Просто так

Інколи мене запитують, - а як потрібно? Як потрібно, я знаю. Але є і багато інших, хто знає. І в кожного свої знання, своя правда. Тому немає рації мені оприлюднювати свою. Бо що ж тоді вийде. Моя правда буде протистояти багатьом іншим правдам. І як тоді шукати ту правду, що найправдивіша. Якими критеріями вона себе повинна виділити серед інших, щоб її помітили і щоб в неї повірили. А, якщо станеться і так, що хтось і повірить, то й що.

Подивіться скільки пишуть в інтернет-виданнях терабайтів правди, і що. Скільки мільйонів вінчестерів правди потрібно написати, щоб ця правда стала загальновизнаною. І як її виділити серед  мільйонів іншої, на чиюсь думку, ще правдивішої.


Ви хочете знати правду? Що ж, я вам її скажу. Вона - в бджолі. Але комусь більш до душі - метелик, і впевненим він є, що правда в ньому. От, тільки не кажіть, що це - ведмідь. Бо будете тоді ви - олігарх, чи пасічник. Та хто ж мені повірить, у різнобарв"ї літа, в цьому.

========

17.08.2011- http://ukrinteresy.com.ua/polituka/220-prosto-tak.html   - Закінчення.
4.12.2011. На жаль, на "Укрінтересах", із-за "вдосконалення" сайту, продовження цієї теми не залишилося. Її знищили, як у нас це буває, коли ми щось пробуємо вдосконалити. Залишилася у мене випадково тільки маленька частинка розмови, яку нижче тут і додаю:


- Бджоли, колективно збирають нектар та перетворюють його на мед. А ведмідь, чи пасічник, той мед привласнюють . Відносно бджіл, ведмідь, це - бандит, розбійник. А пасічник - олігарх. Який підмінює мед цукром, ерзацем, який мають споживати бджоли замість якісної їжі. Та ще й в тій кількості, яку визначає для них пасічник. Таку, щоб  бджоли до весни не подохли з голоду.

З ведведем бджоли борються колективним кусанням, війною, спротивом розбою. Він ворог явний. А з пасічником вони боротися не вміють. Бо він побудував свої відносини таким чином, що бджоли попали до нього в залежність. Він, подібно бадиту, відносно кажучи нашої країни, привласнив пасіку та володіє нею. Він її не створив в нашій країні. Але визначає її статут та політику. Він дає роботу, розпоряжається прибутками і визначає винагороду праці. Але він не дає навіть видимості участі бджіл в процесі управління вуликом, вони не мають акцій і з них своїх відсотків дивідендів.

Демократичного розподілу прибутків, участі в управлінні та, навіть, зацікавленості у збільшенні прибутків у "бджіл" немає. Є тільки страх втратити роботу. Та пасічником цього й не передбачається. Бо й навіщо воно в соціальній орбіті рабства.  Воно має не такий вигляд, як у середньовіччі, але від цього його сутність не змінилася.

Є експлуатація без правди і вивіз меду - капіталу, в "базарні" офшори.  Але деякі бджоли, все-таки, пасічника інколи покусують. Погано, що не всі. Бо то для нього тільки в користь, щоб не зівав та не дрімав. Якби ж-то бджоли більше розуміли, то вони, або відвоювали б собі частину меду, або закусали б пасічника і вигнали б його, як виганяють трутня.

Але, то - бджоли, в яких природньо закладені механізми колективної цілеспрямованості та  збройного захисту своїх інтересів.

Вони завжди готові до самопожертви задля вищої, колективної ідеї, ідеї  їхньої "нації".  Та вони не розуміють обману, не розуміють підміни істинних цінностей на штучні, меду на ерзац, правди на її фантом.
А якби розуміли? І хто ж тоді ми?

                                                                             ***

Аu8

Шторм

На златом крыльце сидели: Царь, Царевич, Король, Королевич...

Відповідь на лист одного з читачів, відносно того, чи вибори Президента будуть з вибором, чи без вибору. Виношу цю думку сюди, для тих, в кого теж може виникнути подібна цікавість до цього питання.
-------------------------------------------------------------------------


Шановний пане S, Ви питаєте, чи є вибір. Давайте розберемося, а з кого ж ми хочемо вибирати, і кого бачимо достойним кандидатом в Президенти. А для цього визначимось з тим, які ж якості ця людина має уособлювати. А щоб зрозуміти і це, потрібно також відповісти на запитання - для чого цій людині ті якості.

Бо для побудови будинку потрібні якості будівельника будинку. Для побудови літака потрібні якості будівельника літака. А для побудови держави потрібні якості будівельника держави.  А також, визначитись - якої саме держави. З яким державним устроєм. І з якою політичною системою. Бо для конкретно визначеної системи потрібен фахівець саме по цій, конкретній системі, а не якійсь іншій.

 Коли ми відповімо на ці запитання, то тоді у нас буде можливість відповісти собі і на наступне запитання - яка ж саме людина із запропонованих нам, як виборцям, найбільше підходить для втілення наших сподівань. Це, якщо ми будемо підходити до цієї проблеми з точки зору логіки та здорового глузду.

Логіки, яка буде опиратися на наші знання про кандидатів, їхні непричесані та ненапомажені біографії, минулі переконання та їхні здобутки в роботі. Те, яким чином та якими засобами вони попали в політику, їхні  перемоги та поразки, із розумінням, чому саме так склалося, а не інакше, ступінь фаховості в держуправлінні,  їхні персональні людські якості - чесність, порядність, скромність в особистому житті, відсутність нарцисизму, незаангажованість химерними ідеями, вміння вирішувати складні проблеми державного рівня, вміння співпрацювати з різними політичними силами та людьми, непритворне, недекларативне бажання до змін на краще на користь народу та держави, здатність до прийняття нетипових рішень та здатність адекватно оцінювати та реагувати на виклики часу та обставин.

Вміння відділяти головне від другорядного, здатність та готовність до самопожертви заради досягнення великої мети побудови сучасної сильної, вільної та демократичної держави, до якої б всі відносились з повагою. Нарешті, мати достатній рівень інтелекту та особистої культури.

