Я піду, проголосую,
Liberte - Prosperite,
Процвітанням забуяє
Моє щастя золоте.
"Дурдом" перешизонувся на темі "Охраннікі". Охрелел, тобто. Більше в державі нічого "цікавого", що було б вартим уваги "патріотів-супротивників" не відбувається. Влада вже набридла зі своїми одноманітними "цікавостями", якими кожного дня так наполегливо добивається їхньої уваги. Викидаючи зі своїх широких штанів чергову "канхвєтку покращення". Яка щодня все тільки товстішає та видовжується. Професійні аматори-патріоти - комунобандеро-лібералокантропи, бла-бла-туфтонці Ордена "Золотого серця", "Великого кулака", "Королеви пласмасової цицьки," "Того-сього-так-перетак-то не буде ніяк", кольорових прапорів та задипаних підштанників, ой під дубом, під вербою, почекаєм ми з тобою. Коли прийде. Він, вона, воно, тут - на вибір. Не критично.
Поки наступить день щастя та прозріння. І настане Наснага. Наснага має обов"язково Настати, бо без неї ніяк не може бути справжнього Натхнення. А Натхнення має Надихнути. Впердолити на тугий спротив, по самі помідори. Які, до речі, помідори, прошу із салату брудними руками не витягати, вони ще згодяться. Вам з майонезом, чи ненада? А.., ну то тоді ось вам с віном. У вінє, себто. Що? Раки, я ж вам кажу.., раки, панове. Раки їдять руками. Не хочете мити, то їжте хоч вухами, тільки не вдавіться, я вас прошу, бо "швидка" не приїде, не сподівайтесь. І лушпайками з бараболі теж не давіться. Слава Богу, її в цьому році вродило, як ніколи. Не знають, куди вже пхати, носяться з торбами, як дурний з милом, всі льохи нею позабивали по саму зав"язку, а там ще торішня догниває. Мабуть до війни готуються. Сіль, то ще з минулої на горищах лежить. Чекає свого часу. Кажуть, що скоро вже наступати будуть. На чужой території, але на свій старий мозоль.
А що ото там такеє чорніє на сайті зверху, ви не підкажете? Чи то прапор якийсь новий, чи що? Ой чиє то жито… А.., то ніби - "За волю". Люблю за волю. Воля, то добре. Дайте Волю правду знати! Ні за наклеп! Ні за поклеп! Ні за що! Ні про що!, як оце я зараз, еге? Е, ні, я зараз якраз - про що. На "ДД" цілих два дні висіло, оте, чорне таке та противне, аж нерви дратувало. Тепер вже не дратує. Тепер вже затихло, повіялось кудись. Може який наказ був зняти, а мо" то власна ініціатива, хто його там знає. Нам про те не відомо. На "УП" ще теліпається. Скоро тільки в святцях поминати стануть, так, як з "Мовою" було. Вже мовчимо. І не мо і не му. Проковтнули та й забули. Як завжди. Тепер - "Про наклеп" піклуємось. Так і з цим буде.
Бо клепати не язиками треба, а к!оси до рейок. Мізки в голові клепати потрібно було. І давно вже. А зараз, то вже проїхали, браття. Але, то ж потрібно було, а як - не хочу, то шо..? А як - непанімаю, бо я лібе всіх, а вони лібе мене і навіть - орал. Ну, не орел же заокеанський, га? Бо таргани, як лелеки не літають. А тільки зі стелі на підлогу вміють падати.
Ось так поборсаються трохи та й спустять. Воду, - що.., що. Да, в золотий. Добре, що ви такі догадливі, так і не подумаєш зразу. Золото в золотому. Движиме в недвижимому. І капітан Немо, ні, митець гОмер на параші з мандоліною. Хм, щось тут точно є. І зверху, золотий ти наш, сидиш і на всіх нас какаєш. З високого польоту. На гелікоптері. Озолочуєш цей, як його, - раніше був - "мій нАрід", а тепер невідомо що там ще залишилося. Якась субстанція. Ніби - міцного духу і холодного розуму. Десь, примерзлого навіть. Здається, це називається - холодець.
