Показаны сообщения с ярлыком 2011.01.7 Початок. Показать все сообщения
Показаны сообщения с ярлыком 2011.01.7 Початок. Показать все сообщения

7 янв. 2011 г.

Початок

Дві статті з "Української Правди", котрі повинні змусити замислитись про наше майбутнє. Як казав В.І.Ульянов - это всерьез и надолго. Що буде вже потім, після того "надолго", мабуть вже не так і важливо. Бо те, що станеться за цей час з Україною та з народом, який вирячивши очі, думає, що його все якось омине та само по собі якось розсмокчеться, приводить тільки до одного висновку, а який саме цей висновок, то зробіть його самі. Щоб не казали, що вам, читачу, хтось його нашептав. Але - без фантазій.
Uatumbai
Україна приречена: корінь проблем
http://www.pravda.com.ua/articles/2011/01/2/5680236/
Олексій Толкачов, для УП _ Неділя, 02 січня 2011, 10:44
Фото Андрія Атаманіва, фотоконкурс УП

Я, мабуть, найбільше ненавиджу Україну мізерності.
Мізерності мрій, сподівань, вчинків.
Мізерності мислення.
Олег Вітович











Сучасна Україна перспектив не має. Вона не має майбутнього.
Зрозуміти це дуже просто. Погляньте у вікно, відчуйте контраст між побаченим і тим, що ми увійшли в третє тисячоліття.
У світ, який швидко змінюється, де технологічний розвиток випереджає мрії про нього, де наближається зміна геополітичних лідерів, запаси корисних копалин вичерпуються, а населення планети невпинно зростає.
Боротьба за виживання народів лише загострюватиметься, міграційний, фінансовий та економічний тиск сильних гравців лише зростатиме.
У цьому світі, в самісінькому центрі Європи, на найбагатших ґрунтах існує держава з катастрофічно низьким рівнем ефективності – вона навіть неспроможна забезпечити прожитковий рівень своєму вимираючому населенню. Роками вона не може визначитися, яка конституція, яка мова, яка геополітична орієнтація їй необхідна.
Якщо майбутнє є лінійним продовженням сучасності, то Україна й надалі приречена на мізерність – бути окраїною, об’єктом, ресурсом, розмінною монетою. Чим завгодно, лише не Країною.
Сучасні українські політики безсилі щось змінити. Вони створили мізерне сьогодення, і цим довели свою неспроможність створити величне майбутнє. Однак не лише вони винні. Українці, всі ми заслужили ту владу і країну, яку маємо. Тому що народ без мрії, наче птаха безкрила: здатна тільки гидити, а не літати.
Що стримує наш політ?
Ще не пізно все змінити. Мрія про майбутнє змінює його. Мрія – це найпотужніша сила, яка долає будь-яку владу, змінює людство і перед якою скоряється простір і час.
Для цього лишень необхідно знайти перешкоди, які стоять на шляху до світлого майбутнього, до Омріяної України. Вони не на поверхні – не в комунізмі, лібералізмі, голодоморі, зовнішніх чинниках чи у відсутності демократії. Зовсім ні.
Причини розрухи залягли значно глибше – на рівні національного характеру українців, менталітету, колективних переконань. Відтак, змінити майбутнє можна, лише змінивши національну колективну свідомість українців.
Які колективні переконання позбавляють Україну перспективи, роблять Мрію неможливою?
На наш погляд, їх чотири.
Безперспективність буття
Українці живуть одним днем. Вони не планують і не творять свою перспективу.
Ще за часів Київської Русі українці відмовились від планування і конструювання майбутнього. З того моменту київська держава припинила зовнішню експансію і розбудову, натомість почалася внутрішня міжусобиця, яка все знищила.
За що боролися князі? За власну стратегію для всієї Русі та сусідніх народів? Ні, вони билися за мізерні миттєві цілі – за максимізацію власного впливу.
