Але до базару далеченько пішки їй було ходити.
Тому, Галя пішла в монастир, до пані ігуменьї,
Та попросила їй черниць в поміч тимчасово дати,
Щоб у лісі, на болоті, чорниць назбирати.
А як прийшли вони всі на чорне те болото,
Що у лісі темному, то страшно їм стало.
Помолилися спочатку, та й збирати стали,
Чорні ягоди, що так рясно уродили в болотяній гаті.
І тут вийшов з кущів хлопець з чорним автоматом,
Де, питає, дівки гарні, москалі прокляті...
Чи ви чули щось про них, тих заклятих гадів,
Чи в селі вони, чи в місті, де тепер шукати...
Припізнивсь ти, добрий хлопче, каже йому Галя,
Тепер вони всюди, у селі і в місті, навіть у Верховній Раді.
Роздирають на шматки рідну вони Неньку
Ще й жиди їм підсобляють, продають в Ізраїль.
Постояв, послухав хлопець, та й своїм гукає
Хлопці, що ж такеє сталось, за що проливали
Кров свою, та за що ж воювали, та голови клали,
Коли і нас і те, за що ми боролись роками,
Українці задарма вороженькам здали...
Єх, якби ж то вони не були дідами,
Не ховались в своїх хатах за високими плотами,
Не думали б про гроші, та про свою шкіру,
А всі разом би прийшли на Чернечу гору,
Помолились, та згадали б слова всі Тараса.
Та вже й тоді заходились разом здобувавти
Тую волю, що гетьмани колись їм носили
На козацьких кривих шаблях, скільки мали сили.
Тоді може й нарід інший був би в Україні,
Тоді може й Україна була б нині інша.
Та що скажеш недолугим, у кожного хата скраю
Вирячились та й дивляться, як державу крають.
А самі в ярмо впряглися, як ота скотина.
Так і буде жити в рабстві й далі Україна.
То ж збирай свої чорниці, на болоті, Галя,
А ще краще, то тікай, ти звідси, поки молодая.
Бо немає кому Неньці дати якусь раду,
Лише тиша навкруги та підступна зрада.
І й до тебе підкрадуться, по косам погладять
Пазурі і печінку всадять, продадуть та зрадять.
***
