, його часто можна побачити в Кабміні.
Так воно чи не так, але точно, що морська галузь — це велика «рибина», це велика корупція і перевезення чи навіть контрабанда зброї не є чимось надзвичайним в її внутрішній «кухні».

Таким чином, наразі для Ігоря Урбанського перевезення зброї, “Фаїна” - дріб’язок.
Отож, може бути, що до захопленого піратами корабля Урбанський жодним чином не причетний. Хоча джерела “Обозу” стверджують, що в той час, коли «Фаіна» пішла на завантаження в “Октябрськ”, в Україну раптом приплив на власній яхті давній і надійний партнер Урбанського Борис Коган. Разом з Урбанським він є співзасновником десятка різних фірм. Коган постійно проживає в Ізраїлі і якраз відповідає за мілітарний напрямок у спільній діяльності з Урбанським. А якщо брати до уваги інформацію працівників порту “Октябрськ”, що в один час з «Фаіною» порт покинула ціла низка кораблів, завантажених зброєю, ця деталь виглядає особливо цікаво.

Також треба розуміти, що зазвичай в таких справах користуються старими та надійними партнерами – коней на переправі не міняють.
Тому одеський бізнесмен Вадим Альперін, який взяв на себе «Фаіну», в ролі перевізника зброї виглядає трохи несерйозно. Сам Урбанський в одному інтерв’ю назвав його «новеньким». Але «новеньких» в такому бізнесі не буває. До речі, в особистій розмові з нардепом Геннадієм Москалем Альперін заявив, що він не є власником «Фаїни» — лише «довіреною особою».

Ось ще кілька штрихів до портрету Вадима Альперіна.  

Один із співбесідників “Обозу”, який мав довгі, «продуктивні» і не дуже приязні стосунки з Альперіним, характеризував публічного власника «Фаїни» як людину з авантюрною жилкою, яку скандали і проблеми з законом лише збуджують, яка з радістю береться реалізовувати сумнівні, але вигідні пропозиції. А ще, за словами джерела, Альперін патологічно жадібний. Настільки, що хабарі роздає особисто, щоб посередники не накрутили процент. “Мені хвалився один із СБУ, що у службі є багато записів, де Альперін пропонує хабарі. Навіть у Міністерстві юстиції. Але вони не дають їм хід”, — розповіло джерело. Це може означати тільки одне: Альперін не вискочка-одиночка у збройному бізнесі, який випадково надибав вигідне замовлення, – він діє в одній потужній та дружній команді, яка має високе прикриття.

До речі, бізнес-партнером Вадима Альперіна в цілій низці бізнес-структур в якості співзасновника є Ойберман Олександр Юрійович. Ця людина є чинним депутатом Одеської міської ради, належить до команди народного депутата Партії Регіонів Леоніда Клімова, який має титул найвпливовішої людини Одеси.

До речі, до бізнесу Клімова приписують фірму з назвою “Фенікс транс сервіс”. Це відома компанія в блискучому офісі, яка надає послуги з експедирування та перевезення морським, залізничним та автомобільним транспортом генеральных вантажів, у тому числі небезпечних, у тому числі через порт “Октябрськ”. “В различные годы заказчиками компании были и остаются такие компании, как ГК «УКРСПЕЦЭКСПОРТ» (Украина), ГХВТИФ «УКРИНМАШ» (Украина), корпорация «ТАСКО» (Украина), Министерство обороны Украины, Ульяновский автомобильный завод (Россия), компания «GEODIS CALBERSON EUROPE» (Франция), компания «LR Avionics Ltd» (Израиль), множество других украинских и зарубежных компаний” – можна почитати на сайті цієї фірми. І зразу стає зрозуміло, які вантажі допомагає перевозити фірма.

До речі, вона не забезпечує перевезення власними суднами, вона їх фрахтує. І можна не сумніватися, що тут не обходиться без кораблів з флоту Урбанського.

Цікаво, що компанія «LR Avionics Ltd» (Ізраіль), співробітництвом з якою пишається “Фенікс транс сервіс”, у свій час офіційно взяла на себе продаж “Кольчуг” (про що «Обоз» вже згадував у тексті), які з Одеси відвозив корабель Урбанського. Керівник цієї фірми Майкл Амзель тоді публічно заявляв, що вони призначалися Ефіопії, а США звинувачували Кучму в тому, що той продав їх Іраку.

Між іншим, Майкл Амзель теж досить відома у збройному бізнесі людина. Українські ЗМІ в попередні роки писали, що він мав під Києвом дачу поряд з тодішнім керівником СБУ паном Смешком, а також спільний бізнес ще з одним паном з єврейським прізвищем Вадимом Авербухом, який у свою чергу був тісно пов’язаний з Могилевичем.

