26 нояб. 2011 г.

Осенние заметки о летних впечатлениях


Вони не об"єднаються.  Це перегони тарганів, "Бєг" "Янычар".  У кожного із них, в очах світиться жага влади. І кожен з них бачить себе Першим. Вони хочуть зробити революцію і змести чинну владу. Але, революцію - буржуазну. Вони нічого не кажуть про інтереси соціуму, людей, народу України. Вони змагаються у словоблудстві, як вони переможуть і закликають їм вірити. Але не кажуть, якою має бути держава. А тому, вона залишиться такою ж. З владою, яка буде буржуазною по своїй сутності. А це, - влада тих, хто має мільйон. І ті, хто його не мають, завжди будуть про нього мріяти. Бо мільйон дає свободу тому, хто його має  Але, мільйон не ділиться. Його можна тільки відібрати. У народа. Або у них. Але тоді, революція вже не може бути буржуазною. Тому, якщо вона і відбудеться, то вона буде війною розділу, переділу, бедламу і анархії. Бо мільйон просто так не віддають. Опереточних "революцій", навіть з великими масовками, вже не буде. Ви вже зголодніли? Тоді беріть ножі.
Виделки та серветки. Та сідайте до столу, незабаром подадуть страви. А оркестр вже натирє каніфоллю смички.



Конечно, есть великая приманка жить хоть не на братском, а чисто на разумном основании, то есть хорошо, когда тебе всё гарантируют и требуют от тебя только работы и согласия. Но тут опять выходит загадка: кажется, уж совершенно гарантируют человеку, обещаются кормить, поить его, работу ему доставить и за это требуют с него только самую капельку его личной свободы для общего блага, самую, самую капельку. Нет, не хочет жить человек и на этих расчетах, ему и капелька тяжела. Ему всё кажется сдуру, что это острог и что самому по себе лучше, потому — полная воля. И ведь на воле бьют его, работы ему не дают, умирает он с голоду и воли у него нет никакой, так нет же, все-таки кажется чудаку, что своя воля лучше.

Разумеется, социалисту приходится плюнуть и сказать ему, что он дурак, не дорос, не созрел и не понимает своей собственной выгоды; что муравей, какой-нибудь бессловесный, ничтожный муравей, его умнее, потому что в муравейнике всё так хорошо, всё так разлиновано, все сыты, счастливы, каждый знает свое дело, одним словом: далеко еще человеку до муравейника!
Другими словами: хоть и возможен социализм, да только где-нибудь не во Франции.
И вот в самом последнем отчаянии социалист провозглашает наконец: Liberté, égalité, fraternité où la mort. 1 Ну, уж тут нечего говорить, и буржуа окончательно торжествует.


А если буржуа торжествует, так, стало быть, и сбылась формула Сийеса, буквально и в последней точности. Итак, буржуа всё, отчего же он конфузится, отчего ежится, чего боится? Все сбрендили, все перед ним оказались несостоятельными. Прежде, при Луи-Филиппе например, буржуа вовсе не так конфузился и боялся, а ведь он и тогда царил. Да, но он тогда еще боролся, предчувствовал, что ему есть враги, и последний раз разделался с ними на июньских баррикадах ружьем и штыком.

Но бой кончился, и вдруг буржуа увидел, что он один на земле, что лучше его и нет ничего, что он идеал и что ему осталось теперь не то чтоб, как прежде, уверять весь свет, что он идеал, а просто спокойно и величаво позировать всему свету в виде последней красоты и всевозможных совершенств человеческих. Положение, как хотите, конфузное. Выручил Наполеон III. Он как с неба им упал, как единственный выход из затруднения, как единственная тогдашняя возможность.

С тех самых пор буржуа благоденствует, за благоденствие свое платит ужасно и всего боится, именно потому, что всего достиг. Когда всего достигаешь, тяжело становится всё потерять. Из этого прямо выходит, друзья мои, что кто наиболее боится, значит тот наиболее благоденствует. Не смейтесь, пожалуйста. Ведь что же такое теперь буржуа?

1. Свобода, равенство, братство или смерть
Ф. М. Достоевский."Зимние зааметки о летних впечатлениях"


16 нояб. 2011 г.

Світлофор


Ми повільно йшли алеєю старого парку, і велике листя платанів, повільно кружляючи, опадало на землю. Ми йшли, розгрібаючи листя ногами, а осінь золотими фарбами малювала етюди, які, в міру наближення до них, відкривали все нові несподівані ракурси, які, начебто, закликали, ще і ще раз насолодитися останніми днями чудесної пори перед зимовими холодами.
 
…- Так, напевно ти права, відповів я. Але у нас дещо різні з тобою завдання. Ти вчиш людей заробляти гроші. Я ж, тільки, абсолютно несерйозно, розповідаю дуже невеликій кількості мрійників про те, що їх очікує. І навіть не даю їм жодної надії на гідне їх мріям, майбутнє, на відміну від тебе. Ми в цьому стоїмо на різних позиціях. Я скептик, ти - оптиміст. І тобі, в цьому сенсі, легше. Тому, що ти оперуєш точними, можна сказати - математичними поняттями.  Я ж, - тільки припущеннями, заснованими на аналізі подій. І, через недостатність інформації, можу помилитися.  Тому, моя місія важча.
 
-Не зовсім так, сказала вона. - Я ж теж можу помилятися, економічна картина теж динамічна і змінюється щохвилини. Але я даю можливість об'єктивної її оцінки і, на цьому, - вміння вибирати правильні напрямки своїх устремлінь тим, хто працює в бізнесі. А від помилок ніхто не застрахований. Але це тільки частка від загального, того, що в кінцевому підсумку дасть позитивний результат. Так і в тебе. Розумієш, адже ми робимо одну і ту ж справу, але дещо в інших проекціях.
 
-Ну що ж, може бути, - я подивився на неї і запитав, - а чи не випити нам по чашечці кави, ти як? - Вона, про щось задумавшись, кивнула. І ми попрямували до невеличкого кафе, яке так доречно виявилося на нашому шляху, варто було лише перейти через дорогу. Ми стояли біля пішохідного переходу і дивилися крізь потік машин на двері кафе, в освітлених вікнах якого, хтось затишно сидів за столиками. А світлофор все ніяк не перемикався на зелений. 

-Ось так і в житті, подумав я. -Часто все залежить не від того, що ти плануєш, а від якогось нікчемного контакту світлофора, який ніяк не хоче вчасно перемикатися на зелене світло. А особливо, якщо у нього вже давно згоріло реле.

14 нояб. 2011 г.

Хотів щось написати про право громадян (на щось там… тепер вже неважливо)

По Джону Локку(1632-1704), до виникнення держави люди перебували у природньому (естественном) стані. Хочеться запитати, а в якому стані знаходимось тепер ми, вже маючи свою, незалежну та демократичну  державу. Ясно, що – неестественном. Інакше, природньо, ми би не "гризли" так завзято забори біля Верховної Ради і не" гавкали" б, обзиваючи  її – Зрадою. А, також, і все інше, чим ми ніяк не можемо "натішитись", перебуваючи в такому – зовсім, не природньо- визначеному, положенні. Дуже схоже, що ми взагалі ще перебуваємо в стані ембріональному. Бо за набагато менші "подарунки" влади своїм народам,  в набагато ліберальнішій та демократичнішій Європі, люди, на відміну від нас, вже давно реагують прямо протилежно від нашого. І то у них тільки початок, який все більше згуртовує людей.
---

Але побачив на Корр-і таке:  

Опрос: Почти четверть украинских семей находятся за чертой бедности

І написав –
Uatumbai -  /Почти четверть украинских семей находятся за чертой бедности/
Ммм...м, да... А если будет 97%, то что? ???
11.2011, 20:43

 Після цього, писати, щось.., перехотілося.
http://korrespondent.net/business/economics/1283016-opros-pochti-chetvert-ukrainskih-semej-nahodyatsya-za-chertoj-bednosti#CMNT_ANCHOR_15082380



30 окт. 2011 г.

Дрімання на возі, посеред великої калюжі


Наш український народ, не те, щоб зовсім спить, але й не те, щоб зовсім не спав. Він, якось, потихеньку дрімає. Може готується до зимової сплячки, а може цьому сприяє благодатна золота осінь та сите пузо, про те судити не так то й просто. Тому й не берусь.

Але народ, навіть дрімаючи, одним оком все ж дивиться. Може якийсь інший і ні, але не наш український. Український, то таки, коли дрімає, то одним оком дивиться. На що дивиться? Та зовсім і ні на що. Як хтось дуже прискіпливо буде цікавитись, на що, то він може й друге око заплющити. Поки той цікавитись перестане.

А дивиться він росто так. Про всяк випадок. Щоб може чого не вкрали. Чи може на те, що десь поряд ворушиться. Бо, як щось десь ворушиться, то тоді точно щось хоче вкрасти. Бо якби не хотіло, тоб і не ворушилося. Це народ добре знає. Так що, наш український народ, не так-то й просто приспати. Скоріше він сам кого хочеш приспить, а тим часом своє зробить, те, що замріяв.

Колись і поляків так присипав та турків. А потім шаблюками їх будив, щоб скоріше вставали та коней хутчіше запрягали, що додому їх відвезуть. А ще й інших, теж будив, щоб довго на Вкраїні не розлежувались. Бо всім чогось тут добряче поспати хотілося. А ще й закусити після доброї чарки. А потім, то вже й до наших дівчат тягти починало. Як бджіл на мед.

Да, не той тепер миргород.  Дівчата самі тепер до бусурманів їдуть в найми. А козаки чекають їх, видивляються. Коли на Чорному шляху пилюка закурявіє, може то люба повертається, у віночку зеленому, з вашингтонів. Тоді козаку радість.

