І якщо ви, вельмишановне панство, це святкуєте і вам це до вподоби, то я вас щиро з цим і вітаю. З Днем українського самашедшого!
=============================================================
Forbes: Украина - в пятерке худших экономик мира
Худшей экономикой мира на середину 2011 года является Мадагаскар, второй в списке оказалась Армения, третьей - Гвинея, а пятерку худших экономик мира замыкают Украина и Ямайка.
К такому выводу пришел журнал Forbes, проанализировав макроэкономические показатели большинства стран мира за последние годы и прогнозы развития до 2012 года.
Напомним, Украина заняла 57-е место в мировом рейтинге конкурентоспособности World Competitiveness Yearbook 2011, опубликованном 18 мая швейцарской бизнес-школой IMD.
Так, по подсчетам ООН, за чертой бедности сейчас живет каждые четверо из 5 украинцев.
При этом за последний год украинцы обеднели на 10%. Украина занимает 83 место в рейтинге развития общества ООН, потеряв 7 позиций лишь за год.
В рейтинге же экономической свободы, который составляет Всемирный банк, Украина занимает 163 позицию - между Казахстаном и Гондурасом.
http://economics.lb.ua/state/2011/07/06/104657_Ukraina_v_pyaterke_hudshih_eko
http://www.pravda.com.ua/rus/news/2011/07/6/6361058/
==========================================================================
25.08.2011 Тихе здуття від великої набундюченості
Все вилилось в гламурне фотографування на тлі пам"ятників, прапорів та статистів, що робили свиту "королів" різних "партій", одягнутих у вишиванки та зовсім непереконливо засвідчуючих свою любов до України, прикладаючи руки до лівої сторни грудей, що в адекватних людей вже викликає тільки відразу та сміх.
А коли колона "протестантів" дійшла до "першого міліціонера", бажання продовжувати комедію пропало і всі, разом з очільниками, порозбігалися хто куди. Мабуть, естетично оцінюючи, споглядати на обвислі цицьки поборників FEMEN, які теж, традиційно, "протестували" напівголими, знищуючи клумби з квітами в центрі головного дурдому країни.
Українці не вірять вже тим, хто неодноразово їх обдурив, щоразу б"ючи себе в "патріотичні" груди та обіцяючи, що кожен з них поведе народ.., тепер вже ясно, що - в нікуди. Бо, щоб вести за собою людей, потрібно, мати готовність на пожертву своїм м"якеньким благополуччям, свободою, і, можливо, особистим життям, заради великої ідеї. Але немає. Ні готовності, ні великої ідеї, ні навіть маленької. А є тільки, велике бажання щось очолити, когось обдурити і вилізти ще на одну щаблину владної драбини.
Бо влада дає в цій державі все. Омріяне, і навіть більше, радуючи дуже часто своїх обранців, приємними сюрпризами. У вигляді недоступних, навіть у найпрекрасніших рожевих снах, тих, хто їх обирав та вірив. І ризикувати цим, втрачати таке казкове благополуччя, нікому не хочеться.
Так пройшов ще один рік української політичної клоунади. І ви, читачу, звичайно, сподіваєтесь, що наступний рік буде вже не таким. Тоді ви, або живете десь, зовсім не в цій країні, або дуже великий романтик.
==========================================================================
Вот время пролетело и – ага.
Ольга Пестрецова-Блоцкая 26.08.2011 http://my.korrespondent.net/user/213941/publications/blogs
20 лет. Много или мало?
Кто-то вспоминает послевоенную Германию (и после первой и после второй мировой войны) или Японию, и говорит: «Много». Они (Япония, Германия) за такой же период времени не только восстановили разрушенную экономику, но и шагнули вперёд. И там была не пропасть, а действительная модернизации экономик стран.
Оттенки эмоций при подведении итогов двадцатилетнего развития Украины могут отличаться в нюансах, но основной лейтмотив у большинства один – мало, чем хорошим, мы могли бы похвастаться.
Кажутся мне бесполезными замеры. Это как находиться в незнакомом месте без компаса и карт, с закрытыми глазами и без каких-либо ориентиров пытаться высказаться на тему «И де я нахожуся». А кто-то вообще-то в курсе, что строится на стройплощадке под названием Украина?
Мы обсуждаем независимость от: России, газа, советского прошлого и т.д. Но я не помню столь активных обсуждений независимости «для». Что мы строим?
Мы идём в Европу?! Ура-ура-ура! Какую: северную (шведская и исландская модель); континентальную (немецкую и французская модель) или островную (британскую и американскую модель)? Они все разные. Нам куда?
Мы строим демократию?! Это очень перспективно. Но на основании чего? Базис развития какой? Все наиболее горячо обсуждаемые вопросы из области идеологии. Которая может быть оформлена лишь на основании экономического фундамента. А его хоть кто-нибудь сформулировал? А потом горячо, активно и долго обсудил? Да, я помню, говорили, что будет капитализм. Но, какой конкретно?