Як бачимо, що стосується збройної справи, то тут людей більше поєднує спільна національність і одеське походження, аніж політичне забарвлення. В одній команді, що просуває на зовнішні ринки нашу зброю, працюють представники різних політичних сил, яким байдуже, що Урбанський був соціалістом, потім працював під Регіонами, а тепер в команді БЮТ, якщо він був, є і буде надійним партнером з перевезення зброї.
Менеджери та перевізники в цьому бізнесі не міняються через перемогу певної політичної сили на виборах. Зміни у державні владі змінюють лише вершину піраміди – людей, які безпосередньо торгують зброєю. Про них — у наступній частині.
                                                                  
                                                                             Тіньові схеми

«Обоз» публікує додаткову інформацію щодо персони “збройного короля”– нинішнього заступника міністра транспорту Ігоря Урбанського.

В попередній публікації «Обоз» ставив під сумнів той факт, що захоплена піратами «Фаїна» належить одеському бізнесмену Вадиму Альперіну, який до цього часу спеціалізувався на інших речах, наприклад на «відкатах» НДС, що має дуже далеке відношення до перевезення зброї.

Однак Вадим Альперін сам «мужньо» взяв на себе «Фаїну». Суспільству було повідомлено, що власником захопленого піратами судна є компанія «Ватерлюкс » (Панама), яку представляє Альперін.
Однак «Обоз» отримав додаткову інформацію, яка свідчить, що «Ватерлюкс» і Альперін лише прикривають справжнього власника судна — заступника міністра транспорту Ігоря Урбанського, який вже давно має репутацію головного перевізника української та російської зброї.

«Обоз» вияснив, що 25 вересня 2008 року о 16.45 до Морського координаційного центру Греції поступив сигнал про захоплення судна «Фаіна». Капітан корабля повідомив, що до судна причалили три легкомоторних катери. Він зауважив, що «Фаіна» має прапор «Белізу», а власником є компанія … «Каалбай Шипінг» з міста Одеса, а зовсім не «Ватерлюкс». («Каалабай шипінг» відома компанія, яка належить родині Ігоря Урбанського, а він сам до 2006 року був її директором).

Саме це повідомлення в МКЦ Греції дало підстави представникам 5-го флоту США підтвердити журналістам, що судно «Фаїна» належить «Каалабай Шипінг». Однак коли про це написав «Коммерсантъ-Украина», Урбанський подав на видання в суд, і в цей же час спішно «знайшовся» інший власник – Вадим Альперін.
Хоча якщо визнати Урбанського власником судна, то в схемі транспортування зброї для Кенії все стає на свої місця.

Зокрема, «Обоз» дізнався, що «Фаїна» вийшла з спецпорту «Октябрськ» з вантажем військового призначення загальною вагою 2367 тон 29.08.2008 року. В офіційних документах компанією-агентом «Фаїни» була зазначена компанія «Атлантік марітайм». У Миколаєві ця компанія давно і добре відома як структура Капацини Василя Миколайовича.

Його ми вже згадували в попередній публікації, в контексті друзів та партнерів Ігоря Урбанського. Офіційно колишній СБУшник Капаціна нині є директором Миколаївського морського порту. Це не перше його пришестя на цю посаду, але востаннє він обійняв крісло головного портовика завдяки входженню Урбанського в міністерство Вінського. Неофіційно Капацина коригує весь морський сектор у Миколаївській області, в тому числі і відвантаження зброї в спецпорту «Октябрськ».

Василь Миколайович — скандально відома особа завдяки своїм господарським діянням в портах Миколаєва й не тільки. Про все це багато можна прочитати в Інтернеті. Капацина жорстко і нахабно просуває свої бізнес-інтереси, про що свідчить той факт, що в 2005 обурений та обдурений колишній партнер Капацини спробував помститися Василю Миколайовичу з допомогою…автомату Калашнікова. Однак левова частина куль, на щастя нинішнього керівника Миколаївського морського порту, пройшла мимо. Однак повернемося до «Атлантік мерітайм». Василь Капацина не є прямим засновником цієї фірми, зате в засновниках агента «Фаїни» — його близькі партнери. Зокрема, Гайдашенко Роман, що проживає в місті Кагул (Молдова), також є засновником іншого підприємства, яке пов’язують з Василем Миколайовичем – «Укрбункер».

