Ми здобумо! Пішла брехня по селі. Хвилю, тобто, гнати почали. Нє, не офіційно на гербововому папері, а в інтернеті. Всі начальники, тьху, - очільники-демократи, враз почали заяви писати на блогах. Та так широко та з викрутасами, що й не доженеш, стільки букв. І всі, якось, одночасно прозріли.
Раніше - боролися. А тепер вже воюють. Жаль, Шустер у відпустці. Ото б навоювалися досхочу. А так, то, в інтернеті воюють, віртуально. В понеділок на Майдан кличуть. Революшн дєлайт. Вставай, піднімайся, буржуйський народ! Дайош! От тільки десь головний ревулюцьонер пропав. Ніяк знайти не можуть. Десь загорає. Славно поработали - славно отдохнем! А може десь в Ленглі на губі сидить за провал операції по ощасливленню його нації.
А ми.., о, ми - дадим стране угля! Слава! Слава! Слава! Україні, вєстімо, кому ж. КПСС вже ж, ніби, того, відкричали. А може й не того, бо все майже так. Але мантри на пам"ять залишились. І Кармазін і Тягнибок і Королевська, всі застовбичують своє "хву". Ну, Королевська знає, чому. А ті все б"ють себе в груди, захищають завоювання миздобулої "демократії". Ще не вмерла, запевняють.
А інтелігенція що. А, вона чолобитні строчить Президенту, вірнопідданство йому своє доводять, дякують за те, що він такий.., на них схожий. Вона тепер постмодернова, тіліхенція. Їй тепер не до революцій. Її тепер і домкратом не підняти. Ніяк не розберуться зі своєю свідомістю. Чи то писали щось, чи то їм тільки уві сні привиділось після фуршетів. Їм би хто праску подарував, хай би обличчя хоч пригладили, бо вже дивитися гидко.
А ці, - поводирі сліпих, "фронтовики" калібровані, то, - Ми..., та ми..., тьху...,задовбали своєю душевною простотою і триманням нас за ідіотів. А може й ні? Може, ми й дійсно того варті?
Бо, скільки ж можна кричати - пожежа. А що, вже горить? Ні, не горить, навіть не зайнялося чомусь, навіть і не тліє. Смердить тільки. В понеділок побачимо, що не брешу. Бо на безідейному просторі революцій не буває. А що буває? Звісно що. Як завжди. Або говно, або багно. Це я трохи основоположника перекрутив, Володимира Ульянова. Той знав, як народ піднімати.
Погано, що не можна його до Шустера запросити, він би розказав, хто і де крав і куди повивозив і тези підвів би, і що кому робити розтлумачив би, і як і коли. Та ні, не думайте, якщо Ленін вам не до вподоби, Бандеру візьміть, той теж знав, що робити, або інших, тих, хто не рахував зірок на небі. Тут головне - ідея. А без ідеї, то й борщу не звариш, не те, що революцію.
Потрібно визначити мету, тобто, - результат, який потрібно одержати, потім знайти інструмент, який би цьому допоміг і докласти працю. Зараз же все навпаки виходить. Щось хочемо, а точно не знаємо, чого саме, яку картину малювати будемо. Натюрморт чи портрет. Олією чи олівцем. І до праці, ніби, не ледачі, а ніяк інструмент не підберемо. Нових апостолів шукаємо, може підкажуть та знову за собою поведуть.
Та й чого, власне, добиваються, чого народ баламутять. А чого, - влади хочуть. Думають, що цю виженуть та самі запануюють. Тільки в чому народ виграє, от питання. Про це мовчать, як морські окуні. Тільки надуваюся, авторитет собі накручують, все обіцяють.
Вже ж 20 років панують, і ті були і ці були, а світла в кінці тунелю, все щось, як і раніше, не проглядається. Та й звідки йому взятися, коли там лампочку ще в 1991-му викрутили. То чому ж вимикачем клацати, скажіть будь ласка. Давно вже Україна умикнута, скоро і віко заб"ють і землею присиплять. Та на тій землі нові межигір"я собі змурують.
