9 мая 2010 г.

Про баранця



http://pravda.com.ua/articles/2010/05/7/5017638/

Йду я собі, стежкою, йду, аж тут назустріч баранець. Гарний такий, біленький. Подивився на мене, та й каже: далі ти не пройдеш, бо там дерев"яний місточок через прірву, а щоб пройти, то виріши ділему, це задачка така тобі. Ось є в мене два пиріжки. Я тебе ними нагодую і тоді все буде добре.

Але один пиріжок, бачиш, зморщений та покритий цвіллю і щоб з"їсти його, тобі потрібно цвіль стерти, покласти його на сито і погріти над водяною банею. А для цього потрібно ще й хмизу назбирати, та багаття розпалити і води принести. Але часу на це зовсім немає, цейтнот. От-от прапорець на годиннику впаде і тоді не буде жодної підстави, казати про те, що все буде добре.

-А ось ще один пиріжок, він свіжий та рум"яний і дуже гарячий, хоч і смачний, ти  можеш його з"їсти, але можеш обпектися і тоді опинишся в тій самій ситуації, що й до того.
Я, каже баранець, по суті своїй, як бачиш, м"якенький та біленький і тому ні на чому не наполягаю. Але, якщо тобі нічого не підходить з цього, то можеш перестрибнути прірву, якщо ти "за", але для цього тобі потрібно багато часу тренуватися.

-Що вибереш, те й буде, тож вирішуй. Але поки він так казав, прапорець вже впав. Баранець раптом зник, а я обернувся і побачив, що поки я сидів, слухав та вирішував, мій хвіст примерз до снігового насту. З гілки злетіла ворона, з неї щось випало і ляпнуло мені на ніс.

В цей час за вухо вкусила блоха і стало так сумно, що з горла видався якийсь звук, як тоді, коли я вчора вночі дивився на повний місяць. І я чомусь згадав Ле Бона. Ех, що не кажи, нелегке наше вовче життя...


Комментариев нет:

Отправить комментарий

Ratings and Recommendations by outbrain