Капацина є давнім партнером Урбанського в «збройному» бізнесі. Завдяки своїй першій професії, він має хороші зв’язки в СБУ. Хоча давні «есбеушні» приятелі Капацини не мають в нинішній Службі Безпеки такого впливу, як в часи Кучми, але допомагають триматися в цьому бізнесі. Наприклад, заступник керівника служби безпеки в спецпорту «Октябрськ» Володимир Калінін є родичем генерал-майора СБУ Миколи Боброва. А Микола Євгенович в свою чергу є давнім приятелем Капацини: спочатку вони пліч-о-пліч працювали в СБУ, потім, коли Капацина зробив кар’єру в морському бізнесі, Бобров значно просунувся по службі – деякий час був начальником УСБУ в Миколаївській області. Після відходу Леоніда Кучми справи в Боброва складалися не так блискуче — він вже не начальник, хоча, як стверджують обізнані миколаївці, в СБУ він людина до сих пір впливова. Завдяки цьому Капацина продовжує трудитися в збройному бізнесі.

«Обоз» так детально окреслив людей, задіяних у відправці «Фаїни» з порту «Октябрськ», задля демонстрації того, що часи минають, Президенти змінюються, а схеми з продажу зброї – непорушні, як і люди, що їх реалізовують. Виняток стосується лише вершини піраміди… Але про це в третій частині.
Також схема була детально розписана задля розуміння, що Ігор Урбанський таки має прямий стосунок до «Фаіни». Хоча він повністю відкараскався від цієї справи і активно судиться з журналістами, які стверджують протилежне. А це в першу чергу означає, що він не збирається нести відповідальність за долю людей, що перебувають у піратському полоні.

З меркантильної точки зору Урбанського зрозуміти просто. Якщо взяти на себе «Фаїну», то доведеться витрачатися — платити викуп піратам. Адже «Фаїна» застрахована на ті гроші, якими її можна викупити з піратського полону. І це є в першу чергу головний біль і обов’язок власника судна. Якби Урбанський визнав це судно за своє, йому довелося б платити. Як представник уряду, він не зміг би відмовчуватися та викручуватися так, як новопризначений «власник» Альперін.

Також можна пояснити «мовчанку» Урбанського політичними мотивами. «Фаїна» могла б стати третім збройним скандалом Ігоря Урбанського, який може поставити остаточний хрест на його політичній кар’єрі.
Але з моральної точки зору, історія «Фаїни» — це приклад великої підлості людей, що задіяні в збройному бізнесі. Продавці зброї — «Укрспецекспорт» та всі ймовірні посередники, задіяні в цій схемі, гроші не втратили. Кенія, згідно з офіційними повідомленнями, розрахувалася за вантаж ще тоді, коли «Фаїна» стояла в спецпорту «Октябрськ». Перевізник теж нічого не втрачає. Адже судно не представляє великої цінності, бо «Фаїна» — давно бабуся і застрахована на кругленьку суму. 

А моряків, що потрапили в полон і кинуті напризволяще роботодавцями, будуть викупати всі українці гуртом. Очевидно, що на це підуть лише державні бюджетні гроші. При чому можна припустити, що частина з них перепаде посередникам. Адже щось підозріло довго триває епопея з викупом багатостраждального екіпажу. Отже, постраждалі у цій історії лише моряки, «маленькі» українці, що скидатимуться на викуп, а також Україна, як держава, яка офіційно продає зброю і цим поповнює бюджет.

                                              Бізнес Балоги: літак в обмін на зброю

8 березня цього року, коли всі нормальні жінки святкували, журналістка «Обозу» цілий день, а потім другий чатувала в мерзлякуватому аеропорту Ужгорода на літак Віктора Балоги. Якби то ще було редакційне завдання, а то так — особиста примха. І дався мені той літак! Хто тоді міг подумати, що білий птах Балоги через кілька місяців стане чимось на зразок рушниці, що в першому акті мирно висить над сценою, а в останньому обов’язково вистрелить. Журналістка «Обозу» тоді в Ужгороді літак дочекалася. Балога прилетів на Лірджеті-60 з номером N29LJ. В Інтернеті вдалося з’ясувати, що авіакомпанія «Аеростар» пропонує цей літачок для польотів кожному бажаючому. «Обоз» подзвонив до менеджерів і дізнався, що орендувати його можна в будь-який день, окрім вихідних, бо тоді «в Ужгород літає власник». Отже, Балога… Ну і що?

Ну, має людина літак. Нічого корупційного в цьому «Обоз» не бачить. Друкувати було нічого — зібраний матеріал припадав пилюкою.
Однак, як це не дивно, коли сталася біда з «Фаїною», літак став тим ключиком, що допоміг наблизитися до відповіді на питання, хто в нашій країні заробляє на торгівлі зброєю.

Ющенко: -Балога, це - Я!
                                                                                     

                                                                     Таємнича «Ліра»


Літак Балоги та сухогруз «Фаїна» виявилися зав’язаними в єдиний вузол завдяки зусиллям нардепа Геннадія Москаля. Коли той зробив в ДП з обслуговування повітряного руху запит щодо літака, який виявив «Обоз», то з’ясував цікаву деталь — майже всі польоти Лірджета-60 з Києва в Ужгород та назад в Київ оплачувалися компанією «Lyra Enterpraises» . Це 6-7 тисяч доларів за один рейс майже кожного тижня. І так протягом усього року.

