Ось так сиджу, читаю одну статтю, а потім - клац мишкою по вкладці. А там інший сайт, який саме, казати не буду, щоб не подумали, що рекламую, та те не так і важливо. Головне в іншому. Дивлюся, а там в блозі, Королевська. В четвер пише. Закликає всім швиденько, в понеділок, на Майдан бігти, виручати, мітингувати, гукати і бити в барабан. Ну, кого вона там має на увазі, ви розумієте, тому пальцями показувати зайве.
Пишу їй, що нічого в неї не вийде. Це було в субботу. А в понеділок, так і сталося. Чи народ не просякнувся світлими помислами баронеси, претендуючої на рокіровку з газовою королевою, чи, може, огірки закручував в банки, що вже поспіли, але не прийшов народ. Не побіг.
Та й не Киця вона вже, ніби, для народу. Бо переїхав її каток найсправедливішого суду і вчасно викрив зраду. Ще трохи пожує і незабаром виплюне в закордоння. В екзил Лондонграду. І звідти почнеться нове відродження фенікса української опозиції. Вона вже, значить, - птаха. З одного боку - напівфенікс, а з іншого боку, -княжна Тараканова.
Це вже колись таке було. А нового ще поки не придумали. Бо розстріли відмінили. А зараз наша княжна пише мемуари і петиції. Що, навіть, схоже на симптоматику підсвідомого бачення нею свого майбутнього. Але нехай їй щастить. Бо, хоч від тюрми та суми не зарікаються, але й нікому того не бажають.
От і баронеса теж так думає. Бо з вівторка вже не згадує про Майдан, а пише в блозі, що вже їде на Сорочинський ярмарок. Вибирати Юлі оберіг. Будемо, каже, на зв"язку, в контакті. Я вам буду блоги з ярмарки писати, як той оберіг шукаю, а ти мені повноваження будеш надсилати, та благословенням вихрещувати. І таки поїхала. І засвітилася звідти радісними світлинами, розміщеними на сайтах.
Показує, як вона там глиняні горщики ліпить та про Юлю дбає. Навіть, для цього, спеціальний випуск газети зробила. «Рідна Україна», називається. З своїм фото на титульній сторінці і підписом – «Наталія Королевська: Сорочинський ярмарок, це гордість всієї України». Це вона вже приміряє собі імідж гордої українки, нової рятувальниці нації, матері українського народу.
Тільки, чи знайшла той оберіг, чи ні, вже не каже, про те мовчить. Мабуть, глиняного свистка у вигляді зозульки подарувала. Але це вже не актуальне. Та, й не до того вже. Бо, головне було – себе подати, у вишиванку вбраній. Тільки, на що сподівалася, того так і не сталося. Бо, якийсь народ не такий. Світлини ті подивився, носом покрутив, а новою вірою просякатися не забажав.
Не приймає за свою. Каже, що не переконала, бо образ, може, й непоганий вийшов, фотогенічний навіть, але не відповідає змістовним наповненням. Бо, може, папуга і гарна, а українським солов"єм не співає. А тепер вже її, більш за все, рейтинг журналу «Кореспондент» цікавить. Актуалісімо тепер це.
Дивлюся, а поряд блог фронтовика Арсенія. Пише, чому він вірить в Україну. І дуже її любить. То ясна справа. Вірити та любити, то не глину місити на фронтових шляхах чобітьми. Добре, якщо є кого любити. От, і в америкаця є дружина і любовниця. Але американець любить дружину. У француза є дружина і любовниця. Але француз любить любовницю. І в єврея є дружина і любовниця. Але єврей любить маму.
Дивно, і чому це кажуть, що Яценюк єврей, якщо він любить Україну. Читати, за що, я так і не став, бо букв дуже багато, а часу жаль.
В інтернеті, я помітив, якщо і лінк даєш, то народ навіть клацнути на ньому не хоче. Зовсім вже розпаскудився. А тим більше, якщо потрібно ще й читати багато букв, то це вже ціла трагедія, інколи від паніки свідомість втрачають.
Розлінилися вкрай. Буває, звичано, що ті букви хтось взагалі перший раз бачить. І що ви думаєте, вони їм і не потрібні. Вони там в американські комп"ютерні ігри грають. Або порно дивляться. Кажуть, що у Верховній Раді це завжди було модним. Бо потім ту наглядність дуже зручно в українські закони втілювати. А букви там знати і не потрібно. Та й навіщо їх знати. Теорему Піфагора не знають, а якось же живуть. І навіть краще, ніж ті, що знають. Не вірите. То спитайте нашого президента. Він вам підтвердить. Чим менше знаєш, тим краще живеш. Прямопропорціонально.
