Наш Гарант
non grata вже і в Росії. Вірніше сказати – нерукопожатий. Трясти йому
руку не хочуть вже й там. І не хочуть вже давно, та й не тільки там, а навіть і
тут, в Україні. Коли, якось, Путін вибрав розмову не з гарантом, а з
мотоциклістами, запізнившись на високу міждержавну зустріч на чотири
години, а вечеряти віддав перевагу з Медведчуком. Канцлер Німеччини
Ангела Меркель тоді зробила вигляд, що на тому місці, в Ливадійському палаці,
де гордо стояв Гарант України, в очікуванні привітань та потисків йому руки,
нікого немає. Ніби й не стоїть там ніхто. А ще, перед цим, в Чікаго,
екс-держсекретар США Кондоліза Райс пройшла повз нього, якось, зовсім не
помітивши вражаючої величі видатної фігури неперевершеного інтелекту, та
сучасної світової політики. Тому, одержувати облизня, нашому гаранту
доводиться вже не вперше, а навіть постійно.
Але, щоб нікому не здавалося, що Україна не європейська держава, та довести всім її політичну могутність та економічну самостійність, Каськів, Азаров та Бойко швиденько побігли підписувати з іспанським інструктором лижного тренінгу міждержавний Договір про будівництво газового терміналу. А тепер вже нашому Гаранту дали з Кремля по носі щигля. Ви, кажуть, Віктар Хьодарич, приехать можете, но неофициально. А официально Вам не ехать придется, а ползти на коленях, и при том, без шапки. І це тоді, коли він, тримаючи в кишені дулю, піднімався по трапу літака, намилившись летіти «хитрувати» з росіянами з приводу дипломатичного видобуття преференцій щодо вступу в Митний Союз. Ні, такого позору та зради Гарант не очікував. Та ще й від кого.., від тих, на кого так завжди розраховував.
І хоча нашому Гаранту втиратися вже не звикати, але тут він навіть трохи образився. Ну, як же так, подумав, - я ж з усією душею до них, я ж багато не прошу, а вони… І тут, на його рукав, яким він витирав носа, упала скупа сльоза. Йому було гірко відчувати, що його «кинули», бо завше, ще з молодих своїх літ, він звик, що кидав усіх він. -Для чого ж я вибудував собі такий апарат кидал, подумав. І для чого збудував Межигір"я, я ж так старався реформувати. А скільки альтанок збудував по Україні, а біля кожної ще й дачу. –От лихо, і дачі є і альтанки є, а розмовляти мені там ні з ким, ніхто зі мною розмовляти туди не їде, не поспішає.
І тут Гаранту стало кепсько від нерозв'язної задачі, про те, що ж йому казати народу. І раптом прийшла рятівна щаслива думка: -А давай, я всім скажу, що завтра розвертаю воза на сто вісімдесят, вчора домовившись з Баррозу про самміт через рік, який може буде, а може й не буде і ось так, прямую в європи.
Але, щоб нікому не здавалося, що Україна не європейська держава, та довести всім її політичну могутність та економічну самостійність, Каськів, Азаров та Бойко швиденько побігли підписувати з іспанським інструктором лижного тренінгу міждержавний Договір про будівництво газового терміналу. А тепер вже нашому Гаранту дали з Кремля по носі щигля. Ви, кажуть, Віктар Хьодарич, приехать можете, но неофициально. А официально Вам не ехать придется, а ползти на коленях, и при том, без шапки. І це тоді, коли він, тримаючи в кишені дулю, піднімався по трапу літака, намилившись летіти «хитрувати» з росіянами з приводу дипломатичного видобуття преференцій щодо вступу в Митний Союз. Ні, такого позору та зради Гарант не очікував. Та ще й від кого.., від тих, на кого так завжди розраховував.
