Чухання в соломі пізнього вечора на березі Случа

http://politiko.ua/blogpost59037 
Дописувачі "Політико" не мають своєї партії, але вони мають розум, який дає їм можливість не липнути на липучку псевдополітичних тоталітарних сект.

Петро Камінь компліментує довірливим, як йому здається, майбутнім його багнетам, рекрутам, яких він мріє забрити в свою секту. Пропонуючи відвідати в якості гостя одне з її засідань. 
 -Напишіть мені про себе на PetroKamin@ukr.net і я дам відповідь. Або долучайтеся до сайту. У більшості з нас хаос в головах. 

А у "володарів сакральних знань", яка знаходиться у стані непоміченої ніким меншості, як, мабуть, потрібно розуміти, до якої входить і сам просвітник, пан Петро, в головах повна упорядкованість.  Тому, він кидає промінь світла в темряву безпросвітних, чи - безпросвітну темряву далі - притуліться лобом до лона Апостола Петра, діти мої. І я вас ощасливлю:

-Я відкритий для спілкування і зустрічі.Гарантую, що за годину розмови - змінити свої переконання стосовно моєї скромної персони.  - у нас з Вами не вистачає навіть розуму уявити, що хтось може піти "за ідею" . 

Ось так ,готуйте  гарантовані хоругви до виносу,панове. За високо-малокольну "за ідею".

Він пише: 
 -Читаючи з цікавистю сайт "Політико" я все більше переконуюсь, що ці розумні і освідчені люди не знайшли себе в жодній політичній партії. Партії, яка б відповідала вимогам людини і послідовно їх реалізовувала.

Ах, як жаль, що не знайшли. І тут, у нашого філософа скотилася скупа сльоза, котра впала на монітор його «Пентіуму III». -Як же допомогти несвідомим, подумалось йому, але таким розумним та освіченим.  Але не до кінця.  Бо вони ще не вкусили його освідченості в безмежній та безкорисній любові до них. І виходячи з цього висновку він починає будувати теорію вимог, та їхньої соціореалізації. В чому ж він їх бачить? 

А в, перш за все, в тому, що пропонує втілити в реальність групове зачаття, як він каже – нашої спільної дитини. Яку він вже не тільки зачав самостійно, але вже встиг  народити і, навіть охрестити, та стати її єдиноправним  батьком-очільником. 


Тому пан Петро каже, м"яко кажучи, неправду, тобто – бреше, закликаючи нерозумних малят щось після нього ще започатковувати в груповому сексі. Він не згадує, що власне,  дитинка вже народилася. З кривенькими ніжками, та рахітичною голівкою. І навіть вже не первісток а клонована двійня. Бо первістком було «Мале коло»,  яке тепер, за логікою подальшої розбудови цієї секти, має стати дійсно малим та вузьким колом самообраних "жреців-оракулів", настановників великих ідей безідейних кам"яних брил, надбудовою над прірвою безпросвітнього мороку нового Петроустрою в старій совковій свідомості.


Але ні, шановний Петро Камінь зовсім не той, про що хтось може подумав. Він  людина мудра. Вдалий бізнесмен та депутат міськради.  Він декларує, що:

 - чим довше я живу на світі, тим менше мені хочеться особисто для себе.  Може це тому, що у мене є всього достатньо для життя?

Як бачимо - не хочеться. Але, все ще - трохи колеться.



Та й не про себе думає державний діяч Петро. Йому особисто вже нічого не потрібно, він себе забезпечив та реалізував, і пропонує звернути увагу саме на цей факт молодим  людям – прийдіть до мене і ви станете такими ж успішними. Після групового зачаття в новому - політичному Білому Братстві, себто – «Українських інтересах»  під проводом пана Петра.
  

Але ситуація навколо  - абсолютно мене  не влаштовує, каже він. Я не згоден перейти в стан " третьосортних" , бо жив в часи урядів і президентів, які не створили нічого , а продали ВСЕ ! Я не хочу бачити дітей своїх і онуків з рабським тавром на плечі.


Воно то, ніби й так, але і тут наш пан депутат кривить душею, мабуть тією, що вже літає десь високо над усіма нами. Бо, як бачимо, життя його в часи урядів і президентів, які не створили нічого, а продали все, вже відбулося. І це було в минулому. А тепер, він, людина не бідна, не таврована, та, мабуть, першосортна, яка влаштувала своє життя завдяки тим, та при тих, що якраз і створили йому умови для цього, тих, хто – продали все, але наблизили пана до себе, вручивши йому мандат депутата, тепер не хоче бачити дітей своїх і онуків з рабським тавром на плечі.


То хто ж йому не дає.  І чому, забезпечені матеріально, та маючи змогу вчитися,  вони мають бути рабами з тавром? А не дають владні амбіції, котрі він маскує безкоштовним сиром. Бажанням вилізти ще вище. З містечкового виконкому до світлих, омріяних ним, вершин затишних теплих кабінетів,  яких він прагне досягти за рахунок голосів нових багнетів-ембріонів своїх химерноуявних фантазій. Горизонтально-вертикальних та спірально-тріадних опівнічних сновидінь, котрі не дають йому спокою, перетворюючись щодалі більше в мару його гоголівського буття на хуторі поблизу Новоград-Волинського мокрого яру, де жовтий місяць, вовче виття та опівнічний блуд  ще й досі водять його малими та великими колами манівців.