Коли Геннадій Геннадійович поцікавився, де «Укрспецекспорт» страхує військові вантажі, як чортик з табакерки вискочила та сама «Ліра інтерпрайзис».
Щоправда, тут йшлося про куди більші гроші, ніж у випадку з літаком. У цьому році «Укрспецекспорт» перерахував 8.2 млн доларів на рахунки «Ліри». Крім того, «Укрспецекспортом» було перераховано «Лірі» 350 тисяч доларів по сплаті по контракту, а її дочка «Укрінмаш» перерахувала ще 1.1 млн доларів.
Що ж це за «Ліра»? Що спільного між авіацією та торгівлею зброєю? Між польотами літака Балоги і захопленою піратами «Фаїною»? «Обоз» вирішив розібратися в цій загадці і, здається, знайшов відповідь, яка з’єднує всі ниточки в один клубок. І байдуже, з чого почати: з Лірджет-60 чи «Фаїни», з компанії «Ліри» чи ЗАТ «Велта», з діячів Банкової чи депутатів Партії регіонів, якщо всі дороги ведуть в Рим. Отже, почнемо з того, з чого вже починали — з літака.
                                                    
                                              «Первым делом самолеты, а губернаторство потом»


Згідно з даними Державного підприємства з обслуговування повітряного руху, літати в Ужгород наш Лірджет-60 почав у кінці минулого року. З початку 2008 його польоти стали регулярними. Коли літачок Балоги журналіст «Обозу» вперше побачив на летовищі Ужгорода, його обслуговувала авіакомпанія «Аеростар». Фото літака в усій красі висіло на сайті авіакомпанії, воно зникло лише тоді, коли «джентльмен» Віктор Балога не виконав своїх зобов’язань перед дамою. «Обоз» має на увазі Людмилу Супрун, яка має прямий стосунок до авіакомпанії «Аеростар». Варто лише прослідкувати ланцюжок засновників-співзасновників компанії, як надибаєш її власний ПІБ. 
                                                                            Справка

Супрун Людмила Павловна -
Аэростар, ООО Украинская авиационная компания.
В 2002 г . – избрана народным депутатом Украины 4 созыва ( избирательный блок “За Единую Украину!”).

Владелица компании "Аэростар" и дочь лидера Народно-демократической партии Людмилы Супрун Татьяна
http://companies.at.ua/publ/3-1-0-342
Соучредитель, контроль     


Віктор Балога ще з кінця 2007 року годував цю милу жіночку обіцянками зробити її губернатором Запоріжжя. Але не зробив. Супрун так образилась, що навіть відмовилася вступити в ЄЦ, хоча вже встигла оголосити про бажання злиття на прес-конференції. Певно, через цю історію літачок Лірджет-60 і зник з інтернет-сторінки «Аеростар».

У житті білого птаха Балоги почала домінувати інша авіакомпанія — «Аеро-чартер», яка ще з початку року регулярно виступала в ролі офіційного перевізника Віктора Балоги та його соратників. Причому замовником рейсу традиційно виступала відома нам компанія «Lyra Enterpraises». Вона і оплачувала перельоти. Сума коливалася від 5.5 тисяч до 8 тисяч доларів – залежно від того, скільки літак знаходився в стані очікування пасажира.

Коли «Обоз» зацікавився засновниками «Lyra Enterpraises», випливли цікаві обставини: виявляється, коли авіакомпанія возила Балогу, вона платила гроші сама собі. Адже «Аеро-чартер» та «Lyra Enterpraises» — повністю афілійовані між собою структури, хоча одна з них знаходиться в Києві, а друга має аж дві адреси: в Греції та Панамі. Ось залізобетонні приклади спорідненості: представником компанії «Lyra Enterpraises» є Новак Олексій Юрійович, який проживає в Афінах (вулиця Незера, 6). Цей же пан має квартиру в Києві на вулиці Клінічній і роботу в авіакомпанії «Аеро-чартер», в якій він також є засновником. Його дружина, Новак Олена, є бухгалтером в «Lyra Enterpraises», а також працює на посаді оперативного менеджера компанії «Аеро-чартер». Ще є така пані — Рипях Людмила, яка є директором «Ліри» та була засновником «Аеро-чартер». І це далеко не всі співпадіння.

Але і цих досить для розуміння, що «Аеро-чартер» і «Ліра Ентерпрайзес» — це одне й те ж саме. Отже, «Ліри», яка страхує кораблі зі зброєю та оплачує перельоти Балоги на його літаку, не існує. Це лише міраж чи ширма, якою зрештою є кожна офшорка. Є лише «Аеро-чартер». Що ж це за дивна фірма, яка має відношення до польотів Балоги і так само до корабликів, що відходять з порту «Октябрськ»?
                                                 

                                      Кажу «Аеро-чартер» — маю на увазі Сівковича?


