Територія Мерфі

В нашiй фiрмi змiнився Генеральний. Колись це таки мало статися, бо все, як вiдомо, завжди кудись пливе. Тож, i в нашому вiддiлi, який ми мiж собою називаємо - Як би чого не вийшло, бо офiцiйна назва його - Вiддiл стратегiчного прогнозування, теж мали вiдбутися змiни. Ви запитаєте - чому мали вiдбутися? А.., ви розумiєте, бо вже не маленькi. I тому не питаєте, а тiльки киваєте головою. I правильно. Бо ви вгадали. Скористувалися своїм життєвим досвiдом та логiкою стратегiчного мислення. I зробили висновки. Спрогнозували. Це добре, що ви можете. I ми теж. Можемо. Звичайно, буває, що й помиляємось, але це - буває, а  не - як правило. Бо тодi вступають в дiю закони Мерфi. Ви знову запитаєте - а якi? Дуже вже ви допитливi. Все хочете знати. Добре.

  Скажу, хоч це й секрет, але тiльки тому, що ви менi сподобались. Бо сидите собi спокiйно, не бiгаєте навколо столу, i не жбурляєте в мене стiльцi. Ото. Скибка хлiба падає маслом донизу. А.., це вам вiдомо. То про що оце я вам ось тут тодi розказую, як ви все й без мене знаєте. Шо? А, це ви ще за есесер чули. Ну да, ну да. А за буржуйської демократiї ще не чули? Це в новiй лiберальнiй iнтерпретацiї любовi, до нас з вами, тобто - народу. Тих, хто був нiчєм а став буржуєм. Такий собi - Ню. Експресионiзм.

А ви не пам"ятаєте, як вони нас на тих самих буржуїв цькували, як голодних собак на жирних кабанiв. Вони i тодi були буржуями, тiльки ми не всi це бачили. Бо вони вiд нас ховалися. По лiсах та санаторiях. По персональних держдачах та болгарiях з чехословаччинами та югославiями. На води їздили. Цебернi кендюхи промивали вiд запiйних трудiв за наше з вами щастя та благополуччя. Великомученики вiд комунiзму. Все будували. Один ще он i досi по екранах скаче, щелепами клацає. Той самий, первiсток нашої демократiї, борець з капiталiстичною гiдрою i Марксистсько-Ленiнський iдеолог. Все йому не йметься.

Iншi? А що, вони хiба не звiдси? Не з нашого села? Отож бо. Цiкаво все-таки було подивитися, як масово вони всi враз прозрiли. Майже вiсiм десятирiч їх чорти городами та яругами водили. А вони нас. Але тут щось сталося. Може комета пролетiла якась, чи що, бо не з одного кришку зiрвало, а з усiх разом i водночас. Ніби атомною бомбою. Дива, та й годi. Одразу і кайдани впали i широко розплющились очi. I так само разом в церкву побiгли. Грiхи спокутувати. Во iм"я Отця i Сина.  Бiльше нас не закують, сказали. Ми тепер вiльнi.

Вони то може й так, тiльки нам якось вiд того зовсiм не жарко. I не тепло. А якщо точнiше, то й зимно навiть. Вже й морозить потроху. То що там про Отця i Сина? I син  i батько бiля хати... Ага. Ви, тату, як взялися за гуж, то вйо. А якщо не вмiєте, то тего нiчо, ми вас ще раз за стiл посадимо, бо нам ковбаси та  горiлки не жалко. Пийте наздоровля а потiм на гитарi нам романс про любов зiграєте - На сопках Манджурiї називається. Он i син ваш, сучий, теж ложкою до вашої миски тягнеться. Що, кажете, ви з ним вже мiсцями помiнялися? А я й думаю, чого це вiн таку свiчку нам поставив. За упокiй. Правду люди кажуть, що син, то - пiвтора батька. Виправдав татову довiру. Не схибив. Ще й вулик тихенько передав тому, що на голубому вертольотi, Карлсону, а сам втiк. Кажуть, тепер глечики з черепкiв склеює. Але безуспiшно. Колись i ми йому склеїмо, якщо ранiше собі не склеїмо ласти.