Моголопостбандерівці та інші "брати- хлібороби" грєлку в клоччя рвуть. Та не кваптеся ви так, завтра нову принесуть.
Тепер вже і думати незручно, якось, не те, що згадувати, за що ж то колись всілякі там гетьмани воювали. З турками, поляками, татарами... Бо ось, виставляють на продаж останні півтори тисячі підприємств, які ще й досі не підгребли, забули за ділами праведними, а потім, чи оптом, чи то в роздріб і Неньку за тим усим столкнуть. А шо, ребята, могйом! Хто ще може до такого додуматись в світі.., а ми можемо. Пацани все можуть, а шож і утнемо, і ціну отримаєм. Груддю ляжемо, а правнучків забезпечимо. Ще й тим, хто в двадцять п»ятому столітті жити буде, вистачить. Нам головне, щоб хоч одного пазюрця запустити. А нАрід? А яка йому різниця, на чию кишеню він буде горба свого гнути, на якогось Вітю, Ахмеда, Мухамеда, Ганса, Лі чи ібн Захермаха.
Головне, щоб шмат хліба був з салом та цибулею і тілівізер коники показував. Щоб шарабайка смердюча возила і вареники ковталися.
Чорне, - то журба. Журяться за словом правди. Траур вивісили. Щось на тута не довго музика іграла. Через два дні удачно відсоболєзнували. Якось навіть, без апломба так, тихо і майже непомітно, без гвалту, по сімейному. Скромно так, панихида пройшла, без ексцесів. Навіть і не заплакав ніхто слізьми тихими, гіркими. Закопали і вже й свічки загасили.
Осєльодчика под водочку нє хотітє? Так ми щас, подсуєтімся, айн момент. Может патіфончек завєсті прікажєтє.., то ми вже і новую голочку встромілі. Можно і лезгіночку, як забажаєтє, красний пане. Не пожалєйтє рупчик за услугу. А як ще рупчик не пожалієте, то у вишиваночку впихнемося і спойом. Могйом і за сініх і за бєлих і за красних і за сєрих і за самого Нестора Івановича, широкої душі чоловік був, як і ми самі, хай спочиває з миром. А ви тілько рупчик покладіть.
В лікарні підкупимо, в суді відкупимось, митницю закупимо, міліцію схопимо, податкову задобримо, десь прогнемося, десь проб"ємося, від жінки відгавкаємось, від сусіда відсунемось, до миски присунемось та й якось воно буде все хіп-хоп. Ми такі, не дурні та проворні. І не ледачі. А особливо, як з кумом красти вночі йдемо. Так всігда було і так всігда буде. Не пропадем.
Базарний день. Стоять біля базару недалеко дві сиротинки поряд - дві палатки. БЮТ і Регіони. Біла з серцем і синя з перцем. Хто на базар поспішає, а хто з базару. Валить народ хвилями, а до палаток ніхто не зазирає. Стою, дивлюся. Аж тут, до білої підходить жінка, яка несе в руці велику рибу. І як тільки не вислизне, ви подумайте: -Дайте но дівчата пару газет, бо ось купила, а завернути ні в що. Ага, думаю, є ще довіра до опозиції. Значить, вона переможе. Не пішла в синю палатку, до рідніших звернулася.
Бачив якось, на календарі було написано, що переможе весною. Чи - весна сама переможе, не пам"ятаю точно. Здається, років з п"ять тому. Там ще якась біла кішка була намальована, під зебру в полоску. А на іншому купка землі в ладонях і бамбук в ній. Що ж, весна покаже, може й переможе. Але, щось не зрозуміло при такому "спротиві" та таких агрономах, якою саме весною той бамбук має вирости. Хоча кажуть, що, як написано та ще й іконописно так намальовано, то тому треба вірити. То я й вірю. Бо що ж мені ще залишається…
Сусідська курка теж вірила, що завтра зранку її півень знову піснею розбудить. Да, життя таке непередбачуване...