Можливо, це ще не повний список якостей, якими повинна бути наділена людина, претендуюча представляти обличчя держави та бути об"єднуючою навколо себе особою, генератором, провідником та втілювачем нових ідей. Людиною, придатною до знаходження компромісних і правильних рішень в різнобарв"ї розумінь, бажань, сподівань, бачень та надій народу та багатьох політичних партій.

 І на основі міркувань про це, та висновків з ціх міркувань, тоді й можливо буде визначитись в своєму виборі, хто є найбільш достойним із кандидатів бути прапороносцем держави, отримати та утримувати в своїх руках булаву Гетьмана.

Хто поклянеться на древній Біблії і пронесе з честю ту свою клятву, не зганьбивши пам"яті поколінь тих, хто колись відстоював українську державність, та не заплямувавши своєї честі, зможе достойно прожити своє життя в ім"я народу та держави під назвою - Україна.

Є ще один шлях. Це шлях  Віри. Основаної на навіюваннях та викривленнях істинної політичної картини при допомозі політтехнологій через засоби масового оболванювання та отруєння людськї свідомості зомбуванням. Цей шлях, деструктивний для суспільства, але досить дієвий для політичних авантюристів і оснований він на людських почуттях.

Такі люди голосують тому, що їм кандидат подобається на емоційному рівні. Обличчям, голосом, статурою, одягом, обіцянками, гаслами, роздаванням гречки, тощо. Вони кажуть - бо я впевнений, він(вона) виправдає мою довіру. Головний їхній аргумент - Я Вірю. Що тотожнє - я вірую. А це вже єпархія релігійна. І в даному випадку - відносно цієї розмови, основана не на здоровому глузді, а на духовних чуттєвостях та навіюваннях політтехнологами потрібних образів. Спасителя нації, Провідника національної ідеї, Великого реформатора, Мессії, Борця за щось, абощо.

А віруючу людину переконати в тому, що є й інша правда і вона має більш логічне обгрунтування, ніж просто - віра та симпатія, переростаючі в любов, неможливо.

Яких людей більшість - тих, хто має здатність думати і використовує цю свою здатність, чи тих, хто вірує і користується вірою, то вирішіть Ви.

Ось так, якщо коротко, моя відповідь Вам відносно Вашого запитання. Сподіваюся, що вона дасть напрямок для подальших думок, які приведуть Вас до мети, а саме - (ні, не вгадали).

 Не - кого обирати, бо будь-який "король" тут прислуговує олігархічним кланам. А чого очікувати. Ось що головне. Виходячи з того, якою змістовною "релігією" наповнена держава,  якою ідеєю, та з того, що саме будується, якими засобами і на якому фундаменті, базисі. Що "проповідується" явно, і що - приховано, що є головними приорітетами, і на що натякається прикладами.

 І не в навіюваних наркотичною демагогією почуттях через ЗМІ, а в об"єктивних відчуттях, основаних на практичному життєвому досвіді, знаннях та осмисленні цих складових, в якості аналітичних висновків.
А яка ймовірність справдження тих очікувань, то вже задача для Вас і Ваших друзів.

...сапожник, портной, кто ты будешь такой.
------------
З повагою, Uatumbai.
23.07.2011

Відірвані викручі

Поки комсомолка Гандзя літала на рів"єри відпочивати від тяжких ідеологічних перевантажень, які, на протязі майже року, їй прйшлося перенести на шмульстерилізації народу, доводячи єдиноправильність визначального та направляючого курсу  Партії Регіонів, прем"єр Азаров думав свою думу. І вчора по ящику, згадавши недавню чистку сіллю його хвоста  духовним направлятором та великим реформатором, професором ціх, тих, та всіх інших наук, та призвавши на поміч всі свої лінгвістичні здібності, сказав, що тим керувальникам, які не вкерують своїм нижнім, повідриває голови. Ось так, візьме та й повідкручує. Згадав, мабуть недавню розмову з самим, тим, що і йому те обіцяв. От вона і пішла  на користь, та наука, та як приклад до наслідування. Щоб не повадно було нікому, то так, демократично і ліберально готуйте свої глови, панове, до плахи. Якщо результативність ваших висижувань, вишукувань та вичухувань буде такою ж, як і до цього.  Щось, чи то йому запахло смаленим, чи вже й горіти десь почало, бо лібералний демократизм зверху почав перетворюватись в командно-адміністративний ренесанс. Не тільки в цьому одному випадку. Це тільки локальне тушіння вогню, який ніяк не хоче слухатись вже нових пожежників. Не вийшло в панів побудувати ту благорадісну ринковість всеохоплюючого щастя, про яку вони всі на протязі двадцяти років так старанно втирали у вуха народу. Для більшості не вийшло ні блага ні радощів. А тепер вже й для меншості особливих, теж щось починає не складатися пас"янс їхніх сподівань. Чи карта не так лягає, чи зовсім не тими грати доводиться, ніж

тими, що починали. Бо починали ніби з чистої колоди, а тепер прикуп крапленими приходиться брати. Вже й і з заморської колоди не прикупляється. То тепер блефують, - та нам воно й не портібне, кажуть. Ми і без вас все побудуємо, з стадіонами та дорогами і трубу нову прокладемо. А що тією трубою качати будуть і в що воно обійдеться, то зовсім поки достеменно нікому невідомо. Бо, як таки, з того боку наповнять та вдують, то нащо ж ті обхідні потоки тягнуть.  Хто тоді в дурнях залишиться. Той, хто має, що качати, чи той, хто ніяк ціну збити на товар не може. Монополіст, чи прохач. Вже й хіхікати в Кремлі та шуби скидати на підлогу нікому. А про скраплений, то знов щось не чути. Їздили, їздили та й приїхали. Як завжди. Тепер ось, відкручувати та закручувати щось почали. Та все ніяк  автопілот не включать, як і раніше, в ручному режимі 

розрулюють, як ще КПСС вчила, та як кому покладеться, туди й крутять.  А як весь час то щось відкручувати, та щось закручувати, то таки щось скрутять. От тільки, хто з прикупом, а хто в дурнях

залишиться, то про те й гадати довго не треба.

Спасайся, кто может

http://inosmi.ru/social/20110713/171979244.html

("Die Tageszeitung", Германия)

Все большее число высококвалифицированных россиян поворачивается спиной к своей родине. Они не видят в своей стране никаких перспектив или бегут от коррупции во властных структурах.

