Показаны сообщения с ярлыком 2012.03.9 Інструментальна поправка до українського девіантного вестерну. Показать все сообщения
Показаны сообщения с ярлыком 2012.03.9 Інструментальна поправка до українського девіантного вестерну. Показать все сообщения

9 мар. 2012 г.

Інструментальна поправка до українського девіантного вестерну

Хочеш ти цього, чи не хочеш, шановний читачу, але потрібно з завжди присутніми нам оптимізмом та впевненістю констатувати, що курс вестсайдського українського напрямку елементарно здох.
Але не просто здох, бо так сам схотів, а завдяки мудрій багаторічній політиці та цілеспрямованій  каторжній праці на благо українського народу, найкращого в світі та найсправедливішого і найрозумнішого українського депутатського корпусу. Того самого, за якого ми рвали собі чуби, вибираючи з найдостойніших, та обираючи його у Верховну Раду і який тепер там вже оселився пожиттєво. Разом з очільниками усіх напрямків, ступенів, рангів, рухів,  мейстримів, екстримів  та аж до самого верховного, того, що вже  сів, як він собі думає і нас запевняє, - назавжди.

І, таким чином, знову, наслідуючи українську політичну традицію, гора народила мишу. А точніше, то взагалі нічого не народила. Надулася, квакнула і здулася.  Або, якщо й навіть мишу, то - дохлу. Коли вже в Брюсселі не тільки уникають, зустрічатей з нашими політиками але й навіть дивитися в наш бік не бажають. Україна ще раз наочно довела тим, хто ще мав якісь сумніви, що випинання її євразійського пупа не варте й ламаного шеляга.  

В очах Парламентської Асамблеї Ради Європи, Україна, не підтвердивши діями, та втративши довіру до декларованого нею новаторства,  стала тривіально-нецікавою. На цьому і закінчилася ще одна, чергова, епопея української вестернізації, якою ще нещодавно так переконливо розмахували перед носом українського народу  політичні пройдисвіти. Але, як виявилось, ці сподівання були лише фантомом, ілюзіями,  в черговий раз несправджених мрій політичних віруючих, які саме тому і є завжди – блаженними.

В результаті, той, хто не мав ілюзій, спакував валізи і чкурнув доганяти тих, хто їх не мав ще раніше, наближаючи до себе Європу та максимально інтегруючись в неї самостійно. Раз і назавжди скинувши з себе вантаж життя в країні, непридатній для цивілізованого існування.

А якщо всі виїдуть?, чую я десь там, збоку. Але ж, також не всі, вступають і в університети. Не всі однаково фахові та здатні цю фаховість довести. Не всі однаково освічені. Не всі однакові в світосприйнятті.  Не всі мають бажання щось змінювати в своєму житті, незважаючи, інколи, навіть ні на що. Не всі мають можливості до цього.  Не всі однієї віри. Не всі, нарешті, однаково думають і не всі, взагалі, здатні думати та приймати рішення.  Але є ті, хто незважаючи на труднощі, добивається мети. І, 70% молоді зараз мріє, при можливості, покинути Україну. А серед дорослих – 40%. Це – результат нашої багаторічної «європейської інтеграції» і «цивілізаційних процесів».

Та й, чи насправді, мали відбутися євроінтеграційні обіцянки українського політичного істеблішменту. Чи це був всього лише картковий блеф. І в який бік, насправді, відбувається девіація компасу української політики. Чому саме  вона відбувається і які чинники впливають на цей процес. В цьому цікаво розібратися більш точніше. Бо усвідомлення цього дасть відповідь не те, чи можливо, а якщо так, то яким чином, внести інструментальну поправку та змінити циркуляцію української політичної розгубленості на прямолінійний рух з точно визначеними координатами кінцевої мети. Без відхилення від прокладеного курсу на цивілізацію.

Фактично ж, можна констатувати, що всі наші президенти, це «червоні директори», в лапках, або – без, але суть від цього не змінюється. І ідеологія комуністичного відношення до будь-якої справи в них закладена, так би мовити, на генетичному рівні.

Бо людина формується, як особистість, змолоду. І на це формування її свідомості, впливає багато чинників, як явних, так і підсвідомих. І ці чинники є кубиками, з яких, з часом, поступово складається повна мозаїка інтектуально-свідомого образу вже дорослої людини. І цей, сформований на протязі життя в комуністичному суспільстві, духовний та політичний образ і є тим, що має вплив на розуміння людиною та відношення її до державних проблем та прийняття рішень, які не мають нічого спільного з розумінням та усвідомленням тих, хто народився та виховався зовсім в іншому, в - європейському середовищі.  

Тому, наша, українська демократія, виявилась тільки простим декларуванням про неї, а не тим, що має бути насправді. Бо цей, наш варіант «демократії», втілювали люди, які про неї чули та знали лише побіжно. Вони жили зовсім в іншій системі і всотали в себе саме її канони, тобто – традиційну для комуністичного режиму, фундаментальну марксистсько-ленінську ідеологію та практику. Та від того і суб"єктивність оцінки всього навколишнього, на ній засновану,  назавжди.

Зламати ж в собі ці, ідеологічні, закладені на протязі життя установки на рівні психологічних, нейронно-запрограмованих зв"язків, неможливо. Це – вірус на рівні підсвідомого, який присутній в кожній людині, яка народилася і виховалась в СССР. А тим більше у тих, хто сам був переконаний та вчився переконувати інших в справедливості та істиності комуністичної ідеї та займався її ідеологічною пропагандою на протязі багатьох років.