В исследовательских целях захожу на сайты ведущих политических сил страны. На одном полное «присутствие отсутствия» хоть какого-нибудь намёка на декларирование экономической платформы. Нет её. Ау, что строим? Зачем же удивляться, что нет активной поддержки небесспорного лидера в тяжёлую минуту? На другом сайте бодрая речёвка-коллаж всего того, что в принципе не соединяется и вызывает недоумение при только беглом просмотре. «…забезпечить реальне підвищення добробуту народу та примноження багатства держави, випереджаючий ріст соціальних стандартів над показниками інфляції.». Ага, понятно. Достаточно теперь просто показывать нереальные цифры официальной инфляции и рассказывать, что, то, что все видят на ценниках в магазинах повышение цен – это некорректно. Корректно знакомится с официальным уровнем инфляции от Госкомстата и именно с этой цифрой сравнивать рост социальных стандартов. Официальная инфляции 10%. А социальный стандарт вырос на 11%. Вот он опережающий рост выполнен. Что такое социальный стандарт? Сами не знаем.
«Ключовим напрямом державної економічної політики повинна стати реальна підтримка малого і середнього бізнесу …» с одновременным «розвиток в Україні національних фінансово-промислових груп, спроможних гідно конкурувати на міжнародних ринках». Так всё-таки малый и средний бизнес в приоритете или большой?
А, если некоторые лозунги «речёвки» сравнить с реальностью, то просто обхохочешься. «…створення законодавчих умов, які унеможливлять рейдерство як системний фактор, що дестабілізує український ринок»; «збереження чинної системи спрощеного оподаткування для суб’єктів малого бізнесу та встановлення для новоствореного сімейного бізнесу податкових канікул»; «орієнтацію бюджетних коштів на досягнення результатів відповідно до обсягу та якості наданих державних послуг. Бюджетні надходження повинні використовуватись не для збільшення витрат на утримання чиновників чи бюджетних установ, а на підвищення якості послуг для населення». Это уже просто не смешно. Все устали смеяться, и, вообще над больными не смеются.
Понимаете, что получилось? Темы, которые активно обсуждаются в обществе – это темы из области надстройки, но не экономического фундамента. Зайдите на любой сайт и оцените ситуацию – самые комментируемые темы – политика, национальность, язык, культура – сотни, десятки «комментов». В то время, как на этих же ресурсах обсуждение экономических вопросов вызывает вялую полемику не более десяти замечаний. Это не так интересно? Вы ошибаетесь. Попытка принять налоговый кодекс с ухудшающими условиями для малого и среднего бизнеса вызвала не проплаченный, реальный многотысячный отклик.
Вообще, я не строитель. Но на своём дилетантском уровне уверена, что строить здание без фундамента – это либо детские игры в песочнице по строительству песочных замков, либо взрослое унылое занятие бомжей по возведению сооружения типа «хибара». Если поделиться впечатлениями по архитектурному ансамблю, который вырисовывается на строительной площадке «Украина», то возникает вопрос: «А, у этой стройки есть план, проект – хоть какая-нибудь техническая документация?» Судя по-всему, стройка идёт без неё. И при этом кто-то мечтает, что вот-вот сейчас получится здесь город-сад? Просто потому, что место хорошее?
Представляю себе результат стройки, когда строители не знают что строят, прорабы воруют, а подрядчики и заказчики находятся в бессрочном, рабочем и сильно оплачиваемом отпуске.
Что же удивляться, что в просматриваемых контурах того, что воздвигается, очень сильно начинает просматриваться объект «укрытие» в зоне отчуждения или по-другому говоря – саркофаг. А мы всё о том, какие обои в синий или оранжевый цветочек будут лучше смотреться на стене. Может хватит уже кидаться на «отделочные» темы с горячностью подростков: русский или украинский язык, трудолюбивая нация или ленивая, вкусное сало или вредное, с флагами или со слезами на глазах. Какая разница для саркофага. На котором лучше всего смотрятся колючая проволока и сторожевая вышка.