 17.04.2011
 ________________
P.S. Коли, читачу, ти сьогодні прочитаєш цю оповідку, зайди до пана Петра у гості http://ukrinteresy.com.ua/, та поцікався, чого він досяг за ці роки у своєму "Малому колі", та при його допомозі. Чи багато вже рекрутував борців з мафією, корупцією та державним бандитизмом.  Чи надихнув їх на повстання, чи страйк. І що з того всього вийшло.                                                                     
                                                                        ***

Хйодорыч, это кидок!

http://www.zn.ua/articles/79652

Оркестр для буратіно

http://www.youtube.com/watch?v=bWujX2JMkD0&feature=player_embedded

Мальвина обнаружила Буратино, сняла его с дерева и пригласила лесных знахарей для лечения пострадавшего. В итоге больному прописали касторку и оставили в покое. Стоило Мальвине спасти Буратино, как она сразу начала поучать его, пытаться обучать хорошим манерам, грамоте и арифметике. Но обучение Буратино было безуспешным. И он опять убежал в, такое родное ему, поле дураков.

Еволюція Zero

Двадцять років Україна не може вибрьохатись з болота середньовічного феодального

дикунства,  в яке її занурив новий соціальний устрій, нав"язаний бувшими компартійцями

та їхніми комсомольськими поплічниками, які захватили владу і на свій розсуд почали розбудовувати те, що їм залишилося в спадок від СРСР.

Суспільство, отуплене їхньою брехнею та нерозумінням, куди ж котиться держава, вже нікому не вірить. 

І, ніби приречене в безвиході своїх сподівань, знаходиться в очікуванні якоїсь, ніби потойбічної сили, яка виведе його з стану депресії та поведе правильним напрямком, широкою дорогою, до цивілізованого майбутнього в проквітаючій державі.

 Але, незважаючи на всі технології заспокоєння, все більше приходить розуміння того,

що влада, варіантів якої за ці роки вже було чимало, не приведе країну до омріяного

благополуччя, а лише розповідає народу казки, кожного року придумуючи нові їх версії та посилаючись на те, що по незалежним від неї причинам, минула казка не збулася і тому прийдеться перегорнути сторінку та послухати нову. Ту, кінець якої вже буде щасливим.

Але казкових чудес чомусь все не відбувається і не відбувається. І скільки не мантрують про них державні діячі з трибуни Парламенту, телевізійних каналів, радіо та газет, ситуація в країні тільки погіршується.

Українські скоробагатьки вилупившись з яйця КПСС та в злученні з кримінальними злочинцями набули свої капітали на пустому місці, не маючи за душею і ламаного гроша, а тільки використавши свої партійні посади та зв”язки з криміналітетом, почали розпродаж одержаної в спадок УРСР.

І ніхто з ідейних провідників Марксизму-Ленінізму не підняв революцію на захист тих

ідей,  якими вони клялися, та яким присягали та поклонялися майже сторіччя. Не

підняли народ на повстання, якому ці ідеї  проповідували. Генерали та політпрацівники

не направили на захист попраних ідеалів Великої Жовтневої Соціалістичної революції

свої армії, полки та дивізії, а спокійно дивилися, як їхній натхненник, Перший секретар

ЦК КПУ, компартійний ідеолог Л.Кравчук підписує в Біловежській пущі меморандум про

самостійність України.

І після цього, пропагуючи вже зовсім протилежні ідеї, він стає Першим Президентом вже"ринкової" України. Як незабаром виявилось, країни ліберально-кримінального розкрадання, країни знищення попередніх здобутків, завойованих не одним поколінням людей,  яких він та інші, йому подібні ідеологи, штовхали на тяжку, виснажливу працю, заради великих ідей побудови комунізму.

Україну, подібно середньовічним варварам, почали нищити. Різали заводи, нищили сільське господарство, продали флот, розвалили армію та авіацію разом з військовим виробництвом.  Продали все, що було надбано впродовж довгих десятків років голоду, розрухи та поневірянь попередніх поколінь.

Гуманітарну сферу перетворили на клоаку. Занедбані медицина та освіта. Завойовані перші місця в Європі по ВІЧ, туберкульозу, гепатиту та наркоманії. Вони прийшли, як люблять казати - розбудовувати, не будувати. І їм для цього перш за все потрібні комунікації - дороги та залізниці, щоб вивозити сировину взамін на імпорт, який закуплявся донедавна на запозичені кошти МВФ. 

Тепер ці кошти потрібно віддавати, але нічим. Бо так, як будувати економіку ніхто й не планував, то багато грошей розікрали та вивезли за кордон. І тепер, для обслуговування боргів та нового розкрадання, вирішили продати вже останнє, що залишилося - землю, розказуючи чергову казочку про те, як це буде добре, та як піде на благо народу, та десь в своїх маєтках, потішаючись з убогої свідомості того народу, який витерпів  всі знущання над собою та витерпить і це. І в них немає сумніву в тому, що витерпить. Проковтне. І ця впевненість небезпідставна.

Бо за роки Радянської влади він втратив здатність до протидії. Це народ - раб. І буде стояти на колінах доти, доки в нього не вистачить розуму це усвідомити. 

Доки не покається та не очиститься від скверни минулого. Доки не скрутить голову вурдалакам, які присмокталися до України. Доки не зрозуміє, що до храму думкою не дійдеш.

Інакше цей народ стане вигнанцем на колись рідній землі та втратить країну назавжди. І тим  доведе, що українці, це - нація рабів. І стане заслуженим посміховиськом для

всього світу. Предметом глузування, знущання та експлуатації.

------------------------------------
http://www.pravda.com.ua/articles/2011/04/4/6077221/
Кор:- Між іншим, ви десять років тому сказали, що плівки Мельниченка - фальшивка.

Л.Кравчук:- Я тоді вірив у те, що говорили всі. Я не мав висновків наукової експертизи.