Але й навпаки буває. Що козак сам їде світ за очі, щастя шукати. Це, коли не спить.  Ех,у кожного своя доля… Ось так і живемо. Одні їдуть, а інші поки дрімають. Але сниться всім однаково, і тим, що у вагоні сплять і тим, що у ліжку дома і навіть тим, що давно вже там, в європах живе. Земля українська сниться. Верби над водою, поле безкрайнє, хвилями золотого колосся вітром розгойдуване, і  вареники гарячі з шкварками. А ще сниться, що бусурмана вже, нарешті, вигнали і вже не буде він ніколи спати на нашій землі. Довірливий у нас народ, коли спить. Якраз тоді бусурман і підкрадається нишком, щоб щось вкрасти.

То тепер народ одне око не заплющує і поки  тільки спостерігає, що то воно далі буде. Бо бусурман хитрий і підступний. Він вже без зброї прийшов, хати не палить, а судом забирає. Землю, хліб та останню сорочку краде, але не водночас, а по шматочку кожного дня відкушує.

Отак, – ще вчора твоє ніби було, а сьогодні вже точно не твоє. Парк якийсь, ліс, чи річка, нашими були, а сьогодні вже там екскаватори щось копають і заборами все обгорожено. І без війни. І голови нікому з нас не рубають ятаганами. А дивишся – воно вже все чиєсь. Вигнали тебе з роботи, і йдеш собі потихеньку, носа опустивши, і не знайдеш ні правди, ні розуміння, ні спокою ніде.

Ніхто не казав і досі не каже, що ж  це таке за явище, як воно називається. Кажуть, що ніби – ринкова економіка. Ну, то - єкономіка, а як же устрій такий називається, стан суспільний. Коли з тебе можуть мотузки вити, а ти нічого не можеш. Хто з ким домовлявся про те і хто з народу бажання таке виказував комусь, що хоче, щоб його нижче худоби цінили, щоб тікав він з Батьківщини, щоб обклали його, як сірого вовка прапорцями в домівці його рідній, в Україні. Насміхалися над ним, бидлом обзивали, лохторатом зачуханим, рогулею недолугою. Щоб машинами його давили, в тюрмах катували, з квартир виганяли.

Переписали Конституцію під себе, в Парламенті створили бандформування, голосуюче під дирижера, посадили опозицію в буцегарню і це називають ліберальною демократією? Хто на черзі, народ? «Завтра прийдуть за вами». І в будь-якому варіанті це обов"язково станеться. Бо ніхто ні від чого вже нічим не захищений.

Демократія, це влада демосу, народу. Хто з народу може похвалитися своєю приналежністю до владного олімпу? Ніхто. «Бидлу» туди зась. Тепер там свої клани. Сімейні, партійно-комерційні та олігархічно-мафіозні, які пертворилися в аристократичний бомонд. І владу, та управління державою в руки народу ця «аристократія» по добрій волі вже ніколи не віддасть.

Змішана та мажоритарна система виборів це підтвердить і цього разу. Та якою б вона не була, знайдеться безліч шляхів її обійти.  Залякуванням, підкупом, фальсифікаціями, терором нарешті. І всі «не свої» будуть «пасти кіз».

Спрут «ліберальної» толерастії присмоктався до тіла України або назавжди, або до тих пір, поки українці не проснуться і не відкриють широко очі, з тим, щоби зрозуміти, що таки знову вкрали. І потрібно щось робити. Бо далі, буде пізно.

http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/11993/user_id/10676.phtml

27 окт. 2011 г.

Для чого

Для чого я пишу. І сам не знаю. Вже сто разів казав собі - досить! Але знову приходять якісь думки, вони рзбиваються на скалки, я їх збираю і якісь з них публікую. А ще, ну хіба я можу залишити свого читача? Це буде зрадою його надій на нове читалово. Ось так і живу. Збираючи скалки розбитого дзеркала своїх сподівань.

14 окт. 2011 г.

Помаранчевий будинок з мармуровими сходами. Post factum

 Опозиційні дороги Юлії Тимошенко 

Із повідомлень ЗМІ:
-Сполучені Штати закликають звільнити пані Тимошенко та інших політичних лідерів і колишніх урядовців, і вважають, що вони повинні мати необмежену можливість повною мірою брати участь у політичному житті, в тому числі у парламентських виборах наступного року", - підсумували в адміністрації Обами.

-СЩА та ЄС говорять про засудження Тимошенко, як про утиски демократії в Україні.

-Прежний депутат парламента Дании, которая длительное время была докладчиком Парламентской Ассамблеи Совета
Европы (ПАСЕ) по Украине Ханне Северинсен, невзирая на свой выход на пенсию, продолжает заниматься украинской политикой. В свое время она даже была в статусе добровольного советника Юлии Тимошенко. А сегодня, по прихоти судьбы, Северинсен опять защищает Тимошенко, но теперь не как ее советник, а как правозащитница.

- Власть часто говорит, что она борется с коррупцией, но в этих случаях нет коррупции, то есть преступлений с целью обогащения для себя, а, как в случае с Тимошенко, - для решения газовой проблемы. Она была в условиях холодной зимы, когда ЕС говорил ей: «Делай, делай это», а прежний Президент Виктор Ющенко не делал ничего, кроме того, что сложил руки. И она должна была принимать какое-то решение, а насколько оно плохое - это всегда может обсуждаться.
 -------------------
Трохи раніше:


 
Были обнародованы документы делопроизводства Окружного суда Калифорнии (США) по поводу взаимного участия Павла Лазаренко в делах Юлии Тимошенко и наоборот.
Как стало известно ForUm’у, согласно этим документам, все заявления Павла Лазаренко о якобы не причастности Юлии Тимошенко как главы Единых энергетических систем Украины (ЕЭСУ) к делам бывшего украинского премьера суд признал необоснованными.
Таким образом, США все-таки признали Тимошенко соучастницей. В частности, в решении суда (прилагается) говорится о следующем: «…будучи первым вице-премьером по вопросам энергетического сектора, Лазаренко использовал свое служебное положение в бизнес интересах ЕЭСУ. ЕЭСУ заполучили право на продажу и распределение газа определенным коммерческим и государственным предприятиям в Днепропетровской области Украины».
Суд также посчитал, что платежи Тимошенко обвиняемому свидетельствуют о значительных преференциях возглавляемому ею предприятию со стороны Лазаренко.
«ForUm»