Згідно з даними податкової, авіакомпанія «Аеро-чартер» заснована в 1994 році. Директор та засновник – Семенов Михайло Юрійович. Нині цей же Семенов також значиться в засновниках з найбільшою сумою внеску в статутний фонд. Офіційно проживає в Києві, але обізнані люди говорять, що він рідко навідується в Україну, а постійно мешкає в Греції. Таким чином, невипадково в Метаксі знаходиться офіс «Ліри Інтерпрайзис».
Публічно Семенов людина невідома, хоча встиг засвітитися на державній службі – в 1998 -2001 роках керував Державною авіаційною адміністрацією. Злі язики говорять, що якраз у цей час активно поповнювався флот «Аеро-чартеру». Для ЗМІ Семенов є темною конячкою, а ось його близькі друзі та партнери — доволі відомі люди.

Джерело «Обозу» в Державіаадміністрації повідомило, що Михайло Семенов є та завжди був людиною нардепа Володимира Сівковича, і «Аеро-чартер» в якійсь мірі є компанією депутата з Партії регіонів. Тут можна згадати, що в середині 90-тих Володимира Сівковича знали як людину, що активно займається авіаційним бізнесом. Колишній СБУ-шник досить обережний у розсекреченні своїх зв’язків та бізнесу. Отже, цілком реально, що він ніколи не виходив з авіаційної справи, і «Аеро-чартер» є прикладом його успішно і непублічно реалізованого проекту.

 Близькість «Аеро-чартеру» до певної групи в Партії регіонів, яку представляє Сівкович, підтверджує і той факт, що саме «Аеро-чартер» обслуговує білосніжний модний Гольфстрім з номером UR-KAS.

Дозвольте відрекомендувати: «KAS» — це Клюєв Андрій-Сергій. Причому льотчики стверджують, що цей літак більше Андрія Петровича, ніж його брата Сергія Петровича. Нагадаємо, що політик Володимир Сівкович вже давно тримається в фарватері Андрія Клюєва. Аж до того, що коли у серпні на яхті біля Сіцілії почалися неофіційні переговори між БЮТ та ПР, головним локомотивом яких виступив Андрій Клюєв, «Аеро-чартер» перестав платити сам собі за перельоти літака Балоги. Головним перевізником на цей час стала знову компанія «Аеростар» Людмили Супрун. І що новенького пообіцяв дамі Віктор Іванович?

У вересні Сівкович навіть ініціював голосування у Верховній Раді щодо вимоги до Президента звільнити Віктора Балогу. Але минуло трохи часу… Коаліція БЮТ-ПР так і не народилася, і «Ліра Інтерпрайзис» знову почала оплачувати перельоти Лірджет-60. У політиці, як ніде, — від любові до ненависті один крок, і зрада є лише талантом передбачувати результат на виборах.
                                                              
                                                           Балео – таємне гніздо Балоги

Цікаво, що остання серія перельотів літака Балоги припала на час зняття Арсенія Яценюка з посади спікера. Поки група ЄЦ у поті чола намагалася посунути Кіндер-сюрприза зі спікерського крісла, її лідер… відпочивав або ховався від надокучливих дзвінків у французькому місті Балео. Віктор Балога ще 5 листопада відлетів в Ужгород, 6 листопада в Лондон, з Лондона на Балео. А звідти лише 13 листопада повернувся в Київ, але вже за кілька годин знову відлетів в Ужгород.

До речі, джерела в аеропорту Бориспіль запевнили «Обоз», що в Балео Лірджет-60 літає регулярно, лише трохи рідше ніж в Ужгород. Чому Балозі літати в Ужгород, зрозуміло. Він каже, в нього там родина. А в Балео? Невже Балога звив собі ще одне миле гніздечко десь в мальовничому куточку за кордоном? До речі, де це воно, загадкове Балео? Джерела в Борисполі сказали, що Балео — невелике містечко у Франції.

Однак повернемося до нашої теми. Якщо «Ліра Інтерпайзис» є ширмою для «Аеро-чартеру», а за авіакомпанією в свою чергу ховається нардеп Володимир Сівкович, то поєднання таких далеких сутностей, як перельоти Балоги та торгівля зброєю, стає більш логічним. Адже Володимир Сівкович в дев’яностих роках мав репутацію людини, що займається як авіаційним, так і збройним бізнесом. Наприклад, відомо, що дуже близький партнер Сівковича в бізнес-проектах Андрій Кукін до 1998 року був керівником «Укрспецекспорту», а потім пішов в авіаційний бізнес. Єдине, що насторожує — участь Володимира Сівковича у збройному бізнесі завжди обмежувалася лише чутками, в жодному збройному скандалі його ім’я не фігурувало, на відміну від іншого героя нашої історії — пана Андрія Деркача.