Алексей изучал экономику и организацию производства в одном из элитных калифорнийских университетов. Этот 26-летний молодой человек вырос в Соединенных Штатах, где его родители в 90-е годы открыли отделение своего российского предприятия. После окончания обучения он хотел непременно вернуться на родину своих родителей. Я был уверен в том, что Россия продвигается вперед, говорит он.

После полутора лет работы в Москве в качестве хорошо оплачиваемого эксперта он делает неутешительный вывод: новые идеи не пользуются спросом, и мои способности остаются невостребованными. Вечная борьба. Алексей подумывает о том, чтобы начать искать работу в Соединенных Штатах. Коррупция, непотизм и враждебно настроенная по отношению к инновациям бюрократия препятствуют любому прогрессу. Я не вижу для России никакой перспективы, признается молодой иммигрант.

Многие молодые и высококвалифицированные люди в России думают так же, как Алексей. После большой эмиграционной волны в 90-е годы теперь намечается новый исход. По оценке российской Счетной палаты, за прошедшее десятилетие из России на Запад уехали 1,25 миллиона человек. Эта тенденция сохранится, если Владимир Путин после выборов в 2012 году вновь займет место главы государства в Кремле, и два президентских срока позволят ему править до 2024 года. В этом случае модернизация государства и общества будет окончательно положена в долгий ящик.

Страну покидают прежде всего наиболее активные и высокообразованные граждане, или, по крайней мере, они рассматривают для себя такой вариант. Это относится в первую очередь к поколению 30-летних, представители которого уже имеют опыт работы и не видят для себя никакого будущего. Эмиграция вновь становится актуальной.

В управляемой общественной дискуссии эту проблему благоразумно стараются не замечать. Тот, кто не может воспользоваться связями в спецслужбе ФСБ, в партии власти «Единая Россия» или в Газпроме, не имеет, по мнению публициста Дмитрия Орешкина, никаких перспектив роста. Политическая элита держит управленческие позиции и доходные местечки для своей клиентуры.

Все эмигранты, а также желающие эмигрировать разделяют это чувство отсутствие перспектив для себя лично, а также для России. В каждом конкретном случае мотивы могут быть разными – об этом свидетельствуют опросы общественного мнения, а также дискуссии в блогах. Иногда причиной является работа и низкая зарплата, плохая система образования для детей, несовершенная медицинское обслуживание, а также неблагоприятная экологическая обстановка. Другие уже не могут больше мириться  с коррупцией и произволом правоохранительных органов, а также опасаются праворадикальных погромов или исламистских терактов.

Вот что пишет о перспективе дополнительных 12 лет правления Путина художник Андрей Бильжо на веб-сайте журнала «Сноб» snob.ru: Или все развалится, или взорвется, и потом произойдет что-то страшное; или сначала все будет, как есть, а затем последуют новые ужасы. Высказываемые точки зрения похожи – закат системы неминуем, а то, что будет потом, особых надежд не вызывает. Российская национальная идея, по мнению блогера из Лондона, звучит так: Спасайся, кто может! Александр Аузан из Московского университета имени Ломоносова замечает braindrain (утечку мозгов) и среди своих студентов. Половина его лучших студентов уехала за границу. В отличие от прежнего периода, выпускники не хотят возвращаться назад. Следом за учеными страну покидают представители бизнеса – большие и богатые фирмы направляются на Запад, средние и малые – в Казахстан.

Алкександр Аузан входит в состав комиссии по модернизации при российском президенте. Однако шансы для проведения модернизации не слишком высоки. Мы обречены на застой, считает он. Сырьевая экономика находится под контролем небольшого количества заинтересованных групп, и они будут блокировать модернизацию, пока рубли поступают в кассу. Этому сектору не особенно нужны квалифицированные специалисты. Будущее Аузан описывает с помощью писателя Владимира Сорокина: Россия превратится в 15-полосную магистраль, связывающую Китай с Европу. Талантливые люди уезжают.

Начиная с революции 1917 года Москва пережила шесть волн эмиграции. В каждом случае страну покидала активная часть интеллектуальной элиты, которая в других странах составляет основу среднего класса. Оставались представители патерналистски настроенного большинства, готовые довольствоваться малым и не выставляющие никаких социально-политических требований. Руководить ими легко.

Становится очевидным, что даже богатые бенефициары этой системы занимаются поиском нового места жительства. В 2011 году спрос на услуги компаний, оказывающих консультации по вопросам миграции, вырос в три раза по сравнению с прошлым годом. Теперь не яхты на Ривьере, а американский паспорт у детей являются статусными символами, считает сотрудник одной из консультационных компаний. Представители этих кругов хотят быть готовыми к чрезвычайной ситуации.

А она может наступить очень скоро. Возможно, самым известным московским эмигрантом в будущем станет впавший в немилость бывший мэр Москвы и соавтор системы Путина Юрий Лужков. Латвия отклонила его просьбу о предоставлении статуса эмигранта. Пока этот коррумпированный миллиардер по туристической визе уехал в Лондон.
Оригинал публикации: Rette sich, wer kann!
Опубликовано: 13/07/2011 14:45

Создатєлі

Аристократичний декаданс будуть демонструвати творчу думку. Вони створять нові форми своєї свідомості в кризовий час її відсутності.

Естети фуршетних форм об"єднаються в символічності постмодернового романтизму, епатажно зісковзуючи в опівнічний кришталевий андеграунд київського готелю. За 100 баксів на годину без сітра під кислу капусту.
 ==========================================================
13.07.2011 11:35 _ Андрій Окара

Власть и модернизация: создание новых социально-политических субъектов развития в современной Украине и России (анонс)

13 июля в Киеве состоится заседание Центра социально-консервативной политики (Украина) совместно с Центром восточноевропейских исследований (г. Москва) на тему: 
"Власть и модернизация: создание новых
социально-политических субъектов развития в современной Украине и России"

В обсуждении темы примут участие:
- директор Центра восточноевропейских исследований Андрей ОКАРА;

- президент ЦСКП (Украина) Юрий ЛИПЧЕВСКИЙ;

- руководитель Школы политической психологии Геннадий БАЛАШОВ;

- директор Агентства социальных коммуникаций Сергей БЕЛАШКО и др.