Дело N CR 00-0284 MJJ
ОКРУЖНОЙ СУД США,
ОКРУГ СЕВЕРНОЙ КАЛИФОРНИИ,
ОТДЕЛЕНИЕ В САН-ФРАНЦИСКО
Истец — США, ответчик — ПАВЕЛ ЛАЗАРЕНКО
Кевин В. Райян, представитель прокуратуры США
Росс В. Надель, руководитель отдела уголовного розыска
Марта Борщ, Джонатан Р. Хауден, Питер Аксельрод — помощники прокурора
Галлие А. Митчелл, адвокат, министерство юстиции США
Адвокаты истца
ДОПОЛНИТЕЛЬНОЕ ХОДАТАЙСТВО ОТНОСИТЕЛЬНО ПРИЗНАНИЯ ЗАЯВЛЕНИЙ ЮЛИИ ТИМОШЕНКО
В КАЧЕСТВЕ ЗАЯВЛЕНИЙ
СОУЧАСТНИКА
Данным документом США дополняют предложение допустить в качестве доказательства заявления, сделанные Юлией Тимошенко, — соучастником (которому не были предъявлены обвинения в суде) в совершении и содействии заговору и схемам мошенничества...
Б. Вменяемое обвинение в заговоре и схема мошенничества
...В частности, в отношении госпожи Тимошенко обвинительное заключение содержит предположения о том, что примерно в сентябре 1995 года Лазаренко, занимая должность первого вице-премьера Украины, был ответственным в украинском правительстве за энергетический рынок. Примерно в декабре 1995 года украинская компания «Единые энергетические системы Украины» (ЕЭСУ), созданная 20 ноября 1995 года Юлией Тимошенко, партнером Лазаренко, была назначена правительством Украины в качестве одной из нескольких компаний по поставке природного газа в Украину. ЕЭСУ получила право на поставки природного газа в Днепропетровскую область.
Начиная примерно с декабря 1995 года и вплоть до 1997 года ЕЭСУ получала поставки природного газа от РАО ГАЗПРОМ в соответствии с контрактами, заключенными 29 декабря 1995 года, а также 31 декабря 1996 года между РАО ГАЗПРОМ, ЕЭСУ и другими компаниями. Начиная примерно с января 1996 года ЕЭСУ обманным путем передала права на импортный газ компании United Energy International (UEIL) — держателю 85% акций ЕЭСУ, созданной 17 октября 1995 года в Лондоне турецким подданным по имени Эркумент Аксой по распоряжению Юлии Тимошенко.
Платежи украинских клиентов за поставляемый ЕЭСУ природный газ мошенническим путем переправлялись на иностранные банковские счета, принадлежавшие компании UEIL.
Далее в обвинительном акте сообщается, что в период с 8 апреля 1996 года по 31 декабря 1996 года вместо оплаты поставленного РАО ГАЗПРОМ газа деньгами, переведенными на счета UEIL, данная компания перевела приблизительно 140 миллионов долларов предприятию SOMOLI ENTERPRISES, кипрской компании, зарегистрированной на Кипре 8 октября 1992 года и контролируемой Юлией Тимошенко и другими лицами. В период с апреля 1996 по июнь 1997 года SOMOLI ENTERPRISES и ЕЭСУ осуществили суммарный перевод денежных средств приблизительно на 97 миллионов долларов на счета, контролируемые Кириченко в Швейцарии, Польше и США, в том числе и переводы на сумму примерно 13 миллионов долларов на банковские счета, расположенные в округе Северная Калифорния.
В период с февраля 1996 года по сентябрь 1997 года деньги, поступившие от компании SOMOLI ENTERPRISES, а также прочие фонды в сумме, превышавшей 120 миллионов долларов, были переведены со счетов Кириченко на подконтрольные Лазаренко счета в Швейцарии и Антигуа. Таким образом, говорится в обвинении, Лазаренко далее переводил данные фонды частями из Швейцарии на банковские счета в округе Северная Калифорния, в том числе два платежа по 14 миллионов каждый (1 августа 1997 года).
В итоге часть сговора представляет собой мошенническую схему, описанную в параграфах 32—38 данного обвинительного заключения. Способствуя развитию мошеннической схемы, ответчик, будучи правительственным чиновником в Украине, использовал свои официальные полномочия и влияние для предоставления определенных правительственных льгот и привилегий предприятиям Юлии Тимошенко, в том числе и путем принятия ряда официальных постановлений. В период с 1993 по 1997 год он получил свыше 200 миллионов долларов от различных компаний, включая принадлежавшие Юлии Тимошенко SOMOLI ENTERPRISES (84 миллиона) и ЕЭСУ (13 миллионов).
В обвинении говорится, что ответчик издавал официальное постановление в отношении компании КУБ, принадлежавшей и контролируемой Юлией Тимошенко. Будучи первым вице-премьером по вопросам энергетического сектора, она использовала официальные полномочия для продвижения деловых интересов ЕЭСУ таким образом, чтобы ЕЭСУ получила право продавать и поставлять природный газ ряду конкретных коммерческих и государственных предприятий Днепропетровской области. В результате таких действий народ и правительство Украины потеряли деньги, а ответчик — право на честную службу.
В. Свидетельство сговора
Рассмотренное ниже свидетельство демонстрирует, что Тимошенко являлась соучастником схемы мошенничества и сговора с целью отмывания средств, полученных от мошенничества с переводом денег и мошеннических операций ЕЭСУ. Свидетельство и разумные умозаключения, проистекающие из данного свидетельства, указывают на то, что Лазаренко в сговоре с Тимошенко использовал свои властные полномочия в пользу ЕЭСУ в обмен на долевое участие в разделе прибыли предприятий Тимошенко.
Свидетельство и умозаключения, проистекающие из него, указывают на то, что Тимошенко вступила в сговор с Кириченко и Лазаренко для сокрытия платежей в адрес Лазаренко с помощью ряда оффшорных компаний, контролируемых Тимошенко, включая UEIL и SOMOLI ENTERPRISES, а также сеть швейцарских и прочих банковских счетов, контролируемых Кириченко и Лазаренко, включая счета ORPHIN, WILNORTH, CAPRO-53 и NIHPRO, для перевода средств, вырученных от газового бизнеса ЕЭСУ. ...
ПЕТР КИРИЧЕНКО и БАНКОВСКИЕ СВЕДЕНИЯ
...Лазаренко и Кириченко часто и неоднократно встречались, иногда раз в месяц. Во время этих встреч они обсуждали суммы, поступавшие на счета Кириченко, и суммы, на поступление которых мог рассчитывать Лазаренко. Иногда Лазаренко называл имена людей, от которых ожидал поступления средств, включая Тимошенко и ее партнера Александра Гравеца, и отдавал им распоряжения о переводе средств... Лазаренко получал деньги от Тимошенко через принадлежавшие Кириченко счета ORPHIN в American Bank в Польше и банке Credit Suisse, а также через счет на имя Wilnorth в Banque SCS Alliance.
....В нескольких случаях Кириченко присутствовал на встречах между Лазаренко, Тимошенко и Сериф Эркумент Аксой, номинальным директором UEIL, Лондонской компании, созданной Тимошенко и Аксой. Однажды, в конце 1995 года или в начале 1996 года, Кириченко присутствовал на борту частного самолета в компании с Аксой, Тимошенко и Лазаренко. По словам Лазаренко, Тимошенко считала, что переплачивает Лазаренко (более 50% доли в ее прибыли) и хотела возврата определенной суммы денег...
Второе дело
&&&Тимошенко и другие сообщники Лазаренко
&&& Дело № 1:04-cv-00798-PLF,
&&& 06.30.2005
Печатается в сокращении
Окружной суд США, округ Колумбия
Иск США по поводу:
ВСЕХ АКТИВОВ*, СОДЕРЖАЩИХСЯ:
— В банке Julius Baer & ComPany Ltd, отделение в Гернси, номер счета 121128, владелец счета — Павел Лазаренко. По последним данным, сумма на счету составляет приблизительно 2 млн. долл.;
— В банке Credit Suisse Limited (Гернси), номера счетов 41610 и 41950, владелец счета — Samantha Limited, управляющая счетом на правах доверительной собственности от Balford Trust. По последним данным, сумма на счетах составляет приблизительно 147,9 млн. долл.;
— В банке Credit Suisse Limited (Гернси), номер счета 41843, счет на имя Credit Suisse Trust Limited, временно блокированный депозитный (залоговый) счет. По последним данным, сумма на счету составляет приблизительно 14308 британских фунтов стерлингов;
— Приблизительно 88,5 млн. долл. США в Bank of Nova Scotia (Антигуа), счет на имя регистратора высшего суда Антигуа и Барбадос, ранее — депозитный счет, принадлежащий Павлу Ивановичу Лазаренко в банке Eurofed Bank Limited Антигуа и Барбадос (в состоянии ликвидации);
— Приблизительно 1,6 млн. долл. США в Bank of Nova Scotia (Антигуа), счет на имя регистратора высшего суда Антигуа и Барбадос, ранее — депозитный счет, принадлежащий Александру Мильченко в банке Eurofed Bank Limited Антигуа и Барбадос (в состоянии ликвидации);
— В банке Credit Suisse (Женева), счет номер 0251-562927-6, бенефициар счета — EuroPean Federal Credit Bank Limited. По последним данным, сумма на счету составляет приблизительно 4,8 млн. долл.;
— В банке Banque SCA Alliance S.A. (Женева), счет номер 5491, бенефициар счета — EuroPean Federal Credit Bank Limited. По последним данным, сумма на счету составляет приблизительно 483629,69 долл. США;
— В банке Vilnaus Bankas, бенефициар счета — EuroPean Federal Credit Bank Limited, средства, ранее хранившиеся на счетах номер 073721 и 073420 в банке Bankas Hermis на имя EuroPean Federal Credit Bank Limited. По последним данным, сумма на счету составляет приблизительно 2934405,35 долл. США;
— В банке Verwaltungs-und PrivatBank AG, номер счета 325295,900 на имя Beranco Engineering EstaBlishments и счет номер 326284,900 на имя Ylorex EstaBlishments в банке LGT Bank in Lichtenstein AG (Лихтенштейн), номера счетов 0153633 АВ и 0153633 АС на имя Tanas AG, а также в банке Liechtensteinische LandesBank AG, на счетах, принадлежащих NKRTO 7541. Все суммы ранее находились на депозитном счете в Liechtensteinische LandesBank AG и LGT Bank in Lichtenstein AG, открытых на имя: Orilles Stiftung, Gruztam Stiftung, Lesya Stiftung и NKRTO 7541, где бенефициаром выступал Павел Лазаренко. Общая сумма на всех счетах приблизительно составляет эквивалент 7 млн. долл. США;
А также все активы, происхождение которых связано с вышеупомянутыми суммами, и собственность.
Суть иска
1. Данный иск является имущественным иском, направленным на конфискацию собственности на сумму, превышающую 250 млн. долл., приобретение которой связано с серией преступных, мошеннических деяний, вымогательством, взяточничеством, хищениями, растратами и отмыванием денежных средств бывшим премьер-министром Украины Павлом Лазаренко и его сообщниками....
IV. Обзорная информация
9. Многомиллионные состояния нажили и сообщники Лазаренко благодаря связям с ним с тех времен, когда он занимал пост государственного чиновника в Украине. Один из таких соучастников — Петр Николаевич Кириченко, официально назначенный на пост советника Лазаренко в то время, когда последний занимал посты вице-премьера и премьер-министра, и пребывавший на этом посту до тех пор, пока украинский Кабинет Министров не уволил его своим постановлением №667 от 3 июля 1997 года. Среди прочих сообщников Лазаренко, наживших многомиллионные состояния благодаря связям с ним, — Юлия Тимошенко, Игорь Макаров, Николай Агафонов и другие.
10. Лазаренко и его сообщники сумели присвоить сотни млн. долл. США различными мошенническими способами: путем вымогательства, взяток, хищений и растрат. Среди этих схем было и снятие сливок в долларах США с многомиллионных контрактов на поставку в Украину импортного природного газа;... завладение собственностью путем незаконного устрашения, прикрываясь официальным положением; выплаты взяток Лазаренко с целью оказания влияния на него или для мотивирования действий (отказа от официальных действий) с его стороны; манипулирование госпредприятиями с целью передачи товаров стоимостью на миллионы долларов частным фирмам и частным лицам, которые затем делились прибылью с Лазаренко; использование млн. долл. в личных целях путем фальсифицирования контрактов на приобретение товаров у государственных предприятий по завышенным ценам или фальсификации самого факта приобретения товара...
V. Схемы преступлений...
Энергетические схемы ЕЭСУ и «ИТЕРА»
<B>36.<P> Во время пребывания Лазаренко на посту вице-премьера по энергетике «Единые энергосистемы Украины» (ЕЭСУ) были особой корпорацией, обладавшей различными привилегиями, в том числе и полномочиями на поставки природного газа в Днепропетровскую обл. Корпорация ЕЭСУ находилась под контролем Юлии Тимошенко и других сообщников Лазаренко. Начиная примерно с декабря 1995 года и до 1997 года ЕЭСУ получала природный газ от РАО ГАЗПРОМ по контрактам, заключенным согласно полномочиям корпорации. Кроме того, примерно 31 декабря 1996 года премьер-министр Украины Павел Лазаренко инициировал выдачу государственной гарантии на сумму 200 млн. долл. США (бенефициаром выступало РАО ГАЗПРОМ) на поставку природного газа в адрес ЕЭСУ, таким образом вынудив украинское правительство взять на себя долги ЕЭСУ перед РАО ГАЗПРОМ.
37. Начиная с января 1996 года корпорация ЕЭСУ передала права на импортный природный газ компании United Energy International (UEIL) — владельцу 85% пакета акций ЕЭСУ. Она была основана 17 октября 1995 года по распоряжению Юлии Тимошенко. Компания незаконно направляла платежи, полученные от украинских клиентов за природный газ, поставленный компанией ЕЭСУ, на банковские счета, принадлежащие компании UEIL. С 8 апреля 1996 года по 31 декабря 1996 года вместо того чтобы заплатить РАО ГАЗПРОМ за поставленный газ деньгами, полученными компанией UEIL, UEIL перевела приблизительно 140 млн. долл. кипрской фирме Somoli EnterPrises, зарегистрированной на Кипре 8 октября 1992 года и находившейся под контролем Юлии Тимошенко и других лиц...
138. Павел Иванович Лазаренко и (или) его сообщники совершили преступления против иностранного государства — вымогательство, подкуп государственного чиновника, незаконное присвоение, кража или растрата общественных средств, осуществленных госчиновником или от его имени...
Далее идет длинный перечень преступлений Лазаренко и его подельщиков, законов, которые они нарушили в США.)
По этой причине истец, Соединенные Штаты Америки, обращается к Почтенному Суду с просьбой о выдаче ордера на арест или конфискацию собственности по данному иску.
Уведомление о таком решении должно быть направлено всем лицам, которые, как известно (или предположительно), имеют интерес или права по отношению к упомянутой собственности. Собственность по данному иску должна быть конфискована и передана в пользу США, а истец имеет право на возмещение всех издержек, а также на компенсацию по данному иску и дальнейшие возмещения в размере, который Почтенный Суд сочтет надлежащим и справедливым.
С уважением подано
ПОДПИСЬ — Кеннет Л. Вайнштейн (номер в коллегии адвокатов округа Колумбии — 451058), поверенный в делах
Эйлин С. Мейер (номер в коллегии адвокатов округа Колумбии — 294215)
Линда Отани Маккинни (номер в коллегии адвокатов округа Колумбии — 416548)
Майкл А. Хамфриз (номер в коллегии адвокатов округа Колумбии — 383353), помощник поверенного, офис федерального атторнея США по округу Колумбия, департамент уголовных преступлений
ПОДПИСЬ — Ричард Вебер, руководитель
Линда М. Самюэль, заместитель руководителя
Дэниэль Х. Клэман, старший адвокат с правом выступления в судах, отдел конфискации активов и отмывания средств, департамент уголовных преступлений, Министерство юстиции США. ...
От редакции
В прессе и на телевидении широко обсуждался приговор, вынесенный Павлу Лазаренко американским судом в Сан-Франциско. И при этом часто в том смысле, что приговор якобы доказывает непричастность Юлии Тимошенко к деяниям осужденного.
Однако на суде в Калифорнии рассматривалась лишь одна сторона деятельности Лазаренко и именно Лазаренко. Он попал в руки американского правосудия вместе с Кириченко. Они стали обвиняемыми, поскольку совершили преступление на территории США. Юлия Тимошенко этой участи счастливо избежала.
Было, как видим, и другое судебное дело, возбужденное правительством США уже в Вашингтоне, — о конфискации денежных средств, полученных преступным путем Павлом Лазаренко и его сообщниками в 90-е годы в Украине.
В материалах суда, как видим, имеются официальные документы, которые прямо указывают на роль Юлии Тимошенко в этом деле.
Насколько сильна доказательная база американских спецслужб, проведших расследование деятельности Лазаренко и его «команды», прокуратуры, которая на основании этих результатов подготовила свой иск, это компетенция только американского суда. Но никаких протестов со стороны г-жи Тимошенко и прочих лиц, чьи имена упоминаются в этих документах (кроме самого Лазаренко) не отмечено.
Тимошенко за защитой своей чести и достоинства от диффамации в американский суд не обращалась.
В этой связи встает закономерный вопрос и об ответственности Виктора Ющенко как должностного лица. Предположим, что правоохранительные органы Украины провели соответствующее следствие и пришли к выводу, что Президент Украины знал о неблаговидных деяниях г-жи Тимошенко, однако не потребовал глубокого расследования всех этих материалов украинской прокуратурой, а наоборот — по сути санкционировал списание за счет бюджета «долгов» Тимошенко и назначил ее премьером. Так он расплатился с ней за ее вклад в «оранжевый переворот».
В этом случае деятельность президента является грубейшим нарушением украинского законодательства, в частности ст. 17 (защита суверенитета и территориальной целостности Украины, обеспечение ее экономической и информационной безопасности являются важнейшими функциями государства), 24 (граждане имеют равные конституционные права и свободы и равны перед законом) и 102 (Президент Украины является гарантом государственного суверенитета, территориальной целостности Украины, соблюдения Конституции Украины, прав и свобод человека и гражданина) Основного Закона страны. <B>Если бы Виктор Ющенко не был президентом, на чью неприкосновенность может посягнуть лишь Верховная Рада через процедуру импичмента, а рядовым гражданином, то его деяния подпали бы под действие ст. 111 Уголовного кодекса Украины (государственная измена, то есть деяние, преднамеренно совершенное гражданином Украины во вред суверенитету, территориальной целостности и неприкосновенности, обороноспособности, государственной, экономической или информационной безопасности Украины), предусматривающей наказание в виде лишения свободы на срок от 10 до 15 лет. 