У Державіаадміністрації повідомили «Обозу», що офіційний власник «Аеро-чартеру» Михайло Семенов близький не лише з Сівковичем, а також «дружить з Андрієм Деркачем». До речі, між собою Сівкович та Деркач також давні приятелі. Аж на диво давні, адже Деркач — великий майстер «кидати» друзів. Також Сівкович разом з Деркачем традиційно рухаються в політичному фарватері Андрія Клюєва.
Ім’я Андрія Деркача в роки президентства Кучми регулярно з’являлося у збройних скандалах. Що стосується сучасності, то у «Обозу» є факти, які підтверджують, що і нині Андрій Деркач не чужий у справах, які стосуються зброї. Отож, потягнемо за ниточку від Андрія Деркача.  
                                                                 
                                                                                Справка

Балога хочет свить семейное гнездо во Дворце графа Шенборна, – заявление
 

13 Июль 2010
"Клан Балог, контролирующий Закарпатский областной совет, и в дальнейшем помогает рейдерским атакам по захвату имущества, принадлежащего Федерации профсоюзов Украины, в первую очередь, – целостного имущественного комплекса санатория" Карпаты ", на территории которого, расположен замок Дворец графа Шенборна", – говорится в заявлении "Народной самообороны". "Памятник архитектуры XIX в. Дворец графа Шенборна является уникальным архитектурным замыслом лучших европейских мастеров и является одним из самых красивых среди замков Восточной Европы. С 1945 года замок был реорганизован в дом отдыха, а в 1958 году на его базе был открыт первый в Украине климатический санаторий, специализирующийся на лечении сердечно-сосудистых заболеваний, заболеваний органов пищеварения и опорно-двигательного аппарата. Санаторий рассчитан на 486 человек и ежегодно оздоравливает свыше 9000 отдыхающих.

Несмотря на незаконное решение Закарпатского областного совета, которое подтвердило решение Хозяйственного суда г. Киева, Закарпатским областным советом принимается новое решение "О внесении изменений в перечень объектов совместной собственности территориальных громад сел, поселков, городов области" за № 575 которым было решено внести объект недвижимого имущества-комплекс зданий Дворца графа Шенборна в перечень объектов совместной собственности территориальных громад сел, поселков, городов.

На основании этого решения Чинадиивской поселкового совета Мукачевского района Закарпатской области, исполнительный комитет Чинадиивской поселкового совета выдано Свидетельство о праве собственности на недвижимое имущество, а ООО "Мукачевское районное бюро технической инвентаризации и экспертной оценки" зарегистрировано на праве совместной собственности за территориальной громадой сел, поселков, городов Закарпатской области.

Получив отпор от общественности Украины и Верховной Рады Украины в попытке незаконно завладеть замком "Паланок", клан Балог переключился на завладение Дворца графа Шенборна, чтобы разместить там свое родовое поместье.

                                                


                                                     Збройні барони та їх друг Деркач


«Укрспецекспорт» та «Ліра Інтерпрайзис» в історії страхування військових вантажів 2008 року не контачили між собою напряму. Посередником у цій справі виступило ЗАТ «Велта». Тобто «Укрспецекспорт» уклав договір страхування не з офшоркою, а з поважною фірмою «Велта», яка в свою чергу перерахувала кошти на рахунок «Ліри Інтерпрайзис». «Велта» досить відома. Якщо навіть нічого про неї не знати, а просто покопатися в базі податкової через ланцюжок засновників-співзасновників, виходиш на таку відому структуру, як телерадіокомпанія «Ера», а далі відповідно на ім’я Андрія Деркача. І хоча ця інформація за 2001 рік, колишній партнер Деркача підтвердив «Обозу», що Андрій Деркач до сих має безпосереднє відношення до діяльності «Велти».

Отож, «Обозу» вдалося окреслити певну компанію, яка має зиск (хто перельотами, хто грошима за страхування) у збройному бізнесі. Зауважу, що на потреби страхування «Укрспецекспорт» витрачає бюджетні гроші. Причому, судячи з історії «Фаїни», страховики не поспішають платити, якщо у вантажу чи у корабля якісь проблеми, наприклад захоплення піратами. Отже, мова йде про освоєння бюджетних коштів, а це мільйони доларів, трійкою панів: Деркач-Сівкович-Балога.

Щоправда, залишається питання, чи лише сектором страхування обмежується участь цієї трійки у збройному бізнесі?