А ота комета, що пролетiла, то таки мабуть їм на мiсце, де золото iнкiв лежить вказала. Бо Полуботко своє не вiддав, та й Тамерлан теж. Сказали, що кожен своє має здобувати. Син, то вже здобув, бо якось хвалився. А цей, що на вертольоті, то точно десь знайшов. Бо в Му-Му, ну, це ту, що написав художник Ростропович, там про це, здається, не написано. Каже, що почав читати, але все справи державнi заважають.  Та якби ж то прочитав, а то тiльки до середини. Ага. Першої сторiнки. А жаль, бо якби iншу половину не скурив, то там найцiкавiше. Там те, чим ми в нашому вiддiлi стратегiчних дослiджень займаємось - гороскоп його, на майбутнє.

А може й добре, що не читав, нехай поки будує. Над рiчкою замок вже вибудував та ровом обкопав протитанковим, а оце пiд Новий рiк, в Станiславi облаштовує. Там зустрiчати буде. Нi, не Святого Станiслава, то орден, цяцька така. А коло мiста древнього - Станiслава. А орден той - то його попередники на себе поначiпляли, бо в дворяни вихрещувались. Вони ще й досі там сидять, як і сиділи, чорт їх не схопив. Але, що тим Бiловежським кабанам не почепи, хоч корону, воно пшисько єдно, свинею залишиться. То так воно й сталося.

Ото слухаєш одного з другим бува, по ящику, то спочатку нiби й пам"ятає, що там йому треба казати, а як ввiйде в раж, та як ляпне одне якесь слово, то точно, аж на душi весело стає. Наш хлопець. З нашого села. Вiдчуваєш всiма фiбрами душi, цей не продасть, цей вивезе. Куди? Це ви вже навiть якось не скромно питаєте.

Скажiть, вам нiколи не доводилось куштувати смажених яєць? А нирки? Е-е, тут Crаzy Cow зi своїми стейками просто курить кiзяки. Смакота. Не вiдтягнеш за вуха. А як жарять, ой...,який запах. Скажу вам, тiльки ви хоч нiкому, бо вiтатися перестануть. На п"ятьдесят метрiв чути. I в животi зразу спазми починаються. Нi, не вiд голоду. А в головi тiльки - як це найшвидше до бiлого глечика добiгти. У мене бiлий, а у вас? Да. Але то тiльки думки, бо там, де це жарять, а потiм ще й їдять, що аж вуха трясуться, там близько бувають тiльки кущi. I далеко теж.

Так от, коли вас витягнуть за оте вухо з пасторальної калюжi, пiд прощальне мукання, щоби забрити у наше славетне вiйсько, то ви не журiться. Ви вже готовий спецназiвець. Ви, ящо буде потрiбно для вашого виживання, будете їсти тарганiв і навiть не смажених, а хробаком закусите. Хiба ваша Красавка не стояла в гною по саме вим"я разом з вами? Чи ви iз сiнажу не падали на вила? Чи вночi не брали в полон лантух буряка в полi, а то й чотирі? А коли закiнчите унiверситет, то хiба своїм товаришам по роботi не скрутите в"язи двома пальцями? I вивезете. А як не буде на чому, то винесете. Бо, як не ви, то сусiд ваш вивезе. В офшор, що в льоху в нього за дiжками викопаний. Той самий, з яким ви до сiмнадцяти рокiв разом котiв вiшали та з калюжі не вилазили.

 Є в мене один товариш. Теж сопки колись любив. Правда, сахалiнськi. Хороша людина, мрiйник, художник i поет по натурi. Якось там, на Сахалiнi познайомився вiн з цапом Федором i десь, в портовому ресторанi, що за складом деревини,  щось вони там обговорювали удвох. Але, мабуть бреше. На мою думку ту козу звали якось по-iншому. Але свiтла пам"ять в нього про ту зустрiч залишась і по сьогоднi. От вiн i зашифрував свої спогади вiд дружини. Але, може й не так. Стверджувати не буду, бо й сам я в той час був майже в тих широтах, на 70 градусах на пiвнiч вiд Екватора. А краще б  хоч на один вiд Грiнвiчу. Або й зовсiм в ньому. Або 10 не добрати б по мередіану. Але не судьба. Що зробиш, буває.