Заседание состоится в гостинице "Киев" (конференц-зал "Хрустальный"), по адресу: ул. Грушевского 26/1.

Начало – в 18.30.

Дополнительная информация по тел.: 091 911 88 36 (Ольга)

http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/4e1d58cd330be/
http://dinadis.ua/ru/service/audition/kiev/Khrustalny

======================================================================
 15.07.2011
 Прозаседавшиеся 
14.07.2011 23:04 _ Андрій Окара

Модернизация – без Медведева и Януковича (СПАСИБО участникам вчерашнего круглого стола!) 

http://blogs.pravda.com.ua/authors/okara/4e1f4bc3be8fb/

/сторонники ценностей Модерна (они говорили о необходимости развития фундаментальной и прикладной науки и о том, как на постсоветском пространстве безвозвратно утрачен технологический, интеллектуальный и человеческий потенциал); сторонники ценностей (или бесценностей) Постмодерна (они говорили о приоритете информационных технологий, о том, что советская индустрия раз и навсегда устарела); сторонники поиска нового миростроительного проекта – Пост-Постмодерна (они говорили о креативном потенциале человека как о главном ресурсе развития в XXI веке). (Примечательно, что именно последние оказались наиболее склонными к самоорганизации и продолжили заседание в одном из симпатичных кафе в окрестностях Крещатика:)/
----
Я ж казав, що все виллється в сітро під кислу капусту. Але не думав, що пошуки тих, новітніх постмодернових приорітетів, /наиболее склонными к самоорганизации/ модернізаторами закінчаться рівнем ганделика. На солідний кабак самоорганізованим мислителям, як видно, не вистачило спонсорування. А потім ще шукали, - и где найти недостающий рубль и кого потом послать за водкой. А потім ця історія, як і всі подібні історії модних інтелектуально- рятувальних посідєлок, успішно почила в бозі. Буває.

Якщо зможеш

Якщо в тебе є непорушні переконання, то ти раб своїх переконань. Ти можеш бути догматиком Церкви, або політики. Вони обидві базуються на вірі. Тоді ти раб віри.
Ти можеш бути заручником обставин, любові чи ненависті. Але суть від цього не змінюється. Ти раб обставин, любові чи ненависті.
Де ж істина. А істина, це - Бог. Але Бога ніхто не бачив. Тому, головне не мета, до якої ти прагнеш дійти. Головне, це - шлях до неї, той шлях, яким ти йдеш і те, як ти його пройдеш. І шлях той, то і є твоє життя. По ньому тебе і оцінять.

Протилежність

Знаєте, чим чудова свобода слова. Тим, що можна критикувати та викривати кого завгодно і скільки завгодно. До посиніння. Або до того часу, поки не зрозумієш, що ти ідіот.

Я ж - тільки сміюся. Можливо й зовсім не весело , але сподіваюся, що в мене є ще шанс не сприймати все надто серйозно. Бо тоді прийде розуміння, яке поставить задачу, на яку буде потрібно знайти відповідь.
  Але справа в тому, що відповідь я давно вже знаю.             

                                                                                                                   

В первоклассном ресторане льется пиво цвета осень

ты лежала на диване и курила папиросы...

         Вина Воної буде справедливо визначена судом. Ландик знайдений і йому теж, справедливо, як і Воній, визначать майбутній шлях. Антикорупційний закон вступив в силу. Тепер брати та давати не будуть. Тепер будуть приносити та класти в шухляду. Пенсійна реформа йде добре. Спасіння утопаючих перекладається на їхні ж плечі. Техогляд відмінено і не потрібно буде давати хабарі. Потрібно буде тихенько і без гвалту в десять разів більше платити на СТО. Мафія переможена, бо її не було і немає. Бо так має здаватися всім підданим короля. Всі радісні та задоволені. Бо так хочеться бачити великим реформатирам.  І дійсно, виникає запитання: навіщо було здавати Севастополь та готувати зараз здачу ГТС, якщо митний союз скоро визначиться, що робити з Україною, а український бізнес тікає в Лондон.

Дарвінівська теорія природного відбору, на якому базується фашизм, трактує: Всі нездатні до самозбереження повинні вмирати, поступаючись місцем тим, хто будь-якими засобами перемагає. І якщо Гандзя Ге впевнена, що за 20 років ми можемо стати нацією дебілів, але за 20 минулих все ще не стали, то можна ставити крапку і курити папіроси. Крапка.

Як Леонід Макарович на шустері тарганів ловили

 Я, каже, тепер не комуніст. Але я, як і раніше - ідеолог. І спасибі мені люди кажуть, за те, що Україну незалежною та самостійною зробив. Ось! І коли Щербицький мені колись щось казав, то я дулю в кишені тримав та все собі в ліс дивився.

Такий наш Перший. Штірліц і демократ. Працював не покладаючи рук в тилу ненависного ворога. Генералом КПСС. Палки в колеса радянській владі ставив. Ідеологічно її знищував. Тепер він теж ідеолог, але вже протилежного напрямку. Він тепер ідеолог націоналізму. І вже не комуніст.

Якось він обмовився, що не знав, яку державу потрібно було будувати. І тому побудував олігархічну. Не уточнив, правда, від кого саме незалежну. Чи не від народу, часом. Ось так вони всі й далі будують. По образу і подобію Першого. Не знаючи що саме вийде, бо коли вовкам все, то вівцям - ні вовни, ні ратиць. Тому й не знають, як це називається. Але щось-таки вішають. Народу на вуха. І як не мурують, як не прилаштовують, як не ліплять горбатого до стіни, а все виходить - олігархія-мать-порядка. Незалежна. З дульою в кишені до народу. І з орденами Святого Станіслава на мотузочку. За великі заслуги перед Мальтійською сектою.

Та так за той народ бідкаються, так ночами не сплять що загнали його на саме дно, вже навіть, і не цивілізованих країн. А самі в страшну кризу, в яку увігнали державу, плачучи та б"ючи себе в груди, про те, як вони народ той люблять, аж на п"ятсот шісьдесят відсотків за рік примножили свої капітали. І ще дивуються, який же той народ мудрий, що терпить. Що ж то за народ такий свідомий, що скільки його не знищуй, а він все ще жити хоче. За соломину чіпляється.