Кор:- А якби Кучма пішов у відставку у 2001 році, це було б більш правильно?

Л.Кравчук:- Було би правильно. Бо в той період він вже почав створювати клан. Кланово-олігархічну систему створив Кучма.

Кор:- І не останню роль там відігравав ваш партійний лідер Віктор Медведчук...

Л.Кравчук:- Безумовно, всі, хто працював з Кучмою, відігравали свою роль. Якби вони не хотіли відігравати цю роль, то мали би залишити свої посади. Вони вірили, що кланово-олігархічна система може змінити ситуацію, поламати більшовицьку філософію. Коли в Україні почався відхід від більшовицької партійної системи, на її місце треба було створити іншу. Спробували сконструювати кланово-олігархічну систему.

Експеримент виявився надивовиж вдалим [Авт.]

7.04.2011

                                                                        ***

Ефект равлика

Cьoгoднi, шaнoвний дpyжe, нa твoїй мaшинi нe зacтyкaв двигyн, нe вибyxнyв cкaт , ти нe пoпaв в дopoжню пpигoдy i з тeбe нe здepли штpaф.   

Щo ж, я тeбe з тим i вiтaю. Бo мoглo би бyти й нaвпaки. I ocь ти зaдoвoлeний тa, нaвiть oптимicтичний, пiд"iзджaєш дo бeнзoкoлoнки i зaливaeш лiтpiв copoк виcoкoякicнoгo бeнзинy.  A пoтiм вмикaeш мyзикy i нacвиcтyючи "щe нe вмepлo, щe cтoїть" їдeш дaлi.  Щo ж, тoдi я вiтaю тeбe вдpyгe i cпoдiвaюcя, щo читaти дaлi ти нe бyдeш. Бo цe нe для тeбe.

A для тиx, xтo вжe нe пocвиcтyє, нe cпiвaє i нaвiть нe тaнцює. А пoки щe дивитьcя тa нe poзyмiє, чи цe йoмy мoжe тiльки тaк здaєтьcя, чи мoжe цe нaвciгдa. З дyмкoю пpo тe, щo, нiби - нaвciгдa, тo начебто тaк вoнo i нe мoжe, бo пpивик дo тoгo, щo якocь вoнo бyдe. A oт для тoгo, щoб зpoзyмiв, тo йoмy якpaз  чoгocь нe виcтaчaє. Hy, тo тe, як зaвжди. Може доброго стусана. Бo xтo ж з oднoгo paзy poзyмiє. 

Biн щe пoки живe iнepцiєю, зa якoю бiлкa, бiжyчи в cвoeмy кoлeci, нiяк нe мoжe зyпинитиcя тa пoдyмaти пpo тe, a чи нe вapтo зpoбити дeякi виcнoвки з тoгo бігу, i чи пoтpiбнo пpoдoвжyвaти тi cпpiнтepcькi змaгaння з тінню i чим вoни  мaють зaкiнчитиcя. Якa мeтa i чи бyдe вoнa дocягнyтa. Чи випpaвдaє вoнa прикладені зycиля зapaди її дocягнeння.

Якщo ти, читaчy, ycпiшний кoмepcaнт i твoї aкцiї щe нe втpaчaють cвoї пoзицiї, тo ти нacвиcтyй дaлi. Бo тoдi ти oлiгapx, дeпyтaт, пpoкypop, а чи інспектор ДАІ. Бo їм пociвaють. Бо вони примножують та помножують в кризі. Aлe якщo ти ні тe i нi iншe, тo тoдi тoбi caмий чac пoдyмaти пpo тe, щo бyдe з тoбoю зaвтpa. Бо завтра не буде лучше, чем вчера.


Бo зaвтpa бyдe нe тaк, як cьoгoднi. Завтра буде просто дуже паскудно і вибач мене за таку жорстоку правду. Але ми мусимо дивитися їй у вічі, передбачливо застраховуючи своє існування, якщо не хочемо раптово та неочікувано попасти в чийсь борщ. Коли нас обсмокчуть та виплюнуть як кістку на поталу дворовим бровкам.

Почни з машини. Продай її, поки ще знайдеться той, що хоче мати в своїй сім"ї ту, хто безмежно та безсоромно п"є. Продай, поки ще зможеш за неї щось вторгувати. І ти станеш себе поважати за свою передбачливість. Не вірь тому, що ось-ось запустять українські НПЗ, які здешевлять бензин. Він буде тільки збільшувати свою ціну. Бо нафта з Росії дорожча за готовий бензин. І тому немає сенсу виробляти бензин з тієї нафти, а краще закупляти його в тієї ж Росії.

Не чекай, що продукти харчування будуть дешевіти. Вони будуть все більш неякісними, штучними та дорожчими. Бо поступово кількість якісного їх виробництва в світі зменшується. Не запасайся ними наперед, крім цукру, бо гроші зможуть терміново знадобитися на щось нагально-необхідне. Все одно, харчування буде, бо Заходу потрібно кудись його збувати.

Виживе той, хто зможе задовольнятися малим. Тому, залиш свої амбітні плани. Плануй тактично. Подумай, як зберегти тепло та електоенергію. Якщо є змога, зроби буржуйку. Бо газ перейде гривневу межу.

Не сподівайся на пенсійне забезпечення. І якщо ти ще молодий, забезпеч своє майбутне грішми, які збережеш сьогодні. Не довіряй їх банкам і при можливості переводь в метал, який дешевшати не буде. Бо потім їх можеш не знайти.

