Микола Червак, великий шанувльник масмедіа, дуже любив дивитися телеящик. Під нього він засинав, просинався і все видивлявся, коли ж настане покращення, яке ящик обіцяв йому з року в рік, але все тільки погіршувалось в його житті і, нарешті, якось, він почув, що економіка почала зростати.
Щоби не втомлювати читача економiчними викладками миздобулого економiчного злету та не бити в тiм"я його несвiдомостi цифер"ю вiдсоткiв зросту, про який всечасно оповiдае той ящик, пропоную несвiдомому обивателю, який в упор не хоче бачити досягнень вiтчизняної економiки, кинути своїм недовiрливим оком навкруг себе, навiть, якщо лiньки, то й не виходячи iз свого помешкання, як i герой цiєї оповiдi, любитель дивитися в той ящик, та визначати отой самий процент досягнення отiєї самої економiки.
Вiд спiдньої бiлизни, яку наш пан читач має честь носити, до монiтору, в який шановний пан має цiкавiсть дивитися саме в цю хвилину, та знайти десять аргументiв на її користь, або - визначити пр0цент вiтчизняного в невiтчизняному. Або нерухомого в рухомому. Ото й буде вiдповiдь на рахунок зросту, а також рушiйною силою до збiльшення його патрiотичноi свiдомостi.
I як тiльки пан це усвiдомить, то його рука зразу ж потягнеться.., потягнеться вивiсити на своему балконi державний стяг, що й вирiшив зробити наш Микола, усвiдомивши зрiст свого патрiотизму від почутї ним доброї новини та кинувши перед цим гранчак шоколадної омеляски, затевкавши її салом з цибулею.
Отож, прийнявши таке рiшення, та бажаючи негайно втiлити його в життя, наш герой дiстав із шафи державний прапор, де вiн зберiгався до пiдходящого урочистого часу, взяв цвяхи та молоток, вийшов на балкон та почав прибивати стяг до дерев"яноi рейки, на якiй крiпляться мотузки для сушiння бiлизни, що є генiальним винаходом когось iз емiгрантiв вiльних неосяжних зелених рiвнин в бетонно-цеглянi джунглi Киева, Риму, Стамбулу чи Нью-Йорку. Але зачепився за щось, вдарив себе по пальцю та розiрвав сорочку, за що тут же одержав вiд своєї газдинi, яка вийшла подивитися, - шо воно там чворе, по потилицi, бо економiка сiмейного бюджету таких витрат зовсім не передбачала.
А це, в свою чергу, стало причиною того, що з його рук випадково випав молоток, який теж, випадково вдало, нi за що не зачепившись, пролетiв вiсiм поверхiв, але трохи невдало приземлився на дах новового, кольору тих рівнин авто, що стояло внизу, а потiм, зрикошетивши, вже не зовсiм вдало розбив літрову банку з маринованими помiдорами, яка в свою чергу, трохи недоречно здетонувала трьохлітрову банку доброго крєпкого самогону, яка стояла на його капотi, капронову кришку якої щойно вiдкрив хазяїн цього авто зi своїми
друзями, чи то маючи намiр обмити подiю встановлення прапора на знак економiчного пiдйому держави, чи то блискучої дорогої покупки, чи... вже справити панихиду за свiдомим паном Черваком. Але сiмейний бюджет мiсячного вiдпочинку пана Червака в лiкарнi, пiсля цього випадку душевного пiдйому теж не передбачав і вiд такої наруги над собою просто лопнув вiд злостi.
Після косметичного ремонту авто, та власного опорно-рушiйного апарату і майже безрезультатних витрат на не беручих, та нічого не вимагаючих медичних ескулапiв та iдентично подiбних до них рiзного роду захистникiв закону та правопорядку правової демократичної держави, що для для людей, сiмейний бюджет Миколи залiг в глибоку депресiю, навiть без сподiвань на можливе пробудження в осяжному майбутньому. Бо сподiвання, як вiдомо, пiдтримують життевий тонус, та вiдкривають широкий шлях до нових сподiвань i нових випробувань в нових сподiваннях.
Якось сидячи з своїм сусiдом та другом, з десятого поверху, що з деякою перiодичнiстю заливав його квартиру смердючими нечистотами, пiд вечiр, в районi дитячого майданчика, пiсля третьої з коралями, закушуючи яблучком пiсля iнтелектуальної розмови двох iнтелiгентiв про бокс та полiтику, в яких обидва нехило шарили i навiть були доками, Микола, замрiяно дивлячись на бетонну споруду бiлдiнг iз май хоум, подумав: Цiкаво, а де конкретно визначена моя Родiна. Та, за яку я, як патрiот її, пiду на ратний подвиг i загину героєм. Якщо буде тре. Бо що мені ще залишається...
Де його дома вiн знав добре, бо їздив туди з емiграцiйного-модного мiського заслання щонайменше раз на три тижнi. За сальцем, закрученим в банки, картопелькою, горiлочкою, сушенею, варенею та iншими дарами старих батькiв. I ще крiпко усвiдомлював, що йому начхати на будь-якi мiськi проблеми та навiть катаклiзми, бо в нього є забезпечений тил, куди можна завжди втекти. Це його ота сама дома. А от Родiна... - Батькiвщина.., де вона, та, за яку можна вiддати життя. Стара хата в селі, розвалений колгосп, завод в мiстi, який теж завалили та розбили на секції контор та конторок, стройка, на якiй перестали платити, чи магазин, де зараз тягає ящики. А може тридцять п"ять квадратних метрiв на дев"ятому поверсi... Чи може хоч за якусь iдею, як було колись.
Проснувся Микола вiд доброго стусана, яким його хтось копнув пiд ребра. Над ним стояв сержант мiлiцiї, а поряд - машина, яку в народi називають - мелодiя. Розмова двох iнтелiгентних людей була недовгою i загальноконструктивною. Микола не поїхав на безкоштовну екскурсiю по мiсту з апартамантом в обізянник-грандотелі, а залишки його коштiв, якi трохи залежались в його кишенi пiсля получки, знайшли собi бiльш затишнiше мiсце в гаманцi сержанта. Так скiнчився ще один день з життя iнтелiгента, інтелектуала, та патрiота Миколи Червака, есквайра.
***
***
Комментариев нет:
Отправить комментарий