А ще наш ідеолог щось про Конституцію казав. Що її оновлювати потрібно. Коли буде необхідно. Це вже по образу і подобію діючого Президента, треба думати. Це, ніби, як деякі комуністичні ідеологи, вже новітнього гатунку, своїх дружин оновлюють. І Конституцію ту, оновлену, та пристосовану та випробувану з усіх боків, потрібно на загальнонародному референдумі освячувати, щоб потім народ на себе кивав, якщо йому щось знову поперек горла стане. Тоді нехай не ображаються, бо самі ж хотіли. Невістка ж не винна, що її заміж взяли. А те, що не зосім не вагітна, то чого не дивилися.

Насамкінець Леонід Макарович поділився з аудиторією своїм таємним одкровенням. Про те, що негоже йому на лаврах спочивати, а прийшло йому якось знамення, що надихнув його Господь ще створити Коституційну Асамблею. І  Буде він вже Нову Конституцію писати. До чого вже і приступив. Одне тільки йому заважає. Що її, ту Конституцію, Парламент не прийме. А ще щось про пенсії казали. Що той, минулий анахронізм, потрібно відмінити та поставити всіх на фуражне самозабезпечення. Відробив на благо родіни і йди собі під три чорти. І ми вам нічого і ви нам і на згадку не потрібні. А так, то все добре. Одне лиш погано. Не придумали ще, що з тими тарганами робити, що зі всіх кутків вилазять. Б"ють їх, б"ють, а вони все лізуть, та все вусами на всі боки водять. Мабуть скоро будуть дустом присипати.

Як Михайло Притула богів ліпив

http://www.pravda.com.ua/columns/2011/07/2/6342278/add_ok/#comments
Uatumbai _ 03.07.2011 20:57
Якось в липні, справжнього полковника, Михайла Притулу, після великих справ, які відношення до цієї повісті зовсім не мають, потягнуло на філософію. І після довгих та болісних нічних роздумів, які почали його вже з часом переслідувати і вдень, він вирішив спробувати ту, свою філософію, довести до широкої аудиторії читачів. Розкрити затуманені очі будь-якого громадянина, який має намір хоча б коли-небудь добратись до тієї сяючої вершини, яку називають досить свинячим новомодним терміном –" еліта". А того, хто не має, то хоч вмотивувати взяти в руки міношукач та почати нишпорити по кутках та закутках нашої, ні з чим незрівнянної Неньки, в пошуках української "аристократії".

Бо, як йому здалося, старомодне, але ще й досі таке чарівне слово - "аристократія" на теренах нашої славної держави вже загубило своє корисне смислове значення. І дійсно, загубило. Десь ще з 1710 року, і так його досі й не знайшло. Бо втікала вона в усі часи завжди швидко, далеко і не озираючись. І пошуки її продовжуються й досі, але поки, все ще - безрезультатно.
Правда, від того часу багато хто малював, та й досі все ще малює, собі фамільні герби з коронами, але що не малюй, нічого не вийде, якщо ти - самі знаєте хто. Це я про них, тих - калнишевських, які малюють візерунки своєй приналежності до аристократичних дворян на склі вікон свідомості пересічного ліберально-соборного українського віруючого. Всі мотивації якого частіше за все проявляються у виділенні шлункових соків.

І от тут, на такій думці, щось в пана Михайла замкнуло. Бо з одного боку, він бачить, з чого зроблені блискучі халяви тих панів, що йдуть до церкви та стоять під об"єктивами телекамер, а з іншого - дуже ж хочеться отримати відповідь про сенс їхнього життя. Бо, як людина просвітлена та інтелігентна, він розуміє, що так, ніби, жити далі вже не можна, але не розуміє, чому ж все-таки ми так довго, все ж-таки живемо.

А так як, вирішення цієї дилеми пан Михайло ніяк в своїх нічних снах не знайшов, то й вирішив звернутися за допомогою до святоотцівського богослов"я та ввібрати в себе Павлоапостольське благовістя і знайти в ньому своє містичне прозріння.

Але й християнська благовість теж не принесла йому ніякої відповіді. Бо, чи вона вже стала не тією, що була колись, бо в християнських православних храмах діються посвяти мечем самозванців, чи може самі самозванці окупували православний простір, тут причини поки ще теж не знайдено. Як і аристократії.

Тому, роздумучи ще і ще, над тлінністю життя, наш полковник вирішив звернутися до своїх солдат. З гучним закликом: "Кожному індивіду постійний розвиток і вдосконалення!". В п"ятикатегорійній піраміді. Можна було б пропустити ці категорії повз вуха, але для більш досконалого розуміння пропонованого ноу-хау Великого Абрахама паном полковником, краще їх тут привести:

 Дихання, Вода, Їжа, Сон та Секс. ( Це - фундамент, на якому має базуватися свідомість "людини-тварини, що постійно щось хоче". (Це за Абрахамом та Притулою, який розділяє ці погляди, та теж щось хоче, але не знає точно, чого саме).
-За тим йдуть - Безпека; Сім"я; Інтимність; Самоповага; Проблеми. А Моральність та Творчість - це сама вершина піраміди. Сьєкйош, читачу? Дихай і снікерсуй. А моральність та творчість - то вершина. Якої ти ніколи не досягнеш. Та й навіщо вони тобі. То - привілегія Богів.


І поки ти, читачу, будеш пити, їсти, спати та ліберально розмножуватись, досягаючи наступного шабля на драбині до своєї досконалості, пан Михайло, в цей час, буде творчо працювати в пошуках інтимної самоповаги, забезпечуючи себе мріями про те, що і сам він належить до елітарної аристократії, яка виведе всіх нас з  українського мороку. Та от, щось, все ніяк ні в нього самого, ні в них, усіх разом, нічого не виходить.
Ми збудуємо!  Якщо станемо богами.

                                                                               ***

"Українська Правда". Розмова з паном Притулою.