Ти одержав стусана. Тепер йди по нитці, яку тримаєш в руках. І сподіваюсь, вона приведе тебе до істини, якої ще не знаю й сам.

Їжачок (с)

Письмецо одной девушки из Германии подруге в Россию. Вернее, отрывок. Пунктуация, орфография и остальные нехитрые обороты автора сохранены без изменения. Далее от лица автора. ... Иду, значит, шоппингую, смотрю: на обочине ёжик лежит. Не клубочком, а навзничь, и лапками кверху. И мордочка вся в кровище: машиной, наверное, сбило. Тут в пригородах кого только не давят! Ежи, лисы, змеи.. иногда даже косули попадаются. Мне чего-то жалко его стало: завернула в газету, принесла домой.

Звоню Гельмуту, спрашиваю, что делать? Он мне: отнеси в больницу, там ветеринарное отделение есть. Ладно, несу. Зашла в кабинет. Встречает какой-то Айболит перекачанный: за два метра ростом, из халата две простыни сшить можно. Вас ист лось?! - спрашивает. Вот уж, думаю, точно: лось. И прикинь: забыла, как по-немецки ёж. Потом уже в словаре посмотрела. Ну, сую ему бедолагу: мол, такое шайсе приключилось, кранкен животинка, лечи, давай. Назвался лосем - люби ёжиков..

Так он по жизни Айболитом оказался: рожа перекосилась, чуть не плачет бедняжка. Тампонами протёр, чуть ли не облизал и укол засандалил. Блин, думаю, мало ёжику своих иголок. И понёс в операционную. Подождите, говорит, около часа. Ну, уходить как-то стремно - жду. Часа через полтора выползает этот лось. Табло скорбное, как будто у меня тут родственник загибается. И вещает: мол, как хорошо, что вы вовремя принесли бедное существо! Травма-де, очень тяжёлая: жить будет, но инвалидом останется.. Сейчас, либе фройляйн, его забирать и даже навещать нельзя: ломняк после наркоза.

Я от такой заботы тихо охреневаю. А тут начинается полный ам энде. Айболит продолжает: Пару дней пациенту (nоtа bеnе: ёжику!) придётся полежать в отделении реанимации (для ёжиков, н/// х?!!!), а потом сможете его забирать. У меня, наверное, на лице было написано: А на хрена мне дома ёжик-инвалид?!.. Он спохватывается: Но, может быть, это для вас обременительно и чересчур ответственно ( ё-мое!!!). Тогда вы можете оформить животное в приют (б///я!!!). Если же все-таки вы решите приютить его, понадобятся некоторые бюрократические формальности..

Понимаю, что ржать нельзя: немец грустный, как на похоронах фюрера. Гашу лыбу и спрашиваю: - Договор об опеке (над ёжиком, е///т!!!)? - отвечает, а также характеристику из магистрата. Я уже еле сдерживаюсь, чтобы не закатиться., - спрашиваю. Этот зоофил на полном серьёзе отвечает: - Нет, характеристика в отношении вашей семьи, фройляйн. В документе должны содержаться сведения о том, не обвинялись ли вы или члены вашей семье в насилии над животными (изо всех сил гоню из головы образ Гельмута, грубо сожительствующего с ёжиком!). Кроме того, магистрат должен подтвердить, имеете ли вы материальные и жилищные условия достаточные для опеки над животным (не слишком ли мы бедны для ёжика, с///ка!!!). У меня, блин, ещё сил хватило сказать: мол, я посоветуюсь с близкими, прежде чем пойти на такой ответственный шаг, как усыновление ёжика.  И cпрашиваю: сколько я должна за операцию?

Ответ меня додавил. "О, нет, -говорит, -вы ничего не должны! У нас действует федеральная программа по спасению животных, пострадавших от людей". И дальше - зацени: "Наоборот, вы получите премию в сумме ста евро за своевременное обращение к нам. Вам отправят деньги почтовым переводом (... восемь, девять - аут!!!). Мы благодарны за вашу доброту. Данке шен, гуторехциг фройляйн, ауфвидерзейн!"

В общем, домой шла в полном угаре, смеяться уже сил не было. А потом чего-то грустно стало: вспомнила нашу больничку, когда тётка лежала после инфаркта. Как еду таскала три раза в день, белье, посуду; умоляла, чтобы осмотрели и хоть зелёнкой помазали.. В итоге родилась такая максима: "Лучше быть ёжиком в Германии, чем человеком в России".

Українська лівія, правія чи game over

Українські реалії останнім часом все більше насторожують. Хтось вже робить ставки, чи Україна буде в Європі, чи повернеться до СССР, а хтось підбурює до озброєння населення та до скидання влади збройними засобами. Тобто, до нового, вже збройного, а значить, кривавого, "Майдану", революції, схожої до лівійського заколоту. Очевидно, що банановий м"якуш української політики гнилий і його потрібно утилізовувати.

Але, чи вдасться досягти оновлення демократії шляхом військової розрухи та громадянської війни, й до того вже пограбованої та згвалтованої держави, яка весь час знаходиться в стані "пощуку Європейського шляху", якого так і не здатна знайти, а тільки хитається, як п"яний бомж, який не бачить вже ні мети ні шляху до неї і не знає взагалі, що йому вже потрібно, та й чи потрібно щось взагалі.

Європа сприймає Україну, не як цивілізовану державу, а як державу перманентної катастрофи, і в цьому не помиляється. Та як таку, що з нею неможливо мати будь-які цивілізовані стосунки, а як територію, куди варто і потрібно збувати свої неякісні товари та відходи виробництва, та сприймають за щось схоже на Європейську помийницю. А чи й зовсім - за.

