11 мар. 2011 г.

А хто там повзе по стіні. По стіні твоєї уяви


                                       


Людинi притаманна вiра. Вiра в Бога, в безсмертя душi, в реiнкарнацiю, в щасливе майбутнє, нарештi в те, що завтра обов"язково стане краще, нiж сьогоднi. Бо так природньо влаштована людська свiдомiсть. Це одна iз її захистних життевих функцiй. Сподiватися та вiрити в свої сподiвання. Для того, щоби вижити i продовжити нитку життя в своїх нащадках. Так влаштоване життя, не тiльки людське, але й рослинне. Так влаштоване воно взагалi i це його головний iнстинкт, або принцип, яким воно обумовлене Богом, або самою природою.

Але, залишмо фiлософiю фiлософам. А самi перейдемо до сучасної дiйсностi, яка, виходячи iз вищевикладеноi тези, наводить на роздуми про мiсце людини та її шляху в сучасному глобалiзованому свiтi, що, як не крути, має неабияке значення для кожного iз нас. Бо, заглянувши в свою свiдомiсть, зрозумiвши свої бажання, можливостi та сподiвання, можна вибудувати свiй особистий життевий шлях, який не буде побудований тiльки на однiй вiрi. Хоча вона i є основною рушiйною силою в життi, але недостатньою. Бо тiльки в єднаннi з розумом може  привести до позитивних результатiв.

Але чи є у нас розум. А якщо так, то варто ним скористатися та дещо згадати з минулого. Хто народився та вирiс ще за часiв СССР, той пам"ятає, що там люди жили справедливо. А хто тодi не жив, то нехай запитає в тих, хто жив, вони це пiдтвердять. То була справедливiсть однаковостi та справедливiсть рiвностi. Звiсно, диктаторської та тоталiтарно-автократичної, в ролi якої виступала партiя КПСС в уособленнi її верховних жрецiв - Генерального Секретаря та Полiтбюро, всi рiшення яких спускалися зверху донизу, аж до первинних парторганiзацiй. Той, хто не погоджувався бути рівним та однаковим, ставав ізгоєм суспільства і підпадав під статтю Кримінального Кодексу.   


Все життя людей було пiдпорядковане Марксистсько-Ленiнському вченню та пронизане його iдеями, або - комунiстичною iдеологiєю, виходячи з якої, приймалися рiшення правильностi чи хибностi вирiшення 
того чи іншого питання в життi країни, або в особистому життi кожної людини.
Як тодi казали - iдею в маси.
Якщо людину запитували про те, чому вона вчинила так, а не iнакше, або про те, як би вона вчинила, вiдповiдь була така: -А я, як всi. Або – Як всі, так і я. Це була система колективiзму. Система армiйського строю. Але й колективної безвiдповiдальностi. Бо хiба стадо може за себе вiдповiдати. Для цього є пастух. А пастух має виконувати накази зверху. З нього й спитають. Але з часом вiдповiдальнiсть почали втрачати i пастухи, а розбавлена ще й безпринципнiстю, вирощеною за десятки років прикладом правлячої верхівки, яка прагнула за будь-що утриматись в своїх кріслах, система обвалилася. Хоча, первинно і мала велику мiць. Ідея виявилась нежиттєздатною.

Люди на протязi багатьох десятирiч, а вiрнiше - п"ятирiчок, були привченi вiрити в те, що держава регулює все їхне життя. I держава все дасть та забезпечить. Освiтою, роботою, житлом та вирішить всі соцiальні проблеми. І держава так-сяк, в міру своїх можливостей та часу, вирішувала. Але багато чого не дозволяла та забирала навзаєм.

Як релiкт того минулого, й досi залишилася опiка батькiв над дiтьми, до виходу на пенсiю дiтей. Так були привченi. Хтось мав дати та забезпечити. Держава давала батькам, давали батьки дітям. I свою впевненiсть та свою вiру в те передавали в спадок.  У вiдмiнностi вiд Захiдних країн, де дiти з тінейджерських рокiв починають самостiйно пробивати собi дорогу в життя. А до того, змалечку, готуються батьками та церквою. Бути самостiйними та вiдповiдальними за свої слова, дії, вчинки та поведінку в суспільстві.