8 сент. 2011 г.

I say goodbye

              Пройшов рік і знову осінь. Не знаю, як кого, а мене цей рік нічим не порадував і нічим не обнадіяв. Все літо, час-від-часу,  приходила думка, - а чи потрібно і далі малювати цей блог, а чи він потрібен комусь, також, як і Невловимий Джо на Новий рік в чиємусь ліжку в брудних чоботях на сивій кобилі.
Ще не так давно, пробував сміятися з тих речей, що відбуваються в країні та з тих, хто всіма своїми силами прагне когось, чогось і кудись завести. В країні, втратившій зміст свого існування і перетвореній в глибоку яму постмодерністського світосприйняття, де переважна більшість керується вже не розумом, а інстинктами. Основним з яких є, - за будь-яку ціну роздобути якнайбільше грошей. Це єдиний інстинкт, який керує всіма. І тими, що вже мають їх вдосталь і тими, що донедавна ще кричав - Ми переможемо, слава Україні, слава героям і таке інше. Вже не кричать. Виїзджають в закордоння, якщо можуть, або мріють про це, давно вже втративши всякі сподівання на позитивні зміни в Україні. Хто за грішми, хто продовжувати навчання і здобувати роботу. Але всіх об"єднує одне - пошуки кращого життя, з яким свою батьківщину ніяк не пов"язують. В Україні залишються ті, що не думають, що не можуть, або ті, ще в щось релігійно віруючі, перед носами яких їхні кумири трясуть морковкою обіцянок. До наступного дня. А наступного ранку все починається спочатку. Біг по колу з перепонами і уявною призовою морковкою. З ілюзією, колись її скуштувати. Комусь втіха, а комусь радість.
        Я ніколи в житті не мав кумирів і не ліпив собі богів. Можливо, тому, що дотично знав і бачив, що таке пропаганда і влада. Чого варті герої і людське життя, для тих, хто направляє їх та благословляє. Я завжди сміявся, бо це було найкраше, з того, що я міг протиставити їм. Тепер, щось, і сміятися не хочеться. Набридли, ні до чого не приводячі, беззмістовні розмови, набридло відповідати на дурні запитання про оптимістів, песимістів, та обговорювати інші дебілізми. Тут тепер триторія глобалізованого "скіфсько- лютеранського" примітивізму, який тільки - пародіює Західну культуру. Вона вже трансформована в техноспрощенство ментальної убогості, дезорієнтованої глобалізованим нівелюванням та узагальненням.  Це, коли - Кожному своє, кожен за своє і один Бог за всіх. Тепер, істинно те, що корисно. А корисно те, що вигідно особистому его, незважаючи ні на що інше. І це вже є новим законом існування. А я не звик. І звичок не змінюю. Як і переконань. Наступні 20 років тут буде не краще.  І скільки б не говорити про сонм проблем, одними розмовами вони ніколи не вирішаться. А на щось інше, ні очільники, ні народ, просто не здатні. І це підтверджено історично. Кризи будуть поглиблюватись до майбутнього логічного завершення цього проекту, під назвою - самостійно-демократична, незалежно-ліберальна, вільна від усього, Україна.
Поки що Захід постукує хвостом по лавці, говорячи в кулуарах про порушення демократії в Україні. Незабаром, почне стукати вже голосніше, кожного разу все більш наполегливо вказуючи, яку саме політику, та яким чином, потрібно проводити суверенній державі, відносно їхніх уявлень про світоустрій. Янукович, який має свої погляди та зацікавлення, буде відстоювати особисту свободу дій, сподіваючись зберегти status quo та своє крісло і на майбутні часи, виявившись непоганим учнем у своїх попередників, багато в чому, навіть, перевершивши їх.  Але, давно перевіреним і випробуваним шляхом, вкидання сотень мільйонів в екс-помаранчевий опозиційний різношерстний табір вчорашніх "поводирів сліпих", а сьогоднішніх "національних визволителів", Захід доб"ється того, що це призведе до заворушень, які вони спровокують, а потім і до вводу поліційних військ НАТО, з метою "захисту демократії та примушення до миру". І все відбудеться по лівійському сценарію з розподілом України на частини, про що так мріє частина "свідомих" та "єдіних" з обидвох сторін.
Патріотизм не може бути прагматичним. Це жертовна річ, яка не передбачає отримання наживи, або преференцій у вигляді очільних посад, які маються на увазі "борцями за народне щастя", ось вже, на протязі двадцяти років їхнього комфортабельного "спротиву".
  Вони і в минулому, як і тепер, гукали - Слава! Тільки тепер замінили - "Слава КПСС" на "Слава Україні", чи -"Слава героям". Не змінилося тільки самої суті феодального рабовласництва, який змутував новими плодами, отруюючи та винищуючи народ, щоразу знову і знову, закликаючи його  молитися фантомним богам марних сподівань.
"Я знаю, город будет, я знаю, саду цвесть...". Але це, я вже колись чув.  Тепер, нехай ті квіти ростуть вже на інших підвіконнях. Бо дороги, вимощені негідниками, ніколи не ведуть до храму.

