Масштабні думки

Є в мене друг Петро. Сидимо якось з ним в надвечір"ї на березі річки, вудки закинули, якраз клює. Сидимо, карасів з гачків знімаємо та чухаємось. Ні, не блохи, комарі кляті, останню кров допивають. Блохи, то коли в соломі спали, то тоді кусали. Це, як на полювання ходили, на качок. Але про те, то якось іншим разом. А це, то олігархи  вдень кусають, то комарі вночі. Олігархи навіть ще більш безсовісні, бо кров вже літрами п"ють і гривнею трудовою б"ють щоразу сильніше по потилиці. А самі нічого робити не хочуть, тільки  грошима гендлюють. А комар хоч життям своїм ризикує. Да, то тут Петро закурив та так, задумливо, і каже: - Я хочу революцію зробити. Народ підняти хочу. На боротьбу з експлуататорами-буржуями, узурпаторами влади. За народне щастя боротися буду. І, може, Героя України мені навіть дадуть. Посмертно. То хоч панихиду не забудьте в церкві замовити. А потім висякався і руку об штани витер. 

А він меблі робить, якусь майстерню відкрив. І вже й меценатом став. Бо вибрали його в місцеву раду, а кого ж зараз вибирають, як не тих, що подоїти можна, на користь місцевого чиновництва. Воно ж нічого теж, як і олігархи, не робить, але теж гендлює. Чим? Дерев"яними дверима, ясне діло. Кому відчиняє ті двері, а перед ким зачиняє. Це залежить, від того, хто з чим підійде. З якою калиткою, справою, тобто. Ну, та це й так всі знають, що тут америку відкривати. 

То Петро, значить, він не тільки в столярці інтереси має, а, як істиний патріот, вже й партію створив. Тепер він, щось, на кшталт шарфюрера. Бо в партії тій чоловік з вісім. Але -  партія, це зараз модно. Бо без партії ти ніхто, кака.  Навіть в інтелігентне коло ніяке тебе не запросять. Правда, тут потрібно ще на платні курси сходити. По користуванню столовими приборами. Бо, як запросять в те коло, інтелігентних дворян, а воно починається, десь, як правило, в нічному ресторані, це, коли дворяни швейцару честь віддають, а закінчується часто в калюжі біля хати, то свої нічого не скажуть, бо всі однаково меценати, призвичаїлись по-простому, під яблучко зі стрельнутою Примою, одною на трьох. А от, кельнер, то може здивуватися. 

Та й на майбутє теж, може пригодиться, бо, колись же й у саму Верховну Раду доведеться посісти. Але, правда, кельнери там вже давно не дивуються, то там можна і без курсів. Там взагалі всі складнощі спрощені до відстані між головою опонента до дубового стільця, якого спеціально для цього заносять. Просто і по-народному, без викрутасів. Не дарма ж вони і є - депутатами народними . Хоча і там головне, це бути борцем за правду і справедливість. Тільки кажуть, що в кожного вона тепер індивідуальна, та правда, як і особиста шкіра. То, не подумайте, що за народну там воюють. Бо хто ж такий дурний, щоб за народ зараз свого гарбуза під дубовий стілець підставляти.  

А в усьому режим наш винний. Режим у нас, це, хто не знає, - антинародний. Окупант і нелегітимний. Легітимними були минулі режими. Це тоді, коли ще флот цілим був, а потім кудись зник. Кажуть, що, ніби, втонув. В чиїхось кишенях. А потім "Кольчуги" телепортувалися у викривленому просторі чиєїсь свідомості і ще багато чого, теж, кудись позникало, наче корова язиком злизала. Про цей феномен ще, якось, Айзек Азімов писав. Але, чомусь, тепер про ті режими ніхто вже згадувати не хоче. Бо дуже любив їх народ, ті режими, і шанував, був зачарований. Кажуть, що тоді якогось туману напустили, газ такий, закис азоту, називається. 

Спочатку, це коли йому сказали із беловежського політбюро, що вже - гоп і далі веслуйте хто як може. Або зовсім, - сушіть весла. Вдруге, аж двічі підряд, це коли в тачці колеса поміняли на більші і всі кинулися в Туреччину, бо коли маленькі колеса ще були, тоді до Польщі їхали, вчилися панами ставати. А втретє.., втретє то дуже були зачаровані, тоді аж пожовтіли від щастя. І теж двічі. Бо і їх двоє було. На вибір. Це, в кого яка орієнтація. Але любов та вийшла якась однобока. Народ хотів, а вони йому не дали. Та що там, навіть принюхатись не дозволили. Самі між собою любилися. То хто дуже був пасіонарний, то ті  кудись повтікали, іншої любові шукати. 

А ті, хто залишився, то, ніби, інвалідом став. На всю голову. Бо хіба ж буде нормальна людина, замість того, щоб щось десь красти, бити по клавіатурі до мозолів на пальцях і доводити комусь невідомому, який він патріот і борець за справедливість. Ну, з лідерами всякими, тими, що із ста шістьдесяти партій самоспасіння і самосохраніння, то ясно. Вони хочуть в верховній номенклатурі і померти. Навіть заповіти такі пишуть, щоб там і поховали. Але, коваль коня кує, а жаба ногу наставляє. Тільки, ніхто їй ту підкову ліпити і не думає. Бо, масштаб те той. Теплі місця всі вже зайняті, а своє щастя тепер потрібно особисто миздобулити, бо колективне вже давно не модне. 

От, тільки ніхто з овець, вже в пастухів вірити не хоче, бо минулого разу так підкували, що й досі копита сверблять, все кудись скакати звідси кортить. Та, на жаль, не в усіх виходить. То народ, все більше, тепер теж про качок говорити почав, бо іншого варіанту, ніби, вже й немає. Але, поки ніяк до спільного консенсусу ще не дійде. Одні кажуть, що на качок, а інші, що зразу, на вовків з вилами. Бо чого там на дріб"язок розмінюватись. Ящо вже починати, то краще масштабно. А я знаю, що, якщо така брехня вже пішла, то точно почнуть заганяти. Не проспати б і собі те полювання, та теж з усіма разом. Але, ніяк не второпаю, а що таке зараз - правда і справедливість. А як розберуся, то колись і вам розкажу.

Продовження тут: http://ukrinteresy.com.ua/polituka/228-masshtabn-dumki.html