Що ж робити, питаєте? А це, - що кому, і хто як розуміє. Якщо прикинути хвоста до носа, то й виходить, що ці вже своє нам сказали. Все, що могли. І накрали теж, скільки змогли і ще більше. Обчистили народ, тебе, як липку і шкіру зідрали. І на барабан натягнули. І тепер ще й роги тобі наставляють.
То, чи вірити їм, та чи сподіватися на те, що вони про тебе подбають, а не про своє м"якеньке благополуччя, як думаєш? Отож бо. Значить, не друзі вони нам. А вороги. А ворога завжди били. Ворога завжди виганяли та знищували, народе. Чи ти вже може забув? А ми ще їм віримо.
То хто дурніший, вони, чи ми? Бо вони нам втирають з року в рік одне і те ж, все б"ють в той барабан з нашої шкіри зроблений, а самі торби грішми набивають. А ми роти повідкривали, очі вирячили, чекаємо та віримо. Змагаємось між собою, хто з них кращий та достойніший, нас, в світле майбутнє вести своє, хто ліпше горло нам перегризе.
От і думай, люде, чи буде воно, те мабутнє, в тебе, поки в хаті з вовками жити будеш.
===============
Вы только посмотрите, кто пришел:
http://www.epravda.com.ua/publications/2011/07/8/291227/
Uatumbai _ 12.08.2011 12:32
Люблю увечорі посидіти в інтернеті. Ось так сижу, читаю одну статтю, а потім,- клац мишкою по вкладці. А там інший сайт, який саме, казати не буду, щоб не подумали, що рекламую, та те не так і важливо. Головне в іншому. Дивлюся, а там в блозі, Королевська. В четвер, пише. Закликає всім швиденько, в понеділок, на Майдан бігти, виручати, мітингувати, гукати і бити в барабан. Ну, кого вона там має на увазі, ви розумієте, тому пальцями показувати зайве.
Пишу їй, що нічого в неї не вийде. Це було в субботу. А в понеділок, так і сталося. Чи народ не просякнувся світлими помислами баронеси, претендуючої на рокіровку з газовою королевою, чи, може, огірки закручував в банки, що вже поспіли, але не прийшов народ. Не побіг. Та й не Киця вона вже, ніби, для народу. Бо переїхав її каток найсправедливішого суду і вчасно викрив зраду. Ще трохи пожує і незабаром виплюне в закордоння. В екзил Лондонграду. І звідти почнеться нове відродження фенікса української опозиції. Вона вже, значить, - птаха. З одного боку - напівфенікс, а з іншого боку, -княжна тараканова.
Це вже колись таке було. А нового ще, поки, не придумали. Бо розстріли відмінили. А зараз наша княжна пише мемуари. Що, навіть, схоже на симптоматику підсвідомого бачення нею свого майбутнього. Але нехай їй щастить. Бо, хоч від тюрми та суми не зарікаються, але й нікому того не бажають.
От і баронеса теж так думає. Бо з вівторка вже не згадує про Майдан, а пише в блозі, що вже їде на Сорочинський ярмарок. Вибирати Юлі оберіг. Будемо, каже, на зв"язку. Я вам буду блоги з ярмарки писати, як той оберіг шукаю. І таки поїхала. І засвітилася звідти радісними світлинами, розміщеними на сайтах. Показує, як вона там глиняні горщики ліпить та про Юлю дбає. Навіть, для цього, спеціальний випуск газети зробила. «Рідна Україна», називається. З своїм фото на титульній сторінці і підписом – «Наталія Королевська: Сорочинський ярмарок, це гордість всієї України». Це вона вже приміряє собі імідж гордої українки, нової рятувальниці нації. Тільки, чи знайшла той оберіг, чи ні, вже не каже. Мабуть глиняного свистка у вигляді зозульки подарувала. Але це вже не актуальне. Та, й не до того вже. Бо, головне було – себе подати, у вишиванку вбраній. Тільки, на що сподівалася, того так і не сталося. Бо, якийсь народ не такий. Світлини ті подивився, носом покрутив, а новою вірою просякатися не забажав. Не приймає за свою. Каже, що не переконала, бо образ, може, й непоганий вийшов, але не відповідає наповненню. Бо, може, папуга і гарна, а українським солов"єм не співає. А тепер вже її, більш за все, рейтинг журналу «Кореспондент» цікавить. Актуалісімо, тепер.