А знаєте, яка ще одна причина того, що нашi "спецназiвцi" тепер вже нiколи не матимуть того досвiду життя? Бо на березi моря роками валялися, як пустi пляшки в Київських скверах, пiдводнi човни. Ми в своїй країнi завжди були врєменщиками. Бо хазяїн так не вчинить. Це тiльки одна намистина iз суцiльного правила, по якому вже тодi можна було визначити майбутнє країни.

Да, то моєму товаришу, тому, що на сопцi бiля вогнища з козою манжурився, зустрiчаючи вранiшнє сонце, що котилося з Хоккайдо, якось на днях, до носа залетiв пан Слав"янський. Ви не чули такого прiзвища? Це такий мух. А точнiше, навiть не сам мух, а його привид. I тут Валерiй, так звати мого товариша, замiсть того, щоби чихнути та перехреститися, зробив навпаки і втягнув в себе повiтря. А той мух, очевидно, попався не дурний i оцiнивши благородний поступок, полетiв глибше, в пошуках свiтла в кiнцi тунеля. I може б знайшов, якби не натрапив на гуску, яку Валерiй тiльки вчора пiд вечiр вцiлив iз  "Сайги" через вiкно свого замку, бо дуже йому в той час закортiло гусятини, стадо якої герготало на подвiр"ї.

Ну, той мух трохи покочевряжився перед тою гускою для годиться, бо все ж дама, та й вилетiв. Мабуть вухом. А може гуска трохи посунулась, не знаю. Але думку пiсля себе мух залишив. На пам"ять. А думка, то така штука, що вона або буває, або не провiдує ще з початку. Тому, того, кого вона не цурається, змушує її думати. Ото товариш мiй i задумався. I не зчувся, як до лiсу дiйшов.

А тут я, Вовчик. Шо, знов, кажу, жiнка цеглу красти погнала? А що це вiд тебе так гарно гускою пахне, та ще й смаженою? Ну зовсiм буржуєм став. Для якихось кiношних шаромижникiв то аж двом гускам шиї поскручував, бо бачте кiно вони про голодомор хотiли знiмати. Всю нiч в ролю входили, поки горiлка та гуски не закiнчились. Хай би краще до мене йшли. А я б до тебе. Да, то на ранок вони назад, до Києва дременули. Нiби, чи дiафрагма замала, чи видержки не хватило. Слабаки, одним словом, що й казати.   

Хоч ти, кажу, Валера i сам гуску з"їв, але скажу тобi так: Ти про цей пан-слов"янизм забудь i викинь цю думку з голови. Бо це чергове розводилово. Нiхто на твоїх гусок не зазiхає. Он хотiли вже одну гуску скооперувати, АН-70 називається. I шо? А в державi на це немає 17 мiльйонiв американських гривень. Ви таке чули? Дохазяйнувалися. Вже немає що й продавати. А вашингтонський обком все новi умови генерує. Та так невтомно та завзято, що ніби то його життя, а не наше. І все - дистанцiйно. Нехай би вже сам чорнобровий приїхав, чи шо, та сiв замiсть наших слуг зi своїми слугами та й покерував.

А чого соромитись. Держави вже немає, народу й не було. Так, одне дике поле. То чому й нi? А мо" най би якого генерал-губернатора прислав. Все якась би може надiя була. Але нi. От i ми в своєму вiддiлi, як тільки не складаємо той гороскоп, а воно все на файлуре виходить. I дослiдження це пiдтверджують теж, не одним фактором і не одним фактом. I планида не та над нами стоїть i широта з довготою гуляють, як коти весною i духи якiсь, не чистокровнi, лiтають. А коли збереш все те до купи, та подивишся, то таки повне файлуре. Так що, володар кiльця правильно свiчку поставив. Мабуть знамення йому було. А нам знак. А який, то як кому покладеться. Бо тепер, кажуть, вже кожному своє.