Подібна ситуація багаторазово повторювалася в історії України. Українці розігрували тактику, не маючи довгострокової стратегії.
Не мав стратегії Богдан Хмельницький у 1648 році, коли зупинив свій переможний марш на Варшаву і повернувся у Київ. У 1917 році Центральна Рада теж не знала, чого прагнула у майбутньому – автономії чи незалежності.
На жаль, у 1991 році батьки державної незалежності України теж не мали цілісного бачення майбутнього. Тому Україна досі не може визначитися ані з виборчою системою, ані з реформами, ані з державною мовою.
В умовах відсутності стратегії, соціальному організму лишається лише реагувати на мінливі миттєві подразники, обставини та чинники. Тому сьогоднішні реформи можуть скасовувати результати вчорашніх, щоб післязавтра бути знову скасованими за нових мінливих обставин.
Система позбавлена цілі. Зусилля на досягнення чогось в такій системі – безглузді, даремні. Вони лише марнують соціальну енергію. Єдина виправдана соціальна програма за цих умов – "нацарювати сто рублів і втекти".
Українці, які не творять своє майбутнє, приречені бути об’єктом історії.
Щоб стати суб’єктом, українцям потрібна національна Мрія, амбітна стратегія. На шляху до Мрії кожен крок набуває сенсу.
Комплекс жертви
Історичний образ українського народу – це образ жертви.
Споконвіку ми – жертви татарів, ляхів, москалів, жидів, більшовиків, зрадників, підступних ворогів, обставин, змов і, зрештою, важкої долі безталанної…
Цими ідеями просякнута практично вся творчість народу, який живе на найбагатшій землі в Європі.
Національне страждання стало культом, самоціллю. Українцям не потрібні успіх і перемога, адже що з ними далі робити? Значно легше програти, а потім жалітися.
Саме комплексом жертви обумовлена дивовижна терплячість українського народу. Терплячість – це повільне принесення себе в жертву.
Несвідомо постає питання: скільки людей полягло б в кривавій боротьбі, якби українське селянство підняло повстання проти голодомору та більшовицької влади? Невже так само багато, як і від самого голодомору?
Комплекс жертви тісно пов'язаний з безперспективністю. Жертва ніколи не живе майбутнім, бо вона його не прагне. Жертва живе сьогоденням, стражданням теперішнього або минулого, безкінечно переживаючи свій біль.
Жертва перебуває в полоні суєти, буденності. Про це свідчить хоча б те, що суспільний резонанс від будь-якої інформації про нікчемну політичну сварку перевершує ефект від програмних стратегічних публікацій.
Сьогодні Україна вже потребує світового визнання своєї страждальницької місії. Це дозволяє споживати більше міжнародної уваги, підтримки, допомоги. Роль жертви – це вишукана форма споживання.
Саме тому міжнародний імідж України розбудовується на голодоморі, Чорнобилі, важкій радянській спадщині, а також на ідеологемах молодої державності, недосвідченої демократичності тощо.
Це змушує то ЄС, то США, то МВФ постійно виділяти Україні гроші, які осідають в розкішних маєтках київського передмістя. Ми вже майже звикли до думки, що весь світ нам винен.
Україна-жертва нікому в світі не потрібна.
Але психологи довели, що роль жертви є результатом добровільного вибору. Сила духу дозволяє обрати іншу роль – господаря долі, творця, відчути себе сильнішими за всі історичні обставини. Енергію для цього вибору дає Мрія.
Чим сильніша Мрія, тим більша воля для її досягнення, тим сильніша енергія національного духу.
Комплекс меншовартості
Ще одна фундаментальна вада українства – це низька самооцінка, комплекс меншовартості. Правда, його століттями камуфлювали в образ скромності.