Дякую тим, хто мав терпіння читати цей блог і, на все добре. 

Uatumbai

24 авг. 2011 г.

Двадцять млинців на холодній пательні

Двадцять років незалежності, це вже чималий строк для усвідомлення того, що ж ми побудували і чи відповідає це, побудоване, тому, про що ми мріяли і на що сподівалися . Коли, в 1991 році, Україна стала незалежною, нікому і в страшному сні не снилося, що держава, яка залишилася в спадок від СРСР, заможна та сильна, з часом перетвориться в свою повну протилежність і піде з простягнутою рукою просити милостині по світах. Яка втратить повагу в світі, відкотиться на задвірки цивілізацованого світу і стане країною нездатною вирішувати самостійно будь-які питання. Стане залежою від зовнішніх чинників і буде схожою з всіма покинутою гойдалкою, розкачуваною вітрами під осінніми безрадісними дощами.

Сучасна Україна, це країна - бутафорія. Мильна булька, надута безкінечними шоу неспавжньості, ілюзіоном фантомів. Це суцільний фестиваль вигопаковуючих дурнів, в яких украли все, включно з їхнім майбутнім.

І якщо ви, вельмишановне панство, це святкуєте і вам це до вподоби, то я вас щиро з цим і вітаю. З Днем українського самашедшого!

=============================================================

Forbes: Украина - в пятерке худших экономик мира

Худшей экономикой мира на середину 2011 года является Мадагаскар, второй в списке оказалась Армения, третьей - Гвинея, а пятерку худших экономик мира замыкают Украина и Ямайка.

К такому выводу пришел журнал Forbes, проанализировав макроэкономические показатели большинства стран мира за последние годы и прогнозы развития до 2012 года.

Напомним, Украина заняла 57-е место в мировом рейтинге конкурентоспособности World Competitiveness Yearbook 2011, опубликованном 18 мая швейцарской бизнес-школой IMD.

Так, по подсчетам ООН, за чертой бедности сейчас живет каждые четверо из 5 украинцев.

При этом за последний год украинцы обеднели на 10%. Украина занимает 83 место в рейтинге развития общества ООН, потеряв 7 позиций лишь за год.

В рейтинге же экономической свободы, который составляет Всемирный банк, Украина занимает 163 позицию - между Казахстаном и Гондурасом.

 http://economics.lb.ua/state/2011/07/06/104657_Ukraina_v_pyaterke_hudshih_eko
http://www.pravda.com.ua/rus/news/2011/07/6/6361058/
 ==========================================================================
25.08.2011           Тихе здуття від великої набундюченості

Акція протесту, яка була проведена 24-го серпня в День незалежності, ще раз показала неспроможність "опозиційних сил" до об"єднання та нездатність спланувати і провести акт показу громадянського невдовлення існуючій владі.
Все вилилось в гламурне фотографування на тлі пам"ятників, прапорів та статистів, що робили свиту "королів" різних "партій", одягнутих у вишиванки та зовсім непереконливо засвідчуючих свою любов до України, прикладаючи руки до лівої сторни грудей, що в адекватних людей вже викликає тільки відразу та сміх.
А коли колона "протестантів" дійшла до "першого міліціонера", бажання продовжувати комедію пропало і всі, разом з очільниками, порозбігалися хто куди. Мабуть, естетично оцінюючи, споглядати на обвислі цицьки поборників FEMEN, які теж, традиційно, "протестували" напівголими, знищуючи клумби з квітами в центрі головного дурдому країни.

Українці не вірять вже тим, хто неодноразово їх обдурив, щоразу б"ючи себе в "патріотичні" груди та обіцяючи, що кожен з них поведе народ.., тепер вже ясно, що - в нікуди. Бо, щоб вести за собою людей, потрібно, мати готовність на пожертву своїм м"якеньким благополуччям, свободою, і, можливо, особистим життям, заради великої ідеї. Але немає. Ні готовності, ні великої ідеї, ні навіть маленької. А є тільки, велике бажання щось очолити, когось обдурити і вилізти ще на одну щаблину владної драбини.
Бо влада дає в цій державі все. Омріяне, і навіть більше, радуючи дуже часто своїх обранців, приємними сюрпризами. У вигляді недоступних, навіть у найпрекрасніших рожевих снах, тих, хто їх обирав та вірив. І ризикувати цим, втрачати таке казкове благополуччя, нікому не хочеться.

Так пройшов ще один рік української політичної клоунади. І ви, читачу, звичайно, сподіваєтесь, що наступний рік буде вже не таким. Тоді ви, або живете десь, зовсім не в цій країні, або дуже великий романтик.




==========================================================================
                                

                                                    Вот время пролетело и – ага.

Ольга Пестрецова-Блоцкая   26.08.2011 http://my.korrespondent.net/user/213941/publications/blogs
20 лет. Много или мало?
Кто-то вспоминает послевоенную Германию (и после первой и после второй мировой войны) или Японию, и говорит: «Много». Они (Япония, Германия) за такой же период времени не только восстановили разрушенную экономику, но и шагнули вперёд. И там была не пропасть, а действительная модернизации экономик стран. 
Оттенки эмоций при подведении итогов двадцатилетнего развития Украины могут отличаться в нюансах, но основной лейтмотив у большинства один – мало, чем хорошим, мы могли бы похвастаться.
Кажутся мне бесполезными замеры. Это как находиться в незнакомом месте без компаса и карт, с закрытыми глазами и без каких-либо ориентиров пытаться высказаться на тему «И де я нахожуся». А кто-то вообще-то в курсе, что строится на стройплощадке под названием Украина?
Мы обсуждаем независимость от: России, газа, советского прошлого и т.д. Но я не помню столь активных обсуждений независимости «для». Что мы строим?
Мы идём в Европу?! Ура-ура-ура! Какую: северную (шведская и исландская модель); континентальную (немецкую и французская модель) или островную (британскую и американскую модель)? Они все разные. Нам куда?
Мы строим демократию?! Это очень перспективно. Но на основании чего? Базис развития какой?  Все наиболее горячо обсуждаемые вопросы из области идеологии. Которая может быть оформлена лишь на основании экономического фундамента. А его хоть кто-нибудь сформулировал? А потом горячо, активно и долго обсудил? Да, я помню, говорили, что будет капитализм. Но, какой конкретно?
В исследовательских целях захожу на сайты ведущих политических сил страны. На одном полное «присутствие отсутствия» хоть какого-нибудь намёка на декларирование экономической платформы. Нет её. Ау, что строим? Зачем же удивляться, что нет активной поддержки небесспорного лидера в тяжёлую минуту? На другом сайте бодрая речёвка-коллаж всего того, что в принципе не соединяется и вызывает недоумение при только беглом просмотре. «…забезпечить реальне підвищення добробуту народу та примноження багатства держави, випереджаючий ріст соціальних стандартів над показниками інфляції.».  Ага, понятно. Достаточно теперь просто показывать нереальные цифры официальной инфляции и рассказывать, что, то, что все видят на ценниках в магазинах повышение цен – это некорректно. Корректно знакомится с официальным уровнем инфляции от Госкомстата и именно с этой цифрой сравнивать рост социальных стандартов. Официальная инфляции 10%. А социальный стандарт вырос на 11%. Вот он опережающий рост выполнен. Что такое социальный стандарт? Сами не знаем.
«Ключовим напрямом державної економічної політики повинна стати реальна підтримка малого і середнього бізнесу …» с одновременным «розвиток в Україні національних фінансово-промислових груп, спроможних гідно конкурувати на міжнародних ринках». Так всё-таки малый и средний бизнес в приоритете или большой?
А, если некоторые лозунги «речёвки» сравнить с реальностью, то просто обхохочешься. «…створення законодавчих умов, які унеможливлять рейдерство як системний фактор, що дестабілізує український ринок»; «збереження чинної системи спрощеного оподаткування для суб’єктів малого бізнесу та встановлення для новоствореного сімейного бізнесу податкових канікул»; «орієнтацію бюджетних коштів на досягнення результатів відповідно до обсягу та якості наданих державних послуг. Бюджетні надходження повинні використовуватись не для збільшення витрат на утримання чиновників чи бюджетних установ, а на підвищення якості послуг для населення». Это уже просто не смешно. Все устали смеяться, и, вообще над больными не смеются.
Понимаете, что получилось? Темы, которые активно обсуждаются в обществе – это темы из области надстройки, но не экономического фундамента. Зайдите на любой сайт и оцените ситуацию – самые комментируемые темы – политика, национальность, язык, культура – сотни, десятки «комментов». В то время, как на этих же ресурсах обсуждение экономических вопросов вызывает вялую полемику не более десяти замечаний. Это не так интересно? Вы ошибаетесь. Попытка принять налоговый кодекс с ухудшающими условиями для малого и среднего бизнеса вызвала не проплаченный, реальный многотысячный отклик.
Вообще, я не строитель. Но на своём дилетантском уровне уверена, что строить здание без фундамента – это либо детские игры в песочнице по строительству песочных замков, либо взрослое унылое занятие бомжей по возведению сооружения типа «хибара». Если поделиться впечатлениями по архитектурному ансамблю, который вырисовывается на строительной площадке «Украина», то возникает вопрос: «А, у этой стройки есть план, проект – хоть какая-нибудь техническая документация?» Судя по-всему, стройка идёт без неё. И при этом кто-то мечтает, что вот-вот сейчас получится здесь город-сад? Просто потому, что место хорошее?
Представляю себе результат стройки, когда строители не знают что строят, прорабы воруют, а подрядчики и заказчики находятся в бессрочном, рабочем и сильно оплачиваемом отпуске.
Что же удивляться, что в просматриваемых контурах того, что воздвигается, очень сильно начинает просматриваться объект «укрытие» в зоне отчуждения или по-другому говоря – саркофаг. А мы всё о том, какие обои в синий или оранжевый цветочек будут лучше смотреться на стене. Может хватит уже кидаться на «отделочные» темы с горячностью подростков: русский или украинский язык, трудолюбивая нация или ленивая, вкусное сало или вредное, с флагами или со слезами на глазах. Какая разница для саркофага. На котором лучше всего смотрятся колючая проволока и сторожевая вышка.
Нам не будет по-прежнему, как и все прошедшие 20 лет,  разницы за кого голосовать пока не найдётся тот, кто вразумительно не сформулирует: какие ресурсы, имеющиеся в Украине, могут стать основой её конкурентоспособности, какие отрасли, соответственно, будут развиваться, какая форма собственности будет преобладающей, какие механизмы государственного регулирования экономики будут использоваться, как будут распределяться произведённые блага и в пользу кого…
                                                                       