Що це за таке слово? Це теж в нього запитайте. Або в прем"єра. Він такі слова якраз після обіду вимовляти тренується. Бо до обіду вони сонні ходять. Деякі інші слова теж вимовляють. Але ті набагато коротші і більш конкретніші. Але, то зранку, коли голова ще болить, про те, як Україну розреформовувати, бо спочатку роздержавлювали, та приватизовували, а потім розбудовували, та покращували. то тепер якраз час для уточнення позицій настав. Щоб вже вдарити останнім шаром і щоб точно в лузу попасти, не схибити наостанок.
Заходжу на «Українську Правду» і що бачу: В україні новий барон з"явився, Каськів. Той, що все – "Пора!", гукав, козаки! От і догукався, нарешті. Все в користь пішло, не оминуло. Тоді протестував, а тепер будує. Як вчили старші товарищі. Вже не протестує, а навпаки - радіє. Цей, на відміну від народу, - просяк. Просьок. Тепер він каже, що на політику - тьфу, тепер він Державним інвестиційним агентством керує та будує залізницю від Києва до аеропорту "Бориспіль". А також, скоро має одержати "Банк розвитку", як сказано, - для якого, можливо, буде друкувати мільярди Національний банк.
Ось так здобувається перемога. Це вам не якийсь там польвий Юра, що в полон до хвошиздів попав, а цілий Кутузов. Наполеон стратегічної думки. Знав, як воювати на асфальті потрібно. І знав, за що боровся.
А що – Юра. Сидить і вже не сміється. Серйозним став. То хвошизди були, а оце вже до махновців попав. Каже, як випустять, то відділлються їм мої сльози. -Я їм таке влаштую.., як в Німеччині колись. -То я тоді на навчаннях був, науку всотував. А тепер, науку ту, на них буду випробовувати. -А може теж, в екзил подамся. З Європи, якось, спідучніше буде супротивитись. Але поки ще точно не вирішив, то буде, як Бог дасть і як карта тоді вже ляже.
Щось там ще про Президента розмова йшла. Народ на короля гадає. Як його, вже нового, вибирати буде. Хто краще в світле завтра поведе. А я сижу собі і мовчу. Я ж знаю, що той самий самісінький буде, а вони ще не знають. То нехай і не знають, а вам, по-секрету, скажу. Його тепер у Парламенті вибирати будуть. Поставлять на порядок денний і проголосують. Бо Парламент тепер буде – білоблакитним. З невеликим вкрапленням і інших, тимчасово там присутніх. Тих, поранених в голову, що все на фронтах воювали. І всі за справедливість. От і довоювались.
Аж тут вже й дванадцяту пробило. Значить, спати пора. Завтра новий день буде і нові сподівання. А поки - на добраніч і щасливих вам снів, шановні!
***
Пишу їй, що нічого в неї не вийде. Це було в субботу. А в понеділок, так і сталося. Чи народ не просякнувся світлими помислами баронеси, претендуючої на рокіровку з газовою королевою, чи, може, огірки закручував в банки, що вже поспіли, але не прийшов народ. Не побіг.
Та й не Киця вона вже, ніби, для народу. Бо переїхав її каток найсправедливішого суду і вчасно викрив зраду. Ще трохи пожує і незабаром виплюне в закордоння. В екзил Лондонграду. І звідти почнеться нове відродження фенікса української опозиції. Вона вже, значить, - птаха. З одного боку - напівфенікс, а з іншого боку, -княжна Тараканова.
Це вже колись таке було. А нового ще поки не придумали. Бо розстріли відмінили. А зараз наша княжна пише мемуари і петиції. Що, навіть, схоже на симптоматику підсвідомого бачення нею свого майбутнього. Але нехай їй щастить. Бо, хоч від тюрми та суми не зарікаються, але й нікому того не бажають.
От і баронеса теж так думає. Бо з вівторка вже не згадує про Майдан, а пише в блозі, що вже їде на Сорочинський ярмарок. Вибирати Юлі оберіг. Будемо, каже, на зв"язку, в контакті. Я вам буду блоги з ярмарки писати, як той оберіг шукаю, а ти мені повноваження будеш надсилати, та благословенням вихрещувати. І таки поїхала. І засвітилася звідти радісними світлинами, розміщеними на сайтах.
Показує, як вона там глиняні горщики ліпить та про Юлю дбає. Навіть, для цього, спеціальний випуск газети зробила. «Рідна Україна», називається. З своїм фото на титульній сторінці і підписом – «Наталія Королевська: Сорочинський ярмарок, це гордість всієї України». Це вона вже приміряє собі імідж гордої українки, нової рятувальниці нації, матері українського народу.
Тільки, чи знайшла той оберіг, чи ні, вже не каже, про те мовчить. Мабуть, глиняного свистка у вигляді зозульки подарувала. Але це вже не актуальне. Та, й не до того вже. Бо, головне було – себе подати, у вишиванку вбраній. Тільки, на що сподівалася, того так і не сталося. Бо, якийсь народ не такий. Світлини ті подивився, носом покрутив, а новою вірою просякатися не забажав.