Uatumbai _ 02.07.2011 18:49

Пам'ятаєте, у Стругацьких, в Зону ходять люди, щоб потрапити в Кімнату, виконуючу бажання. З превеликим труднощами пробирається в цю кімнату людина і просить для свого брата здоров'я. А в підсумку отримує великі гроші. Не братові він хотів добра, а собі «добра» насправді. Люди лише думають, що хочуть того, чого хочуть. Люди лише думають, що роблять те, що роблять. І людям лише здається, що інші роблять те, що вони роблять. А потім дивуються, що їх старання не призводять до очікуваних результатів.
Люди живуть, переживають, реагують, страждають, що щось роблять один з одним, зовсім не підозрюючи, що відбувається насправді.

/І якщо в наш час десь і можна побудувати рай на Землі, так це в Україні. І якщо якийсь народ може це зробити, так це наш народ. Без варіантів. Давайте прагнути цього разом./

-Спочатку спробуйте вийти із Матриці.

Відповісти | З цитатою

=======

Uatumbai _ 02.07.2011 18:48

В 1999 році в Україні була офіційно зареєстрована Міжнародна Громадська Організація Суверенний Військовий Орден Тамплієрів «Пріорат України» на чолі з Великим пріором Олександром Яблонським (правда, дехто на Заході при згадці про існування на Україну відділення ордена тамплієрів дуже дивується, називаючи УП не інакше як "самозванцями"). Українські масони: http://www.ladaportal.com/forum/thread128-2.html
http://www.obozrevatel.com/news/2006/9/27/137467.htm
Зазвичай зібрання масонів відбуваються в найстаріших християнських храмах. Стало традицією, наприклад, проводити урочисті церемонії в Свято-Іллінській та Андріївській церквах. Масонські традиції непорушні: святині християн слід осквернити.

Відповісти | З цитатою

========

Uatumbai _ 02.07.2011 18:48

Що хочуть сказати нам політики - це одне.
Для чого хочуть сказати, це- інше.
Що хочуть показати - третє.
-Далі - Ваші припущення на цю тему.
Про що вони розмовляють під час виступів із трибуни Верховної Ради?
Начебто розумні люди, і очі в них розумні – а путнього сказати нічого не можуть, думки якось дуже відірвані від реальності, парять десь між небом і землею, в ілюзіях... І що роблять, і для чого – тями не мають.
- Це Ваша риторика. Бо дуже добре знають та й говорять гарно, і тамущі аж занадто.
-...Я дійсно хочу зрозуміти, навіщо все це?! Для чого?

- Не прикидайтеся.
---------------------------------
 Пан Михайло, хоч і справжній полковник, та все ж не розуміє. :)

І по вусах не тікло і в рот не попало

http://blogs.pravda.com.ua/authors/nayem/4e0b62b9ef7ff/add_ok/#form

Uatumbai _ 01.07.2011 15:24

Мустафа не формує соціальної апатії. Соціальну апатію формує держава своїм відношенням до виборців, якщо вже мова йде про них. І в можливісь змін на краще ще вірять тільки хворі на голову. Має бути не віра, і не нею потрібно керуватися, має бути впевненість, якої немає, як немає до цього ніяких підстав. Коротше – лампочка є, але вона не світить, больше того, в неї розколота колба. Але кажуть, – якщо повірите, то засвітить. А Мустафі не ображатися потрібно і не виставляти свої амбіції, а працювати та просто жити. Як це роблять всі ніші. Він дещо заблукав в самотності. Але це пройде. Ясно й так, в чому ми тут сидимо по вуха. Але, те, про що він тут сказав, то є наслідками, а не причинами. Наступного разу нехай з них і почне, з причин.

----
Uatumbai _ 30.06.2011 10:36
Дивні люди в дивній країні. Мустафа дякує, що його не запросили. А якби запросили, то він би не пішов. Я зараз буду довго плакати. Як же так. Самого Мустафу та не запросили. А якби запросили, то він би їм дулю показав. А якби таки пішов, бо може б його за матню за собою потягли, то вилив би всенародно обраному діючому Президенту відро помиїв на голову. Мустафа його запитав би - А звідки, пане Президент у Вас такий чарівний шалашик. З басейном. Ага. І фонтаном.

А на які такі шиші Ви його здобули. Збудували, тобто. На яку зарплату. - А у Вашого синочка звідки така баночка з грішми. Калиточка цегляна. І ще щось там в тому ж дусі. А хто його і за що депутатом вибрав та скільки і чого і де і як. Ото б тоді Мустафі не дерев"яний пам"ятник поставили, як йому оце вистругали на УП, за те, що не пішов, а чавунний. В повний зріст. А може й у бронзі відлили. Бо заслужив. Своєю справедливою чесністю. Пошуком правди в лантуху полови. Там, де нею вже років з двадцять не пахне. За справжній патріотизм та непідкупну правду. Якою він викриває буржуйське гніздо та його власника. Дякуючи, що не запросили.

А куди взагалі дивилися. Тоді, як вибирали. Тоді, як державу шматували. Тоді, як самі, ті, що зараз Мустафі отой пам"ятник мурують за оту його справедливість, хабарі давали. За що? За все. І завжди справедливо давали і завтра будуть так само давати. Ще й - дякую, скажуть, що взяли. Не погидували підношенням уклінним.

Що, забулося в якій тепер країні живемо? Все ще соціальна справедливість, рівність та братерство сниться? Що тепер шукаємо, народ? Чи не те виросло, що сіяли та удобрювали? За що ж така немилість тепер до того, за якого так недавно горло рвали. До війни доходило. Булаву вручили? То ось він тепер, дивіться та цінуйте. А хто кращий? Хто менше накрав? Хтось менше, а хтось більше. Що ж тепер сльози лити. Їжте, не подавіться. Бачили очі, що купували.

Завтра до когось ще  запросять. Може до барона Азарова. То й що? Знову про Мустафу забудуть. Його тепер і до Шустера вже не запросять. Та й до інших. І навіть не тому, що цеховикам підгадив. А тому, що себе на цьому випнув. Хоча ніхто й не змушував. І піде Мустафа вільним журналістом. Навприсядки, з бубном. В мале коло, танцювати.
----
Uatumbai _ 29.06.2011 21:33
Во-первых, спасибо, что не пригласили. Приглашение... на такое мероприятие поставило бы меня в сложное положение... я обязан был его принять, поскольку сам публично этого требовал...мне бы искренне не хотелось оказаться в роли "доверенного", коими президент сам назвал приглашенных журналистов.
А в общем, спасибо. И еще раз, спасибо. А кто не слышал, то еще раз.
----
Uatumbai _ 29.06.2011 22:09
Бо я так і не зрозумів, за що Мустафі всі такі вдячні. За те, що він написав пасквіль на своїх колег? В якому наскрізь світиться його образа за незапрошення. Значить фейсом не вийшов. Чи за те дякують, що нагнав хвилі на янука. То для цього багато розуму не потрібно. Тут всі женуть, кому тільки не ліньки. Що з того. Довів, який він патріот? Ну, стукнутих себе кулаком в груди у нас люблять. Як там – миздобумо? Ну, ну...
Їм треба було в Януковича із калаша стріляти. Або придурком обізвати. От тоді вон стали б тими, кому довіряють.