На жаль, репутація першої особи з цієї трійки дає підстави не ставити крапку, а лише знак питання. Адже в якості збройного барону Андрій Деркач в часи Кучми світився регулярно. Наприклад, в 2001 році в Італії поліція арештувала пана з ізраїльським паспортом і одеським походженням — Леоніда Мініна. Арешт відбувся під час п’яно-кокаїнової оргії. Мінін попалився на дрібничці – не розрахувався з повією, що миттю побігла в поліцію. 




«На місці злочину» поліція знайшла голих дівчат, збройного барона, також дипломат з «кривавими» алмазами чорного континенту, якими зазвичай розраховуються за зброю. Пізніше на суді Мінін дасть показання, цитую «Україну кримінальну»: “Я хочу додати, що в Україні є особа на ім’я Андрій Деркач, яка виступає партнером Рабіновича у всіх його операціях, включаючи нелегальну торгівлю зброєю. Я не знаю, чи Рабінович та Деркач були партнерами під час операції по постачанню зброї до Буркіна-Фасо, але вивчення їхніх банківських рахунків скоро з’ясує цю ситуацію”. 

Причому успіхи Деркача- молодшого у збройному бізнесі не дуже залежали від покровительства його батька Леоніда Деркача, який спочатку очолював Державну митну службу, а потім СБУ. 

На якомусь етапі батько і син дуже посварилися. Але це не завадило Андрію Леонідовичу працювати далі. Коли Деркач-молодший заходив у різні кабінети, люди думали, що він від батька. Андрій Леонідович не заперечував…
Деякий час на збройній та мирній бізнесовій ниві Андрій Деркач збирав врожай разом з людьми, яких в сучасній політиці прийнято називати групою Фірташа. Ось, наприклад, факти 2002-го року, між якими неважко провести паралелі. Отже: Юрій Бойко, голова «Нафтогазу», прийшов туди з посади генерального директора заводу «Зоря» — найбільшого в Україні, що виробляє боєприпаси. Сергій Льовочкін – перший помічник президента, його сестра Юлія Новікова працює в дочці «Укрспецекспорту» — «Укроборонсервісі». 

Біля Стамбула на судні «Бриз» митний патруль знайшов два контейнери «Укроборонсервісу» з ракетами, що належним чином не задокументовані. Андрій Деркач потрапляє у збройний скандал – депутат Держдуми Ілюхін звинувачує його в продажі зброї талібам. І нарешті вже відома нам «Ліра Інтерпрайзис» влізає в схеми розрахунків НАК «Нафтогазу України» з Туркменією за природний газ. Щось цей енергетично-збройний вузол до болю нагадує нинішній перелітно-збройно-страховий. До речі, особисто Дмитро Фірташ в 2002 році ні в бізнесових, ні в збройних скандалах не світився. Фірташ став Фірташем, якого ми знаємо, значно пізніше. Тоді, як розрізнені факти збройного та нафто-газового бізнесу в часи пізнього Кучми сходилися клином на іншій людині, імя якій Семен Могилевич.

Це той самий Могилевич, який нині сидить у московській в’язниці. Той самий, про якого Дмитро Фірташ стомлюється стверджувати, що не є його спадкоємцем. Той самий, у зв’язках з яким неодноразово обвинувачували Андрія Деркача. “Я с ним не знаком, — в одному з інтерв’ю виправдовувався Деркач-молодший, — но при необходимости могу и встретиться. Нет ни одного эпизода в Украине, где он и его соратники нарушили бы закон. Форд говорил: “Я боюсь только за первые два миллиона. Если у человека большие деньги, он законы не нарушает”.

Але Могилевич був далеко не єдиною людиною в історії України, що просувала українську зброю на міжнародні ринки. Тут не можна не згадати колишнього одесита, нинішнього підданого королеви Великобританії Олександра Жукова.

У 2003 році Жуков був затриманий в Турині. Його звинувачували у контрабанді зброї на Балкани на початку 90-х аж на 18-ти кораблях. Кораблів, певно, справді було чимало, адже Жуков довго не просидів – його визнали невинним. Нам Жуков цікавий тим, що в часи Леоніда Кучми він вважався господарем нафтогавані Одеського морського порту і мав офіційно спільний мирний бізнес з тим же Андрієм Деркачем. А також жуківські компанії були тісно кооперовані з одеською компанією «Каалбай Ойл Сервіс». «Каалабаю» «Обоз» присвятив чимало в попередніх частинах журналістського розслідування. Це відома компанія відомого короля збройних перевезень Ігоря Урбанського. Отож, в минулому знову і знову знаходимо героїв нашого часу. 