Дивлюся, а поряд блог фронтовика Арсенія. Пише, чому він вірить в Україну. І дуже її любить. То ясна справа. Вірити та любити, то не глину місити на фронтових шляхах. Добре, якщо є кого любити. От, і в америкаця є дружина і любовниця. Але американець любить дружину. В француза є дружина і любовниця. Але француз любить любовницю. І в єврея є дружина і любовниця. Але єврей любить маму. Дивно, і чому це кажуть, що Яценюк єврей, якщо він любить Україну. Читати, за що, я так і не став, бо букв дуже багато, а часу жаль.
В інтернеті, я помітив, якщо і лінк даєш, то народ навіть клацнути на ньому не хоче. Зовсім вже розпаскудився. А, тим більше, якщо потрібно ще й читати багато букв, то це вже ціла трагедія, інколи від паніки свідомість втрачають. Розлінилися вкрай. Буває, звичано, що ті букви хтось, взагалі, перший раз бачить. І що ви думаєте, вони їм і не потрібні. Вони там в американські комп"ютерні ігри грають. Або порно дивляться. Кажуть, що у Верховній Раді це завжди було модно. Бо, потім, ту наглядність дуже зручно в українські закони втілювати. А букви там знати і не потрібно. Та й навіщо їх знати. Теорему Піфагора не знають, а якось живуть. І навіть краще, ніж ті, що знають. Не вірите. То спитайте нашого президента. Він вам підтвердить. Чим менше знаєш, тим краще живеш. Зворотньопропорціонально. Що це за таке слово? Це теж в нього запитайте. Або в прем"єра. Він такі слова після обіду вимовляти тренується. Бо до обіду вони сонні ходять. Деякі інші слова теж вимовляють. Але ті набагато коротші і більш конкретніші. Але, то зранку, коли голова ще болить, про те, як Україну розреформовувати.
Захожу на «Українську Правду» і що бачу: В україні новий барон з"явився, Каськів. Той, що все – "Пора!", гукав, козаки. От і догукався, нарешті. Все в користь пішло, не оминуло. Тоді протестував, а тепер будує. Як вчили старші товарищі. Вже не протестує, а навпаки, радіє. Цей, у відміну від народу, - просяк. Просьок. Тепер він каже, що на політику - тьфу, тепер він Державним інвестиційним агентством керує та будує залізницю від Києва до аеропорту "Бориспіль". А також, скоро має одержати "Банк розвитку", як сказано, - для якого, можливо, буде друкувати мільярди Національний банк. Ось так здобувається перемога. Це вам не якийсь там польвий Юра, що в полон до хвашіздів попав, а цілий Кутузов. Наполеон стратегічної думки. Знав, як воювати потрібно.
А що – Юра. Сидить і вже не сміється. Серйозним став. То хвашізди були, а оце вже до петлюрівців попав. Каже, як випустять, то відділлються їм мої сльози. Я їм таке влаштую.., як в Німеччині колись. То я тоді на навчаннях був, науку всотував. А тепер, науку ту, на них буду випробовувати. А може теж, в екзил подамся. З Європи, якось, спідучніше буде, супротивитись. Але, поки ще, точно не вирішив, то буде, як Бог дасть і як карта ляже.
Щось там ще про Президента розмова йшла. Народ на короля гадає. Як його, вже нового, вибирати буде. Хто краще в світле завтра поведе. А я сижу собі і мовчу. Я ж знаю, що той самий самісінький буде, а вони ще не знають. То нехай і не знають, а вам, по-секрету, скажу. Його тепер у Парламенті вибирати будуть. Поставлять на порядок денний і проголосують. Бо Парламент тепер буде – білоблакитним. З невеликим вкрапленням і інших, тимчасово присутніх. Тих, поранених в голову, що все на фронтах воювали. І всі за справедливість. От і довоювались.
Аж тут вже й дванадцяту пробило. Значить, спати пора. Завтра новий день буде і нові сподівання. А поки, - на добраніч, і щасливих вам снів.
=============================================
19 серпня 2011.
***
