http://prosvita.at.ua/news/zachistka_regionali_namagajutsja_znishhiti_nezalezhni_profspilki/2010-03-04-714
Заява Конфедерації Вільних профспілок України
Регіонали Хара В.Г., Стоян О.М. та Сухий Я.М. намагаються знищити незалежний профспілковий рух в Україні.
-----
Якщо профспілки, або те, що від них ще залишилося, намагаються розвалити, значить нам, трудящимся, потрібно їх захищати та впроваджувати дійсно незалежні від впливу влади народні профспілкові об"єднання. Бо те, що вигідно антинародній, по своїй суті владі, те невигідно народу. А те, що зараз маємо, то - профспілки, які лежать під адміністрацією приватних виробництв і виконують те, що їм накажє менеджер, який представляє інтереси хазяїна.
Депутат від ПР Хара подав до ВР законопроект про 12 годинний робочий день. Нас хочуть повернути на початок ХХ сторіччя, в той час, коли робітники відвойовували право на восьмигодинний робочий день. Якщо закон приймуть, то коло замкнеться і ми прийдемо до того, звідки прийшли, та що колись подолали з великими зусиллями та втратами.
Зараз багато говорять про створення громадянського суспільства, якого ми й досі ще не маємо в розумінні недержавних суспільних інститутів та відносин, в тому, що при їх допомозі, або застосуванні, ми можемо впливати на владу. Олігархічно-правлячі клани не зацікавлені в цьому, як це завжди було в історії капіталістичних країн, в відносинах між роботодавцями та робітниками, вони бояться самоорганізації суспільства, зорієнтованого на громадські інтереси та публічну політичну діяльність, наслідком якої є солідарність між людьми, та відстоювання своїх конституційних прав.
Тому громадянське суспільство, в цьому розумінні, в нашій країні поки знаходиться чи не в зародковому стані і не має підтримки ні владних ні комерційно-промислових структур.
Чи не краще, ніж створювати якісь фронти спасіння України, піти вже випробуваним шляхом польської "Солідарності" яка стала об"єднуючим фактором для польського суспільства в його спротиві владі та боротьбі за свої права.
В Україні й досі немає по-справжньому масового лідера, якому б вірили та який би став моральним авторитетом для всього суспільства, яким був колись, наприклад, Андрій Сахаров в СРСР, Лех Валенса в Польщі або, кого можливо назвати сучасним моральним авторитетом України, як не Вячеслава Чорновіла. Але питання навіть не в тому, - хто, бо не кожен може одночасно бути, інтелектуальним та майданним поводирем нації, суспільства. І добре, коли він є, але погано, коли його немає, і це саме те, чого зараз так потребує український народ.
Колись обов"язково така людина з"явиться, бо природа завжди заповнює пустоту, але очікування смерті подібне. І очікувати, що прийде, якийсь "месія" і виведе всіх нас з согоднішнього багна, сподіватися немає сенсу. Все в наших і тільки наших руках. Як ми самоорганізуємось, та наскільки виважено віднесемося до розуміння того, яку країну ми хочемо бачити в майбутньому, від цього залежать долі, можливо, не тільки наші, а й наших нащадків.
Як один з дієвих засобів, на мою думку, в такому об"єднанні може бути саме впровадження незалежних профспілкових об"єднань. Що ми від цього будемо мати в виграші. Головне те, що це саме - об"єднання, які сформуються в трудових колективах, де люди добре знають один одного і мають спільні політичні та економічні інтереси. Незалежнісь профспілок від влади та чиновників дадуть змогу диктувати свої умови трудових стосунків, та рахуватися роботодавцям з робітниками. Впроваджувати контроль за виконанням вимог. Об"єднано домагатися своїх прав та свобод, розширювати свій вплив на суспільство в цілому. Створити народну опозицію владі легітимним шляхом, знизу.
Зараз одна половина України знаходиться в ейфорії від своєї перемоги, але ця ейфорія швидко пройде і проза життя візьме своє, вона доведе, що принципово в житті цих людей нічого не змінилося, або стало ще гіше. Друга половина в розпачі та дезорієнтована від втрати своїх кумирів, які не виправдали їхніх надій і не знає, що робити далі, не має пропозицій та засобів, для захисту своїх попраних цінностей, окрім, як виходити на вулицю та організовувати мітинги, розуміючи дещо сумнівний шлях такої ідеї боротьби, бо зібрати на направити велику кількість людей в потрібне русло без об"єднуючого ідеологічного стрижня та фінансування непросто, чого наразі немає, а віра людей в те, що "Майдан" щось може змінити вже не та, що була в 2004 році, або її вже зовсім немає.
Настало розчарування. Королі виявились голими, королівсво розрушеним, бо будувалося на піску. Масовий вихід людей на вулицю, якщо це станеться, тільки загострить політичну та економічну ситуацію в країні, ще більше роз"єднає вже й так роз"єднане суспільство і до чого це може призвести, про це можна тільки здгадуватися, беручи до уваги подібні приклади інших країн; Іраку, Афганістану, Таджикістану... Такий шлях конфронтації вже втілюється в розум людей, як єдиний шлях довести свою правоту та бажання прийти до влади. Хто від цього виграє і хто програє, тоді вже може бути питанням риторичним. Бо тоді прийде час феодального розподілу країни на удільні князівства лозинських та януковичів і глибокі рови розпанахають і землю України і свідомість народу на довгі роки.
Держава, яку розривають соціальні, економічні, правові та політичні протиріччя, довго існувати не може. І зараз тільки народ може цьому протистояти. Який шлях ми оберемо, покаже недалеке майбутнє.