Рандеву

Подивився інтервю  Януковича  шістьом журналістам. Перше враження, що потрібно частіше проводити такі бесіди. Тоді відпаде багато питань та домислів щодо державної політики. І хотілось би вірити у відвертість та чесність сказаного Президентом.
В тому, що він дійсно має бажання та прагне вивести Україну з тупика, в який її загнала попередня влада. І працює в цьому напрямку не покладаючи рук.

Тільки щось цьому заважає. А заважає повірити в ті добрі його наміри маєток Президента. Псує картину тієї довіри. Не тільки фізично, тим, що існує. Але й психологічно. З подальшою логікою міркування відносно особистості та місця її перебування. І якими засобами це місце здобувається.

А загалом, то ніби все й добре. Навіть демократично. Дощ, альтанка та задушевна бесіда за чаєм декількох журналістів з простою людиною, наділеною величезною владою та відповідальністю. Людиною, від якої залежить доля мільйонів та майбутнє держави. А в тім, дай  Боже. Якщо не згадувати затаскану фразу відомого режисера. Але, це лише так, особисте.

29.06.2011

Кава з блондинкою

 ...
- Як тобі суд над Кицею по п"ятому?
- Я не дивився.
- Її не посадять!
- Чому?
- Це в них така гра. Полякають та й усе. Вони ж колись поміняются місцями, вибори будуть.
- Не поміняються.
- Чому?
- Тому що, вони ловлять двох зайців, але по одному.
- Це як?
- А так: Промисловість, яка належить олігархам потребує газу.   Ці ціни, що є, їм непід"ємні, збиткові. Модернізації промисловості не відбулося, тому споживання нею газу велике і тому неконкурентноздатне. Народ обдирати з цього приводу вже стає складно. Значить, потрібен перегляд цін в нижчу сторону. А для цього потрібні підстави. Підстави можуть бути тільки тоді, коли буде доведено, що угоди підписані незаконно. Тому, винна Киця, чи не винна, але потрібно довести, що винна. А вина ця вийде не інакше, як в особливо великих розмірах. Граничащих з державною зрадою, або і такою, що являється нею. Ще й з корисних особистих мотивів. Тому посадять. Бо іншого шляху немає. Посадять ще й в якості розплати  за приниження. І спробують знищити, не тільки, як політика та конкурента, а і як особистість.
- А другий кролик?
- Заєць.
- Угу...
- А другий - вибори.
- ?
- Остаточно знищується опозиція. І будується авторитарна, або й тоталітарна держава з безстроковим президентом.
- Люди вийдуть на вулицю.
- Вийдуть, якщо хтось заплатить. Але хто ж заплатить проти себе. А опозиції платити нічим.
- А як було в 2004-му?
- 4-й вже довів, що виходити марно. Нічого ж не змінилося. Тихо домовились, передали владу, поставили великого Папу- Реформатора прем"єром і залишили всіх в спокої. І в 2010-му теж. Залишили преференції та награбовані капітали, державний устрій ніяк не змінився. Народовладдя не стало. Мафія зміцніла.
- Народ підніметься на збройне повстання.
- Народ не той.
- Це як? Є ж патріоти.
- На хліб поки є. Видовищ більш ніж достатньо. Народ на толоку зібрати важко, а на збройне повстання неможливо. Та й за кого, або за що віддавати своє життя? За комунізм? Це вже проходили. За народовладдя? А народ знає, чого він хоче? Лідерів немає. Ідеї немає. Одні опереточні папуги. Поневірених солдат зі зброєю, які прийшли з фронту немає. Явної розрухи та голоду немає. Патріоти виїхали за кордон. А ті, що залишилися, прислужують владі.
- А що є?
- Є територія, заселена лузерами-рабами. Є феодали, які тими рабами володарюють.
- То що ж робити.
- На це запитання ніхто ще відповіді не знайшов. Кудись вивезе сама історія. А куди.., хто знає.

27.06.2011

=========================================================================
http://www.pravda.com.ua/articles/2011/08/6/6458792/
Микола Азаров під час вільних свідчень 5.08.2011:

- Приступив к исполнению обязанностей премьер-министра, я изучил все материалы, касающиеся договоров между Нефтегазом и Газпромом. Прежде всего, для того, чтобы найти аргументы для их пересмотра. Соглашения от 19 января были абсолютно невыгодными для Украины и вели к банкротству Украины. Когда я впервые прочитал этот документ, то не мог представить себе, что он мог быть санкционирован украинской стороной. К примеру, в договоре за недобор газа летом предполагалось 150% штрафных санкций, а зимой – 300%. Ни с одной другой страной таких санкций у Газпрома нет. Я рассматриваю это соглашение и по сути, и по форме как предательское по отношению к Украине и ее гражданам.
- Еще один фактор состоит в том, что Тимошенко как премьер-министр человек абсолютно неподготовленный к исполнению такой работы. И в переговорах с таким, будем говорить, партнером как Путин, достаточно слаба. Я несколько раз задавал Путину вопрос: "Что побудило вас заключить заведомо невыгодный для вас договор? Ведь рано или поздно этот договор будет отменен, мы его пересмотрим. Так какие причины лежали в основе?". Он ответил, что он сам не понимает этих причин. И что целесообразно спросить об этом у украинских деятелей, каким образом они отстаивали национальные интересы…
...этот контакт убыточный и крайне невыгодный. И мы делаем все, чтобы его пересмотреть.