Тут хтось просив, щоб я анонс писав спочатку. Бо декому потрібно зосередитись на головній думці, а він її не знаходить. Таке собі - розсередження думок, виходить. Чи може роздвоєння, чи розтроєння, а чи повне розчепірення, але, то не так важливо, як воно називається, головне, що то не зовнішнє, а внутрішнє. То, каже - прошу пана автора, щоб пояснив, що мені йому ставити, плюс, а чи може мінус. Ну, то це вже я теж, прошу пана, ставте хоч банки собі на лоба. А я - що віжу, то пою. А як ще може, що забув, то потім допишу, ага. А поки бажаю всім міцних снів. Тільки довго не спротивлюйтесь, краще зразу сходіть, задекларуйте перед сном, та не забудьте воду за собою злити.
І поки панство буде споглядати солодкі перемоги у своїх снах, то я буду думати тим часом, та прикидати, що ж станеться після виборів, коли ніхто вже зараз нікого нікуди не закликає товктися на вулиці і навіть такий супротивний ТВі лише кочевряжиться в останніх гумористичних судомах. Боюся, щоб з першого листопада панству O du lieber Augustin, alles mein. Гітлер - капут, себто, не настав, хто й досі ще непонімає. Бо після виборів ластами повітря туди-сюди можна буде вже не ганяти. Їх можна буде тільки склеїти.
Яка ж таки головна думка, запитаєте? Та яка ж вона, коли в генераторі, який її генерує, ґас давно скінчився. Тому й ліхтарі в кінці алеї не горять. От на цьому й alles. А що проросте і скільки голівок воно буде мати, то вже весною побачимо. Залишилось всього нічого, тільки зиму пережити. Та хіба нас чимось злякаєш... Отож.
***
Liberte - Prosperite,
Процвітанням забуяє
Моє щастя золоте.
"Дурдом" перешизонувся на темі "Охраннікі". Охрелел, тобто. Більше в державі нічого "цікавого", що було б вартим уваги "патріотів-супротивників" не відбувається. Влада вже набридла зі своїми одноманітними "цікавостями", якими кожного дня так наполегливо добивається їхньої уваги. Викидаючи зі своїх широких штанів чергову "канхвєтку покращення". Яка щодня все тільки товстішає та видовжується. Професійні аматори-патріоти - комунобандеро-лібералокантропи, бла-бла-туфтонці Ордена "Золотого серця", "Великого кулака", "Королеви пласмасової цицьки," "Того-сього-так-перетак-то не буде ніяк", кольорових прапорів та задипаних підштанників, ой під дубом, під вербою, почекаєм ми з тобою. Коли прийде. Він, вона, воно, тут - на вибір. Не критично.
Поки наступить день щастя та прозріння. І настане Наснага. Наснага має обов"язково Настати, бо без неї ніяк не може бути справжнього Натхнення. А Натхнення має Надихнути. Впердолити на тугий спротив, по самі помідори. Які, до речі, помідори, прошу із салату брудними руками не витягати, вони ще згодяться. Вам з майонезом, чи ненада? А.., ну то тоді ось вам с віном. У вінє, себто. Що? Раки, я ж вам кажу.., раки, панове. Раки їдять руками. Не хочете мити, то їжте хоч вухами, тільки не вдавіться, я вас прошу, бо "швидка" не приїде, не сподівайтесь. І лушпайками з бараболі теж не давіться. Слава Богу, її в цьому році вродило, як ніколи. Не знають, куди вже пхати, носяться з торбами, як дурний з милом, всі льохи нею позабивали по саму зав"язку, а там ще торішня догниває. Мабуть до війни готуються. Сіль, то ще з минулої на горищах лежить. Чекає свого часу. Кажуть, що скоро вже наступати будуть. На чужой території, але на свій старий мозоль.