Однак, попри всі достоїнства українців, саме комплекс меншовартості не дозволяв нам відчути самодостатність, визріти для реалізації своєї стратегії.
Цей комплекс не дозволяє відчути себе номером один і ми продовжуємо грати під другим номером. Тому завжди українці шукали старшого партнера та помічників в особі литовців, поляків, росіян, кримських татарів, шведів чи то німців.
В якийсь момент наш комплекс меншовартості посилився, коли у нашого народу відібрали право найменуватися Руссю, натомість повісили ярлик Малоросії та окраїни. Хоча ще за гетьмана Виговського в середині XVII століття ми себе ідентифікували з "Великим князівством Руським".
Але й тепер, здобувши незалежність, Україна так і не відчула себе спроможною вести самостійну політику, а весь час намагається прихилитися до ЄС, НАТО, США, МВФ або Росії.
Звільнення від комплексу меншовартості потребує зміни національної свідомості. Настає час ідентифікувати себе не з минулим, а з величним майбутнім, до якого нас веде Мрія.
Матриця ненависті
Проблемою українців є те, що вони навчилися добре ненавидіти – політиків, чиновників, хабарників, податківців, ворогів України…
Але, насправді, ми ненавидимо самих себе. За свої комплекси, слабкість, долю, історію та країну, зрештою, – за мізерність своїх устремлінь.
І лише потім ця ненависть поширюється на всіх та на все довкола нас. Вона знаходить свої численні проекції в соціальній розпорошеності, взаємній підозрілості, жлобстві, хамстві, егоїзмі, відсутності довіри, поваги та взаємодопомоги, а також у безлічі інших негативних явищ.
Першооснова всіх цих явищ – ненависть, або просто відсутність любові.
Очевидно, цю статтю читають чимало світлих, порядних і люблячих людей. Тим не менше, всі ми – в матриці ненависті. З нею кожен зустрічається щодня.
Вас облаяли у метро? ДАІшник вимагає хабара? Вам забудували дитячий майданчик у дворі? Ваші податки з бюджету розікрали? Чи просто ви простояли дві години в автомобільній пробці, бо пропускали кортеж президента?
Нас не люблять. До нас ставляться як до бидла, ресурсу, електорату, споживача, плебса.
Нам не зрадіють в магазині, нас не вшанують в кабінеті чиновника. Кожні вибори в органи влади побудовані на ненависті, а деякі експерти вже навіть починають говорити про "менеджмент ненависті" як новий напрям політтехнології.
Ненависть можна навіть відчути на шкірі, коли приїздиш з привітних і чистих європейських містечок в Україну.
Ненависть – це корінь більшості українських проблем. Вона деструктивна, на ній неможливо збудувати щастя, досягти прекрасного майбутнього.
Суспільство ненависті не може виховати політиків, які люблять народ. Будь-яке зерно прогресивної ідеї не прийметься на такому соціальному ґрунті.
На шляху до Мрії доведеться вийти з матриці ненависті.
Навіщо все це?
На тлі загальної сумної картини чимало українців все частіше запитують себе – за що ця кара? Навіщо нам розчарування, біль, страждання, бідність, нестерпні умови життя?
Насправді, важкий шлях українців, шлях випробувань – це унікальний досвід, який дозволяє народу прозріти, зрозуміти чимало важливих речей. Він дає мудрість, загартовує і відкриває двері майбутньому.
Є добра новина. Реалізація Української Мрії вже близько, адже шлях випробувань українського народу наближається до кінця.
Олексій Толкачов, спеціально для УП
                             ***
Нового Майдану не буде
http://www.epravda.com.ua/images/1px.gifhttp://www.epravda.com.ua/publications/2011/01/5/264782/

