Поштова зала. Дві черги людей стоять до оплати комунальних рахунків, тощо. Поряд, молодий самець, якоїсь чебуречної національності, щось вишукує, шкребучи пальцем ззаду між ногами самки, вдягнутої в джинси. Самка, весело хіхікаючи, водить у різні боки від задоволення сідницею. На ідилістичну картину скоса поглядають люди із черги. Разом зі мною...
Виключити самця із солодкої реальності його уяви, перетвореної у цинічну зневагу до присутніх людей, не складає ніякої проблеми і рука стискає пальці в кулак, у передчутті точного попадання в намічену ціль. І коли ліва нога вже майже відривається від підлоги кроком до неї, десь, із глибини свідомості, випливає образ зали судового засідання. Де суддя, ім"ям закону, виносить мені вирок за злісне хуліганство. Бо однією із складових ліберальної демократичної толерантності є те, що моя особиста свобода закінчується там, де починається свобода іншої людини. А свобода вишкрябувати пальцем у когось в проміжності законом не заборонена.
А що би сталося, якби вони, як це кажуть, - переспали, стоячи під стіною тієї поштової зали. Подумаєш, а може то вони танцюють так. Яке кому діло. Вільні люди у вільній країні. Тільки й того, що прийшлось би шіріньки порозстібати. Якось, щось побібне бачив на відео.
В якійсь західноєвропейськіій країні, серед дня, на вулиці, приперши дівчину до стіни, хлопець теж "присипляє", задравши їй одну ногу. Та так старається, що аж штани упали додолу. Проїхали дві вантажівки, шофери повернули голови.., за ними велосипедист. Теж подивився і поїхав далі. Ще: місто, поперек широкого тротуару, по якому йдуть люди, стоїть кам"яна стіна, на якій з обидвох сторін прикручені пісуари, біля яких, стоять ті, кому якраз приспічило. Всі їх обходять і навіть, як ми на собак в подібних випадках, не звертають уваги.
Ми ще, інколи, з собак сміємося. А там, очевидно, до тваринних проявів чужих бажань, давно вже звикли.
Я бачу, як виходять на вулицю паради українських педерастів, та я не бачу парадів сміттярів, столярів ябо водопровідників. Мене запевняють, що Україна педерастична - це добре, це по- європейські. І мені пропонують бути толерантним, інакше не пустять у світле європейське цивілізоване майбутнє. А мої пальці все більше стискаються в кулак.
Політексперти-професори із неіснуючих інститутів якоїсь там стратегії, мені нашіптують, що ідеологія робить тупим. А я бачу, як толерастія перетворює людей в ідіотів. Мені підсовують російськомовну, російськодумаючу Україну, а я знаю, що тоді не буду мати ніякої.
І тому я вас прошу - товариші, панове та добродії, чи як ви там себе тепер називаєте, не стукайте у вікно моєї пам"яті і не викривлюйте зображення на стіні моєї свідомості. Не сподівайтеся, що моя рука потягнеться на світло чадного ліхтаря вашого масонського просвітництва.
Тоді вона потягнеться до зброї.
Виключити самця із солодкої реальності його уяви, перетвореної у цинічну зневагу до присутніх людей, не складає ніякої проблеми і рука стискає пальці в кулак, у передчутті точного попадання в намічену ціль. І коли ліва нога вже майже відривається від підлоги кроком до неї, десь, із глибини свідомості, випливає образ зали судового засідання. Де суддя, ім"ям закону, виносить мені вирок за злісне хуліганство. Бо однією із складових ліберальної демократичної толерантності є те, що моя особиста свобода закінчується там, де починається свобода іншої людини. А свобода вишкрябувати пальцем у когось в проміжності законом не заборонена.
А що би сталося, якби вони, як це кажуть, - переспали, стоячи під стіною тієї поштової зали. Подумаєш, а може то вони танцюють так. Яке кому діло. Вільні люди у вільній країні. Тільки й того, що прийшлось би шіріньки порозстібати. Якось, щось побібне бачив на відео.
В якійсь західноєвропейськіій країні, серед дня, на вулиці, приперши дівчину до стіни, хлопець теж "присипляє", задравши їй одну ногу. Та так старається, що аж штани упали додолу. Проїхали дві вантажівки, шофери повернули голови.., за ними велосипедист. Теж подивився і поїхав далі. Ще: місто, поперек широкого тротуару, по якому йдуть люди, стоїть кам"яна стіна, на якій з обидвох сторін прикручені пісуари, біля яких, стоять ті, кому якраз приспічило. Всі їх обходять і навіть, як ми на собак в подібних випадках, не звертають уваги.
Ми ще, інколи, з собак сміємося. А там, очевидно, до тваринних проявів чужих бажань, давно вже звикли.
Я бачу, як виходять на вулицю паради українських педерастів, та я не бачу парадів сміттярів, столярів ябо водопровідників. Мене запевняють, що Україна педерастична - це добре, це по- європейські. І мені пропонують бути толерантним, інакше не пустять у світле європейське цивілізоване майбутнє. А мої пальці все більше стискаються в кулак.
Політексперти-професори із неіснуючих інститутів якоїсь там стратегії, мені нашіптують, що ідеологія робить тупим. А я бачу, як толерастія перетворює людей в ідіотів. Мені підсовують російськомовну, російськодумаючу Україну, а я знаю, що тоді не буду мати ніякої.
І тому я вас прошу - товариші, панове та добродії, чи як ви там себе тепер називаєте, не стукайте у вікно моєї пам"яті і не викривлюйте зображення на стіні моєї свідомості. Не сподівайтеся, що моя рука потягнеться на світло чадного ліхтаря вашого масонського просвітництва.
Тоді вона потягнеться до зброї.
