Показаны сообщения с ярлыком 2011.12.26 Моє позиціювання. Показать все сообщения
Показаны сообщения с ярлыком 2011.12.26 Моє позиціювання. Показать все сообщения

26 дек. 2011 г.

Моє позиціювання

Один мій співбесідник, який уважно читав цей блог, сказав, що йому він подобається, що сподобалося і мені теж :) Але він до цього ще додав, що, на жаль, у мене немає системи. І це потрібно виправити.Я спочатку не зрозумів, що він мав на увазі. Яку саме систему. А потім дійшло. Це політична система, якої я, на його думку, маю притримуватись. Тобто - я за червоних, чи за білих. Взагалі-то, я за правду. За ту правду, що веде до істини, котру кожен із людей шукає в своєму житті, мріє про неї і хоче, щоби вона привела її до Собору. Собор, це таке - обособлення правди, справедливості і гармонії людського буття. Щось, на зразок комунізму. Або біблейських постулатів.

Те, та інше, зрозуміло, то тільки красива казка, бо люди влаштовані так, що казка ця ніяк не стає буттям. Навіть сама Біблія говорить про те, що людина вже в гріху від народження і потрібно все своє життя, свої гріхи, які на його протязі примножуються, весь час спокутувати. В молитві, сповіді каятті та в інших позиціях. Пожертвуваннях, допомозі, праці, тощо. Іншими словами – в очищенні душі від скверни та принесенні користі людям, суспільству. І от тут виникають незручні запитання. За кого ж бути, за червоних, чи за білих.

Що робили червоні, якщо розуміти буквально, то про це багато написано і всі це знають. Будували розвинутий соціалізм та комунізм. Дехто цього процесу, втілення ленінсько-сталінських заповідей, на собі не відчув, народившись вже постфактум. А дехто встиг. Узагальнюючи до примітивізму, можна зазначити, що комуністичне спрямування давало відчуття забезпеченого майбутнього. Багато в чому безкоштовне в соціальному плані. Наприклад, безкоштовної трикімнатної квартири ніхто з пересічних громадян зараз не одержує. Якісної освіти та медицини теж. А вони таки були якісними. Забезпечувалось також і обов"язкове працевлаштування. Будувалася та модернізувалася промисловість.

Чим це досягалося. Безкоштовною працею мільйонів в"язнів сталінських концентраційних таборів. Та майже безкоштовною працею всіх інших в"язнів закритої імперії, яка змінила в 1917 році імперію царську і стала набагато агресивнішою відносно народів, які в ній проживали. Життя людини в якій нічого не вартувало.
Чи можливо поважати, а тим більше - любити державу, яка репресує, позбавляє права на вільне розповсюждення думок, які протирічать ідейному напрямку єдиної партії, яка завжди втручається у все те, що відбувається в державі і навіть в особисте життя тих, хто не є її членом і яка завжди і в усьому права. Державу, з якої неможливо виїхати за кордон і заборонено спілкуватися з закордонними її відвідувачами. Державу, в якій тих, хто ходив не з тієї, вважали ворогом народу.
Влада розбивала примітивні ручні жорна по селах і розстрілювала куркулів, тих, хто мав якесь бажання індивідуально заробляти собі на хліб.

Одеський єврей хотів шити левайс, але його загратовували до буцегарні. Хтось хотів займатися приватною комерцією, але це його бажання було в цій країні смішним.
Вже в кінці 80-х років, влада почала втрачати свій тоталітарний вплив і стало можливим державний устрій трансформувати та спрямувати його в демократичне русло, європейського зразку. Залишивши все те, соціально-привабливе, завойоване великими зусиллями народу, що було зручним йому та відображало уявлення людей про справедливість. А саме – соціальну сферу, медицину та освіту.

Замість цього, кремлівські дерев"яні голови вперлися в стіну кремлівського цвинтара, а інші, ті, хто приміряв в цей час на себе царську корону, запалили нову революцію. Хоча, а що їм залишалося, коли кремлівські старці не могли і не хотіли нічого змінювати. Закінчилося все тим, що одна імперія розвалилася, а на її місці утворилася інша. З супутниками, – феодальними територіями – колишніми республіками. З фактично розваленими, або розграбованими всіма структурами, які роблять територію державою.

І почалося нове будівництво. Що саме побудували, це можна при не дуже прискіпливому, навіть, погляді, спостерігати до повного задоволення тим, на що ж були здатні. І про що хтось в кінці війни написав на Рейхстазі. Такого задоволення, граничащого з статевим, ще не було. Воно вже має дещо нові, вже глобально-новітні обриси. Форми нового українського мислення, з старим, початку позаминулого сторіччя, наповненням. Та й вже нові реалії білих, а точніше – різнобарвної та різноквітнучої ліберальної демократії з помийничним смородом. Від якої більшість народу давно вже не тільки відвертає, але й вивертає. А комусь в радість. Та не мені.
Тому, системи, які працюють проти мене, мені не до вподоби. Тому й системності, про які у мене запитував мій співбесідник, немає і бути не може.

Ratings and Recommendations by outbrain