                                                                                    ***
----
Наша "свідома еліта" настільки розумна, що такі питання її не цікавлять. І з самого початку "незалежності" не цікавили. Бо вона була настільки свідомою, що завжди йшла шляхом дерибану, збагачення і - розбудови. Так вони й казали. І будувати щось тут і не планувалося. Бо для побудови потрібно було поставити перед собою ось такі задачі і відповісти на них. Та й взагалі, вони їй не потрібні, для того, щоб докрасти ще недокрадене і втікти. Ми їм віримо, ми їх любимо, ми за них голосуємо. Ми такі ж розумні, як і вони. Ми всі дуже розумні. Ми ліберально з ними домовимось, укладемо наш договір і будемо обопільно любитися й далі. В засос. (http://www.pravda.com.ua/articles/2011/08/25/6522495/      Uatumbai _ 25.08.2011 17:44)
-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------


                                             Всі щасливі

Хороший, простий хлопець, 25 років. Добре виконує свої робочі обов"язки. Претензій до нього  немає. Одружений, має сина. Кажу: -Чому не вступаєш до університету. Ти ще молодий, п"ять років пройде непомітно, бедеш мати вищу освіту. І, таким чином, здобудеш собі майбутню професію, тебе вже не виженуть з роботи,  будеш займати керівну посаду. Ліплю йому горбатого, значить. Але, дійсно, із сподіванням на те, що моє "зерно", може й проросте. Він мовчить і слухає. Пройшло декілька днів і я знову запитую:- Скажи, що ти недавно цікавого читав. Нічого, каже. -А яку книжку. -Та ніякої. -Що, зовсім нічого не читаєш. -Ні. А раніше? -Теж не читав. -Як, нічого в житті не читав? -Нічого. -А в школі щось же читав, "Українську мову", чи- літературу, чи що. -Та щось читали. Знову проходить декілька днів. Питаю: -Ти скільки класів закінчив, вісім, чи десять. -Одинадцять, каже. -А скажи, тобі приходилось колись давати хабарі. -Так, приходилось декілька разів, а куди дінешся. -А як тобі, загалом, живеться. Є у тебе якесь відчуття незадоволення життям, може в тебе мало свободи, чи хтось чинить тобі якісь перепони. Може тобі тяжко жити. Ні, каже, все нормально. Трохи грошей більше не завадило б, та й усе. Ось така розмова. І чого, питається, причепився до людини...
-------
Уявіть собі красиву країну. В якій всі живуть радісно і щасливо. В якій голосують за гречку. Мітингують за гроші. Тиснуть кнопки в парламенті пакетами карточок, за себе і своїх друзів, знайомих та родичів. За прийняття законів, платять гроші. І спікера парламенту все це не цікавить.  І нікого, взагалі, не цікавить. Де декларується те, що ніколи не виконується. Де обіцянки варті не більше, ніж повітря, змодульоване їхнім звуком. І всі живуть, радісно і щасливо, споглядаючи на все це, та на інші видовища, яких безліч.  Яку назву можна
дати цій країні?
          
                                                                                          ***

20 авг. 2011 г.

Масштабні думки


Є в мене друг Петро. Сидимо якось з ним в надвечір"ї на березі річки, вудки закинули, якраз клює. Сидимо, карасів з гачків знімаємо та чухаємось. Ні, не блохи, комарі кляті, останню кров допивають. Блохи, то коли в соломі спали, то тоді кусали. Це, як на полювання ходили, на качок. Але про те, то якось іншим разом. А це, то олігархи  вдень кусають, то комарі вночі. Олігархи навіть ще більш безсовісні, бо кров вже літрами п"ють і гривнею трудовою б"ють щоразу сильніше по потилиці. А самі нічого робити не хочуть, тільки  грошима гендлюють. А комар хоч життям своїм ризикує. Да, то тут Петро закурив та так, задумливо, і каже: - Я хочу революцію зробити. Народ підняти хочу. На боротьбу з експлуататорами-буржуями, узурпаторами влади. За народне щастя боротися буду. І, може, Героя України мені навіть дадуть. Посмертно. То хоч панихиду не забудьте в церкві замовити. А потім висякався і руку об штани витер. 

А він меблі робить, якусь майстерню відкрив. І вже й меценатом став. Бо вибрали його в місцеву раду, а кого ж зараз вибирають, як не тих, що подоїти можна, на користь місцевого чиновництва. Воно ж нічого теж, як і олігархи, не робить, але теж гендлює. Чим? Дерев"яними дверима, ясне діло. Кому відчиняє ті двері, а перед ким зачиняє. Це залежить, від того, хто з чим підійде. З якою калиткою, справою, тобто. Ну, та це й так всі знають, що тут америку відкривати. 

То Петро, значить, він не тільки в столярці інтереси має, а, як істиний патріот, вже й партію створив. Тепер він, щось, на кшталт шарфюрера. Бо в партії тій чоловік з вісім. Але -  партія, це зараз модно. Бо без партії ти ніхто, кака.  Навіть в інтелігентне коло ніяке тебе не запросять. Правда, тут потрібно ще на платні курси сходити. По користуванню столовими приборами. Бо, як запросять в те коло, інтелігентних дворян, а воно починається, десь, як правило, в нічному ресторані, це, коли дворяни швейцару честь віддають, а закінчується часто в калюжі біля хати, то свої нічого не скажуть, бо всі однаково меценати, призвичаїлись по-простому, під яблучко зі стрельнутою Примою, одною на трьох. А от, кельнер, то може здивуватися. 

Та й на майбутє теж, може пригодиться, бо, колись же й у саму Верховну Раду доведеться посісти. Але, правда, кельнери там вже давно не дивуються, то там можна і без курсів. Там взагалі всі складнощі спрощені до відстані між головою опонента до дубового стільця, якого спеціально для цього заносять. Просто і по-народному, без викрутасів. Не дарма ж вони і є - депутатами народними . Хоча і там головне, це бути борцем за правду і справедливість. Тільки кажуть, що в кожного вона тепер індивідуальна, та правда, як і особиста шкіра. То, не подумайте, що за народну там воюють. Бо хто ж такий дурний, щоб за народ зараз свого гарбуза під дубовий стілець підставляти.  

А в усьому режим наш винний. Режим у нас, це, хто не знає, - антинародний. Окупант і нелегітимний. Легітимними були минулі режими. Це тоді, коли ще флот цілим був, а потім кудись зник. Кажуть, що, ніби, втонув. В чиїхось кишенях. А потім "Кольчуги" телепортувалися у викривленому просторі чиєїсь свідомості і ще багато чого, теж, кудись позникало, наче корова язиком злизала. Про цей феномен ще, якось, Айзек Азімов писав. Але, чомусь, тепер про ті режими ніхто вже згадувати не хоче. Бо дуже любив їх народ, ті режими, і шанував, був зачарований. Кажуть, що тоді якогось туману напустили, газ такий, закис азоту, називається. 

Спочатку, це коли йому сказали із беловежського політбюро, що вже - гоп і далі веслуйте хто як може. Або зовсім, - сушіть весла. Вдруге, аж двічі підряд, це коли в тачці колеса поміняли на більші і всі кинулися в Туреччину, бо коли маленькі колеса ще були, тоді до Польщі їхали, вчилися панами ставати. А втретє.., втретє то дуже були зачаровані, тоді аж пожовтіли від щастя. І теж двічі. Бо і їх двоє було. На вибір. Це, в кого яка орієнтація. Але любов та вийшла якась однобока. Народ хотів, а вони йому не дали. Та що там, навіть принюхатись не дозволили. Самі між собою любилися. То хто дуже був пасіонарний, то ті  кудись повтікали, іншої любові шукати. 

А ті, хто залишився, то, ніби, інвалідом став. На всю голову. Бо хіба ж буде нормальна людина, замість того, щоб щось десь красти, бити по клавіатурі до мозолів на пальцях і доводити комусь невідомому, який він патріот і борець за справедливість. Ну, з лідерами всякими, тими, що із ста шістьдесяти партій самоспасіння і самосохраніння, то ясно. Вони хочуть в верховній номенклатурі і померти. Навіть заповіти такі пишуть, щоб там і поховали. Але, коваль коня кує, а жаба ногу наставляє. Тільки, ніхто їй ту підкову ліпити і не думає. Бо, масштаб те той. Теплі місця всі вже зайняті, а своє щастя тепер потрібно особисто миздобулити, бо колективне вже давно не модне. 

От, тільки ніхто з овець, вже в пастухів вірити не хоче, бо минулого разу так підкували, що й досі копита сверблять, все кудись скакати звідси кортить. Та, на жаль, не в усіх виходить. То народ, все більше, тепер теж про качок говорити почав, бо іншого варіанту, ніби, вже й немає. Але, поки ніяк до спільного консенсусу ще не дійде. Одні кажуть, що на качок, а інші, що зразу, на вовків з вилами. Бо чого там на дріб"язок розмінюватись. Ящо вже починати, то краще масштабно. А я знаю, що, якщо така брехня вже пішла, то точно почнуть заганяти. Не проспати б і собі те полювання, та теж з усіма разом. Але, ніяк не второпаю, а що таке зараз - правда і справедливість. А як розберуся, то колись і вам розкажу.

Продовження тут: http://ukrinteresy.com.ua/polituka/228-masshtabn-dumki.html
 



19 авг. 2011 г.