                                                                                              ***

Олігархічно-демократична ліберально-рабовласницька

Можна поважати. А можна зневажати. Можна любити, а можна ненавидіти. Можна співати оди, а можна битися головою об стіну. Але зміст від того не змінюється.
Квадратне не стане круглим. Чорне не стане білим. Олігархія не стане народовладдям. Раб не стане вільним. Феодал не стане демократом.
Міфи та ілюзії не стануть реальністю.  Ганчірку з підлоги не стелять на стіл. В розбитому горщику борщ не варять. Запозичине щастя не ощасливить. Мертвий півень не заспіває.
27.06.2011

Палата № 6

Вчера смотрел про Японию по первому. Показывали последствия цунами и как они оптимистически держатся и смотрят в будущее. Взаимопомощь и поддержка, отсутствие эгоизма. Не разобщены, как мы в Украине, а держатся все вместе и имеют одни цели, их объединяющие. Да, мы с ними имеем различные менталитеты. И подумал: А что это я так взялся защищать украинский национализм.
Чем хуже быть космополитом, живущим среди множества народов и даже расс и плюнуть на все эти измы, думать о собсвенных интересах, добиваясь жизненного успеха среди таких же бегущих вперед, как и сам. Что в этом плохого? Ведь так устоена жизнь. Каждый имеет свой старт и нужно спешить, чтобы успеть за впереди бегущим и уходить от того, кто дышит тебе в затылок.

Иначе останешься в числе отстающих и превратишься в сознании первых, в никому не интересного маргинала. ведь нынешняя жизнь построена именно так, по образу и подобию американской мечты. Скалькулировали то ведь оттуда, взявши за пример ихний капиталистический шаблон, по которому начали строить свою рыночную экономику, и который и внес коррективы в наше сознание, привил прагматизм, забрал духовность, взаимопомощь и взаимопонимание.

Мы, здесь живущие, никто никому, по большому счету, теперь не нужны. Мы можем объединиться, но только по отстаиванию своих каких-то узкокорпоративных интересов, небольшим, заинтересованным колличеством людей, подобно волчей стае.  А объединиться, подобно "Майдану"-2004 уже не сможем. Потому, что мы приобрели уже опыт, и он - отрицательный. Он разочаровал предательством наших надежд и мы стали цинично-прагматичными. Но не духовно возвышенными. Мы потеряли веру. И стали душевно больными.

А что возможно построить в дурке? И что может быть страшнее, чем потерять веру. Нет, конечно кто-то может продолжать доказывать себе и людям недоказуемое. Что не все так плохо и не все еще потеряно, что все еще впереди и когда-то наступит благоденствие. На то она и дурка. Что нужно подождать годочка три, иль пять. И выбрать честных, тех, кто будет думать о державе, о стране, не будет воровать, и не продаст всех нас в зависимость и кабалу.

Вот только как убедить меня, что это будет, и что возможно это вообще. Ведь двадцать лет я наблюдаю только обратное, регресс, а не прогресс и в жизни, да и в судьбе уже, народа. Которым правят те, что им нет дела до него. Набить бы только им мошну свою, вот в этом цель. На унижении, на ограблении народа, в кризис, умножив капитал. Так есть ли Бог? А если есть, то почему безмолвно наблюдает, как делал то во все века.

И что теперь, что нам еще придется заложить, чтобы з десяток лет вот так прожить. Эх ты, шекспир, Uatumbai, ты дурью этой не страдай. Живи как все, в палате шесть, не думай ни о чем, не унывай, беги вперед, не отставай и пяткой люстру доставай.

17.06.2011

Змінити нічого неможливо

http://www.pravda.com.ua/articles/2011/06/8/6279818/
http://www.epravda.com.ua/publications/2011/06/6/287893/
http://narodna.pravda.com.ua/politics/4dc07b2f71f8e/view_print/
http://www.aferizm.ru/criminal/ops/st_k_leo_jamp.htm

Блер

То що там Тоні Блер. Приїхав в Україну з лекцією. Ділитися демократичними досягненнями. Студенти слухали з обожнюванням і відкритими ротами. Правда, журналістам поставити запитання чомусь так і не вдалося. Мабуть не вийшли рилами. А може не досягли розумом. Але монолог пройшов в конструктивному руслі і, головне, у взаєморозумінні самого Тоні, в смислі, з тим блером, який він ніс аудиторії.

Спочатку він щось блер про свій мобільний телефон. Це, для затравки. Щоб налагодити контакт з аудиторією. А потім вже про те, як гарно у сАмій Великій Британії різні раси розуміються між собою. Повна демократія з Великим ліберальним Тоні. Вже іншим. Тим, що у фраку з крильцями. Тобто - Елтоном з великою J. Але ні, ми не про те. Хоча те, там дійсно необ"ємне. І Як тільки той худенький стрючок справляється, ви тільки подумайте. Той, що за Елтоном позаду ходить.

Мабуть Елтон трохи нагинається для зручності. Бо може задньому здається, що передня швидко тікає, і все біжить, а ніяк догнати не може. А передній потім ніби тормозить головою об рояль. А рояль тоді доїзджає до стіни і теж тормозить. Бо маса, все-таки не маленька.  І тоді вже той, що до роялю ближче, пише музику носом по октавах, а задній йому підказує, по яких саме  клавішах стукати, щоб такт не пропав.

Да, то ми тут трохи відволіклись від головного. А головне в тому, що цікаво, що вони, тобто, всі великі британці, ті, що там корінні, будуть робити так, років через тридцять. А може й раніше. Це, коли маленькі китайці їх ліберально обійдуть чисельністю. І індоафриканці з арабопуштунами їм допоможуть. Ні, я не расист. Навіть навпаки, демократ. Але мене цікавить те, про що могли б запитати журналісти. А потім і мені розказати. Що тоді будуть робити англійці. Перебиратися в гетто в Ірландії, чи перебиратися в Африку, щоб трохи загоріти до коричневого кольору.

Може в чомусь правий був син прица Чарльза з переодяганням на тусовці, що як несвідоме, детермінувалося в поведінці та віддзеркалилось в дійсному. І чи не будуть і його дружині незабаром наполегливо радити одягти паранджу. І стане Об"єднана Британія Об"єднаними Еміратами. З чорнобровою королевою з великими губами. Але тієї краси за паранджою ніхто не помітить.
8.06.2011