--------------------------
Рагулі вже закликають до війни
http://pravda.com.ua/news/2010/05/4/5007893/
Заява Конфедерації Вільних профспілок України
Регіонали Хара В.Г., Стоян О.М. та Сухий Я.М. намагаються знищити незалежний профспілковий рух в Україні.
-----
Якщо профспілки, або те, що від них ще залишилося, намагаються розвалити, значить нам, трудящимся, потрібно їх захищати та впроваджувати дійсно незалежні від впливу влади народні профспілкові об"єднання. Бо те, що вигідно антинародній, по своїй суті владі, те невигідно народу. А те, що зараз маємо, то - профспілки, які лежать під адміністрацією приватних виробництв і виконують те, що їм накажє менеджер, який представляє інтереси хазяїна.
Депутат від ПР Хара подав до ВР законопроект про 12 годинний робочий день. Нас хочуть повернути на початок ХХ сторіччя, в той час, коли робітники відвойовували право на восьмигодинний робочий день. Якщо закон приймуть, то коло замкнеться і ми прийдемо до того, звідки прийшли, та що колись подолали з великими зусиллями та втратами.
Зараз багато говорять про створення громадянського суспільства, якого ми й досі ще не маємо в розумінні недержавних суспільних інститутів та відносин, в тому, що при їх допомозі, або застосуванні, ми можемо впливати на владу. Олігархічно-правлячі клани не зацікавлені в цьому, як це завжди було в історії капіталістичних країн, в відносинах між роботодавцями та робітниками, вони бояться самоорганізації суспільства, зорієнтованого на громадські інтереси та публічну політичну діяльність, наслідком якої є солідарність між людьми, та відстоювання своїх конституційних прав.
Тому громадянське суспільство, в цьому розумінні, в нашій країні поки знаходиться чи не в зародковому стані і не має підтримки ні владних ні комерційно-промислових структур.
Чи не краще, ніж створювати якісь фронти спасіння України, піти вже випробуваним шляхом польської "Солідарності" яка стала об"єднуючим фактором для польського суспільства в його спротиві владі та боротьбі за свої права.
В Україні й досі немає по-справжньому масового лідера, якому б вірили та який би став моральним авторитетом для всього суспільства, яким був колись, наприклад, Андрій Сахаров в СРСР, Лех Валенса в Польщі або, кого можливо назвати сучасним моральним авторитетом України, як не Вячеслава Чорновіла. Але питання навіть не в тому, - хто, бо не кожен може одночасно бути, інтелектуальним та майданним поводирем нації, суспільства. І добре, коли він є, але погано, коли його немає, і це саме те, чого зараз так потребує український народ.
Колись обов"язково така людина з"явиться, бо природа завжди заповнює пустоту, але очікування смерті подібне. І очікувати, що прийде, якийсь "месія" і виведе всіх нас з согоднішнього багна, сподіватися немає сенсу. Все в наших і тільки наших руках. Як ми самоорганізуємось, та наскільки виважено віднесемося до розуміння того, яку країну ми хочемо бачити в майбутньому, від цього залежать долі, можливо, не тільки наші, а й наших нащадків.
Як один з дієвих засобів, на мою думку, в такому об"єднанні може бути саме впровадження незалежних профспілкових об"єднань. Що ми від цього будемо мати в виграші. Головне те, що це саме - об"єднання, які сформуються в трудових колективах, де люди добре знають один одного і мають спільні політичні та економічні інтереси. Незалежнісь профспілок від влади та чиновників дадуть змогу диктувати свої умови трудових стосунків, та рахуватися роботодавцям з робітниками. Впроваджувати контроль за виконанням вимог. Об"єднано домагатися своїх прав та свобод, розширювати свій вплив на суспільство в цілому. Створити народну опозицію владі легітимним шляхом, знизу.
Зараз одна половина України знаходиться в ейфорії від своєї перемоги, але ця ейфорія швидко пройде і проза життя візьме своє, вона доведе, що принципово в житті цих людей нічого не змінилося, або стало ще гіше. Друга половина в розпачі та дезорієнтована від втрати своїх кумирів, які не виправдали їхніх надій і не знає, що робити далі, не має пропозицій та засобів, для захисту своїх попраних цінностей, окрім, як виходити на вулицю та організовувати мітинги, розуміючи дещо сумнівний шлях такої ідеї боротьби, бо зібрати на направити велику кількість людей в потрібне русло без об"єднуючого ідеологічного стрижня та фінансування непросто, чого наразі немає, а віра людей в те, що "Майдан" щось може змінити вже не та, що була в 2004 році, або її вже зовсім немає.
Настало розчарування. Королі виявились голими, королівсво розрушеним, бо будувалося на піску. Масовий вихід людей на вулицю, якщо це станеться, тільки загострить політичну та економічну ситуацію в країні, ще більше роз"єднає вже й так роз"єднане суспільство і до чого це може призвести, про це можна тільки здгадуватися, беручи до уваги подібні приклади інших країн; Іраку, Афганістану, Таджикістану... Такий шлях конфронтації вже втілюється в розум людей, як єдиний шлях довести свою правоту та бажання прийти до влади. Хто від цього виграє і хто програє, тоді вже може бути питанням риторичним. Бо тоді прийде час феодального розподілу країни на удільні князівства лозинських та януковичів і глибокі рови розпанахають і землю України і свідомість народу на довгі роки.
Держава, яку розривають соціальні, економічні, правові та політичні протиріччя, довго існувати не може. І зараз тільки народ може цьому протистояти. Який шлях ми оберемо, покаже недалеке майбутнє.
--------------------------
Рагулі вже закликають до війни
http://pravda.com.ua/news/2010/05/4/5007893/
Комментариев нет:
Отправить комментарий