А що ото там такеє чорніє на сайті зверху, ви не підкажете? Чи то прапор якийсь новий, чи що? Ой чиє то жито… А.., то ніби - "За волю". Люблю за волю. Воля, то добре. Дайте Волю правду знати! Ні за наклеп! Ні за поклеп! Ні за що! Ні про що!, як оце я зараз, еге? Е, ні, я зараз якраз - про що. На "ДД" цілих два дні висіло, оте, чорне таке та противне, аж нерви дратувало. Тепер вже не дратує. Тепер вже затихло, повіялось кудись. Може який наказ був зняти, а мо" то власна ініціатива, хто його там знає. Нам про те не відомо. На "УП" ще теліпається. Скоро тільки в святцях поминати стануть, так, як з "Мовою" було. Вже мовчимо. І не мо і не му. Проковтнули та й забули. Як завжди. Тепер - "Про наклеп" піклуємось. Так і з цим буде.
Бо клепати не язиками треба, а к!оси до рейок. Мізки в голові клепати потрібно було. І давно вже. А зараз, то вже проїхали, браття. Але, то ж потрібно було, а як - не хочу, то шо..? А як - непанімаю, бо я лібе всіх, а вони лібе мене і навіть - орал. Ну, не орел же заокеанський, га? Бо таргани, як лелеки не літають. А тільки зі стелі на підлогу вміють падати.
Ось так поборсаються трохи та й спустять. Воду, - що.., що. Да, в золотий. Добре, що ви такі догадливі, так і не подумаєш зразу. Золото в золотому. Движиме в недвижимому. І капітан Немо, ні, митець гОмер на параші з мандоліною. Хм, щось тут точно є. І зверху, золотий ти наш, сидиш і на всіх нас какаєш. З високого польоту. На гелікоптері. Озолочуєш цей, як його, - раніше був - "мій нАрід", а тепер невідомо що там ще залишилося. Якась субстанція. Ніби - міцного духу і холодного розуму. Десь, примерзлого навіть. Здається, це називається - холодець.
Моголопостбандерівці та інші "брати- хлібороби" грєлку в клоччя рвуть. Та не кваптеся ви так, завтра нову принесуть.
Тепер вже і думати незручно, якось, не те, що згадувати, за що ж то колись всілякі там гетьмани воювали. З турками, поляками, татарами... Бо ось, виставляють на продаж останні півтори тисячі підприємств, які ще й досі не підгребли, забули за ділами праведними, а потім, чи оптом, чи то в роздріб і Неньку за тим усим столкнуть. А шо, ребята, могйом! Хто ще може до такого додуматись в світі.., а ми можемо. Пацани все можуть, а шож і утнемо, і ціну отримаєм. Груддю ляжемо, а правнучків забезпечимо. Ще й тим, хто в двадцять п»ятому столітті жити буде, вистачить. Нам головне, щоб хоч одного пазюрця запустити. А нАрід? А яка йому різниця, на чию кишеню він буде горба свого гнути, на якогось Вітю, Ахмеда, Мухамеда, Ганса, Лі чи ібн Захермаха.
Головне, щоб шмат хліба був з салом та цибулею і тілівізер коники показував. Щоб шарабайка смердюча возила і вареники ковталися.
Чорне, - то журба. Журяться за словом правди. Траур вивісили. Щось на тута не довго музика іграла. Через два дні удачно відсоболєзнували. Якось навіть, без апломба так, тихо і майже непомітно, без гвалту, по сімейному. Скромно так, панихида пройшла, без ексцесів. Навіть і не заплакав ніхто слізьми тихими, гіркими. Закопали і вже й свічки загасили.