Нам не будет по-прежнему, как и все прошедшие 20 лет, разницы за кого голосовать пока не найдётся тот, кто вразумительно не сформулирует: какие ресурсы, имеющиеся в Украине, могут стать основой её конкурентоспособности, какие отрасли, соответственно, будут развиваться, какая форма собственности будет преобладающей, какие механизмы государственного регулирования экономики будут использоваться, как будут распределяться произведённые блага и в пользу кого…
***
----
Наша "свідома еліта" настільки розумна, що такі питання її не цікавлять. І з самого початку "незалежності" не цікавили. Бо вона була настільки свідомою, що завжди йшла шляхом дерибану, збагачення і - розбудови. Так вони й казали. І будувати щось тут і не планувалося. Бо для побудови потрібно було поставити перед собою ось такі задачі і відповісти на них. Та й взагалі, вони їй не потрібні, для того, щоб докрасти ще недокрадене і втікти. Ми їм віримо, ми їх любимо, ми за них голосуємо. Ми такі ж розумні, як і вони. Ми всі дуже розумні. Ми ліберально з ними домовимось, укладемо наш договір і будемо обопільно любитися й далі. В засос. (http://www.pravda.com.ua/articles/2011/08/25/6522495/ Uatumbai _ 25.08.2011 17:44)-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Хороший, простий хлопець, 25 років. Добре виконує свої робочі обов"язки. Претензій до нього немає. Одружений, має сина. Кажу: -Чому не вступаєш до університету. Ти ще молодий, п"ять років пройде непомітно, бедеш мати вищу освіту. І, таким чином, здобудеш собі майбутню професію, тебе вже не виженуть з роботи, будеш займати керівну посаду. Ліплю йому горбатого, значить. Але, дійсно, із сподіванням на те, що моє "зерно", може й проросте. Він мовчить і слухає. Пройшло декілька днів і я знову запитую:- Скажи, що ти недавно цікавого читав. Нічого, каже. -А яку книжку. -Та ніякої. -Що, зовсім нічого не читаєш. -Ні. А раніше? -Теж не читав. -Як, нічого в житті не читав? -Нічого. -А в школі щось же читав, "Українську мову", чи- літературу, чи що. -Та щось читали. Знову проходить декілька днів. Питаю: -Ти скільки класів закінчив, вісім, чи десять. -Одинадцять, каже. -А скажи, тобі приходилось колись давати хабарі. -Так, приходилось декілька разів, а куди дінешся. -А як тобі, загалом, живеться. Є у тебе якесь відчуття незадоволення життям, може в тебе мало свободи, чи хтось чинить тобі якісь перепони. Може тобі тяжко жити. Ні, каже, все нормально. Трохи грошей більше не завадило б, та й усе. Ось така розмова. І чого, питається, причепився до людини...
-------
Уявіть собі красиву країну. В якій всі живуть радісно і щасливо. В якій голосують за гречку. Мітингують за гроші. Тиснуть кнопки в парламенті пакетами карточок, за себе і своїх друзів, знайомих та родичів. За прийняття законів, платять гроші. І спікера парламенту все це не цікавить. І нікого, взагалі, не цікавить. Де декларується те, що ніколи не виконується. Де обіцянки варті не більше, ніж повітря, змодульоване їхнім звуком. І всі живуть, радісно і щасливо, споглядаючи на все це, та на інші видовища, яких безліч. Яку назву можна дати цій країні?
Всі щасливі
Хороший, простий хлопець, 25 років. Добре виконує свої робочі обов"язки. Претензій до нього немає. Одружений, має сина. Кажу: -Чому не вступаєш до університету. Ти ще молодий, п"ять років пройде непомітно, бедеш мати вищу освіту. І, таким чином, здобудеш собі майбутню професію, тебе вже не виженуть з роботи, будеш займати керівну посаду. Ліплю йому горбатого, значить. Але, дійсно, із сподіванням на те, що моє "зерно", може й проросте. Він мовчить і слухає. Пройшло декілька днів і я знову запитую:- Скажи, що ти недавно цікавого читав. Нічого, каже. -А яку книжку. -Та ніякої. -Що, зовсім нічого не читаєш. -Ні. А раніше? -Теж не читав. -Як, нічого в житті не читав? -Нічого. -А в школі щось же читав, "Українську мову", чи- літературу, чи що. -Та щось читали. Знову проходить декілька днів. Питаю: -Ти скільки класів закінчив, вісім, чи десять. -Одинадцять, каже. -А скажи, тобі приходилось колись давати хабарі. -Так, приходилось декілька разів, а куди дінешся. -А як тобі, загалом, живеться. Є у тебе якесь відчуття незадоволення життям, може в тебе мало свободи, чи хтось чинить тобі якісь перепони. Може тобі тяжко жити. Ні, каже, все нормально. Трохи грошей більше не завадило б, та й усе. Ось така розмова. І чого, питається, причепився до людини...
-------
Уявіть собі красиву країну. В якій всі живуть радісно і щасливо. В якій голосують за гречку. Мітингують за гроші. Тиснуть кнопки в парламенті пакетами карточок, за себе і своїх друзів, знайомих та родичів. За прийняття законів, платять гроші. І спікера парламенту все це не цікавить. І нікого, взагалі, не цікавить. Де декларується те, що ніколи не виконується. Де обіцянки варті не більше, ніж повітря, змодульоване їхнім звуком. І всі живуть, радісно і щасливо, споглядаючи на все це, та на інші видовища, яких безліч. Яку назву можна дати цій країні?
***
Комментариев нет:
Отправить комментарий