Українські політики теж виглядають у Європейських очах зовсім не краще і кожного разу своїми відвідинами дивують європейців все більше. Єдине, що подобається там, то це українські раби та рабині, які безмовно виконують найбрудніші та найпринизливіші роботи, бо своя батьківщина не здатна та не бажає забезпечити їх та їхніх дітей достойним рівнем життя та розвитку у себе вдома, в країні, яка вже перетворилася на проточну каналізацію. Бо каналізує все якісне, що було раніше, та те, ще добре, що інколи потрапляє на цю територію абсурду.

Українські міста все більше маргіналізуються. Маргіналізуються залишки культури, мистецтва, інтелектуального прошарку, який заспокоєно, мовчки, жирує на грантах, прислуговуючи владі. Все життя людини перетворюється на суцільне болото, в якому неможливо адекватно орієнтуватися. Те, що ще вчора вважалося за правильне і стале, сьогодні втратило свій зміст, не набувши нового, або замінене своєю протилежністю, що видається за істину.

Люди впадають в розпач та меланхолію, бо не бачать будь-яких перспектив на майбутнє. І це штовхає їх на шлях радикалізації фашистського, або комуністичного штибу, чим користуються деякі "провідники" таких ідей, розпалюючи ненависть та поглиблюючи непорозуміння між людьми, яке було запроваджене колишніми керівниками країни, а тепер естафетно підхваченим різного гатунку прохіндеями від політики.

З іншого боку, країни, оточуючі Україну, роблять свій внесок в дестабілізацію, роздаючи паспорти українським громадянам, котрі таким чином, набувають громадянства інших країн, таких, як Росія, Румунія, Угорщина та Польща. В районах проживання таких громадян вже дублюються назви населених пунктів та вулиць на двох мовах і можна з великою долею ймовірності припустити, що в майбутньому, такі анклави, проведенням референдумів, можуть мирним шляхом перейти в підпорядкування інших держав.

І ніхто в Україні тим не турбується. Все пущене на самоплив, охвачене тотальною корумпованістю та погонею за грішми. Як і безліч інших, не менш важливих питань, які давно вже нікого не цікавлять.

На палубі корабля з проіржавілим дном, застопореними двигунами та зіпсованим рульовим механізмом, грає музика Моцарта. А капітан та команда оптимістично заспокоюють, що нічого неординарного не відбувається. Навпаки. Все добре і вже скоро всі пасажири побачать вогні великого європейського міста, куди їх везуть. Але, капітан приховує назву тієї музики. Це - реквієм.

Всі ці проблеми, та інші, не заторкнуті тут, але, які тільки посилюються та поглиблюються з часом, приводять до сумних висновків про те, що Україна стоїть на межі самознищення. І очевидно, що цей процес стає дедалі більше, незворотнім.

31.03.2011
                                                                 ***

Cин, внyки, тa сектантський орден "Myфлoнcьке Koцaлкo"

Haтpaпив  ocь, нa тaкy poзмoвy, якoю xoчy пoдiлитиcя з читaчeм. I якa poзcтaвляє кpaпки нaд тим, xтo фiнaнcyє тa нaдиxaє тaк звaнe "Maлe Koлo". Aвcтpiйcький eфpeйтop мaє дocтoйниx пocлiдoвникiв i дyжe зpaдiв би, пoчyвши тaкe тoкoвищe кopичнeвиx глyxapiв. I cпpaвa йoгo, як виднo з нижчeвиклaдeнoгo, нe вмepлa. Спочатку вони малювали "рунічні спіралі" та "пучки-тріади" на УП, а тепер вже перейшли до агіток про зброю.

Як бyлo cкaзaнo: "Як тільки де-небудь замість слова
"здравствуйте " проголосять "хайль" в чиюсь персональну адресу - знайте,
там на нас чекають, звідти ми почнемо своє велике відродження! " Вони вже стукають у віка своїх трун. Вони вже хочуть реваншу, марять про новий мюнхенський путч дрібних крамарів та ковбасників.

І кишкoтoнкi вyxaтi їх послідовники вжe пнyтьcя дo влaди. Тeopeтизyють, як бyдyть нacaджyвaти cвoю iдeoлoгiю xaйляння. Boни вжe бyдyють мaйбyтню дepжaвнy вepтикaль з  дopaдчим Peйxcтaгoм тa гoлoвним poзпopядникoм людcькими черепами - новим адольфом.

Ця протоплазма вжe чyбитьcя зa мiнicтepcькi пopтфeлi тa зa пepшicть в чepзi нa пocaдy кaнцлepa. Вишкрябують cвiй Maйн Kaмпф, зa шкільною звичкою, пepeдиpaючи щocь iз cтapoгo.  Aлe Муфлоно-Коцалки нe пpoйдyть, як би нe пpyжилиcь.

I нaвiть нe тoмy, щo їм нe вдacтьcя зaпoвнити кapcтoвi пeчepи cвiдoмocтi cвoїx любиx дpyзiв -  yкpaїнcькиx мapгiнaлiв, a xoчa б тoмy, щo yкpaїнцi нe вeдyтьcя нa тe, щo нeмoжливo вкpacти з пoля їxньoгo poзyмiння дoцiльнocтi тa кopиcнocтi, не схочуть попасти під новий чобіт нових насаджувачів "демократії" фашизму.

І тому, що фашизм - це трагедія людства, яке воно буде пам"ятати завжди і тому, що ще не зібрані кістки тих, хто через все це колись пройшов.