Радянська влада розбестила населення. В одному будинку міг жити і професор, і слюсар п'ятого розряду. Але капіталізм вимагає більш чіткої сегрегації. От у США: підвищили зарплату на 100 баксів? Переїжджай у новий район. Звільнили з роботи? Теж пакуй речі і шукай інше житло. Те саме відбуватиметься і в Україні.

Фото Мустафи Найема















Український капіталізм на 20-му році життя підходить до останньої фази первісного накопичення капіталу. Розглянемо її детальніше, бо це стосується кожного.
Душ по триста б
Сьогодні засоби виробництва повністю поділені між великими власниками. Залишилися деякі солодкі рештки державної власності, але в 2011 році і вони знайдуть нових господарів. Уряд покладає на приватизацію великі надії, адже додаткових джерел безболісного покриття дефіциту бюджету немає.
Поряд з цим, у 2011 році уряд спробує остаточно вирішити питання ще одного важливого джерела капіталу - землі. Власне, вона і так вже розпайована і поділена між потужними землевласниками-орендаторами. Залишилося лише узаконити цей порядок і перетворити землю на повноцінний товар.
З цим завданням влада впорається, адже серед політичних еліт - і тих, хто при владі, і тих, хто тимчасово в опозиції, - щодо земельного питання існує повний консенсус. Логіка капіталізму вимагає перетворення землі у товар. Крапка.
Залишився третій виробничий фактор, який досі влада ігнорувала, - трудовий капітал. Впоравшись із заводами і землею, олігархи згадали і про людей.
Проблему точно ілюструє анекдот. Засідання Верховної ради. Виступає голова: "Шановні депутати, підприємства ми приватизували, землю поділили, тепер час і про людей подумати". Голос із зали: "Справді! Душ по триста не завадило б!".
Бити по всіх фронтах
Встановлення контролю над робочою силою або навіть над усім населенням України з боку пануючого класу є системним і неминучим.
Передусім, встановлюється контроль над народженням і життям людини - впроваджується страхова медицина, точніше, підтверджується її фактичний платний статус, тривають маніпуляції з виплатами з народження дитини.
Посилюється контроль над свідомістю через реформу освіти. Кількість вузів скорочується, академічна незалежність ліквідовується. І взагалі - країні не вистачає слюсарів. Вища освіта псує електорат. Телебачення транслює шоу та ностальгічні фільми епохи СРСР. Афоня - взірцевий архетип потрібного владі електорату.
Трудова функція людського ресурсу регулюватиметься Трудовим кодексом і новим пенсійним законодавством. Короткий зміст цих реформ - усім працювати до смерті.
Робоча сила має десь жити і відпочивати, інакше кажучи, відновлювати свої корисні властивості. Із зарплатою, що забезпечить фізіологічне відновлення, впорається Трудовий кодекс, а з дахом над головою - Житловий. Комунальний сектор - єдине джерело прибутків, до якого ще не дійшли руки в українських капіталістів.
Радянська влада дуже розбестила населення. В одному будинку міг жити і професор, і слюсар п'ятого розряду. Але капіталізм вимагає більш чіткої сегрегації. От у США: підвищили зарплату на 100 баксів? Переїжджай у новий район. Звільнили з роботи? Теж пакуй речі і шукай інше житло. Те саме відбуватиметься і в Україні.
Пеня за борги з комунальних послуг з 2011 року - перший крок. Всіх бідних, слабких і немічних поселять у соціальне житло. Побудують нові бараки. Дуже зручно, до речі. Школи будувати не треба, все одно діти бідних не вчаться, нехай краще працюють.
Для тих, хто здатен заплатити за комунальні "послуги", є інше ярмо - ОСББ. Отже, контроль за робочою силою як джерела доданої вартості - системний і всеосяжний.
Кінець епохи Майданів
Кажуть: пенсійна реформа і Трудовий кодекс викличуть таке збурення народу, що "податковий" Майдан здаватиметься дитячою грою. Нічого не буде.
З точки зору економіки, суспільство ділиться на дві основні верстви: роботодавців і найману робочу силу. Великі власники засобів виробництва або олігархи займають пануюче становище у державі. Їх завдання - зафіксувати цей стан.
Під час першого Майдану рушійною силою виступали ті ж власники, але не такі заможні і впливові. Ще тоді казали: це бунт мільйонерів проти мільярдерів. Мільйонери були добре організовані, мали гроші і навіть телевізійний канал. Усе це дозволило їм у 2004 році досягти успіху і трансформувати політичне поле.
На другому Майдані теж стояли підприємці або дрібна буржуазія. Це активні самозайняті люди, які мали хоч і малий, проте ефективний організаційний і фінансовий ресурс. У них були чіткі економічні вимоги.
Ці самодостатні люди сприймають державу як ворожий або, у кращому випадку, паралельний світ. Чи підуть вони на третій "пенсійно-трудовий" Майдан? Не підуть.
Вони хоч і дрібні, проте роботодавці, і Трудовий кодекс їх, швидше, влаштовує. Пенсійна реформа? Так вони і не розраховують на державу і її пенсії. Вони сплачують мінімальний пенсійний внесок, аби відчепились.
Житловий кодекс? Теж не аргумент. Якщо людина може дати раду своєму життю без допомоги держави, то вона має власний будинок і знає, як його захистити.
А що ж наймані працівники - жертви реформ і нових кодексів? Підуть вони на Майдан? До самоорганізації вони не здатні, до опозиції, яка могла б допомогти, довіри нема, тому матеріального ресурсу не буде.
У східній Україні люди зариваються у копанки, а не розбивають шибки місцевої адміністрації. Західна Україна працює у Португалії та Іспанії. Офісний планктон Києва моніторить сайт "Пропоную роботу".
Під загрозою звільнення ніхто з найманих працівників на Майдан у робочий час, коли працює парламент, не піде - у всіх діти, сім'ї і споживчі кредити. А в суботу-неділю краще відпочити, відновити сили для нового трудового тижня.
Трудовий кодекс і закон про соціальний діалог остаточно нівелюють значення профспілок - атрофований орган соціалістичного минулого.

Ласкаво просимо у світ українського олігархічного капіталізму.



Юрій Шпак, економіст
                                                                              ***

Ratings and Recommendations by outbrain