Інколи мене запитують, - а як потрібно? Як потрібно, я знаю. Але є і багато інших, хто знає. І в кожного свої знання, своя правда. Тому немає рації мені оприлюднювати свою. Бо що ж тоді вийде. Моя правда буде протистояти багатьом іншим правдам. І як тоді шукати ту правду, що найправдивіша. Якими критеріями вона себе повинна виділити серед інших, щоб її помітили і щоб в неї повірили. А, якщо станеться і так, що хтось і повірить, то й що.
Подивіться скільки пишуть в інтернет-виданнях терабайтів правди, і що. Скільки мільйонів вінчестерів правди потрібно написати, щоб ця правда стала загальновизнаною. І як її виділити серед мільйонів іншої, на чиюсь думку, ще правдивішої.
Ви хочете знати правду? Що ж, я вам її скажу. Вона - в бджолі. Але комусь більш до душі - метелик, і впевненим він є, що правда в ньому. От, тільки не кажіть, що це - ведмідь. Бо будете тоді ви - олігарх, чи пасічник. Та хто ж мені повірить, у різнобарв"ї літа, в цьому.
========
17.08.2011- http://ukrinteresy.com.ua/polituka/220-prosto-tak.html - Закінчення.
4.12.2011. На жаль, на "Укрінтересах", із-за "вдосконалення" сайту, продовження цієї теми не залишилося. Її знищили, як у нас це буває, коли ми щось пробуємо вдосконалити. Залишилася у мене випадково тільки маленька частинка розмови, яку нижче тут і додаю:
- Бджоли, колективно збирають нектар та перетворюють його на мед. А ведмідь, чи пасічник, той мед привласнюють . Відносно бджіл, ведмідь, це - бандит, розбійник. А пасічник - олігарх. Який підмінює мед цукром, ерзацем, який мають споживати бджоли замість якісної їжі. Та ще й в тій кількості, яку визначає для них пасічник. Таку, щоб бджоли до весни не подохли з голоду.
З ведведем бджоли борються колективним кусанням, війною, спротивом розбою. Він ворог явний. А з пасічником вони боротися не вміють. Бо він побудував свої відносини таким чином, що бджоли попали до нього в залежність. Він, подібно бадиту, відносно кажучи нашої країни, привласнив пасіку та володіє нею. Він її не створив в нашій країні. Але визначає її статут та політику. Він дає роботу, розпоряжається прибутками і визначає винагороду праці. Але він не дає навіть видимості участі бджіл в процесі управління вуликом, вони не мають акцій і з них своїх відсотків дивідендів.
Демократичного розподілу прибутків, участі в управлінні та, навіть, зацікавленості у збільшенні прибутків у "бджіл" немає. Є тільки страх втратити роботу. Та пасічником цього й не передбачається. Бо й навіщо воно в соціальній орбіті рабства. Воно має не такий вигляд, як у середньовіччі, але від цього його сутність не змінилася.
Є експлуатація без правди і вивіз меду - капіталу, в "базарні" офшори. Але деякі бджоли, все-таки, пасічника інколи покусують. Погано, що не всі. Бо то для нього тільки в користь, щоб не зівав та не дрімав. Якби ж-то бджоли більше розуміли, то вони, або відвоювали б собі частину меду, або закусали б пасічника і вигнали б його, як виганяють трутня.
Але, то - бджоли, в яких природньо закладені механізми колективної цілеспрямованості та збройного захисту своїх інтересів.
Вони завжди готові до самопожертви задля вищої, колективної ідеї, ідеї їхньої "нації". Та вони не розуміють обману, не розуміють підміни істинних цінностей на штучні, меду на ерзац, правди на її фантом.
А якби розуміли? І хто ж тоді ми?
***