Після помаранчевої революції Жуков втратив всі свої активи в Одесі, однак до сих пір має бізнес в Україні. Він разом з Фірташем є основним акціонером найбільшої приватної компанії по добуванню нафти в Україні — «Полтавської нафтової компанії». Чи продовжує громадянин Великобританії Жуков працювати у збройній темі, невідомо. Відомо лише, що основним його активом останнім часом стала власна дочка. Красуню Дашечку збройний барон, що починав свою кар’єру з одеської кіностудії, віддав заміж за …Абрамовича. Легкий дотик чи глибоке проникнення?

Однак повернемося до наших баронів, які ще мають українське громадянство. Як показує наше розслідування, причетними до збройних тем в Україні лишаються ті самі люди, що і раніше: Урбанський, Деркач, Сівкович. Команда Бойка-Льовочкіна відійшла в сторону, а її місце зайняла свіженька в цьому бізнесі людина – Віктор Балога. Звичайно, глибину участі перерахованих осіб у збройному бізнесі «Обоз» не встановив. Лише дотичність. Але навіть у цій легкій дотичності вже є питання для слідства.

Адже якщо відкинути все зайве, якщо червоний гігант схеми стосунків «Укспецексперту», «Велти», «Ліри Інтерпрайзис», «Аеро-чартеру», Секретаріату Президента та кількох депутатів Верховної Ради здавити до білого карлика, виходить наступне: перельоти літака Балоги оплачувалися державними грошима, які мусили б піти на викуп моряків «Фаїни» з піратського полону. Крім моряків, у цій схемі всі задоволені. Балога літає, не рахуючи грошей у власній кишені. Сівкович в Раді національної безпеки і оборони почуває себе як дома і може закладати свій інтерес у темі торгівлі зброєю. Деркач освоює державні кошти на страхуванні небезпечного вантажу. СБУ не звертає на все це уваги. Адже у Балоги на найвищих посадах в СБУ земляк Тиберій Дурдинець і відомий корупціонер Микола Герасименко. (Останній ховав справи родини Балоги по контрабанді у власному гаражі, за що був вигнаний зі служби Турчиновим, але пізніше Балога його реабілітував). 

До речі, найголовніший в СБУ, Валентин Наливайченко, теж причетний, як мінімум трошки. Бо також літав на шару на літаку Балоги, переліт якого оплачувала сумнозвісна «Ліра Інтерпрайзис». Щоправда, літав не так регулярно, як голова Конституційного Суду пан Стрижак, але ж літав… Отже, причетний.

На завершення ще одна цікава деталь. Причетність Сівковича до сучасних збройних тем — це не ексклюзив «Обозу». Нас випередив сайт ОРД, який написав, що Сівкович має відношення до «Фаїни», щоправда, без будь-яких доказів. Після виходу статті на ОРД «Обоз» мав можливість спостерігати реакцію Володимира Сівковича у Верховній Раді. Розгніваний Сівкович підлетів до Богдана Губського. Він був такий лютий, що допитував колегу неконтрольовано голосно: « Це ти злив інформацію про мене на сайт?». «Який сайт, яку інформацію?» — невинно блимаючи очима, питав Губський. «Що на ОРД, не читав?» — Сівкович почав відходити і стишив голос. «Що ти, це не я, — переконував Губський, — зараз і проти мене працюють, ти подивись, які зливи». Емоції вляглися, і про що далі розмовляли депутати, «Обоз» не чув. Цікаво інше, те, як допекла Сівковича публікація на ОРД. Що, є підстави хвилюватися?

Р.S. Згідно з офіційними даними різних міжнародних структур, Україна протягом останніх років за сукупним обсягом продажу зброї не вилазить з першої десятки країн-найбільших експортерів зброї. У відсотках це не дуже вражає – 2% світового ринку озброєнь. Однак серед українських експертів побутує думка, що, якщо казати про неофіційну статистику, цю цифру треба помножити як мінімум на п’ять. Серед аргументів прихильників цієї версії: регулярні пожежі на військових складах, міжнародні скандали з затриманням кораблів чи то з українською зброєю, чи то з українським екіпажем, але без необхідних документів. До речі, плівки Мельниченка є чудовим посібником, як «це» може робитися на найвищому рівні.

МАЛЕВ: Есть вопрос для спецоперации. Вышли на нас — Ирак, через нашего посредника иорданского, на закупку четырёх “Кольчуг”. И сразу предлагают за них 100 млн долларов. 
КУЧМА: Без иорданца можете продать? 
МАЛЕВ: Надо, чтобы входил Леонид Васильевич Деркач со спецоперацией. Посмотреть структуру экспорта в Ирак с нашей территории.. .Там КРАЗы … в ящиках… То есть все должно идти отсюда в ящиках туда. КУЧМА: Хорошо.
Отже, раніше це були «Крази» в ящиках, а що тепер?
http://www.obozrevatel.com/news/2008/11/17/268945.htm

                                                                            ***




Ratings and Recommendations by outbrain