Осєльодчика под водочку нє хотітє? Так ми щас, подсуєтімся, айн момент. Может патіфончек завєсті прікажєтє.., то ми вже і новую голочку встромілі. Можно і лезгіночку, як забажаєтє, красний пане. Не пожалєйтє рупчик за услугу. А як ще рупчик не пожалієте, то у вишиваночку впихнемося і спойом. Могйом і за сініх і за бєлих і за красних і за сєрих і за самого Нестора Івановича, широкої душі чоловік був, як і ми самі, хай спочиває з миром. А ви тілько рупчик покладіть.
В лікарні підкупимо, в суді відкупимось, митницю закупимо, міліцію схопимо, податкову задобримо, десь прогнемося, десь проб"ємося, від жінки відгавкаємось, від сусіда відсунемось, до миски присунемось та й якось воно буде все хіп-хоп. Ми такі, не дурні та проворні. І не ледачі. А особливо, як з кумом красти вночі йдемо. Так всігда було і так всігда буде. Не пропадем.
Базарний день. Стоять біля базару недалеко дві сиротинки поряд - дві палатки. БЮТ і Регіони. Біла з серцем і синя з перцем. Хто на базар поспішає, а хто з базару. Валить народ хвилями, а до палаток ніхто не зазирає. Стою, дивлюся. Аж тут, до білої підходить жінка, яка несе в руці велику рибу. І як тільки не вислизне, ви подумайте: -Дайте но дівчата пару газет, бо ось купила, а завернути ні в що. Ага, думаю, є ще довіра до опозиції. Значить, вона переможе. Не пішла в синю палатку, до рідніших звернулася.
Бачив якось, на календарі було написано, що переможе весною. Чи - весна сама переможе, не пам"ятаю точно. Здається, років з п"ять тому. Там ще якась біла кішка була намальована, під зебру в полоску. А на іншому купка землі в ладонях і бамбук в ній. Що ж, весна покаже, може й переможе. Але, щось не зрозуміло при такому "спротиві" та таких агрономах, якою саме весною той бамбук має вирости. Хоча кажуть, що, як написано та ще й іконописно так намальовано, то тому треба вірити. То я й вірю. Бо що ж мені ще залишається…
Сусідська курка теж вірила, що завтра зранку її півень знову піснею розбудить. Да, життя таке непередбачуване...
Тут хтось просив, щоб я анонс писав спочатку. Бо декому потрібно зосередитись на головній думці, а він її не знаходить. Таке собі - розсередження думок, виходить. Чи може роздвоєння, чи розтроєння, а чи повне розчепірення, але, то не так важливо, як воно називається, головне, що то не зовнішнє, а внутрішнє. То, каже - прошу пана автора, щоб пояснив, що мені йому ставити, плюс, а чи може мінус. Ну, то це вже я теж, прошу пана, ставте хоч банки собі на лоба. А я - що віжу, то пою. А як ще може, що забув, то потім допишу, ага. А поки бажаю всім міцних снів. Тільки довго не спротивлюйтесь, краще зразу сходіть, задекларуйте перед сном, та не забудьте воду за собою злити.
І поки панство буде споглядати солодкі перемоги у своїх снах, то я буду думати тим часом, та прикидати, що ж станеться після виборів, коли ніхто вже зараз нікого нікуди не закликає товктися на вулиці і навіть такий супротивний ТВі лише кочевряжиться в останніх гумористичних судомах. Боюся, щоб з першого листопада панству O du lieber Augustin, alles mein. Гітлер - капут, себто, не настав, хто й досі ще непонімає. Бо після виборів ластами повітря туди-сюди можна буде вже не ганяти. Їх можна буде тільки склеїти.
Яка ж таки головна думка, запитаєте? Та яка ж вона, коли в генераторі, який її генерує, ґас давно скінчився. Тому й ліхтарі в кінці алеї не горять. От на цьому й alles. А що проросте і скільки голівок воно буде мати, то вже весною побачимо. Залишилось всього нічого, тільки зиму пережити. Та хіба нас чимось злякаєш... Отож.
***