Toмy мaлoкoльним xвaшiздoїдaм нiкoли нe дoвeдeтьcя ccaти yкpaїнcькy цицькy, oдягши тoги рятівників народу та відсунувши від влади "шляxeтниx" бiлякopитникiв. Бo й цi, теперішні вурдалаки, тeж нe дaдyть, місцем не поступляться. Дaлi кoнюшнi нe пycтять. Бо й самі з того ж поля. To ж, ccaти пpийдeтьcя тe ж caмe, щo й досі.

Зaпacaйcя сємками, шaнoвний читaчy, тa вникай в  читaння, не проспи, і завжди будь насторожі, бо незчуєшся, як тебе приведуть до пекла:   politiko.ua/blogpost57444

Кажецца дождь начинаецца

-

Особливості стрижки овець

Овець стрижуть восени. Коли вони набирають ваги та жиру. Тоді у них і вовна має товарну якість. Тому їх ніколи не стрижуть весною, але буває, при необхідності, весною ріжуть. А восени, інколи, разом із вовною луплять і шкіру, а потім натягують на барабан. Теж, при необхідності.

Тебе, шановний друже, стрижуть і весною і влітку і восени. І якщо тебе вже постригли всього, то знай, що до зими злуплять і шкіру. Та натягнуть на барабан.

І тоді мільйони барабанів вдарять дріб чиєїсь перемоги. Але й чийогось сходження на ешафот.
Не журися за вовною, мій любий друже, коли полишишся шкіри. Це всього лише проза українcького життя з патетичним беканням про сите майбутнє поки ще недорізаних овець.
 --------------------------------------------------------------------------------------------------------
                                                Економіка зростання

21 березня 2011Валовий зовнішній борг України виріс до $ 117 300 000 000

КИЇВ (Рейтер) - Валовий зовнішній борг України, що включає зобов'язання державних і приватних позичальників, виріс до $ 117,3 мільярда (85,7% від ВВП), на 1 січня 2011 року з $ 111,6 мільярда на 1 жовтня 2010 року, повідомив Національний банк.

Борги уряду збільшилися за четвертий квартал минулого року до $ 24,98 мільярда з $ 23,6 мільярда,

Нацбанку - до $ 7,5 мільярда з $ 7,1 мільярда,

корпоративного сектору - до $ 50,8 мільярда з $ 47,6 мільярда,

банківської системи - до $ 28,1 мільярда з $ 27,9 мільярда,

заборгованість дочірніх структур - до $ 5,9 мільярда з $ 5,4 мільярда.
-------------------------------------------------------------------------------------------------
Хватить, батьку, торгувати. Прийшли хату забирати. Ще й города тре віддати.

Відповіді не знайдено

Що таке - реальне життя в Україні. Воно заманює, булькає, парує, чавкає, переварює, а потім байдуже випльовує і тут же забуває. І знову шукає наступну жертву, до якої тягне свої присоски, щоби висмоктати та переварити і її. Жертв мільйони. І їх вже ніхто не пам"ятає, бо пам"ять атрофована і могили розрушені. А якщо хтось інколи і згадає, то й що з того. Життя замінене ерзацем. Віртуальними насолодами та уявною значимістю, коли можна годинами та роками сидіти на кухнях, або деінде і розмовляти про те, як потрібно, що потрібно і якби... Але все залишається незмінним. Це - Зона "Сталкера", коли об"єктивна реальність стає необ"єктивною, логічно очікуване - нелогічно викривленим та втратившим свою первинну змістовність. Це Зона, яка непридатна для життя тих, хто користується логікою. Але є в цьому і свій, мазохістський шарм, якщо комусь подобається жити в такому екстремальному світі. Та, загалом, це шкідливо для здоров"я. Подібно життю в Чорнобильській Зоні. Що ж, індіанці мають жити так, як визначено Вашінгтоном." " І це є їхнім хрестом, який вони ще довго будуть нести, з нікому невідомими наслідками. Тенденційно не осяяним майбутнім щастям, а зовсім навпаки. Але - за що? Але - чому? Чи.., просто, це наш Бабин яр, розтягнутий в часі?

Малюнки на асфальті. Запах тухлого митця серед видатних яєць сучасності

Сьогодні на центральному каналі Українського телебачення ведуча новин ощасливила глядачів лицезрінням великошанованого, українського письменника, заслуженого митця, режисера та драматурга, майстра художньнього слова, Леся Подерев"янського.

Тепер пан Подерев"янський має на меті поставити в театрі п"єсу. Він навіть вже написав сценарій і роздав тексти ролей цього майбутнього хіта своїм однодумцям та майбутнім виконавцям ролей для кращого входу в образ, серед яких, тих, що в штанях, великий філософ напівзатемненого телеекрану, Микола Вересень. Він також захоплений своєю роллю, як і всі інші артисти майбутнього спектаклю. Але є ще артисти в спідницях. Одна з яких, сидячи за столом, інтелектуально смакує перед глядачами новин і свою майбутню роль, з шанобливістю запеклого флібустьєра підвалів та помийниць, вимовляючи в мікрофон слова, котрі поставили б в незручне становище навіть колишніх портових такелажників.

Пану письменнику заманулося викрити в своєму спектаклі, ніяк ним незабутню десятилітню сільську дитину, якій вселили в голову гарну ідею комунізму старші товариші, а саме - піонером Павликом Морозовим, та показати свій художній хист на прикладі зради підлітком свого батька, та ще раз плюнути в і так вже запльоване минуле, наділивши свого героя властивостями комунофашиста з Гітлерюгенду, котрий заради ідеї, здатен вбити своїх батьків.  Мабуть, не знаходячи прикладів в сучасному українському істеблішменті, який продав не тільки своїх співмешканців, а й саму країну, і не єдиножди.

