В очікуванні жовтневих виборів, патріотично налаштовані ліберали різних «опозиційних» рухів , які незадоволені діючою владою, в своїх просторікуваних фантазіях, всілякими варіантами планують шляхи своєї перемоги. Та всі ці варіанти зводяться до одного рішення – потрібно йти на вибори і проголосувати. Але проблема не в цьому. А в тому, чи не буде це вобором без вибору, як це було вже в недалекому минулому. І чи не попаде виборець у ситуативне замкнуте коло, ставши перед ділемою вибору меншого поганого, або більшого поганого, при будь-якому його виборі, незмінності політекономічної системи, що є загальним поганим, невизначено продовжуваним в часі.
Власне, хто ж з ким «бореться». Практично, це партія соціал-ліберального напрямку, яка зібрала деяких, розрізнених претендентів на владу, в блок БЮТ, та чинних соціал-лібералів партії Регіонів. Загальним у них є те, що обидві ці партії не тільки позиціонують себе, як соціал-лібералів центристського спрямування, але й те, що вони є партіями правлящої бюрократії та олігархії, інтереси якої ця бюрократія відстоює. От тільки соціал-ліберальні та демократичні цінності, про які ці партії декларують, насправді, дуже далекі від європейського їхньго зразку.
Для того, щоби виборцю орієнтуватися, за кого йому потрібно голосувати, йому потрібно визначити для себе, якою ж ідеологією наповнені ці партії.
Та після багаторічного тотального домінування ідеології марксизму-ленінізму, в незалежно-самостійній вже, Україні, всяка ідеологія була відкинута, як явище. І державу почали будувати, використовуючи замість неї, лозунги, обіцянки, демагогією про покращення. Запевнюючи людей, що потрібно лише ще трохи зачекати. В невизначеній, а тому, нікому невідомій даті, того Дня народження.
І коли двадцять років великого очікування так і не народили для очікуючих ніяких позитивних результатів, тоді знімаючи з себе всяку відповідальність, влада запустила нові політтехнологічні версії, що сам народ винен в усіх його невдачах. Народ не за тих голосує, не тих обирає, не хоче об»єднуватись в громадянські організації самоуправління і взагалі ні на що не здатен, крім стояти з простягнутою рукою біля українського Парламенту. Одночасно з цим, чинячи нездоланні перепони, щоб задавити будь-яку ініціативу, законодавчими, економічними та політтехнологічними важелями впливу на суспільство.
І тому, в результаті таких дій політиків та партій, які час-від-часу змінюють обличчя правлячої верхівки, переймаючись лише особистими проблемами збагачення, сьогодні народ України втратив орієнтацію у виборі, набувши стану апатії, зневіри та аморфного розчарування. Але його знову і знову старанно звинувачують у безініціативній недолугості та закликають обирати себе найкращих, які вже себе показали, як самих недолугих та нездатних будь-що змінити в державі на користь народу, показали, що особисті амбіції превалюють над інтересами та бажаннями народу жити в країні, про яку він завжди мріяв і якої так і не домігся.
Незмінними залишаються тільки старі обіцянки, вже нарешті, втілити ці вікові мрії та сподівання людей, видаючи себе вже за нових апостолів у старих заплямиваних рясах, минулих кошерних трапез.
Але здатним бачити та думати, ці технології давно відомі і зрозумілі. Бо, подібно до того, як без проекту неможливо побудувати інженерну споруду чи механізм, так і без ідеології неможливо побудувати державу.
Тому що ідеологія, це система ідей, оцінок і поглядів на історичне минуле та сучасне, з проекцією на майбутнє. А коли його немає, то тому, на завершення, залишається тільки пригадати всім відомий приклад про музик із басні Крилова «Квартет».