За годину до опівночі

 Ось так сиджу, читаю одну статтю, а потім - клац мишкою по вкладці. А там інший сайт, який саме, казати не буду, щоб не подумали, що рекламую, та те не так і важливо. Головне в іншому. Дивлюся, а там в блозі, Королевська. В четвер пише. Закликає всім швиденько, в понеділок, на Майдан бігти, виручати, мітингувати, гукати і бити в барабан. Ну, кого вона там має на увазі, ви розумієте, тому пальцями показувати зайве.

Пишу їй, що нічого в неї не вийде. Це було в субботу.  А в понеділок, так і сталося. Чи народ не просякнувся світлими помислами баронеси, претендуючої на рокіровку з газовою королевою, чи, може, огірки закручував в банки, що вже поспіли, але не прийшов народ. Не побіг.

 Та й не Киця вона вже, ніби, для народу. Бо переїхав її каток найсправедливішого суду і вчасно викрив зраду. Ще трохи пожує і незабаром виплюне в закордоння. В екзил Лондонграду. І звідти почнеться нове відродження фенікса української опозиції. Вона вже, значить, - птаха. З одного боку - напівфенікс, а з іншого боку, -княжна Тараканова.

Це вже колись таке було. А нового ще поки не придумали. Бо розстріли відмінили. А зараз наша княжна пише мемуари і петиції. Що, навіть, схоже на симптоматику підсвідомого бачення нею свого майбутнього. Але нехай їй щастить. Бо, хоч від тюрми та суми не зарікаються, але й нікому того не бажають.
От і баронеса теж так думає. Бо з вівторка вже не згадує про Майдан, а пише в блозі, що вже їде на  Сорочинський ярмарок. Вибирати Юлі оберіг. Будемо, каже, на зв"язку, в контакті. Я вам буду блоги з ярмарки писати, як той оберіг шукаю, а ти мені повноваження будеш надсилати, та благословенням вихрещувати. І таки поїхала. І засвітилася звідти радісними світлинами, розміщеними на сайтах.

Показує, як вона там глиняні горщики ліпить та про Юлю дбає. Навіть, для цього, спеціальний випуск газети зробила. «Рідна Україна», називається. З своїм фото на титульній сторінці і підписом – «Наталія Королевська: Сорочинський ярмарок, це гордість всієї  України». Це вона вже приміряє собі імідж гордої українки, нової рятувальниці нації, матері українського народу.

Тільки, чи знайшла той оберіг, чи ні, вже не каже, про те мовчить. Мабуть, глиняного свистка у вигляді зозульки подарувала. Але це вже не актуальне. Та, й не до того вже. Бо, головне було – себе подати, у вишиванку вбраній. Тільки, на що сподівалася, того так і не сталося. Бо, якийсь народ не такий. Світлини ті подивився, носом покрутив, а новою вірою просякатися не забажав.

Не приймає за свою. Каже, що не переконала, бо образ, може, й непоганий вийшов, фотогенічний навіть, але не відповідає змістовним наповненням. Бо, може, папуга і гарна, а українським солов"єм не співає. А тепер вже її, більш за все, рейтинг журналу «Кореспондент» цікавить.  Актуалісімо тепер це.

Дивлюся, а поряд блог фронтовика Арсенія. Пише, чому він вірить в Україну. І дуже її любить. То ясна справа. Вірити та любити, то не глину місити на фронтових шляхах чобітьми.  Добре, якщо є кого любити. От, і в америкаця є дружина і любовниця. Але американець любить дружину. У француза є дружина і любовниця. Але француз любить любовницю. І в єврея є дружина і любовниця. Але єврей любить маму.

Дивно, і чому це кажуть, що Яценюк єврей, якщо він любить Україну. Читати, за що, я так і не став, бо букв дуже багато, а часу жаль.
 В інтернеті, я помітив, якщо і лінк даєш, то народ навіть клацнути на ньому не хоче. Зовсім вже розпаскудився. А тим більше, якщо потрібно ще й читати багато букв, то це вже ціла трагедія, інколи від паніки свідомість втрачають.

Розлінилися вкрай. Буває, звичано, що ті букви хтось взагалі перший раз бачить. І що ви думаєте, вони їм і не потрібні. Вони там в американські комп"ютерні ігри грають. Або порно дивляться. Кажуть, що у Верховній Раді це завжди було модним.  Бо потім ту наглядність дуже зручно в українські закони втілювати. А букви там знати і не потрібно. Та й навіщо їх знати. Теорему Піфагора не знають, а якось же живуть. І навіть краще, ніж ті, що знають. Не вірите. То спитайте нашого президента. Він вам підтвердить. Чим менше знаєш, тим краще живеш. Прямопропорціонально.

Що це за таке слово? Це теж в нього запитайте. Або в прем"єра. Він такі слова якраз після обіду вимовляти тренується. Бо до обіду вони сонні ходять. Деякі інші слова теж вимовляють.  Але ті набагато коротші і більш конкретніші. Але, то зранку, коли голова ще болить, про те, як Україну розреформовувати, бо спочатку роздержавлювали, та приватизовували, а потім розбудовували, та покращували. то тепер якраз час для уточнення позицій настав. Щоб вже вдарити останнім шаром і щоб точно в лузу попасти, не схибити наостанок.

Заходжу на «Українську Правду» і що бачу: В україні новий барон з"явився, Каськів. Той, що все – "Пора!", гукав, козаки! От і догукався, нарешті.  Все в користь пішло, не оминуло. Тоді протестував, а тепер будує. Як вчили старші товарищі. Вже не протестує, а навпаки - радіє. Цей, на відміну від народу, - просяк. Просьок. Тепер він каже, що на політику - тьфу, тепер він Державним інвестиційним агентством керує та будує залізницю від Києва до аеропорту "Бориспіль".  А також,  скоро має одержати "Банк розвитку", як сказано, - для якого, можливо, буде друкувати мільярди Національний банк.

Ось так здобувається перемога. Це вам не якийсь там польвий Юра, що в полон до хвошиздів попав, а цілий Кутузов. Наполеон стратегічної думки. Знав, як воювати на асфальті потрібно. І знав, за що боровся.

А що – Юра. Сидить і вже не сміється. Серйозним став. То хвошизди були, а оце вже до махновців попав. Каже, як випустять, то відділлються їм мої сльози.  -Я їм таке влаштую..,  як в Німеччині колись. -То я тоді на навчаннях був, науку всотував. А тепер, науку ту, на них буду випробовувати. -А  може теж, в екзил подамся. З Європи, якось, спідучніше буде супротивитись. Але поки ще точно не вирішив,  то буде, як Бог дасть і як карта тоді вже ляже.

Щось там ще про Президента розмова йшла. Народ на короля гадає. Як його, вже нового, вибирати буде. Хто краще в світле завтра поведе. А я сижу собі і мовчу. Я ж знаю, що той самий самісінький  буде, а вони ще не знають. То нехай і не знають, а вам, по-секрету, скажу. Його тепер у Парламенті вибирати будуть. Поставлять на порядок денний і проголосують. Бо Парламент тепер буде – білоблакитним. З невеликим вкрапленням і інших, тимчасово там присутніх. Тих, поранених в голову, що все на фронтах воювали. І всі за справедливість. От і довоювались.

Аж тут вже й дванадцяту пробило. Значить, спати пора.  Завтра новий день буде і нові сподівання.  А поки - на добраніч і щасливих вам снів, шановні!

                                                                      ***

18 авг. 2011 г.

Реквієм понеділку і вівторку теж

Реквієм понеділку і вівторку теж - 6 августа, 23:22 Uatumbaihttp://blogs.korrespondent.net/users/blog/uatumbai/a42082

Ми здобумо!   Пішла брехня по селі. Хвилю, тобто, гнати почали. Нє, не офіційно на гербововому папері, а в інтернеті. Всі начальники, тьху, - очільники-демократи, враз почали заяви писати на блогах. Та так широко та з викрутасами, що й не доженеш, стільки букв. І всі, якось, одночасно прозріли.

Раніше - боролися. А тепер вже воюють. Жаль, Шустер у відпустці. Ото б навоювалися досхочу. А так, то, в інтернеті воюють, віртуально. В понеділок на Майдан кличуть. Революшн дєлайт. Вставай, піднімайся, буржуйський народ! Дайош! От тільки десь головний ревулюцьонер пропав. Ніяк знайти не можуть. Десь загорає. Славно поработали - славно отдохнем! А може десь в Ленглі на губі сидить за провал операції по ощасливленню його нації.

А ми.., о, ми - дадим стране угля! Слава! Слава! Слава! Україні, вєстімо, кому ж. КПСС вже ж, ніби, того, відкричали. А може й не того, бо все майже так. Але мантри на пам"ять залишились. І Кармазін і Тягнибок і Королевська, всі застовбичують своє "хву". Ну, Королевська знає, чому. А ті все б"ють себе в груди, захищають завоювання миздобулої "демократії". Ще не вмерла, запевняють.

А інтелігенція що. А, вона чолобитні строчить Президенту, вірнопідданство йому своє доводять, дякують за те, що він такий.., на них схожий. Вона тепер постмодернова, тіліхенція.  Їй тепер не до революцій. Її тепер і домкратом не підняти. Ніяк  не розберуться зі своєю свідомістю. Чи то писали щось, чи то їм тільки уві сні привиділось після фуршетів. Їм би хто праску подарував, хай би обличчя хоч пригладили, бо вже дивитися гидко.

 А ці, - поводирі сліпих, "фронтовики" калібровані, то, - Ми..., та ми..., тьху...,задовбали своєю душевною простотою і триманням нас за ідіотів. А може й ні? Може, ми й дійсно того варті?

Бо, скільки ж можна кричати - пожежа. А що, вже горить? Ні, не горить, навіть не зайнялося чомусь, навіть і не тліє. Смердить тільки. В понеділок побачимо, що не брешу. Бо на безідейному просторі революцій не буває. А що буває? Звісно що. Як завжди. Або говно, або багно. Це я трохи основоположника перекрутив, Володимира Ульянова. Той знав, як народ піднімати.