Спектакль має бути прсякнутий відбірним матом, що буде показувати великий креативний градус високочолого драматурга, його неперевершений розум та неабиякий фах. Про що, власне, давно вже відомо й так.

Ось така картина маслом. Правда, дещо вже непридатного до використання, бо давно протухшого. Тому, ні дивитися на те, ні, тим більше, слухати, якогось бажання не виникає.

Але натомість, виникає думка. Про рівень нашої культури та про те, що можуть в неї привнести такі її провідники-місіонери. І чи не пора вже твори цього пана вивчати в середній школі, бажано, з молодших класів. А радще, з дитсадка, або ясель. Щоби занурити маленького громадянина чим скорше в реальність українського життя та загартувати дитину з пелюшок до вітчизняних реалій, вихолостивши з них і те, що з таким трудом закладається педагогами. Бо воно, в цій країні, вже є не потрібним та не актуальним.

Те, що пан і не Тургенєв і не Тичина, то одне, але пан знайшов  свою щілину з якої вперто пропагує та впарює свою унітазно-блювотну культуру в людську свідомість, видаючи її за еталон якості та запрошуючи  до успадкування цього прикладу іншими, подібними йому "креативщиками", для чого, використовуючи телебачення, та, вже й  театральниі сцени.

Не знаю, як щодо Павлика Морозова, але, те, на що здатен заради грошей митець Подерев"янський, очевидно. Логічно припустити, що наступним його шедевром буде мат-опера з фрагментами порнобалету, щось на кшталт того - "Якось сталася така хвігня, що письменник Лечко виїхав коня".

Якщо країна сприймає такі речі спокійно, та вдоволено пережовує разом із жомом інших подібних речей, сидячи біля телевізорів, або в театральних залах, коли суспільство втратило елементарні моральні орієнтири, які підмінені гламуром подерев"янських, значить суспільство настільки хворе, що лікувати його вже пізно. Бо, як видно, цьому хворому вже можна втирати в мізки все без розбору і воно з гигиканням проковтне. Та проводити над ним будь-які експерименти і будь-якого штибу.

Тому тут, в цій атрофованій до всього, крім грошей, країні, вже немає та не буде ніякого спротиву ні в якому його прояві за визначенням.

Бо народ, який не спроможний рпавильно оцінювати та усвідомлювати, до якого стану його опустили, та за що його мають, який, сміючись, плює на свою історію та культуру, який вже втратив свою землю і не здатний хоч щось протиставити знущанню над собою, який перетворився в бездієвого споглядача театру абсурду, в статиста на власному похованні, такому народу місце не за Європейським столом, а на задвірках історичного кладовища.

Куди він успішно та цілеспрямовано і просувається. Це стан розкладаючогося трупа, сморід якого все більше розноситься вітрами часу по Європі.

14.03.2011
Uatumbai

http://v-a-m-p-i-rr.narod.ru/pavlik.txt

18.04.2011
 http://life.pravda.com.ua/culture/2011/04/18/77485/

Великий успіх великого митця. Або - час розставляє крапки над "і" .

                                                                ***

А хто там повзе по стіні. По стіні твоєї уяви

                                       

Людинi притаманна вiра. Вiра в Бога, в безсмертя душi, в реiнкарнацiю, в щасливе майбутнє, нарештi в те, що завтра обов"язково стане краще, нiж сьогоднi. Бо так природньо влаштована людська свiдомiсть. Це одна iз її захистних життевих функцiй. Сподiватися та вiрити в свої сподiвання. Для того, щоби вижити i продовжити нитку життя в своїх нащадках. Так влаштоване життя, не тiльки людське, але й рослинне. Так влаштоване воно взагалi i це його головний iнстинкт, або принцип, яким воно обумовлене Богом, або самою природою.

Але, залишмо фiлософiю фiлософам. А самi перейдемо до сучасної дiйсностi, яка, виходячи iз вищевикладеноi тези, наводить на роздуми про мiсце людини та її шляху в сучасному глобалiзованому свiтi, що, як не крути, має неабияке значення для кожного iз нас. Бо, заглянувши в свою свiдомiсть, зрозумiвши свої бажання, можливостi та сподiвання, можна вибудувати свiй особистий життевий шлях, який не буде побудований тiльки на однiй вiрi. Хоча вона i є основною рушiйною силою в життi, але недостатньою. Бо тiльки в єднаннi з розумом може  привести до позитивних результатiв.

Але чи є у нас розум. А якщо так, то варто ним скористатися та дещо згадати з минулого. Хто народився та вирiс ще за часiв СССР, той пам"ятає, що там люди жили справедливо. А хто тодi не жив, то нехай запитає в тих, хто жив, вони це пiдтвердять. То була справедливiсть однаковостi та справедливiсть рiвностi. Звiсно, диктаторської та тоталiтарно-автократичної, в ролi якої виступала партiя КПСС в уособленнi її верховних жрецiв - Генерального Секретаря та Полiтбюро, всi рiшення яких спускалися зверху донизу, аж до первинних парторганiзацiй. Той, хто не погоджувався бути рівним та однаковим, ставав ізгоєм суспільства і підпадав під статтю Кримінального Кодексу.   

Все життя людей було пiдпорядковане Марксистсько-Ленiнському вченню та пронизане його iдеями, або - комунiстичною iдеологiєю, виходячи з якої, приймалися рiшення правильностi чи хибностi вирiшення 

того чи іншого питання в життi країни, або в особистому життi кожної людини.

Як тодi казали - iдею в маси.