Не будемо тут розглядати вiдмiнностей мiж церквами Європейських країн та православних пострадянських, як також, i полiтичний аспект тих же цивiлiзацiй. Зверну увагу тiльки на те, що РПЦ МП мрiє про нове об"єднання з Україною та Бiлоруссю. I в цьому напрямку проводить наполегливу експансiю в Україну цієї ідеї. I, як бачимо на прикладах частих відвідин України Святійшим Патріархом Московським і всєя Русі Кирилом-Гундяєвим, та змісту його проповідей в Україні, мрія та є не безпiдставною.

Але, повернiмося до нашоi розмови. Протягом останнiх десятирiч свiт змiнився в бiк глобалiзацiї. I багато сталих речей, якi були основними орiєнтирами в життi багатьох держав та їх мешканцiв, почали втрачати свою первинну цiннiсть та розмивати, віками усталені поняття та розуміння добра i зла, правильностi та хибностi поведінки в соціумі, справедливості чи її відсутності. Ті соціальні явища, котрі раніше вважалися неприпустимими, стали повсякденно-політкоректними. Знівелювалися поняття совісті та честі людини, світ став прагматично-цинічним. Десятки мільйонів людей різних рас мігрують та осідають на далеких для їхнього менталітету територіях, ніяк не визнаючи ту, нову їм ментальність, та ніяк не асимілюючись в неї.

Всі дії та бажання людей підпорядковані одній ідеї фікс – мати гроші і мати їх якомога більше. Бо гроші є символом успіху та символом свободи. І яким чином вони зароблені, то не так важливо, або й зовсім не важливо, якщо людина змогла їх відмити та запустити в використання. Все купується та продається і все має свою ціну. Купується совість однієї людини і купуються держави з мільйонами людей.

І в цьому, новому «Вавілоні» українцям призвичаюватись до нових правил, коли вже нічого не дають, я тільки готові забрати, або взагалі, навіть не звернути уваги, дуже не просто. Як знайти себе в новому світовому устрої і ким бути, жертвою чи мисливцем, воїном, чи переможеним. Бо середини немає. Ті, хто не успішний, залишаються за бортом в маргінесі.

Можна розчинитися в міждержавному просторі, стати космополітом Європи чи Америки з невизначеним майбутнім. А можна робити спроби побудови свого життя  у себе вдома, в Україні. Але недоліки є і там і там. Хто зможе передбачити, де їх для кого менше та як буде краще. Комусь пощастить, а комусь ні. Хтось випливе, а хтось потоне. Бути «зрадником» та емігрувати, чи бути «патріотом» та залишитися без надійних перспектив на «своїй» землі, яка вже українцям не належить. Як і все інше, що колись вважалося народним. Його вже просто немає.

Можна займатися політикою та вступити в якусь партію. Але партіїї створюються під одну людину. Бо партія дає владу, а, значить, і гроші, тобто – успіх. Всі інші, хто не попав в першу трійку, чи, нехай навіть, тисячу по списку, попадають в маргінес, який поповнюєтся такими ж мрійниками, бажаючими влади. Але вони її ніколи не одержать. І пройде багато часу, зведеного нанівець, поки вони це зрозуміють, та й чи зрозуміють взагалі. Бо вони будуть вірити. Вірити хоча б в те, що їхнє життя покращиться. Що їм щось дадуть, що для них щось зроблять. Але це тільки ілюзії української «матриці». А віра – поганий порадник.

Можна виходити на революції, але хто скористається їхніми плодами. Та й чи призведуть вони до омріяних наслідків в країні ліберально-хапально-розтягальних інстинктів. Але не демократичній. Бо від народу практично нічого не залежить. В державі, де правлять сім"ї та клани, які домовляються між собою про території своєї зацікавленості, сфери впливу, поділу та вилучення.

І кожен повинен визначатися сам. Бо за нього ніхто цього не зробить.
Інкше, його ілюзії будуть ще довго повзти по стіні його уяви.

11.03.2011
Uatumbai®


     

Комментариев нет:

Отправить комментарий

Ratings and Recommendations by outbrain