Погано, що не можна його до Шустера запросити, він би розказав, хто і де крав і куди повивозив і тези підвів би, і що кому робити розтлумачив би, і як і коли. Та ні, не думайте, якщо Ленін вам не до вподоби, Бандеру візьміть, той теж знав, що робити, або інших, тих, хто не рахував зірок на небі. Тут головне - ідея. А без ідеї, то й борщу не звариш, не те, що революцію.

Потрібно визначити мету, тобто, - результат, який потрібно одержати, потім знайти інструмент, який би цьому допоміг і докласти працю. Зараз же все навпаки виходить. Щось хочемо, а точно не знаємо, чого саме, яку картину малювати будемо. Натюрморт чи портрет. Олією чи олівцем. І до праці, ніби, не ледачі, а ніяк інструмент не підберемо. Нових апостолів шукаємо, може підкажуть та знову за собою поведуть.

Та й чого, власне, добиваються, чого народ баламутять. А чого, - влади хочуть. Думають, що цю виженуть та самі запануюють. Тільки в чому народ виграє, от питання. Про це мовчать, як морські окуні. Тільки надуваюся, авторитет собі накручують, все обіцяють.

Вже ж 20 років панують, і ті були і ці були, а світла в кінці тунелю, все щось, як і раніше, не проглядається. Та й звідки йому взятися, коли там лампочку ще в 1991-му викрутили. То чому ж вимикачем клацати, скажіть будь ласка. Давно вже Україна умикнута, скоро і віко заб"ють і землею присиплять. Та на тій землі нові межигір"я собі змурують.

Що ж робити, питаєте? А це, - що кому, і хто як розуміє. Якщо прикинути хвоста до носа, то й виходить, що ці вже своє нам сказали. Все, що могли. І накрали теж, скільки змогли і ще більше. Обчистили народ, тебе, як липку і шкіру зідрали. І на барабан натягнули. І тепер ще й роги тобі наставляють.

То, чи вірити їм, та чи сподіватися на те, що вони про тебе подбають, а не про своє м"якеньке благополуччя, як думаєш? Отож бо. Значить, не друзі вони нам. А вороги. А ворога завжди били. Ворога завжди виганяли та знищували, народе. Чи ти вже може забув? А ми ще їм віримо.

То хто дурніший, вони, чи ми? Бо вони нам втирають з року в рік одне і те ж, все б"ють в той барабан з нашої шкіри зроблений, а самі торби грішми набивають. А ми роти повідкривали, очі вирячили, чекаємо та віримо. Змагаємось між собою, хто з них кращий та достойніший, нас, в світле майбутнє вести своє, хто ліпше горло нам перегризе.

От і думай, люде, чи буде воно, те мабутнє, в тебе, поки в хаті з вовками жити будеш.

===============
Вы только посмотрите, кто пришел:
http://www.epravda.com.ua/publications/2011/07/8/291227/
Uatumbai _ 12.08.2011 12:32



                                          За годину до опівночі



Люблю увечорі посидіти  в інтернеті. Ось так сижу, читаю одну статтю, а потім,- клац мишкою по вкладці. А там інший сайт, який саме, казати не буду, щоб не подумали, що рекламую, та те не так і важливо. Головне в іншому. Дивлюся, а там в блозі, Королевська. В четвер, пише. Закликає всім швиденько, в понеділок, на Майдан бігти, виручати, мітингувати, гукати і бити в барабан. Ну, кого вона там має на увазі, ви розумієте, тому пальцями показувати зайве.
Пишу їй, що нічого в неї не вийде. Це було в субботу.  А в понеділок, так і сталося. Чи народ не просякнувся світлими помислами баронеси, претендуючої на рокіровку з газовою королевою, чи, може, огірки закручував в банки, що вже поспіли, але не прийшов народ. Не побіг. Та й не Киця вона вже, ніби, для народу. Бо переїхав її каток найсправедливішого суду і вчасно викрив зраду. Ще трохи пожує і незабаром виплюне в закордоння. В екзил Лондонграду. І звідти почнеться нове відродження фенікса української опозиції. Вона вже, значить, - птаха. З одного боку - напівфенікс, а з іншого боку, -княжна тараканова.
Це вже колись таке було. А нового ще, поки, не придумали. Бо розстріли відмінили. А зараз наша княжна пише мемуари. Що, навіть, схоже на симптоматику підсвідомого бачення нею свого майбутнього. Але нехай їй щастить. Бо, хоч від тюрми та суми не зарікаються, але й нікому того не бажають.
От і баронеса теж так думає. Бо з вівторка вже не згадує про Майдан, а пише в блозі, що вже їде на  Сорочинський ярмарок. Вибирати Юлі оберіг. Будемо, каже, на зв"язку. Я вам буду блоги з ярмарки писати, як той оберіг шукаю. І таки поїхала. І засвітилася звідти радісними світлинами, розміщеними на сайтах. Показує, як вона там глиняні горщики ліпить та про Юлю дбає. Навіть, для цього, спеціальний випуск газети зробила. «Рідна Україна», називається. З своїм фото на титульній сторінці і підписом – «Наталія Королевська: Сорочинський ярмарок, це гордість всієї  України». Це вона вже приміряє собі імідж гордої українки, нової рятувальниці нації. Тільки, чи знайшла той оберіг, чи ні, вже не каже. Мабуть глиняного свистка у вигляді зозульки подарувала. Але це вже не актуальне. Та, й не до того вже. Бо, головне було – себе подати, у вишиванку вбраній. Тільки, на що сподівалася, того так і не сталося. Бо, якийсь народ не такий. Світлини ті подивився, носом покрутив, а новою вірою просякатися не забажав. Не приймає за свою. Каже, що не переконала, бо образ, може, й непоганий вийшов, але не відповідає наповненню. Бо, може, папуга і гарна, а українським солов"єм не співає. А тепер вже її, більш за все, рейтинг журналу «Кореспондент» цікавить.  Актуалісімо, тепер.
 Дивлюся, а поряд блог фронтовика Арсенія. Пише, чому він вірить в Україну. І дуже її любить. То ясна справа. Вірити та любити, то не глину місити на фронтових шляхах.  Добре, якщо є кого любити. От, і в америкаця є дружина і любовниця. Але американець любить дружину. В француза є дружина і любовниця. Але француз любить любовницю. І в єврея є дружина і любовниця. Але єврей любить маму. Дивно, і чому це кажуть, що Яценюк єврей, якщо він любить Україну. Читати, за що, я так і не став, бо букв дуже багато, а часу жаль.
 В інтернеті, я помітив, якщо і лінк даєш, то народ навіть клацнути на ньому не хоче. Зовсім вже розпаскудився. А, тим більше, якщо потрібно ще й читати багато букв, то це вже ціла трагедія, інколи від паніки свідомість втрачають. Розлінилися вкрай. Буває, звичано, що ті букви хтось, взагалі, перший раз бачить. І що ви думаєте, вони їм і не потрібні. Вони там в американські комп"ютерні ігри грають. Або порно дивляться. Кажуть, що у Верховній Раді це завжди було модно.  Бо, потім, ту наглядність дуже зручно в українські закони втілювати. А букви там знати і не потрібно. Та й навіщо їх знати. Теорему Піфагора не знають, а якось живуть. І навіть краще, ніж ті, що знають. Не вірите. То спитайте нашого президента. Він вам підтвердить. Чим менше знаєш, тим краще живеш. Зворотньопропорціонально. Що це за таке слово? Це теж в нього запитайте. Або в прем"єра. Він такі слова після обіду вимовляти тренується. Бо до обіду вони сонні ходять. Деякі інші слова теж вимовляють.  Але ті набагато коротші і більш конкретніші. Але, то зранку, коли голова ще болить, про те, як Україну розреформовувати.
Захожу на «Українську Правду» і що бачу: В україні новий барон з"явився, Каськів. Той, що все – "Пора!", гукав, козаки. От і догукався, нарешті.  Все в користь пішло, не оминуло. Тоді протестував, а тепер будує. Як вчили старші товарищі. Вже не протестує, а навпаки, радіє. Цей, у відміну від народу, - просяк. Просьок. Тепер він каже, що на політику - тьфу, тепер він Державним інвестиційним агентством керує та будує залізницю від Києва до аеропорту "Бориспіль".  А також,  скоро має одержати "Банк розвитку", як сказано, - для якого, можливо, буде друкувати мільярди Національний банк. Ось так здобувається перемога. Це вам не якийсь там польвий Юра, що в полон до хвашіздів попав, а цілий Кутузов. Наполеон стратегічної думки. Знав, як воювати потрібно.
А що – Юра. Сидить і вже не сміється. Серйозним став. То хвашізди були, а оце вже до петлюрівців попав. Каже, як випустять, то відділлються їм мої сльози.  Я їм таке влаштую..,  як в Німеччині колись. То я тоді на навчаннях був, науку всотував. А тепер, науку ту, на них буду випробовувати. А  може теж, в екзил подамся. З Європи, якось, спідучніше буде, супротивитись. Але, поки ще, точно не вирішив,  то буде, як Бог дасть і як карта ляже.
Щось там ще про Президента розмова йшла. Народ на короля гадає. Як його, вже нового, вибирати буде. Хто краще в світле завтра поведе. А я сижу собі і мовчу. Я ж знаю, що той самий самісінький  буде, а вони ще не знають. То нехай і не знають, а вам, по-секрету, скажу. Його тепер у Парламенті вибирати будуть. Поставлять на порядок денний і проголосують. Бо Парламент тепер буде – білоблакитним. З невеликим вкрапленням і інших, тимчасово присутніх. Тих, поранених в голову, що все на фронтах воювали. І всі за справедливість. От і довоювались.
Аж тут вже й дванадцяту пробило. Значить, спати пора.  Завтра новий день буде і нові сподівання.  А поки, - на добраніч, і щасливих вам снів.
=============================================
19 серпня 2011.
***



Ratings and Recommendations by outbrain