Не приймає за свою. Каже, що не переконала, бо образ, може, й непоганий вийшов, фотогенічний навіть, але не відповідає змістовним наповненням. Бо, може, папуга і гарна, а українським солов"єм не співає. А тепер вже її, більш за все, рейтинг журналу «Кореспондент» цікавить. Актуалісімо тепер це.
Дивлюся, а поряд блог фронтовика Арсенія. Пише, чому він вірить в Україну. І дуже її любить. То ясна справа. Вірити та любити, то не глину місити на фронтових шляхах чобітьми. Добре, якщо є кого любити. От, і в америкаця є дружина і любовниця. Але американець любить дружину. У француза є дружина і любовниця. Але француз любить любовницю. І в єврея є дружина і любовниця. Але єврей любить маму.
Дивно, і чому це кажуть, що Яценюк єврей, якщо він любить Україну. Читати, за що, я так і не став, бо букв дуже багато, а часу жаль.
В інтернеті, я помітив, якщо і лінк даєш, то народ навіть клацнути на ньому не хоче. Зовсім вже розпаскудився. А тим більше, якщо потрібно ще й читати багато букв, то це вже ціла трагедія, інколи від паніки свідомість втрачають.
Розлінилися вкрай. Буває, звичано, що ті букви хтось взагалі перший раз бачить. І що ви думаєте, вони їм і не потрібні. Вони там в американські комп"ютерні ігри грають. Або порно дивляться. Кажуть, що у Верховній Раді це завжди було модним. Бо потім ту наглядність дуже зручно в українські закони втілювати. А букви там знати і не потрібно. Та й навіщо їх знати. Теорему Піфагора не знають, а якось же живуть. І навіть краще, ніж ті, що знають. Не вірите. То спитайте нашого президента. Він вам підтвердить. Чим менше знаєш, тим краще живеш. Прямопропорціонально.
Що це за таке слово? Це теж в нього запитайте. Або в прем"єра. Він такі слова якраз після обіду вимовляти тренується. Бо до обіду вони сонні ходять. Деякі інші слова теж вимовляють. Але ті набагато коротші і більш конкретніші. Але, то зранку, коли голова ще болить, про те, як Україну розреформовувати, бо спочатку роздержавлювали, та приватизовували, а потім розбудовували, та покращували. то тепер якраз час для уточнення позицій настав. Щоб вже вдарити останнім шаром і щоб точно в лузу попасти, не схибити наостанок.
Заходжу на «Українську Правду» і що бачу: В україні новий барон з"явився, Каськів. Той, що все – "Пора!", гукав, козаки! От і догукався, нарешті. Все в користь пішло, не оминуло. Тоді протестував, а тепер будує. Як вчили старші товарищі. Вже не протестує, а навпаки - радіє. Цей, на відміну від народу, - просяк. Просьок. Тепер він каже, що на політику - тьфу, тепер він Державним інвестиційним агентством керує та будує залізницю від Києва до аеропорту "Бориспіль". А також, скоро має одержати "Банк розвитку", як сказано, - для якого, можливо, буде друкувати мільярди Національний банк.
Ось так здобувається перемога. Це вам не якийсь там польвий Юра, що в полон до хвошиздів попав, а цілий Кутузов. Наполеон стратегічної думки. Знав, як воювати на асфальті потрібно. І знав, за що боровся.
А що – Юра. Сидить і вже не сміється. Серйозним став. То хвошизди були, а оце вже до махновців попав. Каже, як випустять, то відділлються їм мої сльози. -Я їм таке влаштую.., як в Німеччині колись. -То я тоді на навчаннях був, науку всотував. А тепер, науку ту, на них буду випробовувати. -А може теж, в екзил подамся. З Європи, якось, спідучніше буде супротивитись. Але поки ще точно не вирішив, то буде, як Бог дасть і як карта тоді вже ляже.
Щось там ще про Президента розмова йшла. Народ на короля гадає. Як його, вже нового, вибирати буде. Хто краще в світле завтра поведе. А я сижу собі і мовчу. Я ж знаю, що той самий самісінький буде, а вони ще не знають. То нехай і не знають, а вам, по-секрету, скажу. Його тепер у Парламенті вибирати будуть. Поставлять на порядок денний і проголосують. Бо Парламент тепер буде – білоблакитним. З невеликим вкрапленням і інших, тимчасово там присутніх. Тих, поранених в голову, що все на фронтах воювали. І всі за справедливість. От і довоювались.
Аж тут вже й дванадцяту пробило. Значить, спати пора. Завтра новий день буде і нові сподівання. А поки - на добраніч і щасливих вам снів, шановні!
***