Ці люди – девіанти. Вони вносили, вносять і в подальшому будуть вносити  негативний вплив на стрілку українського компаса, направленого на Європу. Відтягуючи її в бік та змінюючи курс на Схід. І їм в цьому допомагає безліч інших, але так до них подібних, «доброзичливих» до України,  помічників.

Насамперед, це - Верховна Рада, в якій пишуться закони під власні уподобання, переписується Конституція, змінюються умови виборів та експроприюється надбане народом. І чи можна собі уявити, що вони, ті, кого вибирав народ, покладаючи на них свої надії, тепер приймуть закони, які будуть не – «наближено нагадувати європейські», а відповідати їм якомога точніше. А тим більше – інтегрувати Україну в ЄС. Уявляти таке не варто.

Бо тоді прийдеться відповідати по тих законах за весь бедлам, який вони влаштували в державі, за розакрадання та вивіз за безцінь закордон всього того, що можна було вивезти, разом з капіталом, вкраденим в українського народу. Комуністично-комсомольський український Парламент цього собі не дозволить і різати гілку свого комфортного сидіння не буде. Тут вже, як-то кажуть – «Не за те боролися, не за те Каховку брали».

Як приклад політики, котру проводить партія влади, це спічі товариша Колесніченка та пані Бондаренко, котрі явно направлені на злуку зі Східною сестрою, яку вони так люблять. Мабуть за те, що вона проводить жорстку безкомпромісну політику відносно України, відхиляючи магнітну стрілку її курсу в свій бік і з кожним разом все більше втручаючись у внутрішні справи та міжнародну політику України, не даючи їй навіть теоретичної можливості щось собі впроваджувати безконтрольно та самостійно.

Інші ж українські парламентарі, ті, що контролюють фінансові потоки, взагалі направили свої погляди зовсім в інший бік, створивши в Брюсселі «Єврейський Парламент» імені ребе Коломойського. І чиї інтереси він буде відстоювати, можна тільки здогадуватись. Але, мабуть, не українські. Це ще один девіант, як і наступний – Південно-Східний регіон України, голосуючий за Путіна. Це – п"ята колона, якій українські національні інтереси та прозахідний курс, не тільки не цікаві, а й неприпустимі. У них за спиною – Мать Росія а у свідомості - «Русскоє єдінство». А все інше – до іншої матері.

А тепер про інструментальну поправку.
Насамперед, українцям потрібно визнати крайню необхідність її застосування, найперше, у своїй свідомості. Те, що тільки їхнє міцне усвідомлення і безкомпромісне згуртування навколо певної ідеї та її досягнення усіма разом, тільки це може вплинути на подальшу долю України і вивести її на першопочатково намічений істиний курс, а не вдаваний напрямок європейської цивілізації.

Майже сторіччя Україною правлять кремлівськи виконроби. А останні 20, крім них, ще й так звані – ліберальні демократи, які вийшли із комуністичного «вчора» і які сьогодні, перефарбувавшись, поділяються на національних демократів, соціальних демократів, соціал-комуністів, комуно-соціалістів та інших «демократів», які об"єднуються, роз"єднуються, перебігають, змінюють партійні квитки та свою ідеологію в залежності від напрямків політичних вітрів та особистої шкурної вигоди.  Їх не цікавить ні народ, який їх обрав, ні програмні обіцянки, яких вони ніколи і не збиралися виконувати і ні все інше, для чого, власне, вони і мали призначення, як інструмент впровадження в життя народних бажань та сподівань.

Тому, єдиним, об"єктивним висновком, може бути тільки те, що таких – «завжди вчорашніх», необхідно від влади відсторонити. Із забороною займатися політикою взагалі. Бо їхня діяльність принесла і приносить Україні одні лише збитки. Міжнародно-моральні, економічні та територіальні.

Що можливо запропонувати навзаєм.
Насамперед, потрібно мати ясно визначену та чітко спрямовану на приорітетність українських національних інтересів програму,  визначаючи їх головними в державній політиці. Як внутрішній, так і міжнародній. Захистити їх законами і свято їх притримуватись. Інтереси нації мають бути безумовно найголовнишими від усього іншого. І втілювати цю програму повинні ті сили, які не мали і не мають ніякого відношення до большевицької ідеології.

Україна не пішла курсом прибалтійських республік та країн Східної Європи і не очистила суспільство від ідеологічного тягаря минулого та його провідників. І якщо  й надалі вона буде йти тим же шляхом, що і сьогодні, шляхом вишукування недоречних компромісів, принизливо демонструючи свою меншовартість з поступовою втратою своєї державності, то останнім аргументом народу залишиться тільки засіб застосування інструментальної вестернізації до чинної влади на усіх рівнях.

І ця вестернізація стане досить дієвим аргументом, щоби не гаючи час, спробувати цій владі максимально  і найскоріше дистанціюватися не тільки від своїх м"яких крісел, але й від самих кордонів України.
Це і буде логічним завершенням старої, поки ще й досі чинної, комуністичної ери і початком нової, з курсом на West.


                                                                    ***

1+1 Ткаченко & Мирослав Маринович 12.03.2012.
 http://tkachenko.ua/video/vypuski/?media_id=383577586


Ratings and Recommendations by outbrain