І хоча нашому Гаранту втиратися вже не звикати, але тут він навіть трохи образився. Ну, як же так, подумав, - я ж з усією душею до них, я ж багато не прошу, а вони… І тут, на його рукав, яким він витирав носа, упала скупа сльоза. Йому було гірко відчувати, що його «кинули», бо завше, ще з молодих своїх літ, він звик, що кидав усіх він. -Для чого ж я вибудував собі такий апарат кидал, подумав. І для чого збудував Межигір"я, я ж так старався реформувати. А скільки альтанок збудував по Україні, а біля кожної ще й дачу. –От лихо, і дачі є і альтанки є, а розмовляти мені там ні з ким, ніхто зі мною розмовляти туди не їде, не поспішає.
І тут Гаранту стало кепсько від нерозв'язної задачі, про те, що ж йому казати народу. І раптом прийшла рятівна щаслива думка: -А давай, я всім скажу, що завтра розвертаю воза на сто вісімдесят, вчора домовившись з Баррозу про самміт через рік, який може буде, а може й не буде і ось так, прямую в європи.
Тут він повеселішав і на чистій
українській мові продекламував:
Зачем мне
блеск кремлевских звезд
Зачем мне
ихние берёзы
Когда вчерась
мне позвонил
Мой старый
друг Жозе Еммануель Баррозу
-Да,
тяжко бути Гарантом, подумав він, одні туди поганяють, інші - туди і ніяк не зрозумієш,
чого всі від мене хочуть. І
скрипнувши голоблями, розвернув українського воза і поторохтів ним в протилежну сторону,
в напрямку до Європи. - Ты же подсоби, Азар Николаевич , вимовив Гарант, -скажи
народу, что мы едем в Європу. - На чём, на Хюдає?, запитав Азаров і сплюнувши подумав - да пошли ви все.., вот
вийду на пенсию, уеду в Лондон, а язык тамошний, лондонский, уж как-нибудь
выучу, говорят, что он легче,чем этот непонятний, украинский. Ни прочитать, ни
подписать ничего толком невзможно, а они еще и говорить заставляют. А сами-то
мое имя правильно вымолвить не могут, что за страна такая ужасная. Да, -
ужасная страна, подумав він.
І
швиденько сповістив Мірошниченка та
Олійника, щоби вони, в свою чергу, оповістили весь люд, ощаслививши його вже в котрий раз новою перемогою вітчизняної політики. Але забув
про таке своє рішення сповістити хабалку Богословську. І тепер вона не знає, в
який бік їй потрібно шкіритись. Тому, про всяк випадок, вишкіряється вже на всі
боки.
А Олійника та
Мірошниченка від такої новини схопив радікуліт і тепер вони разом з ідеологом
Комуністичної Партії Регіонів, Колєсніченко, збирають валізи, щоб їхати в Баден
-Баден на води, а може й ще далі. А Каськів та Бойко святкувати Новий рік думають поїхати до свого друга - тренера, кататися на лижах в Іспанію.
Тепер наш Гарант, щоб йому не задавали ніяких запитань, на які він не знає відповідей, зустрічається з народом виключно віртуально, з екрану монітора Верховної Ради, та екранів телевізорів.
І зараз він так зайнятий невідкладними державними справами, що у нього немає часу навіть на читання книжок і тому він їх прочитати не встигає. Ще з того періоду, коли в школі старанно вчився на президента. Лише встигає їх писати, щоб читали інші. Тому і не знає, чим закінчилося царювання Баварського короля Людвіга ІІ, який втік від народу і теж собі збудував. Хоча й Людвіг, у відмінності від нашого Гаранта, вчився непогано.
А якби й знав, то хіба ж би зрозумів?
Тепер наш Гарант, щоб йому не задавали ніяких запитань, на які він не знає відповідей, зустрічається з народом виключно віртуально, з екрану монітора Верховної Ради, та екранів телевізорів.
І зараз він так зайнятий невідкладними державними справами, що у нього немає часу навіть на читання книжок і тому він їх прочитати не встигає. Ще з того періоду, коли в школі старанно вчився на президента. Лише встигає їх писати, щоб читали інші. Тому і не знає, чим закінчилося царювання Баварського короля Людвіга ІІ, який втік від народу і теж собі збудував. Хоча й Людвіг, у відмінності від нашого Гаранта, вчився непогано.
А якби й знав, то хіба ж би зрозумів?
***