Тепер пан Подерев"янський має на меті поставити в театрі п"єсу. Він навіть вже написав сценарій і роздав тексти ролей цього майбутнього хіта своїм однодумцям та майбутнім виконавцям ролей для кращого входу в образ, серед яких, тих, що в штанях, великий філософ напівзатемненого телеекрану, Микола Вересень. Він також захоплений своєю роллю, як і всі інші артисти майбутнього спектаклю. Але є ще артисти в спідницях. Одна з яких, сидячи за столом, інтелектуально смакує перед глядачами новин і свою майбутню роль, з шанобливістю запеклого флібустьєра підвалів та помийниць, вимовляючи в мікрофон слова, котрі поставили б в незручне становище навіть колишніх портових такелажників.
Пану письменнику заманулося викрити в своєму спектаклі, ніяк ним незабутню десятилітню сільську дитину, якій вселили в голову гарну ідею комунізму старші товариші, а саме - піонером Павликом Морозовим, та показати свій художній хист на прикладі зради підлітком свого батька, та ще раз плюнути в і так вже запльоване минуле, наділивши свого героя властивостями комунофашиста з Гітлерюгенду, котрий заради ідеї, здатен вбити своїх батьків. Мабуть, не знаходячи прикладів в сучасному українському істеблішменті, який продав не тільки своїх співмешканців, а й саму країну, і не єдиножди.
Спектакль має бути прсякнутий відбірним матом, що буде показувати великий креативний градус високочолого драматурга, його неперевершений розум та неабиякий фах. Про що, власне, давно вже відомо й так.
Ось така картина маслом. Правда, дещо вже непридатного до використання, бо давно протухшого. Тому, ні дивитися на те, ні, тим більше, слухати, якогось бажання не виникає.
Але натомість, виникає думка. Про рівень нашої культури та про те, що можуть в неї привнести такі її провідники-місіонери. І чи не пора вже твори цього пана вивчати в середній школі, бажано, з молодших класів. А радще, з дитсадка, або ясель. Щоби занурити маленького громадянина чим скорше в реальність українського життя та загартувати дитину з пелюшок до вітчизняних реалій, вихолостивши з них і те, що з таким трудом закладається педагогами. Бо воно, в цій країні, вже є не потрібним та не актуальним.
Те, що пан і не Тургенєв і не Тичина, то одне, але пан знайшов свою щілину з якої вперто пропагує та впарює свою унітазно-блювотну культуру в людську свідомість, видаючи її за еталон якості та запрошуючи до успадкування цього прикладу іншими, подібними йому "креативщиками", для чого, використовуючи телебачення, та, вже й театральниі сцени.
Не знаю, як щодо Павлика Морозова, але, те, на що здатен заради грошей митець Подерев"янський, очевидно. Логічно припустити, що наступним його шедевром буде мат-опера з фрагментами порнобалету, щось на кшталт того - "Якось сталася така хвігня, що письменник Лечко виїхав коня".
Якщо країна сприймає такі речі спокійно, та вдоволено пережовує разом із жомом інших подібних речей, сидячи біля телевізорів, або в театральних залах, коли суспільство втратило елементарні моральні орієнтири, які підмінені гламуром подерев"янських, значить суспільство настільки хворе, що лікувати його вже пізно. Бо, як видно, цьому хворому вже можна втирати в мізки все без розбору і воно з гигиканням проковтне. Та проводити над ним будь-які експерименти і будь-якого штибу.
Тому тут, в цій атрофованій до всього, крім грошей, країні, вже немає та не буде ніякого спротиву ні в якому його прояві за визначенням.
Бо народ, який не спроможний рпавильно оцінювати та усвідомлювати, до якого стану його опустили, та за що його мають, який, сміючись, плює на свою історію та культуру, який вже втратив свою землю і не здатний хоч щось протиставити знущанню над собою, який перетворився в бездієвого споглядача театру абсурду, в статиста на власному похованні, такому народу місце не за Європейським столом, а на задвірках історичного кладовища.
Куди він успішно та цілеспрямовано і просувається. Це стан розкладаючогося трупа, сморід якого все більше розноситься вітрами часу по Європі.
14.03.2011
Uatumbai
http://v-a-m-p-i-rr.narod.ru/pavlik.txt
18.04.2011
http://life.pravda.com.ua/