Якщо людину запитували про те, чому вона вчинила так, а не iнакше, або про те, як би вона вчинила, вiдповiдь була така: -А я, як всi. Або – Як всі, так і я. Це була система колективiзму. Система армiйського строю. Але й колективної безвiдповiдальностi. Бо хiба стадо може за себе вiдповiдати. Для цього є пастух. А пастух має виконувати накази зверху. З нього й спитають. Але з часом вiдповiдальнiсть почали втрачати i пастухи, а розбавлена ще й безпринципнiстю, вирощеною за десятки років прикладом правлячої верхівки, яка прагнула за будь-що утриматись в своїх кріслах, система обвалилася. Хоча, первинно і мала велику мiць. Ідея виявилась нежиттєздатною.

Люди на протязi багатьох десятирiч, а вiрнiше - п"ятирiчок, були привченi вiрити в те, що держава регулює все їхне життя. I держава все дасть та забезпечить. Освiтою, роботою, житлом та вирішить всі соцiальні проблеми. І держава так-сяк, в міру своїх можливостей та часу, вирішувала. Але багато чого не дозволяла та забирала навзаєм.

Як релiкт того минулого, й досi залишилася опiка батькiв над дiтьми, до виходу на пенсiю дiтей. Так були привченi. Хтось мав дати та забезпечити. Держава давала батькам, давали батьки дітям. I свою впевненiсть та свою вiру в те передавали в спадок.  У вiдмiнностi вiд Захiдних країн, де дiти з тінейджерських рокiв починають самостiйно пробивати собi дорогу в життя. А до того, змалечку, готуються батьками та церквою. Бути самостiйними та вiдповiдальними за свої слова, дії, вчинки та поведінку в суспільстві.

Не будемо тут розглядати вiдмiнностей мiж церквами Європейських країн та православних пострадянських, як також, i полiтичний аспект тих же цивiлiзацiй. Зверну увагу тiльки на те, що РПЦ МП мрiє про нове об"єднання з Україною та Бiлоруссю. I в цьому напрямку проводить наполегливу експансiю в Україну цієї ідеї. I, як бачимо на прикладах частих відвідин України Святійшим Патріархом Московським і всєя Русі Кирилом-Гундяєвим, та змісту його проповідей в Україні, мрія та є не безпiдставною.

Але, повернiмося до нашоi розмови. Протягом останнiх десятирiч свiт змiнився в бiк глобалiзацiї. I багато сталих речей, якi були основними орiєнтирами в життi багатьох держав та їх мешканцiв, почали втрачати свою первинну цiннiсть та розмивати, віками усталені поняття та розуміння добра i зла, правильностi та хибностi поведінки в соціумі, справедливості чи її відсутності. Ті соціальні явища, котрі раніше вважалися неприпустимими, стали повсякденно-політкоректними. Знівелювалися поняття совісті та честі людини, світ став прагматично-цинічним. Десятки мільйонів людей різних рас мігрують та осідають на далеких для їхнього менталітету територіях, ніяк не визнаючи ту, нову їм ментальність, та ніяк не асимілюючись в неї.

Всі дії та бажання людей підпорядковані одній ідеї фікс – мати гроші і мати їх якомога більше. Бо гроші є символом успіху та символом свободи. І яким чином вони зароблені, то не так важливо, або й зовсім не важливо, якщо людина змогла їх відмити та запустити в використання. Все купується та продається і все має свою ціну. Купується совість однієї людини і купуються держави з мільйонами людей.

І в цьому, новому «Вавілоні» українцям призвичаюватись до нових правил, коли вже нічого не дають, я тільки готові забрати, або взагалі, навіть не звернути уваги, дуже не просто. Як знайти себе в новому світовому устрої і ким бути, жертвою чи мисливцем, воїном, чи переможеним. Бо середини немає. Ті, хто не успішний, залишаються за бортом в маргінесі.

Можна розчинитися в міждержавному просторі, стати космополітом Європи чи Америки з невизначеним майбутнім. А можна робити спроби побудови свого життя  у себе вдома, в Україні. Але недоліки є і там і там. Хто зможе передбачити, де їх для кого менше та як буде краще. Комусь пощастить, а комусь ні. Хтось випливе, а хтось потоне. Бути «зрадником» та емігрувати, чи бути «патріотом» та залишитися без надійних перспектив на «своїй» землі, яка вже українцям не належить. Як і все інше, що колись вважалося народним. Його вже просто немає.

Можна займатися політикою та вступити в якусь партію. Але партіїї створюються під одну людину. Бо партія дає владу, а, значить, і гроші, тобто – успіх. Всі інші, хто не попав в першу трійку, чи, нехай навіть, тисячу по списку, попадають в маргінес, який поповнюєтся такими ж мрійниками, бажаючими влади. Але вони її ніколи не одержать. І пройде багато часу, зведеного нанівець, поки вони це зрозуміють, та й чи зрозуміють взагалі. Бо вони будуть вірити. Вірити хоча б в те, що їхнє життя покращиться. Що їм щось дадуть, що для них щось зроблять. Але це тільки ілюзії української «матриці». А віра – поганий порадник.

Можна виходити на революції, але хто скористається їхніми плодами. Та й чи призведуть вони до омріяних наслідків в країні ліберально-хапально-розтягальних інстинктів. Але не демократичній. Бо від народу практично нічого не залежить. В державі, де правлять сім"ї та клани, які домовляються між собою про території своєї зацікавленості, сфери впливу, поділу та вилучення.

І кожен повинен визначатися сам. Бо за нього ніхто цього не зробить.

Інкше, його ілюзії будуть ще довго повзти по стіні його уяви.

11.03.2011
Uatumbai®