Показаны сообщения с ярлыком 2012.03.1 Якась думка. Показать все сообщения
Показаны сообщения с ярлыком 2012.03.1 Якась думка. Показать все сообщения

1 мар. 2012 г.

Якась думка

Якось давно, прилетіла думка. І звила собі гніздо в моїй голові. Я її ніби вигнав, а їй так, видно, сподобалось сидіти там на сідалі, що вона знову і знову прилітає. А я все жену її та жену. От така виходить картина. Думаю, не буду нічого писати на цю тему, бо не бачу сенсу та й потреби теж. Сам я цю думку розумію,  а коли вона ще комусь і досі не прилетіла, то, значить, і непотрібно, нехай собі пролітає мимо. Але, якщо ж в когось вже виникла цікавість, що ж то таке, то тоді я спробую її ще раз витурити і показати всім тим, хто вже зацікавився.

От, дивлюсь я на.., ні, не на небо. Дивлюся на "Українську Правду". Це я її спеціально в лапки взяв, бо так воно, якось, ближче до істини, ніби. То дивлюся, значить, а там люду та люду понапхалося, аж очі розбігаються. І все, той люд, про проблеми наші, та свої особисті пише. Вболіває за Неньку. Плани громадьєй топорщить. Одні обурюються, інші закликають, а ще інші вже навіть про Конституційну Монархію фантазують.
Бо вже, здається, все перепробували, то може Король щось змінить на краще. І все, якось, було б і нічого, хай би хоч щось з того вийшло, але - не виходить. І партій вже усіляких настругали зо дві сотні і на майдани виходили та на майданчики теж і голодувати пробували, а воно, як болото, то і є болото. Засмоктало по самі вуха. І ні туди і ні сюди. А вірніше, то все туди, донизу все більше затягує.
     І бачу, кісточу як хтось якусь кине на підлогу в державі, час-від-часу, то ой яка буря піднімається. Хтось ту кісточку вже в зубах тримає, а хтось йому за хвоста вчепився, та й собі тягне, а хтось і за вуха смикає. І така курява піднімається, що хоч водою розливай. І теж, воно б, ніби, й нічого, та справа в тім, що оте все відбувається роками. Десятиріччями вже, навіть, ось в чому справа.

А болото собі потихеньку булькає та свою справу робить. Засмоктує. От і думаю - і скільки ще десятиліть будуть писати та викривати і скільки ще таких кісточок газетярі, разом з читачами, обсмокчуть і коли вже той конвеєр, письменницький, хоч таргана якогось дохлого народить в умах освіченої публіки, не кажучи вже про гладку мишу.
От так, з цією думкою і живу. І ніяк її прогнати не можу. Бо як ще, якийсь час, почитаю те що пишуть, а воно ніде і не ворушиться, все одно, то можна ж так і з катушок з"їхати. Бо має ж бути хоч якесь зрушення, коли стільки гігабайт кожного дня вкидають у медіапрстір і все про одне і те ж, з нульовим результатом.
Але ні, нічого не відбувається і нічого не ворушиться. То може, думаю, я сплю, чи що і мені це просто сниться...

Але ні, ніби не сплю. А мабуть, навпаки. Я не сплю, а всі поснули, може саме так виходить? То чому ж тоді, думаю, так виходить. А потім думав, думав і нарешті зрозумів, - глечики ж розбились, а я й забув. Ті, що олімпійськими богами вважались. Сталося так, що золоті боги зовсім не золотими виявились, а солом"яними. От народ тепер це й усвідомлює. В розпачі та з сумом. Старі боги порозбивалися, а нових ще не наліпили. Глини ще такої якості немає, з якої богів ліплять. Та ідеї, яких саме ліпити потрібно. От народ і думає поки, варіанти прораховує. Інерцію таку має, бо наш народ завжди довго думає. Знає, що з короткого думання ніколи нічого путнього не виходить. А коли вже надумає, то тоді проснеться та й заходиться ліпити. А що зліпить не цей раз, то тоді вже  побачимо.

Ratings and Recommendations by outbrain